План викладу
• 13.1. Історичні типи художньої репрезентації. Міметичний період в історії мистецтва
• 13.2. Ідеологічний період: реальною є не зовнішня форма, а внутрішня сутність
• 13.3. Постісторичний етап: "кінець мистецтва"
• 13.4. Мистецтво, художній твір, художник у постісторичну епоху
• 13.5. Сучасне мистецтво в Україні
Історичні типи художньої репрезентації. Міметичний період в історії мистецтва
Мистецтво – форма самосвідомості культури
Наша сучасна культура перебуває у посттоталітарному та постколо- ніальному стані, коли культурні вектори розвитку залишаються нечіткими і постає необхідність співвіднесення власної ситуації з відмінною культурною моделлю як з Іншим, щоб віднайти власне Я, український шлях у світовому історичному процесі. Засвоєння загальноприйнятих у світі стандартів та критеріїв сучасного мистецтва як умова модернізації цієї сфери в Україні наштовхується на труднощі й несприйняття, пов'язані з вузьким, буквальним трактуванням окремих аспектів сучасного мистецтва. Очевидно, треба розуміти, що значення формули про абсолютну свободу мистецтва означає не вседозволеність чи профанацію мистецьких цінностей, а засвідчує якісно новий рівень, інший режим функціонування, у який перейшло мистецтво внаслідок фундаментальних змін у стосунках людини зі світом, що мали місце у XX і на початку XXI століття. Українське суспільство, претендуючи на входження до західноєвропейської світової спільноти на правах повноправного її члена, а не дисидента чи спільноти, якій роблять ласку у зв'язку зі скрутою, мусить приймати світові стандарти та критерії оцінки в усіх сферах життя. А це означає наполегливу працю в напрямі осмислення й переосмислення ціннісних орієнтирів, якими ми керувалися дотепер, і вироблення адекватних сучасності поведінкових моделей та стратегій.
Існування людини – це діалог зі світом. Він розпочався від моменту появи людини багато тисячоліть тому і триває в кожному індивідуальному бутті. Визначивши себе як істоту, що протиставлена світові, усвідомивши власне Я, як нетотожне йому, людина опинилась у позиції, яка вимагала взаємодії зі світом на іншому, порівняно з біологічним існуванням, рівні. Найранішою формою такої взаємодії був міфологічний світогляд як система образного знання про світ. Це означає, що перші уявлення про те, що її оточує, людина вибудовувала, опираючись на емоційно-чуттєве, допонятійне переживання світу. Саме емоційно- чуттєве переживання лежить в основі мистецтва.
Мистецтво несе на собі відбиток фундаментальних культурних орієнтирів, домінантних уявлень про світовий порядок. Культурна онтологія певної доби завжди корелює зі специфічними художніми формами осягнення дійсності, образною, художньою мовою мистецтва. Отож, мистецтво – це форма самосвідомості культури, у ньому, пропущені через індивідуальне сприйняття митця й заломлені ним, відображаються фундаментальні смисли культури – цінності, норми, моделі поведінки, життєві орієнтири, а також ставлення культури конкретного типу до цих цінностей.
Історія мистецтва – це історія способів сприйняття, різних шляхів бачення людиною світу, репрезентованих через художній твір. Мистецтво різних епох виражає ідеали та цінності своєї доби не лише через тему та сюжет, до яких звертається, а й через художню мову, тобто ті засоби мистецтва, через які глядач зчитує зміст твору, інформацію, яку він несе.
Спосіб представлення образу засобами мистецтва називається художньою репрезентацією. Упродовж історії одні типи культури змінювали інші, відповідно змінювалися й історично визначені типи художньої репрезентації – так, на зміну середньовічній площинності приходить ренесансна пряма перспектива, що дає можливість створювати переконливу ілюзію глибини у двовимірній площині картини; раціональну логіку, впорядкованість і симетричність мистецтва Ренесансу поступово замінить екзальтований драматизм бароко, і в мистецтві домінуватимуть асиметрія і контраст, не властиві попередній добі; доба Просвітництва знову внесе у мистецтво раціональну впорядкованість та математичну логіку, підпорядкувавши колір чіткому розрахунку.
Що ж указує на перехід від одного типу репрезентації до іншого? Як можна розуміти історичні зміни у візуальній культурі? Визначальним елементом переходу між періодами є переформулювання критеріїв естетичних якостей художнього твору. Це означає, що внаслідок зміни світоглядних установок певної історичної доби, переосмислення людиною свого місця у світі й стосунків з ним змінюється також уявлення про мистецтво – його сутність, значення, систему правил, яким воно підпорядковується, критерії якості тощо. Таким чином, характер художньої репрезентації, тобто спосіб, у який художник унаочнює смисли художнього твору, залежить від характеру осмислення людиною світу, а критерії того, що є мистецтвом та художньою цінністю, не є вічні, ані раз і назавжди визначені, ані універсальні для всіх часів та культур.
Вони завжди мають конвенціональну, умовну природу і визначаються запитами тієї чи іншої доби.
В історії мистецтва, тобто історії способів естетичного сприйняття дійсності, можна виділити періоди, коли в різних художніх явищах простежується спорідненість, досить чітка закономірність і зміни відбуваються за певною логікою.
Відповідно до зміни типів культур у західному мистецтві схематично виокремлюють три основні періоди, що відповідають трьом основним способам репрезентації:
• міметичний;
• ідеологічний;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська людина в європейському світі» автора Смовженко Т.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 13. МИСТЕЦТВО – ДІАЛОГ ЛЮДИНИ ЗІ СВІТОМ“ на сторінці 1. Приємного читання.
