Антиутопїї XX століття – художні твори визнаних інтелектуалів світу, які моделюють можливі варіанти цивілізаційного розвитку. У фантастичній формі в антиутопіях осмислюються реальні загрози, створені тенденціями сучасного суспільного життя: масове поширення віртуальної картини світу, побудованої на тотальному перекрученні реальності, тоталізація контролю суспільства над особистістю, криза цінностей традиційної культури, деформації та знищення інституту сім'ї, поширення різноманітних форм насильства.
Бунт мас – поняття, введене в широкий обіг в однойменній праці іспанського мислителя Хосе Ортеґи-і-Ґасета. Воно використане для означення глибокої кризи сучасного життя, яка охопила народи, держави чи культури. Соціальна структура – це система колективних функцій найрізноманітніших рангів, що неминуче заснована на ієрархії та підпорядкуванні, вона передбачає розрізнення індивідів, які мають виконувати ці відмінні функції. Лише дотримання цих двох умов робить суспільство здоровим, тобто відповідним його призначенню. Суть бунту мас – "вертикальна навала варварів" – маси перестали коритися меншинам і дістали у своє розпорядження весь репертуар життєвих можливостей меншин. Європейська історія вперше залежить від рішення простої людини як такої. Бунт мас – це зрада власного призначення, повстання проти себе самого. Бо призначення маси – не діяти самостійно. Маса прийшла на світ для того, щоб її вели, переконували, репрезентували, організовували. Її призначення – орієнтувати своє життя на вищі інстанції, складені з добірних меншин. У державах, де тріумф мас найбільш помітний, державна влада, уряд, живе нинішнім днем; він не виступає як щирий представник майбутнього, він не стає засновником розвитку чи еволюції, оминає конфлікти нинішнього дня, а тим нагромаджує ще більші конфлікти на майбутнє.
Великий крах – поняття, введене у широкий обіг в однойменній праці американського дослідника Френсіса Фукуями, який доводить, що період від 1960 до початку 1990-х років позначений серйозним погіршенням соціальних умов у більшій частині індустріального світу. Це злочинність, занепад родини, падіння народжуваності, падіння довіри до державних інституцій. Ці зміни знаменували "великий крах" соціальних цінностей. Розвиток людської цивілізації є нічим іншим, як виявленням, реалізацією і розвитком або згасанням потенціалу довіри окремих людей та їхніх спільнот одне до одного. У цьому значенні довіра – передумова цивілізації, основа особистої і соціальної відповідальності та спадкоємності. Потенціал довіри сучасних цивілізацій історично склався на основі світових релігій, які живили соціальні, ділові, політичні, наукові, технічні, освітні звершення енергією довіри. Реалізовуючи цю довіру, люди розвивали свої цивілізації. Проте сьогодні, за твердженням Ф. Фукуями, людство переживає всеосяжну кризу довіри, своєрідну епідемію соціально-духовного СНІДу нашої цивілізації.
Добірна меншина – за X. Ортеґою-і-Ґасетом, соціальна верства, що має і може бути основою здорового суспільства. Її функція – виробляти і репрезентувати масі взірцеві норми та способи життя. Підпорядкування цим нормам – це і є сутність суспільного об'єднання людей, їх об'єднує не примус, а сила привабливості найдосконаліших індивідів, що становлять ідеали, архетипи, моделі. Добірний чоловік – не той, хто вважає себе вищим за інших, а людина, що вимагає від себе більше, ніж інші, бере на себе все нові труднощі та обов'язки. Не маса, а добірна людина живе у властивій неволі. Ця неволя полягає в тому, що добірна людина присвячує своє життя служінню вищим інтересам. Належність до добірної верстви визначається вимогами, обов'язками, а не правами – це життя, обернене в дисципліну. Права і привілеї шляхетної людини не є пасивною власністю, а вказують на висоту, якої сягнули зусилля цієї особи. Шляхетність – це синонім напруженого життя, яке постійно прагне перевершити себе, життя аскетичного, бо його сутнісна ознака – самозречення в ім'я вищої мети.
