Сутність і зміст екологічної культури зазвичай перебуває в нерозривному зв'язку з феноменом екологічної свідомості. Традиційно свідомість трактують як вищу форму найбільш загальної властивості матерії – відображення. Вона полягає в узагальненому та цілеспрямованому відображенні дійсності, в її конструктивно-творчому перетворенні, мисленнєвому моделюванні подій, передбаченні їх наслідків, раціональному регулюванні та самоконтролі людської діяльності. Поряд із традиційними (релігійною, моральною, естетичною, правовою, політичною), виділяють також таку її сучасну форму, як екологічна свідомість.
Екологічна свідомість – це сукупність поглядів, теорій, які відображують проблему співіснування суспільства і природи в плані оптимального її розв'язання відповідно до конкретних потреб суспільства та можливостей природи. Екологічна свідомість є відтворенням людьми екологічних умов життя та відносин між суспільством і природою у формі екологічних теорій, ідей, уявлень, що відображають ставлення до природи в певну історичну епоху.
Основні аспекти функцій екологічної свідомості можна представити так:
• регулятивна – забезпечення наявності певних механізмів раціонального управління взаємовідносинами суспільства і природи;
• пізнавальна – визначення характеру соціоприродних відносин, причин екологічної кризи та пошук шляхів її вирішення;
• нормативна – на основі пізнання закономірностей розвитку системи "суспільство – природа" розробка норм раціонального природокористування;
• прогностична – передбачення можливих негативних впливів наслідків господарської діяльності та пошук засобів їх уникнення або мінімізації;
• виховна – створення підґрунття для формування екологічної культури як окремих індивідів, так і суспільства загалом.
Провідною компонентою такого цілісного системного утворення, як екологічна свідомість, правомірно вважати екологічні цінності. Екологічна цінність у своїй суті несе риси й особливості, властиві будь- якій цінності. Цінність – це вираження дієво-зацікавленого ставлення людей до явищ дійсності. Поява екологічних цінностей, очевидно, була виразом зацікавлено-діяльнісного відображення у свідомості людей перших несприятливих екологічних ситуацій. З розвитком продуктивних сил і, отже, розширенням впливу на природу з'являються нові екологічні цінності, що узагальнюються і систематизуються до глобального масштабу. Це відображається у формуванні найбільш загальних і ідеальних (бажаних) екологічних цінностей. Наприклад, незабруднені води або чисте повітря на всій Землі.
Еколого-етичні аспекти культури людини спостерігаємо в центрі уваги наукових інтересів таких дослідників: X. Йонас, В. Калліїсот, О. Леопольд, X. Ролстон ІН, Г. Торо. Проблема становлення та розвитку екологічної етики в суспільстві полягає не в тому, щоб домогтися повного виконання її постулатів. Цього неможливо досягти так само, як неможливо здобути абсолютну справедливість або абсолютну свободу. Важливим є не досягнення абсолютного, а прагнення його. Нажаль, екологічна етика ще не спроможна сьогодні привернути до себе належну увагу тих, хто приймає рішення з питань раціонального природокористування та управління навколишнім середовищем.
Природоохоронна естетика часто є вторинною щодо етики. Красиві птахи не мають більших прав порівняно з некрасивими, усі живі істоти, поза залежністю від їхньої естетичної цінності, мають однакове право на життя. Однак красивий ландшафт має більше причин бути збереженим, ніж некрасивий. Таким чином, екологічна етика вступає в конфлікт з естетикою. За таких умов основою естетичного оцінювання природи може стати принцип "незацікавленості". Тільки з "незацікавленого" погляду природні об'єкти можуть цінуватися завдяки своїм естетичним якостям (що і є моральним), а зовсім не як знаряддя для досягнення якихось цілей людини (відпочинку, рекреації тощо).
Рівні екологічної культури суспільства
Реалізація предметно-перетворювальних родових потенцій людини, як і норма реакції на те чи інше довкілля, знаходить своє втілення у процесі природокористування. Його слід розглядати як процес взаємодії людини з довкіллям, котрий здійснюється на основі специфічних шляхів та засобів включення природних об'єктів у структуру життєдіяльності людини з метою задоволення її потреб. Вищим рівнем екологічної культури, котрий свого часу став головним шляхом подолання кризових явищ, є перехід до продукуючого природокористування, котре сформувалося внаслідок фундаментальних подій на ниві поділу праці. Класична наука виділяє переважно чотири рівні таких подій:
• відокремлення з маси "варварів" племен, що займались скотарством;
• відділення землеробства від скотарства;
• відділення ремесла від скотарства і землеробства;
• формування соціальних структур, котрі зайняті виключно обміном продукції, тобто відділення торгівлі від ремесла.
Екологічна культура науково-технічного та інноваційного природокористування склалася спочатку в Європі, а згодом була поширена практично на всю ойкумену. Формується вона приблизно в часи, коли виразно простежується черговий великий поділ праці та соціальної диференціації – відокремлення міста від села, тобто ремесла і торгівлі від скотарства і землеробства. У той час відбуваються події, котрі, на перший погляд, не знаменували кардинального зрушення у ставленні до довкілля, але в сукупності своїй свідчили про формування цілком нових тенденцій природокористування.
Теоретичні і практичні передумови розв'язання нагальних проблем відносин людини з довкіллям нині дедалі частіше пов'язують із переходом до ноосферного, або ж інформаційно-конструктивістського, природокористування.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська людина в європейському світі» автора Смовженко Т.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Екологічна свідомість, екологічні цінності у структурі екологічної культури“ на сторінці 1. Приємного читання.
