Досвід європейських країн у сфері функціонування національних мов

Українська людина в європейському світі

Дослідження мовного досвіду європейських держав з метою застосування його для розв'язання мовних проблем в Україні є доцільним та потрібним, оскільки Україна прагне інтегруватись у демократичний простір.

Франція

Французьке мовне законодавство було і залишається одним із найбільш послідовних та активних у світі. Мовна політика у Франції завжди була частиною державної політики, починаючи з 813 року і до сьогодні. Мовна політика Франції спрямована на підтримку і розвиток єдиної мови – французької.

Відповідно до Розділу І "Про суверенітет" Статті 2 Конституції П'ятої Республіки (Конституційний закон № 92554 від 25 липня 1992 року), єдиною офіційною мовою Французької Республіки є французька мова. (TITREІ "DE LA SOUVERAINETE" Article 2: "La langue de la Republique est le frar^ais"). Міноритарні мови – мови етнічної меншості, мови великих груп емігрантів – усього 25 ідіом – розглядаються як національне багатство (patrimoine national). Францію проголошено полікультурною країною, але з однією національною мовою.

Заслуговує на увагу позиція Франції щодо Європейської хартії регіональних мов і меншин: вона належить до тих європейських країн, які підписали Хартію, але не ратифікували її. Своїм рішенням від 15 червня 1999 року Конституційна рада Франції, покликаючись на те, що Хартія наділяє особливими правами окремі "групи мовців усередині територій, де ці мови використовуються, і тим самим зазіхає на конституційні принципи неподільності Республіки, рівності перед законом і єдності французького народу", заборонила ратифікувати Хартію. Крім того, Конституційна рада вирішила, що положення цього документа суперечать першому абзацу статті 2 Конституції Франції ("Мовою Республіки є французька"), оскільки можуть призвести до визнання права використовувати іншу мову, ніж французька, не лише у приватному житті, а й у суспільній сфері, до якої Хартія відносить правосуддя, адміністративні та державні органи.

Мовну політику Франція розвиває у двох напрямах: внутрішня мовна політика і зовнішня мовна політика. Зовнішня мовна політика виявляється в тому, що Франція прагне підтримати позиції своєї мови в міжнародних організаціях: в Європейському суді, Європейському фінансовому суді та службах Європейської комісії. Уряд організовує мовне стажування для службовців, членів ЄС, учених, журналістів, студентів. На міжнародній арені позиції французької мови посилює діяльність суспільних організацій, насамперед Франкофонія ( La Francophonie) – міжнародна організація співробітництва франкомовних країн світу. До її складу зараховано 56 членів, що є державами або частинами держав світу, а також 14 спостерігачів. Головним критерієм для вступу до організації вважають не ступінь володіння французькою мовою населення тієї чи іншої країни, а, скоріше, культурні зв'язки із Францією, що склалися протягом десятиліть або навіть століть. Зокрема, Україна є спостерігачем Франкофонії. Окрім того, велику роль відіграє організація Альянс Франсез (Alliance Frangaise), що має свої представництва у 133 країнах світу, де навчаються 360 тисяч студентів. Завдання цієї організації – розширювати використання французької мови у світі. Україна могла би скористатися цим досвідом для розвитку й популяризації української мови, насамперед у тих країнах, де є потужні українські діаспори.

Основним законом про мову у Франції, який регулює внутрішню мовну політику, є закон Тубона (Loi Toubon – закон 94-665 від 4 серпня 1994 року стосовно використання французької мови). Причиною запровадження закону стало поступове збільшення впливу англійської мови у всіх сферах життя французького суспільства. За законом Тубона, французька мова "є мовою освіти, праці, торгівлі та публічних послуг. Вона – привілейований засіб зв'язку між державами франкомовної спільноти", інша стаття закону наголошує, що "будь-який напис, оголошення, нанесені або зроблені в громадських, публічних місцях чи в громадському транспорті й призначені інформувати населення, повинні бути французькою мовою", наступна стаття чітко регламентує статус французької мови в освіті ("мова освіти, іспитів і конкурсів, а також дисертацій і доповідей державних і приватних закладів – французька, за винятками, виправданими випадками, коли викладачів запрошено з інших іноземних держав") та в засобах масової інформації ("публікації, огляди, повідомлення, поширювані у Франції через засоби масової інформації, повинні бути французькою або принаймні супроводжуватися тезами французькою") (закон Тубона, 1994).