Людина економічна (Homo economicus) – запроваджене англійським економістом Адамом Смітом поняття, що означує характеристики людини як природної рушійної сили господарського розвитку. Стрижнем поведінки такої людини є прагнення задовольнити свої економічні інтереси, насамперед грошові. Головні риси людини економічної – самолюбство, егоїзм, намагання отримати максимальний результат за мінімальних витрат. За умов вільної конкуренції вона, як правило, обирає оптимальні способи використання обмежених економічних благ, тобто поводитися раціонально. Вона має свободу вибору, володіє достатньою інформацією про стан справ. Дбаючи про власні інтереси, людина примножує і багатство суспільства, бо спрямовується "невидимою рукою ринку" до мети, якої вона перед собою не ставила, але яка виявляється рівнодіючою інтересів усіх учасників ринку, і тому для них найбільш оптимальною. Керуючись власними інтересами, людина економічна часто дієвіше служить інтересам суспільства, ніж тоді, коли свідомо прагне це зробити.
Людина-маса – не просто велика кількість людей, а певний психологічний та соціальний тип з такими характеристиками. По-перше, "людина-маса" – це примітив, проте свою пересічність вона не сприймає як ваду – навпаки, вважає свій усереднений, простацький рівень за добрий, взірцевий, довершений. По-друге, "людина-маса" переконана, що життя легке, багате, позбавлене трагічних обмежень, а завтра воно буде ще багатшим і щасливішим, вона просякнута почуттям влади й тріумфу, почуттям розпещеної дитини, яке в дорослих людях постає як тип "самовдоволеного панича" – людини, яка прийшла у світ, щоб робити те, що їй заманеться. По-третє, "людина-маса" – це варвар. Варварство – це відкидання норм співжиття, відмова від необхідності вести діалог і досягати порозуміння з іншими людьми. Варварство маси полягає в тому, що вона не визнає зверхності жодних інстанцій над собою – вона не знає дисципліни та самообмеження. "Людина- маса" не лише нераціональна у своїй поведінці, вона принципово не хоче давати аргументи і не хоче мати рацію, новизна її позиції в тому, що вона обстоює своє право не мати рації, глузд безглуздя. Поліцивілізаційний підхід до розвитку людства – теорія С. Гантінґтона, згідно з якою основні відмінності політичного та економічного розвитку цивілізацій мають коріння у відмінностях культур. Світ поділяється на дві окремі сторони: це протилежність Західної цивілізації як поки що домінантної – і всіх решти, які мають між собою мало спільного. Тобто світ поділений на західну і не-західну сукупності. Національні держави є і залишаться найважливішими гравцями на міжнародній арені, але їхні інтереси, союзи і конфлікти визначаються здебільшого культурними й цивілізаційними чинниками. У світі панує анархія, спричинена національними конфліктами, а найбільшу загрозу становлять конфлікти між державами і групами держав, які належать до різних цивілізацій.
Суспільство споживання – характеристика сучасного етапу цивілізаційного розвитку, сформульована французьким філософом Жаном Бодріяром. Основною ознакою цього суспільства є "фантастична очевидність споживання і достатку", заснована на безмежному примноженні багатств, послуг, матеріальних благ, яке являє собою різновид "глибокої мутації в екології людського роду". Люди в суспільстві достатку оточені не стільки іншими людьми, скільки об'єктами споживання. їхнє повсякденне спілкування полягає не в спілкуванні із собі подібними, а в отриманні найрізноманітніших споживчих благ. Нашу сучасність Ж. Бодріяр визначає як "час речей": людина підпорядковується ритмові продукування і споживання, яке доходить до утворення всеохопного навколишнього середовища. Тепер уже не "потреби є плодом виробництва", а система потреб становить продукт і елемент системи виробництва. Система потреб означає не те, що потреби виробляються одна за одною у зв'язку з відповідними об'єктами, а те, що вони виробляються як споживча сила, як глобальна наявність у загальних рамках продуктивних сил.
