Схема світової історії, за твердженням К. Ясперса, полягає в тому, що весь процес буття людства він поділяє на три послідовні фази: доісторію, історію, світову історію.
• 1, Тривалий період доісторії охоплює період становлення людини – від виникнення мов і рас до початку історичних культур. Цей період доступний нашому сприйняттю тільки як паралельне існування різноманітних людей і явищ природи. Доісторичний нас триває до виникнення писемності. Історія починається з письмово зафіксованих фактів буття людства.
• 2. Історія охоплює події приблизно п'ятитисячолітньої давнини в Китаї, Індії, на Близькому Сході і в Європі. Процес охоплює формування нових культур давнини: шумерська, єгипетська, егейська, культура доарійської Індії, культура долини Хуанхе. Згодом виникають нові культури під впливом переможців і переможених (наприклад, так було в Китаї, Індії, так сприйняли культуру переможених вавилонці, перси, греки, римляни), а також розкидані по всьому світу первіснообщинні племена й народи, які зберігали самобутність своїх культур до контактів з європейцями в епоху великих географічних відкриттів.
Світова історія, останній етап, розпочався близько 1 500 років і триває досі, – це науково-технічна епоха, особливість якої ще й у тому, що саме звідси розпочинається власне світова історія, універсальна історія, історія людства загалом, а не окремих держав; починається з глобальної єдності світу і людства у наші дні. Ця фаза належить до майбутнього.
Вважається, що історія людства у своєму безпосередньому яскравому відображенні значною мірою зникла з нашої пам'яті. Лише дослідницькі пошуки до певної міри наближають нас до неї. Проте ці узагальнення з досліджень науковців мають дуже приблизний, схематичний характер, особливо в тому відрізку історичного розвитку, який дослідники назвали "доісторія".
Історія і доісторія, "осьовий час"
Тепер подамо тлумачення понять, якими тут оперуватимемо: "доісторія" і власне "історія".
Доісторія для сучасного покоління – обґрунтоване фактично, але не пізнане, не пережите минуле. До доісторії відносимо все те, що відбувалося з людством у прадавні віки, коли відбулося становлення людської сутності й природи: формування людини як виду з усіма притаманними їй схильностями і властивостями, з усією характерною для неї сферою неусвідомленого.
Доісторія характеризується виникненням мови, знарядь праці, вмінням використовувати вогонь, коли людина тільки ще стає людиною.
Доісторія – це велика реальність, бо в ній виникла людина, однак реальність ця по суті невідома. Об'єктивно доісторія – це потік різних змін, однак у духовному сенсі це ще не історія, оскільки історія виникає лише там, де є усвідомлення історії, традиція, документація, усвідомлення свого коріння і подій, що відбуваються. Питання, які людство ставить перед собою, здебільшого не мають чітких відповідей: звідки ми прийшли, ким були на світанку історії, які можливості існували в доісторичний період, які визначальні події відбулися тоді, як виникли мови та міфи, які склалися вже до початку історичного часу?
У пошуках відповіді на питання, звідки ми прийшли, люди звертаються до доісторії, намагаючись проникнути в її глибини. Вчені докладають зусиль, щоб дослідити те, що доступно пізнанню. Таким чином можемо встановити, чим людина володіла до початку історичної епохи, тобто що склалося і чого було досягнуто в доісторичну епоху: мова, міфи, суспільний устрій. Безпосередньо про саму доісторичну епоху дізнаємося з матеріалів археологічних розкопок, під час яких знаходять останки доісторичних людей і їхніх знарядь праці.
Доісторія та історія у своїй послідовності створили дві основи існування людства:
перша – доісторичне становлення людини – формування людини як виду з усіма її звичними схильностями і властивостями, з усією притаманною їй сферою несвідомого – становить фундамент нашого людського буття;
друга – історично усвідомлена передача властивостей людини та її еволюція, яка показує нам, на що здатна людина. Усім своїм змістом історія є джерелом нашого виховання, нашої віри, нашого знання й уміння, – наступний момент у розвитку людини.
У доісторії відбувся біологічний та історичний розвиток людини. Біологічний розвиток створив властивості, що успадковуються генетично; історичний – спричинив появу механізмів соціальної, а не біологічної передачі досвіду. Те, що успадковується генетично, має постійний характер. Те, що передається соціально, може бути в короткий проміжок часу знищено і забуто.
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська людина в європейському світі» автора Смовженко Т.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Схема світової історії за К. Ясперсом“ на сторінці 1. Приємного читання.
