У Латвії на момент відновлення незалежності мовна ситуація була доволі складною: лише для 51% жителів латиська була рідною, а у столиці взагалі лише для третини. Станом на 2000 рік латиші становили 57,6% населення, в Ризі – 40%. За радянських часів латиська мова фактично була усунута із суспільного життя, її носії вільно могли почуватися тільки в селах та в середовищі творчої інтелігенції. Імперська політика русифікації та переселення народів призвела до того, що навіть у Ризі латвійці стали національною меншиною. Ті, хто хотів зберегти національну ідентичність і скеровував своїх дітей до школи із латиською мовою викладання, прирікав їх на те, що вони не могли отримати освіти у технічних вищих навчальних закладах, які були російськомовними. Латвійці, намагаючись зберегти національну ідентичність, переважно не йшли до вищих технічних навчальних закладів та до професійних технічних училищ, у яких викладали теж російською мовою, а колоніальна адміністрація масово завозила на заводи робітників та інженерів із Росії. Якби Радянський Союз проіснував ще років із двадцять, то латвійці остаточно перетворилися б на суто етнографічне явище.
Влада Латвії після здобуття незалежності робить усе, що може, щоб інтегрувати все населення в латвійське мовно-культурне середовище. Головним інструментом консолідації суспільства обрано латиську мову. Цікавим фактом є те, що зі здобуттям незалежності громадянство Латвії отримали лише ті, хто проживав на території Латвії до 1939 року та їхні нащадки. Решті населення було запропоновано пройти натуралізацію, що, зокрема, передбачала й іспит зі знання державної мови. Це рішення стало причиною багаторічної холодної війни з Росією, яка досі звинувачує Ригу в дискримінації російськомовного населення. Саме така політика щодо надання громадянства дала змогу вступити країні в НАТО. Опитування громадської думки, проведене соціологічною компанією "Latvijas Fakti" у грудні 2003 року, засвідчило, що більше ніж дві третини населення (68,7%) підтримували членство в НАТО, а після вступу ця кількість зросла до 74,5%.
Перший закон про мову був ухвалений ще 1989 року Верховною Радою Латвійської РСР (в Україні також у той самий час прийнято закон, що утверджує статус української мови як державної). Він передбачав обов'язкове використання латиської мови у громадських місцях, встановлював трирівневу систему володіння мовою, обмежував використання іноземних мов у громадському та приватному секторах. Закон також заборонив використання двомовних (російсько-латиських) вивісок, крім туристичної та культурної сфер. Контроль за виконанням мовного законодавства здійснював Державний мовний центр, який функціонує з 1992 року. Цій установі підпорядковуються 18 мовних інспекторів Латвії, дев'ять із яких працюють у Ризі. Інспектори або реагують на скарги, або проводять вибіркові перевірки в установах чи магазинах. Так, інспектор може влаштувати перевірку знання мови тих працівників, для яких вона не є рідною, на робочому місці. Всі такі працівники зобов'язані мати мовний сертифікат одного з трьох рівнів: найвищий рівень володіння мовою має бути у депутатів парламенту, лікарів, власників приватних підприємств – у тих, хто займає високу позицію в суспільстві; середній – у робітників та працівників сфери послуг; нижчий – у представників професій, що не вимагають спілкування (водії автобусів тощо). За порушення мовного законодавства існує покарання у формі штрафів. Так, за підроблений мовний сертифікат власник сплатить 86 доларів США; якщо власник приватного підприємства не володіє латиською мовою – 200 доларів США; ліки, які продають без інструкції державною мовою, стануть причиною штрафу у 100 доларів США, накладеного на аптеку.
На початку 1998 року латвійські російськомовні газети протестували проти поправки до закону про працю, за якою працівників дозволялося звільнювати за недостатній рівень володіння латиською мовою. А вже у листопаді того ж таки 1998 року під час перевірки Міністерства внутрішніх справ було виявлено, що 1 629 його службовців не відповідають установленим державою стандартам (тобто недостатньо володіють державною мовою та законодавством).
З 1999 року набув чинності новий закон про мову, який проголосив латиську мову державною та єдиною мовою викладання в державних школах. У 2004 році сейм Латвійської Республіки ухвалив поправки до закону про освіту, який передбачає переведення всіх шкіл Латвії на навчання переважно латиською мовою (60% предметів).
Уся мовна політика Латвії супроводжувалася шаленим тиском з боку Росії. Однак політична воля стосовно підтримки латиської мови в державних мужів Латвії була незламною, тому за 10 років послідовної мовної політики держава змогла змінити мовну ситуацію собі на користь. Так, 18 лютого 2012 року в Латвії було проведено референдум про надання російській мові статусу другої державної: 74,8% громадян висловилися проти, з тих, що брали участь у референдумі. Росія висловила жаль, що до референдуму не були допущені "негромадяни" Латвії.
Латвія й надалі веде політику спротиву російській мові. 2015 року, зважаючи на загрози "русского мира" та "захист" російськомовного населення агресією Росії проти України, у Латвії взагалі заборонили російську мову в офіційних та громадських установах.
Естонія
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська людина в європейському світі» автора Смовженко Т.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Латвія“ на сторінці 1. Приємного читання.