Доповнюють закон Тубона законодавчі акти щодо вживання французької мови у ЗМІ, медицині, торгівлі та ін. Наприклад, однією з показових поправок до закону Леотара (loiLiotard): є така, що стосується квот для франкомовних пісень і виконавців: "...пропорція музичних творів, створюваних або виконуваних французькими і франкомовними авторами та артистами, повинна досягти як мінімум 40% пісень французькою мовою, щонайменше половина з яких – нові твори або виконувані новими талантами. Ці твори поширюються в найкращий для слухання час...". У "Кодексі охорони здоров'я" записано, що лікар повинен виявити достатнє знання французької мови. "Кодекс торгівлі" передбачає, що "бухгалтерські документи мають бути викладені французькою мовою". "Кодекс громадянства" проголошує, що "ніхто не може прийняти громадянства, якщо не подасть доказів своєї асиміляції у французьке суспільство через достатнє знання французької мови".

Декретом 1996 року про збагачення французької мови (Decret п° 96- 602 du 3 juillet 1996 relatif a lenrichissement de la langue francaise) в міністерствах утворено спеціалізовані комісії з термінології та неологізмів, а також Головну комісію з термінології та неологізмів, яка збирається раз на місяць, розглядає пропозиції міністерських комісій і затверджує список нових термінів. Очолює цю комісію член академії наук.

Звичайно, закон Тубона не був би таким дієвим, якби за його порушення та невиконання не призначалося покарання – штрафи різного класу, передбачені Декретом 1995 року (Decret0 п 95-240 du 3 mars 1995 pris pour Vapplication de la lot relative a Vemploi de la langue francaise).

Ще однією особливістю французької мовної політики є розбудова інституційної сфери. Контроль за виконанням мовних законів та координуванням мовної політики здійснює Головне управління з питань французької мови і мов Франції (найважливіша мовна інстанція у Франції), що підпорядковане прем'єр-міністрові. Є ще Вища рада французької мови, яку очолює Голова Ради міністрів. Вища рада франкомовності підпорядкована президентові Франції. Її діяльність лежить у площині міжнародної політики. Французька академія безперервно, упродовж кількасот років, опрацьовує та унормовує словник.

У питанні мови французька суспільна думка солідарна з вищим керівництвом держави. Французи придумали своєрідний конкурс для "стимулювання" високопосадовців і відомих приватних власників, які публічно ігнорують французьку мову: щороку їм присвоюють титул "Англійський попихач" та "Англійський попихач міжнародного рівня". Колишній Президент Франції Жак Ширак, а за ним міністр фінансів і голова МЗС Франції 23 березня 2006 року залишили залу, де відбувався саміт Євросоюзу, – на знак протесту проти виступу представника європейської федерації підприємців Unice, колишнього голови Національної ради французьких підприємців Ернеста-Антуана Сеєра англійською мовою.

Таким чином, мовне законодавство Франції охоплює всі сфери суспільного життя, його постійно вдосконалюють відповідно до вимог часу. Загалом мовна політика Франції включає мовне планування (наявність досконалої законодавчої та нормативної бази), мовний контроль (наявність санкцій, закріплених законом, за невиконання мовного законодавства), мовні інституції (наявність органів контролю та координації мовної політики), мовну кодифікацію (діяльність Альянс Франсез, що унормовує та опрацьовує словник), міжнародне співробітництво (Франкофонія). Загалом це політика монолінгвізму (спрямована на укріплення позицій лише французької мови), і її підтримує французьке суспільство.

