Право як загальносоціальне явище
Кожне суспільство має регулювати стосунки між людьми, здійснювати їх охорону і захист. Таке регулювання і охорона суспільних відносин здійснюється за допомогою соціальних норм. У системі таких норм право посідає провідне місце. В юридичній літературі право розглядають як загальносоціальне явище і як волевиявлення держави (юридичне право). Як загальносоціальне явище право характеризується певною свободою і обґрунтованістю поведінки людей, тобто відповідними можливостями суб'єктів суспільного життя, що об'єктивно зумовлені розвитком суспільства, мають бути загальними і рівними для всіх однойменних суб'єктів. З таких позицій право поділяють: а) на права людини; б) права об'єднань, груп, верств; в) права нації, народу; г) права людства.
Юридичне право – це свобода й обґрунтованість поведінки людей відповідно до чинних нормативно-правових актів та інших джерел права.
Юридичне (позитивне) право, у свою чергу, поділяють на об'єктивне і суб'єктивне.
Юридичним об'єктивним правом називають систему всіх правових приписів, що встановлені, охороняються, захищаються державою, мають загальнообов'язковий характер, є критерієм правомірної чи неправомірної поведінки та існують незалежно від індивідуальної свідомості суб'єкта права.
Юридичне суб'єктивне право – певні можливості, міра свободи, що належить суб'єктові, який сам вирішує, користуватися ними чи ні.
Право має загальнообов'язковий характер. Його положення, що їх містить уся система правових норм, потрібно сприймати як безумовне керівництво до дії, що виходить із державних структур і не підлягає обговоренню чи оцінці під кутом зору їхніх доцільності, раціональності, бажаності чи небажаності здійснення.
Право характеризується внутрішньою формою, тобто об'єднанням правових норм в інститути, підгалузі й галузі права та окремі правові комплекси.
Формальна визначеність права характеризується тим, що поведінка суб'єктів як нормативна модель закріплюється в нормах права у формі прав і обов'язків учасників суспільних відносин, а також як вид і міра реакції держави (санкції), які вона застосовує в разі порушень вимог, що містяться в нормативних приписах. Приписи слід виконувати саме в тому обсязі та у випадках, у яких вони знайшли своє формальне закріплення в тексті правової норми.
Право стає обов'язковим лише тоді, коли воно видається чи санкціонується уповноваженим на те суб'єктом, у межах його компетенції та в порядку, передбаченому встановленою процедурою, тобто з дотриманням установлених вимог щодо розроблення, обговорення, прийняття, набрання чинності, зміни та скасування дії правових приписів.
Здійснення права забезпечує держава. Це проявляється в тому, що держава створює, з одного боку, реальні умови й засоби, які сприяють безперешкодному добровільному здійсненню відповідними суб'єктами сформульованих у правових нормах зразків поведінки, а з другого – відповідні заходи заохочення, переконання і примусу до здійснення бажаної поведінки, та застосовує ефективні санкції в разі невиконання вимог правових норм.
Право як волевиявлення держави
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська людина в європейському світі» автора Смовженко Т.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Право і закон. "Де-юре" і "де-факто"“ на сторінці 1. Приємного читання.
