У процесі розвитку інформаційного постіндустріального суспільства суттєво посилюється переплетення і конвергенція економіки та соціальної сфери, а також відбувається включення в орбіту їхнього впливу гуманістичних принципів, які визнають цінності, потреби і численні духовно-моральні аспекти економічної діяльності окремої людини як базової умови прогресивного розвитку всього людського суспільства. За таких обставин економічний розвиток стає невіддільним від ідеології гуманізації економіки. Підтвердженням цьому факту є нові напрями в економічній науці, які почали формуватися наприкінці XX століття, що обґрунтовували нові моделі стійкого соціально-економічного розвитку з позицій людиновимірності.
Соціоекономіка – вивчає характер і закономірності двосторонніх зв'язків між економічними і соціальними аспектами відтворення (від фірм і домогосподарств до суспільства загалом) і намагається дати (де це можливо і необхідно) економічну оцінку цим зв'язкам на основі, по-перше, зіставлення розгорнуто визначених витрат і результатів виробництва та життєдіяльності, і, по-друге, врахування певних соціальних обмежень. Широке трактування витрат і результатів передбачає врахування не лише економічної, а й соціальної компоненти, якій, за можливостями, також надається економічна оцінка. Намагаючись узгоджувати економічні та соціальні витрати з відповідними вигодами, соціоекономіка всякчас трансформує економічні витрати і вигоди у соціальні, і навпаки.
Всесвітня економічна історія у своїх основах вражаюче проста. Власне, її можна представити за допомогою одного графіка. До 1800 року дохід на душу населення – обсяг продовольства, одягу, тепла, світла і житла на душу населення – був різним для різних суспільств та епох, проте він не мав тенденції до підвищення. Робота простого, але потужного механізму, який розглядається в цій книзі, – "пастки мальтузіанства" – призводила до того, що короткострокове зростання доходу, яке забезпечувалося технологічними досягненнями, неминуче нівелювалося внаслідок зростання населення. Таким чином, середня людина в 1800 році жила не краще, ніж за 100 тис. років до н. е.
Якість життя також не зростала в жодному з відчутних напрямів. Тривалість життя в 1800 році була не більшою, ніж у мисливців і збирачів: 30-35 років. Середній зріст – показник якості харчування, а також захворюваності серед дітей – у кам'яному віці був вищий, ніж у 1800 році. І якщо первісні люди були здатні задовольнити свої матеріальні потреби, доклавши до того зовсім небагато зусиль, то англійці 1800 року могли забезпечити собі скромний комфорт лише шляхом невпинної праці. Різноманітність матеріального споживання також нітрохи не підвищилася. Харчування і трудове життя середньої первісної людини були набагато різноманітнішими, ніж у типового англійського працівника в 1800 році, попри те, що на англійському столі на той час з'явилися такі екзотичні продукти, як чай, перець і цукор...
Промислова революція, що відбулася якихось 200 років тому, назавжди змінила можливості матеріального споживання. У групі найбільш успішних країн дохід на душу населення почав стабільно зростати. Найбагатші сучасні економіки нині в 10-20 разів багатші, ніж у середньому в 1800 році. Понад те, найбільше від промислової революції на теперішній момент виграли некваліфіковані трудящі. Багатим власникам землі і капіталу, а також освіченим людям і раніше було багато що доступне. Але індустріальні економіки найщедріше обдаровують найбідніших. Проте процвітання прийшло не в усі суспільства. Матеріальне споживання в деяких країнах – головним чином в Африці на південь від Сахари – зараз є набагато нижчим від доіндустріального рівня...
Проте після промислової революції ми опинились у дивному новому світі, в якому економічна теорія практично не в змозі пояснити відмінності в доході між суспільствами або передбачити майбутній рівень доходу в конкретному суспільстві. Багатство і бідність визначаються відмінностями в місцевих соціальних взаємодіях, які не нівелюються, а посилюються економічною системою, породжуючи достаток або голод.
Високий дохід чинить у сучасному розвиненому світі якнайглибший вплив на спосіб життя. Але багатство саме по собі не приносить щастя. Ще один фундаментальний постулат економіки виявився хибним.
Усередині кожного суспільства багаті щасливіші за бідних. Але, як уперше помітив Річард Істерлин 1974 року, швидке зростання загальних доходів, що спостерігалося в успішних економіках після 1950 року, не супроводжувалося таким же зростанням щастя. Наприклад, в Японії дохід на душу населення з 1958 до 2004 року збільшився майже у сім разів, тоді як міра особистого щастя, за оцінками самих опитуваних, не лише не зросла, а й навіть трохи знизилася. Очевидно, що наше щастя залежить не від абсолютного добробуту, а від того, як у нас складаються справи порівняно з референтною групою. Кожна людина, збільшуючи свій дохід, купуючи собі більший будинок, сідаючи за кермо розкішнішої машини, може зробити себе щасливішою, але лише за рахунок тих, хто бідніший, живе у скромнішому будинку, їздить на дешевшій машині. Гроші дозволяють купити щастя, але це щастя віднімається у когось іншого, а не додається до загального підсумку.
Саме тому, незважаючи на колосальний розрив у доходах між багатими і бідними суспільствами, у бідних суспільствах особиста оцінка рівня щастя лише ненабагато нижча, ніж у багатих суспільствах, навіть незважаючи на той факт, що жителі бідних країн завдяки телебаченню можуть практично особисто переконатися в тому, наскільки багаті економічно успішні країни. Тому цілком можливо, що щастя не є в абсолютній залежності від доходу, навіть у тому разі, коли він мінімальний. Люди, що жили в 1800 році, коли усі суспільства були відносно бідні, а громади за своїми масштабами – набагато локальніші, ймовірно, почувалися не менш щасливими.
Оскільки ми здебільшого є нащадками тих, хто, борючись за існування у доіндустріальному світі, прагнув добитися серйозніших економічних успіхів порівняно з предками, то можливо, що в цих висновках знаходить своє відображення культурна або біологічна спадщина ери мальтузіанства. Задоволені цілком могли програти в дарвінівській боротьбі, що визначала вигляд світу до 1800 року. Тими, хто досягнув успіху в економіці ери мальтузіанства, цілком могла рухати потреба мати більше, ніж мали їхні батьки, щоб бути щасливими. Можливо, сучасна людина за самою своєю природою не вміє бути задоволеною. Землю успадкували заздрісники.
Грегорі Кларк.
Прощай, убогість! Коротка економічна історія світу.
Економіка щастя. Річ у тім, що економістам виміряти і оцінити щастя суспільства важко – адже потрібно враховувати компоненти щастя, які не мають ціни. Та й саме поняття "щастя" поки перебуває поза сферою конкретної економічної науки і може бути сформульовано лише в сенсі ідеї, в найзагальніших рисах.
Звичайно, для кожної конкретної людини складові компоненти, які входять у поняття "щастя", вельми різноманітні, але особливої ваги нині набувають позитивні соціальні зв'язки (сімейні, релігійні, культурні, національні, дружні, за інтересами). Саме вони визначають життя людини як осмислене і повноцінне. Соціологічні дослідження засвідчили, що основними факторами суб'єктивного благополуччя людини є:
• життя у стабільному демократичному суспільстві, матеріальне забезпечення;
• друзі і сім'я, їхня повага;
• цікава робота, що дає гідний дохід;
• здоров'я і можливість доступного лікування;
• наявність життєвих цілей, важливих із погляду власної системи цінностей;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська людина в європейському світі» автора Смовженко Т.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Основні наукові напрями, які обґрунтовують людиновимірні економічні моделі соціально- економічного розвитку“ на сторінці 1. Приємного читання.