Щодо перспективи застосування мовної політики Франції в Україні варто зазначити: у нашій державі неможливо провадити політику монолінгвізму, спрямовану на підтримку лише української мови, оскільки Україна ратифікувала та підписала Хартію, крім того, українське суспільство не звільнилося від наслідків радянської колоніальної політики і не є настільки національно свідомим, як французьке. Мовну ситуацію в Україні характеризує боротьба двох мов за подальше домінування. Мовні питання тісно переплетені з проблемами цивілізаційного вибору українців; формуванням мовної, національної, державної свідомості; знищенням комплексу меншовартості та ін. Тож будь-яка примусова політика викличе обурення і спротив. Тому загалом застосувати аналог закону Тубона в Україні наразі неможливо.

Почати варто з усвідомлення того, що мовна політика є складовою національної політики, вибір мови – це і цивілізаційний вибір водночас, а наявність політичної волі державної влади є необхідною умовою ефективної мовної та національної політики. З досвіду Франції варто перейняти такі складові мовної політики: мовне планування, мовний контроль, мовні інституції, мовну кодифікацію, міжнародну співпрацю. Мовне планування передбачає напрацювання законодавчої та нормативної бази для регулювання мовної політики. Мовний контроль включає розроблення закону, що визначає санкції за невиконання та порушення мовного законодавства. Мета мовної кодифікації полягає у звільненні українського правопису від наслідків радянської політики "уподібнення та асиміляції" (проект такого правопису вже існує, проте через брак політичної волі він не був затверджений) і створенні спеціальної комісії з термінології, яка б унормовувала та опрацьовувала словник. Міжнародна співпраця має полягати в поширенні та популяризації української мови, насамперед у тих країнах, де є потужні українські діаспори.

Мовна політика України не має бути політикою "примусу" чи "насадження", а політикою "необхідності" та "професійної перспективи" (державні установи, освіта, діловодство, судочинство) і, звичайно, "економічної вигоди" (ЗМІ, шоу-бізнес, реклама, кіноіндустрія, книгодрукування).

Наступний розділ:

Німеччина


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська людина в європейському світі» автора Смовженко Т.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Досвід європейських країн у сфері функціонування національних мов“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Розділ 1. ІДЕНТИЧНІСТЬ ЛЮДИНИ У СВІТІ ПОСТМОДЕРНУ: УКРАЇНСЬКИЙ ТА ЄВРОПЕЙСЬКИЙ КОНТЕКСТ

  • Суть концепції ідентичності

  • Компоненти ідентичності

  • Культурна ідентичність

  • Поняття і значення діахронної ідентичності

  • Ідентичність "ринкової людини"

  • Рівні ідентифікації

  • Коріння та розвиток української національної ідентичності

  • Становлення української ідентичності

  • З якого часу українська еліта усвідомлює свою ідентичність як європейську

  • Колоніальний статус України – проблематизація ідентичності

  • Специфіка української ідентифікації в добу постмодерну

  • Революція гідності – каталізатор національної ідентифікації

  • Українська, російська, мережева ідентичності, їх взаємовідношення

  • Європейська ідентичність, її значення для України

  • Основоположні європейські цінності

  • Словничок основних термінів і понять

  • Розділ 2. ЛЮДСТВО НА ТЕКТОНІЧНОМУ РОЗЛОМІ ІСТОРІЇ: ІСТОРИЧНЕ І НАДІСТОРИЧНЕ

  • Періодизація історичного процесу

  • Схема світової історії за К. Ясперсом

  • У визначенні поняття "історія" є багато змістових конструкцій. Ознайомимось з деякими з них

  • Людина в системі національних і загальнолюдських цінностей: роль етносу, роду, племені, народності, нації

  • Розвиток поглядів на світ і людину в історії людства. Формування ставлення до проблеми "людина – історія"

  • Наукові концепції щодо проблеми "людина – історія"

