Проте на початку XX століття О. Шпенглер замінив цю "птоломеївську систему" історії на "коперниківську". Сутність нового підходу до суспільства, висунутого О. Шпенглером, визначається концепцією колообігу локальних культур-організмів: на місце моністичного образу історії як поступального сходження цілісного людства від періоду Давнього світу через античність та середньовіччя до наших днів О. Шпенглер поставив певну кількість самодостатніх течій, кожна з яких, подібно до планет, має власну орбіту. Історія людства – це низка паралельних світів, які називаються культурами. Кожна культура – окремий організм, який свого часу народжується з хаосу буття, здійснює закладені в ньому можливості й гине. Кожний такий соціальний організм має свою "душу", яка виражається назовні у притаманних їй цінностях – релігії, наукових знаннях, мистецтві, моралі, стилі та законах мислення, соціальних і політичних інститутах тощо.
Зміст поняття "цивілізація" за Освальдом Шпенглером
Доля всіх культур неминуче передбачає кінцевий пункт їх існування – кожна культура має загинути. Завершальний етап існування кожного суспільства – цивілізація. У такому розумінні цивілізація – це епоха занепаду, що відрізняється від доби піднесення культури так, як мертвий механізм відрізняється від живого організму, як причиновість відрізняється від долі. На думку О. Шпенглера, обов'язковий для кожної культури вияв її переходу в стан цивілізації – переоцінка всіх цінностей. Сутність переходу культури в цивілізацію полягає в тому, що органічне, "душевне" ставлення до світу замінюється в суспільстві на розсудкове, раціональне. Покладаючись на могутність розуму, людина намагається здолати свою долю, змінити життя, утвердити свою зверхність над природою. Людина потрапляє в усе більшу залежність від наукового розуму. Людина західної культури, "фаустівська людина", спираючись на розум, намагається утвердити свою волю до панування у світових масштабах у військовій, економічній, інтелектуальній сферах.
Однак світ, який утверджує ця людина, несе в собі симптоми загибелі. Це згасання свободи творчості, потреби в раціональному дослідженні дійсності (замість легкого і радісного художнього сприйняття), рефлексія замість безпосереднього переживання. Усе це – ознаки стомленої душі, яка втратила здатність сприймати життя як наочну достеменність. Життя фаустівської людини відривається від свого природного коріння, переміщується у великі міста, перенасичується технікою. Почуття витісняються інтелектом. Руйнується органічний порядок суспільного управління та підпорядкування, на зміну йому приходить панування маси, охлократія. Маса – це "кочовики світової історії", "кінець, цілковите ніщо". Небезпека стала такою неминучою та руйнівною, що необхідно з абсолютною ясністю усвідомити реальний стан справ, і не існує можливості мудрого відступу, нема альтернативи загибелі західної культури. "Оптимізм – боягузтво". Фаустівська людина має хоробро пройти до кінця приречений їй шлях. "Терпляче очікувати на безнадійному посту без надії, без спасіння – такий обов'язок". Дата загибелі фаустівської душі, яку називає О. Шпенглер, – 2000 рік.
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська людина в європейському світі» автора Смовженко Т.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Концепція колообігу локальних культур“ на сторінці 1. Приємного читання.