Теорія "універсальної цивілізації" – концепція, згідно з якою в сучасну епоху відбувається культурне об'єднання людства і зростання прийняття людьми всього світу спільних цінностей, вірувань, порядків, традицій, інститутів. Зокрема, до такої універсалізації провадить поширення західних моделей споживання і розповсюдження масової культури.
Третій тоталітаризм – так дослідники характеризують загрозу, пов'язану із сучасним ісламізмом. Як і дві тоталітарні системи XX століття, фашизм і комунізм, "третій тоталітаризм" характеризується тим, що в його ідеології йдеться про позірно велику, ба навіть божественну ідею, здійснення якої в очах послідовників, хай і в найбрутальніший варварський спосіб, видається виявом найвищої справедливості. При цьому принципово немає жодного морального бар'єру, коли йдеться про використання терористичних засобів, адже найстрашніший злочин проголошується благом, тому чим більша руйнація, тим сильніший ефект, тим краще. Тому для майбутнього міжнародного порядку у XXI столітті вирішальне значення матиме те, як глибоко новий тоталітаризм укоріниться в ісламському світі.
Фінансова цивілізація – сформований у сучасну добу стан суспільного життя, який характеризується проникненням грошового виміру на всі рівні соціокультурного буття людини, зокрема в такі сфери, які дотепер не вимірювалися грошовим еквівалентом, а також сучасний стан економічних механізмів, що створює ситуацію, в якій гроші діють виключно заради самих грошей, віртуалізуючи не лише економіку, а й соціум загалом. За таких умов фінансові кризи, які періодично охоплюють усі складові світової економічної системи, у повному своєму масштабі набувають позафінансової, позаекономічної природи – вони свідчать про кризовий стан сучасної соціальності як такої.
Цивілізація (від лат. civilis – громадський, суспільний, державний, громадянський) – поняття, введене в науковий ужиток французьким просвітником О. Г. Мірабо 1756 року. 1). Французькі просвітники під цим поняттям мали на увазі суспільство, засноване на засадах розуму та справедливості. Поняття "цивілізація" було в них антонімом поняття "варварство". Це високий щабель розвитку людського суспільства, коли соціальні зв'язки починають домінувати над природними і коли суспільство починає розвиватися і функціонувати на своєму власному ґрунті. На відміну від примітивного, "варварського" суспільства, цивілізація має такі характеристики: це суспільство осіле (на відміну від кочового), міське і грамотне. 2). За О. Шпенглером, цивілізація – це епоха занепаду культури, що відрізняється від доби її піднесення так, як мертвий механізм відрізняється від живого організму. Обов'язковий вияв її переходу в стан цивілізації – переоцінка всіх цінностей. Органічне, "душевне" ставлення до світу замінюється в суспільстві на розсудкове, раціональне. Покладаючись на могутність розуму, людина намагається здолати свою долю, змінити життя, утвердити свою зверхність над природою. Людина потрапляє в усе більшу залежність від наукового розуму, намагається за його допомогою утвердити свою волю до панування у світових масштабах у військовій, економічній, інтелектуальній сферах. 3). За С. Гантінґтоном, цивілізація – це культурна спільність найвищого рангу, найширший рівень культурної ідентичності людей. Кожна цивілізація відрізняється своєю мовою, історією, релігією, звичаями, інститутами, суб'єктивною самоідентифікацією людей. 4) За А. Тойнбі, цивілізації народжуються та еволюціонують відповідно до викликів географічного середовища, проходячи стадії розквіту і згасання, і врешті-решт гине в результаті або внутрішньої боротьби, або завоювання.
Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська людина в європейському світі» автора Смовженко Т.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Словничок основних термінів і понять“ на сторінці 1. Приємного читання.
