План викладу
• 6.1. Основні концепції екологічної етики: необхідність докорінної перебудови способу життя людини
• 6.2. Цінності природи
• 6.3. Антропоцентризм, біоцентризм, екоцентризм, екобіоцентризм
• 6.4. Біоетика: природа життя і смерті, цінності життя
Основні концепції екологічної етики: необхідність докорінної перебудови способу життя людини
Сучасні екологічні проблеми є настільки загальними, а їхні витоки такими глибокими, що постала потреба докорінної перебудови способу життя людини, моральних принципів і філософської парадигми сучасності.
Екологічні проблеми потребують нової етики
З погляду екологічної етики причини сучасної глобальної екологічної кризи зумовлені не зовнішніми щодо людини чинниками, – це, швидше, криза антропологічна, внутрішня, духовна (світоглядна й філософсько-ідеологічна). Стрижневою проблемою сучасної екологічної кризи є не зростання населення, не розвиток промисловості, не недоліки політичних або економічних систем, а людські відносини і цінності, які мотивують прийняття людьми рішень. Екологічні проблеми вже неможливо розв'язувати старими засобами – вони потребують всеохопного комплексного розв'язання на основі нової етики.
Саме тому під час опрацювання стратегій подолання екологічної кризи наголоси треба ставити не лише на раціональному природокористуванні, контролі за технологіями та прийнятті законів на захист довкілля, а й на формуванні нового ставлення до природи й адекватних моральних "людських якостей". Високоморальне ставлення людини до природи передбачає особливе її розуміння, бачення і переживання.
На кожному кроці факти нагадують нам, що людина не панує над природою як хтось, хто перебуває поза нею, навпаки, людина є цілком належною до природного середовища. Вона перебуває всередині природи, а тому не може управляти нею, в силу того, що пізнати всю багатоманітність зв'язків у довкіллі та, базуючись на цьому, визначити мету його розвитку неможливо. Разом з тим людина намагається пристосувати природу під себе, уявляючи, що вона керує нею.
Сучасний стан біосфери дозволяє метафорично трактувати образ Землі як "космічний корабель", що вперше зробив американський учений К. Боулдіиг. Він стверджував, що благополучна мандрівка в космосі та нормальна робота систем життєзабезпечення такого корабля може забезпечуватися лише загальними цілеспрямованими розумними діями його екіпажу – людства. На противагу К. Боулдінгу, американський учений-еколог Г. Хардін порівняв людство з екіпажем корабля, який зазнав аварії. При цьому в рятувальні шлюпки потрапили лише жителі багатих країн. Вони загублені в океані і оточені численними народами бідних країн, які тонуть. З цієї аналогії він вивів очевидну, однак нещадну "етику рятувального човна": щоб урятувати кого-небудь, його треба взяти у човен, місткість якого обмежена. Врятувати чиєсь життя – означає пожертвувати своїм, кинувшись у бурхливі води.
Г. Хардін сприяв розгортанню широкої дискусії з приводу феномена, який метафорично називається "трагедія спільнот". Його суть полягає в тому, що спільне використання ресурсів окремими особами, за відсутності контролю за таким використанням і примусу до раціонального використання, призводить до швидкого і повного виснаження ресурсів, навіть у разі, якщо кожен із користувачів усвідомлює, що виснаження ресурсу суперечить його довгостроковим інтересам. Ефект "трагедії спільнот" зумовлюється тим, що ресурси, які перебувають у спільному, нічим не обмеженому користуванні, споживаються зацікавленими особами виключно з урахуванням власних короткострокових цілей. Найкращою практичною ілюстрацією феномена "трагедії спільнот" може бути стан загальнодоступних місць відпочинку наших співвітчизників.