  • Місце і роль особи, маси, публіки, народу в історії

  • Маси як вирішальний чинник історичних подій. Публіка як перша стадія перетворення маси на народ

  • Історична роль особистості

  • Історія пам'яті: пам'ять нації, культурна пам'ять, пам'ять і простір

  • Історія як шлях до надісторичного, як "вічне сьогодні"

  • Словничок основних термінів і понять

  • Розділ 3. ЛЮДИНОВИМІРНІСТЬ СУЧАСНОЇ ЕКОНОМІКИ

  • Відмінності та чинники взаємовпливів економічного розвитку і зростання економіки у площині людиновимірності

  • Людський розвиток як новітній вимір соціально-економічного процесу

  • Концептуальний підхід до людського розвитку

  • Показники розвитку людського потенціалу

  • Індекс розвитку людського потенціалу

  • Гуманістичний аспект людського розвитку

  • Основні наукові напрями, які обґрунтовують людиновимірні економічні моделі соціально- економічного розвитку

  • Роль і значення людини в адміністративно- командній економіці України радянського періоду, у трансформаційний та сучасний періоди

  • Перехід до ринкової трансформації з погляду людиновимірності економіки: генезис і наслідки

  • Сучасна соціально-економічна політика України у площині людського виміру

  • Словничок основних термінів і понять

  • Розділ 4. СВІТ ЛЮДИНИ ПЕРЕД ВИКЛИКОМ ГЛОБАЛЬНИХ ЗАГРОЗ: ПРОБЛЕМИ МІЖНАРОДНОЇ БЕЗПЕКИ

  • Система міжнародної безпеки

  • Колективна безпека

  • Правові основи колективної безпеки

  • Організація Північноатлантичного договору

  • Рада Європи

  • Сучасні загрози міжнародній безпеці

  • Політичні, техногенні, природні, демографічні загрози

  • Національна безпека України

  • Державна політика національної безпеки

  • Проблеми захисту національних інтересів у відносинах із Росією

  • Характерні риси агресії Російської Федерації проти України

  • Словничок основних термінів і понять

  • Розділ 5. ЕКОЛОГІЧНА ПРОБЛЕМА: СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ, ЕТИКО-ГУМАНІСТИЧНИЙ, ЕКОНОМІЧНИЙ АСПЕКТИ

  • Регіональні екологічні проблеми України

  • Система моніторингу навколишнього природного середовища

  • Парадигма сталого розвитку суспільства

  • Екологічна експертиза та її організація як превентивного заходу

  • Екологічний аудит як вид управлінської та підприємницької діяльності

  • Системи управління впливом на довкілля

  • Екологічна безпека в системі національної безпеки суспільства

  • Стратегія екологічної безпеки соціально- економічного розвитку України

  • Екологічна культура як системотвірний чинник екологічної безпеки

  • Екологічна свідомість, екологічні цінності у структурі екологічної культури

  • Екологічна компонента корпоративної та індивідуальної соціальної відповідальності

  • Пріоритети міжнародної практики охорони навколишнього середовища і раціонального природокористування

  • Екологічна відповідальність у процесі комунікації, у виробництві, реалізації та споживанні товарів

  • Словничок основних термінів і понять

  • Розділ 6. ЕКОЛОГІЧНА ЕТИКА: ЗМІНА ПАРАДИГМИ ВЗАЄМОВІДНОСИН ЛЮДИНИ З ДОВКІЛЛЯМ

  • Етика "благоговіння перед життям" Альберта Швейцера

  • "Гіпотеза Геї" Джеймса Лавлока

  • Етична концепція біорегіону (біорегіоналізм)

  • Цінності природи

  • З. Антропоцентризм, біоцентризм, екоцентризм, екобіоцентризм

  • Основні принципи неантропоцентричних концепцій

  • Екоцентризм

  • Біоетика: природа життя і смерті, цінності життя

  • Ціннісні пріоритети біоетики

  • Чи має людина право обирати не життя, а смерть?

