За ієрархією, ідентичності можна розташувати в такому порядку:
• родова,
• регіональна,
• етнічна,
• національно-культурна,
• цивілізаційна.
Найвищий рівень – цивілізаційний. Щодо цивілізаційної ідентифікації громадян України, то на сьогодні вона є досить розмитою. Через вплив на свідомість людини різного ґатунку політтехнологій громадянам тяжко визначитися: з ким вони? Хто вони? Вони частина Європи чи частина колишнього Радянського Союзу, який живе в пам'ятниках вождям, назвах міст, вулиць, шахт, заводів тощо у більшості регіонів України?
Досліджуючи цивілізаційні орієнтації українців, Семюел Гантінґтон говорить про наявність в Україні цивілізаційного розлому. Основою цивілізаційних орієнтацій він називає релігію і мову. З одного боку, це українська мова і греко-католицизм, а з другого – російська мова і православ'я. Усе ж, на нашу думку, доцільніше в Україні говорити не про цивілізаційний, а національно-культурний розлом, позаяк сьогодні надзвичайно гострим є питання національно-культурної ідентичності.
Поняття базової ідентичності, її значення для розуміння культурного розлому в Україні
Базова ідентичність, тобто виражена в мові індивіда символічно- ціннісна система національної культури, є відправним пунктом для розуміння культурного розлому в Україні. Підвалину базової ідентичності становить мова, цінності національної культури, освіта, звичаєві імперативи трудової моралі, цінність національної держави.
С. Гантінґтон, виходячи саме з критерію ідентичності українців, проводить лінію цивілізаційного розлому від адміністративних кордонів Київської області і далі на схід по кордону Чернігівської, Полтавської, Кіровоградської, Одеської областей, тоді як лінія культурного розлому в Україні чітко визначилася на президентських виборах 1994 року (Л. Кучма – Л. Кравчук), 2004 року (В. Янукович – В. Ющенко) і 2010 року (В. Янукович – Ю. Тимошенко). Вона не збігається з лінією, означеною Гантінґтоном. При цьому важливо усвідомлювати, що свій вибір громадяни переважно робили саме на основі особистої ідентифікації, 2010 року обирали відповідно Л. Кучму і В. Януковича, як "чужі" сприймали орієнтацію на європейський вибір України, українську мову (згадаймо Алчевськ, де його мешканці відмовилися слухати В. Ющенка українською мовою), освіту державною мовою, Україну як державу (згадаймо Крим). Визначальними ціннісними орієнтаціями для них стали російська мова і російська поп-культура, церква Московського патріархату.
Щоправда, це закономірно, адже населення східних регіонів формувалося внаслідок шалених темпів індустріалізації, які почалися в Російській імперії і далі успішно впроваджувалися в Союзі. Тут сформувався тип атомізованої людини, не вкоріненої ані в селянській спільноті, ані в міській громаді, ані в будь-якій іншій людській єдності. Навіть родинні цінності для неї стали досить примарними. Утилітарний прагматизм цього типу людини не може бути обмежений імперативами трудової моралі, бо не має вкоріненості в жодній трудовій спільноті з традиційною трудовою мораллю. Отже, пролетарський?
Схід України опинився на перехресті двох культур: люди в етнокультурному розумінні і не росіяни, і не українці, бо штучно політичними засобами відірвані від української культури і мови, а замість автентичної російської культури мають її ерзац – російську поп-культуру. Це російськомовно маргіналізовані громадяни України. Якщо для ринкової людини екзистенційний вимір буття є другорядним, то у маргінального типу людини екзистенційний вимір взагалі відсутній. Людина-маргінал у принципі не може мати базової ідентичності, бо не вкорінена ні в національну мову, ні в національно-культурні цінності, ні в автентичну історію своєї країни. Українець-маргінал ідентифікує себе не з нацією, національною державою, а зазвичай з територією, як-от: "одесит", "донецький", "киянин" тощо, або ж із віртуальною спільнотою – "хохол", "радянська людина". Тому саме відірваність маргінальної людини від субстанційних життєвих смислів у формі мови, традиції, національного або групового етосу робить її зручним об'єктом політичної, ідеологічної й культурної маніпуляцій. Цю ідентичність називають маргінальною, вона репрезентує спрямований на вигоду та успіх утилітарно-прагматичний вимір буття атомізованої людини.
На наявність в Україні верстви, що стала предтечею сьогоднішньої маргінальної людини, звернув увагу свого часу Пантелеймон Куліш, назвавши її – голота. Людина-голота, позбавлена вкоріненості в годувальницю-землю і трудову мораль, не любить плуга, але любить вигоду і блага: вона "на Вкраїні з давних-давен проміж людьми дбайливими вселилась" (П. Куліш). Землю-батьківщину сприймає лише як територію проживання. Найвищою метою людини-голоти є досягнення особистого й родинного добробуту. Сучасні депутати Верховної Ради, легко переходячи з опозиції у владну коаліцію, ніби підтверджують слова
Д. Донцова, що людина-голота – це зазвичай "ґешефтяр, аферист, спекулянт на вищих ідеалах, легко "переорієнтовується", готовий служити кожній силі" (Донцов Д. Дух нашої давнини). Маргінальна верства традиційно в Україні була основним джерелом соціального розбрату і конфліктів.
Основна загроза українській культурі та українській ідентичності йде від масштабної маргіналізації українців, яка протягом тривалих історичних періодів здійснювалась у формі масованого впливу на український культурний простір російської мови, мас-культури і системи цінностей.
Тривалий період бездержавності та перебування територій сучасної України під контролем різних імперій і державних утворень, мовно- культурна асиміляція українського населення зумовили нинішню досить строкату ідентичність нашої країни. Ідентичність сучасної України, крім української національної ідентичності, включає й інші, зокрема залишки радянської ідентичності та російську ідентичність, які активно підтримують Російська Федерація та проросійські політичні і національно-культурні організації в нашій країні. Носіями радянської ідентичності виступають здебільшого російськомовні громадяни, які розуміють СРСР як форму існування Росії, а нинішню ситуацію інколи сприймають як втрату батьківщини, розглядаючи українську ідентичність як "чужу".
Однією з домінантних ознак належності до радянської ідентичності дослідники називають вживання російської мови як мови повсякденного спілкування. Тому актуальним соціально-політичним питанням є інтеграція російськомовної спільноти в український соціум. Просування російської ідентичності відбувається, перш за все, шляхом поширення російської мови на території України, що цілеспрямовано здійснювалось упродовж кількох століть і виступало засобом знищення української ідентичності.
Політика русифікації України була продовженням діяльності царської Росії, спрямованої проти застосування української мови та української національної ідентичності, на консервування результатів примусової русифікації. Сучасним проектом є концепція "Русского міра", що здійснюється в рамках підтримки російської мови на загальнодержавному рівні. Так, президент РФ В. В. Путін вважає російську мову як державну фундаментальною основою єдності країни, що формує спільний громадянський, культурний, освітній простір. Велике значення в цьому плані надається Федеральній цільовій програмі "Російська мова на 2011-2015 роки", на реалізацію якої виділяється 2,5 млрд рублів.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська людина в європейському світі» автора Смовженко Т.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Рівні ідентифікації“ на сторінці 1. Приємного читання.