Коли час від часу в боротьбі за існування постає альтернатива: людина чи природа, перевагу, звичайно, має перша; натомість природа – навіть якщо на її гідність зважають – має поступитися своєю гідністю вищій гідності людини. Або якщо ідея тієї чи тієї "вищої" справедливості заперечується, егоїзм виду завжди має перевагу – відповідно до законів самої природи, – і реалізація людської сили проти решти життєвого світу стає природним правом, що його обґрунтовує сама лише людська спроможність (Коппеп). У реальній практиці така ситуація була панівною за всіх часів, коли природа загалом видавалася непорушною і тому в кожному окремому випадку відкритою для бездумного використовування її людиною. Проте якщо надалі обов'язок стосовно людини стає абсолютним, він включає в себе й обов'язок стосовно природи, яка є умовою існування самої людини в майбутньому та складовою людської екзистенційної довершеності. Ми, йдучи далі, стверджуємо, що за умов загрози тій спільній долі природи та людини, яку недавно людство заново для себе відкрило, ми заново усвідомлюємо самодостатню гідність природи і мусимо, подолавши утилітарні мотиви, оберігати її цілісність. Навряд чи слід говорити про те, що закон самого життя, що його передбачає ця "цілісність", яку ми повинні зберегти, разом з нею зберігаючи і сам закон, виключає сентиментальне розуміння цієї заповіді. Бо ж належність до життєвої сфери ео ipso передбачає вторгнення до іншого життя, оскільки кожен вид існує за рахунок іншого або обмежує його середовище, і тому зумовлене природою чисте самозбереження кожного виду є втручанням до решти життєвих утворень. Говорячи простіше: з'їсти і бути з'їденим – це принцип існування усього живого, яке підтверджує цю заповідь задля себе самого. (Колообіг речовини самої тільки неорганічної природи – з якого колись мало початися ціле – існує тільки на нижчих щаблях природи.) Сукупність цих втручань, що одне одного обмежують – сукупність, що завжди супроводжується деструкцією в окремих моментах, – загалом симбіотична, хоча й не статична; її супроводжують ті процеси появи, зникнення та тривання, які відомі нам з динаміки долюдської еволюції. Жорсткий закон екології (що його вперше зауважив Мальтус) унеможливлював будь-який надмірний розквіт окремої життєвої форми порівняно з цілим та будь-яку перевагу "сильнішого"; і сукупне ціле природи зберігало рівновагу в метаморфозах своїх частин. Тож аж донедавна втручання людини, що ставало дедалі однобічнішим, не було винятком, який мав би вирішальний характер.
Ганс Йонас.
Принцип відповідальності. У пошуках етики для технологічної цивілізації.
Якщо ж вийти за рамки окремих спільнот і говорити про суспільно- економічну систему на зразок адміністративної одиниці або держави, то доводиться констатувати ще й те, що бажання користуватися благами довкілля – лісами, парками, водоймищами, чистим незабрудненим повітрям тощо часто супроводжується діями, спрямованими на те, щоб максимально уникнути необхідності сплачувати податки для їх підтримання в належному стані, або ж ігноруванням необхідності встановлення і/або модернізації очисного обладнання на виробництвах. Така позиція аргументується тим, що неналежна поведінка одиничного суб'єкта ні на що не впливає, а негативний вплив окремого учасника великої групи є настільки незначним, що його дії не мають жодного значення, унаслідок цього підстав для докорів сумління за аморальну поведінку начебто й немає.
Екологічна етика зародилась у 30-х роках XX століття. Її фундаторами прийнято вважати американського еколога Олдо Леопольда, який стояв на екоцентричних позиціях, і франко-німецького вченого Альберта Швейцера, який проповідував біоцентричний підхід в екологічній етиці.
О. Леопольд у книзі "Календар піщаного графства" вперше виголосив лозунг екологічного егалітаризму: людина має бути скинута з трону монарха всього сущого, вона повинна припинити спроби керувати біосферою, перетворитися на "простого громадянина біоти". Він стверджував: охорона природи означає гармонію між людиною і землею. У поняття "земля" входить також усе живе на ній, над нею і в ній. Гармонія відносин із землею – це як гармонія у відносинах з другом: неможливо гладити одну його руку і рубати іншу. Земля – єдиний організм.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська людина в європейському світі» автора Смовженко Т.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 6. ЕКОЛОГІЧНА ЕТИКА: ЗМІНА ПАРАДИГМИ ВЗАЄМОВІДНОСИН ЛЮДИНИ З ДОВКІЛЛЯМ“ на сторінці 1. Приємного читання.