  • Проблема поводження з людським плодом, що має дефекти розвитку

  • Етичні проблеми штучного запліднення

  • Можливість вибору статі дитини батьками

  • Аборт

  • Репродуктивне клонування: моральні виправдання і заперечення

  • Словничок основних термінів і понять

  • Розділ 7. ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО: КОНЦЕПЦІЇ, МОДЕЛІ, ВИКЛИКИ

  • Негромадянські суспільства

  • Клієнтелізм, корпоратизм

  • Сутність громадянського суспільства

  • Соціальний капітал

  • Громадянська політична культура

  • Моделі громадянського суспільства (історичні, національні, аналітичні)

  • Громадянське суспільство і політика

  • Громадянське суспільство і нація

  • Громадянське суспільство в Україні

  • Особливості громадянського суспільства в незалежній Україні

  • Словничок основних термінів і понять

  • Розділ 8. ПРАВО ТА ПРАВОПОРЯДОК ЯК ВИМІРИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СВІТУ

  • Зв'язок громадянського суспільства і держави проявляється через права і свободи особи

  • Правовий статус особи і громадянина

  • Механізм забезпечення конституційно- правового статусу людини в Україні

  • Правова свідомість і правова культура

  • Формування та ознаки правової культури

  • Правова культура особи

  • Право і закон. "Де-юре" і "де-факто"

  • Право як волевиявлення держави

  • Де-юре і де-факто

  • Правовий нігілізм як основна перешкода реалізації прав і свобод людини і громадянина. Поняття та види деформацій правосвідомості

  • Шляхи подолання правового нігілізму

  • Деформація правової свідомості

  • Правова відповідальність

  • Характерні ознаки юридичної відповідальності

  • Юридична відповідальність як необхідна умова розбудови громадянського суспільства

  • Словничок основних термінів і понять

  • Розділ 9. ЛЮДИНА В ІНФОРМАЦІЙНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

  • Підходи до визначення сутності інформації

  • Інформаційний простір – не територіальний, а соціальний

  • Інформаційна культура

  • Основні засади інформаційної політики

  • Інформаційна війна

  • Інформаційна безпека

  • Принципи інформаційного законодавства

  • Розвиток інформаційного суспільства в Україні

  • Цілі та напрями прискореного розвитку інформаційного суспільства в Україні

  • Словничок основних термінів і понять

  • Розділ 10. ТЕХНОЛОГІЯ: РУШІЙНА СИЛА РОЗВИТКУ ЛЮДСТВА

  • Чи є сучасна людина "homo technicus" – "людиною технічною"?

  • Технологія – основний фактор сталого розвитку

  • Університети та R&D як ланки розвитку науки і технологічного прогресу

  • Переваги і виклики, породжені технологічним прогресом

  • Технології і військовий сектор

  • Ядерні технологи як перевага і загроза

  • Технології у сфері комунікацій

  • Технологічний прогрес і права людини

  • Аксіодогічний аспект технологій

  • Словничок основних термінів і понять

  • Розділ 11. ЛЮДИНА В СУСПІЛЬСТВІ ЗНАНЬ.

  • Революція у природознавстві кінця XIX – початку XX століття і становлення ідей та методів некласичної науки

  • Модель розвитку науки за К. Поппером

  • Постнекласична наука, її принципи і тенденції розвитку

  • Основні світоглядні положення синергетики

  • Етика і відповідальність людини в системі сучасної науки

  • Інтерналістські імперативи наукової етики

  • Пагвоський рух про соціальну відповідальність учених

  • ЮНЕСКО: "Наука в сучасному світі: розвиток науки та її людські наслідки"

  • Освіта в суспільстві знань

  • Знання та інформація як соціальний капітал

  • Словничок основних термінів і понять

  • Розділ 12. МОВА ЯК ДІМ УКРАЇНСЬКОГО БУТТЯ

  • Олександр Потебня: мова – спосіб буття національного духу

  • Проблеми мови в науковій думці XX століття

  • Мовна ситуація та державна мовна політика в Україні з 1991 до кінця 2013 року

  • Європейська хартія міноритарних мов в Україні

  • "Політика відсутності державної мовної політики"

