Освіту можна розглядати у двох взаємопов'язаних іпостасях: як інститут знань, відтворювально-адаптивнйй за своїм змістом, і як соціокультурний феномен, зміст якого визначається цінностями інновації та прогресу, антропологічною інтенціею на "гуманітарний розум", гуманістичну парадигму освіти.
Сутність соціокультурних процесів, котрі визначають сучасне суспільство як "суспільство знань", – це процеси якісної зміни освіти в інформаційному просторі, коли діяльність із контролю, вироблення і трансляції знань та інформації виокремлюється із загальної структури освітнього процесу і набуває самостійності. Це поняття відображає нову роль освітньої діяльності, коли цей вид діяльності інтегрується у всі сфери життя, утверджуючи примат знання та інформації як символічного й соціального капіталу не лише в когнітивних та культурних, а й соціально-економічних практиках.
Самі ж поняття "знання" та "інформація", коли ми розглядаємо їх у значенні символічного й соціального капіталу, потребують достатньо суттєвого розрізнення, і ці моменти тим більш актуальні, що у практиці освітньо-педагогічної і науково-теоретичної діяльності їх здебільшого вживають як синоніми. Ситуація "суспільства знань" передбачає ключову роль не знання, а, власне, інформації для досягнення людиною соціального визнання. Це призводить до втрати орієнтирів, важливих для розуміння "знаннєвості" як принципу сучасної освіти, який відображає перехід від класичного знання до інформаційної компетентності у процесі розвитку інформаційних технологій і "віртуалізації" знання.
Інформація підлягає фрагментації, в результаті якої втрачає когнітивно-епістемну форму і не стимулює інтелектуально-смислової діяльності. На противагу цьому знання виступає як певна матриця, як теоретико-абстрактна побудова, що обов'язково несе в собі культурні смисли. На відміну від "інформації", "знання" не лише стимулює цілком певну конкретну діяльність, а й спрямовує формулювання системно організованої послідовності правил, які лежать в основі певної практики.
Сучасна освіта: між технократизмом і гуманізмом
Оприявлення опозиції інформації та знання дозволяє розкрити сутність внутрішнього конфлікту сучасної освіти як соціального інституту, що, з одного боку, втілює запити соціальної системи, а з другого – має відповідати вимогам розвитку самого знання як культуротворчої сили. Тож можна зробити висновок, що концептуальна реформа освіти має бути спрямована на подолання протилежностей між технократизмом і гуманізмом на користь творчості, на противагу тотальній прагматизації та економізації освітнього процесу.
Для розв'язання цього конфлікту сучасна освіта як соціальний інститут має подолати низку проблем.
По-перше, освітній проект модерну дискредитований у своїх фундаментальних визначеннях: наявні криза універсальної культурної ролі освіченості як такої, криза об'єктивного знання, криза самодостатньої особистості. Перетворення науки на безпосередню продуктивну силу, її інтеграція в систему ринкових відносин зумовлює домінування суто економічних способів використання освіти.
Спрямованість на технологічний прогрес і економічну ефективність зумовила вироблення готового до споживання знання. Змінюються і засоби його кодування, збереження і трансляції: замість принципів системності, детермінізму і об'єктивності приходить антиієрархічність, нелінійність, семантичний та аксіологічний плюралізм. Поширення інформаційних технологій сприяє відчуженню знання від суб'єкта, який його виробляє. Простежується тенденція до надлишку знання, спричинена численними інтерпретаціями, тиражуванням, компіляціями. При цьому власне знаннєвий чинник відстає від розвитку інформаційних технологій.
Втрачається потреба у смисловому знанні й одночасно посилюється залежність від інформаційно-технологічних засобів, здатних "заміщати" реальність її образами, символами. Людина стає проміжною ланкою між реальним, уявним і символічним, що веде до втрати нею субстанційності. Усе це призводить до втрати ціннісних самовизначень традиційної культури і освіти. І разом з тим, незважаючи на описані тенденції, "суспільство знань" найвищою мірою потребує творення нових ідей, технологій, зростання "креативного класу", змін характеру праці, розвитку наукової інфраструктури. Це змушує розглядати людину не як виробничу силу або детермінованого зовнішньою об'єктивністю спостерігача, а як вільного, творчого, активного, когнітивного суб'єкта.
Тому, зосереджуючи увагу на проблемі людини в освіті, саме в ній, у людині, слід виявити ресурс, потрібний для реформування освіти як соціального інституту.
По-друге, невизначеність моделі сучасної освіти призводить до того, що вона стає механізмом тиражування індивідів маргінальних, позбавлених особистого самовираження, нездатних до цілепокладання. Таким чином, сама система освіти поляризує людську спільноту на типи "творчої" і "нетворчої" людини, поглиблюючи прірву між "масовою" культурою та "елітарною".
По-третє, однією з центральних проблем у контексті самовизначення людської особистості за таких умов стають докорінні зміни стратегії ідентифікації людини у трансформаціях інформаційної реальності. "Масова людина" під впливом адаптаційних структур освіти зазнає безперервних змін та ідентифікаційних перевизначень, зумовлених її комунікативністю, діалогічністю і пластичністю в спілкуванні. Виникає потреба вироблення нової стратегії формування ідентичності в освітніх процесах.
Вирішальною формою становлення креативної, індивідуалізованої особистості, "персоналізованого суб'єкта" в механізмах сучасної освіти є "діалог" як тип рефлексії, заснований на визнанні суб'єктивності, орієнтованої на міжособистісне спілкування і формування смислу. Креативна особистість є результатом комунікації і спілкування. Свобода доступу до інформації, обсяг якої невпинно збільшується, можливості спілкування між культурами та пізнавальними парадигмами, новітні засоби комунікації породжують цілий спектр психологічно-екзистенційних проблем адаптації до них людини.
Методологічною основою для розв'язання проблеми адаптаційної поведінки людини у процесі сучасної освіти є філософія людиноцентризму, яка обґрунтовує здатність виходу людини за межі наявної реальності. Зміст поняття "людиноцентризм" можна експлікувати через такі характеристики, як відкритість і трансцендентність ставлення до сучасного світу, на відміну від традиційного розуміння людини, яке пов'язується з активізмом, раціональністю, прагматизмом. Саме філософія людиноцентризму генерує систему цінностей, які мають становити сутність інноваційної освіти.
Словничок основних термінів і понять
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська людина в європейському світі» автора Смовженко Т.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Знання та інформація як соціальний капітал“ на сторінці 1. Приємного читання.