  • Закон "Про засади державної мовної політики"

  • Вибір мови – цивілізаційний вибір

  • Мовні війни – інструмент євразійської інтеграції

  • Культурно-ментальна та мовна українізація України

  • Досвід європейських країн у сфері функціонування національних мов
  • Німеччина

  • Латвія

  • Естонія

  • Досвід двомовних держав – актуальність для України

  • Ірландія

  • Словничок основних термінів і понять

  • Розділ 13. МИСТЕЦТВО – ДІАЛОГ ЛЮДИНИ ЗІ СВІТОМ

  • Поняття і сутність міметичного мистецтва

  • Причини вичерпання міметичного мистецтва

  • Ідеологічний період: реальною є не зовнішня форма, а внутрішня сутність

  • Переформулювання поняття мистецтва

  • Постісторичний етап: "кінець мистецтва"

  • Кіч як індикатор кардинальної зміни взаємин людини і світу

  • Поп-арт: мистецтвом може бути все

  • Смисл тези про "смерть мистецтва"

  • Мистецтво, художній твір, художник у постісторичну епоху

  • Неможливо дати визначення сучасного мистецтва

  • Сучасне мистецтво в Україні

  • Перебудова культурного поля в роки незалежності

  • "Сучасне" та "актуальне" мистецтво

  • Депрофесіоналізація: мистецтво перетворюється на спосіб вираження індивідуального мислення

  • Мистецтво як різновид суспільної комунікації

  • Словничок основних термінів і понять

  • Розділ 14. БЛАГОДІЙНІСТЬ ЯК АТРИБУТ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

  • Основні етапи становлення та розвитку благодійності в Україні

  • Доброчинна діяльність братств

  • Доброчинність родини Терещенків

  • Доброчинні традиції роду Чикаленків

  • Музей мистецтв Ханенків – найбільше зібрання зарубіжного мистецтва в Україні

  • Правове регулювання діяльності благодійних організацій

  • Закони України "Про благодійну діяльність та благодійні організації", "Про волонтерську діяльність", "Про гуманітарну допомогу"

  • Місце України у Світовому рейтингу благодійності

  • Україна у Світовому рейтингу благодійності

  • Проблеми розвитку благодійності в Україні на сучасному етапі

  • Майже 80% українців стали благодійниками

  • Словничок основних термінів і понять

  • Розділ 15. ПЕРСПЕКТИВИ КУЛЬТУРНО-ЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО ПОСТУПУ ЛЮДСТВА

  • Концепція колообігу локальних культур

  • На противагу теорії культурних циклів, Карл Ясперс стверджує, що людство має єдине походження і єдиний шлях розвитку, "вісь світової історії"

  • Напрями та етапи цивілізаційного розвитку

  • Економічне зростання як утвердження людини у власній сутності: "за" і "проти"

  • Поляризація світу після Другої світової війни

  • Основні принципи поліцивілізаційного підходу

  • Криза довіри як основного капіталу сучасної цивілізації

  • Бізнес як війна

  • Стратеги цивілізаційних змін

  • Культурно-цивілізаційні зміни та людський розвиток

  • "Людина стала об'єктом науки про людину тільки починаючи з того моменту, як автомобілі стало важче продавати, ніж створювати" – Джеймс Гелбрейт

  • Джеймс Б'юкенен: діагноз соціально- економічного і політичного ладу має включати морально-етичні виміри

  • Антиутопії XX століття

  • "Фінансова цивілізація": сутність і перспективи

  • Сутність поняття "людина економічна"

  • Майбутнє грошей у світі людей

  • Фінансова криза – криза "людини економічної"

  • Цивілізація альтруїзму?

  • Словничок основних термінів і понять