Слід зауважити, що для України таке розуміння мистецтва є відносно новим і також експортованим зі західного світу. Загалом поява в нашому культурному просторі західної моделі мистецтва як специфічного способу художнього виробництва пов'язана з модернізацій ними процесами. Теорія модернізації – найвпливовіший напрям західної "соціології розвитку", передбачає процес осучаснення суспільства шляхом зміни економічних, соціальних, політичних структур. У рамках процесу модернізації існувало припущення, що трансформації у країнах "другого світу", тобто постсоціалістичного табору, швидше відбуватимуться, якщо вони будуть звільнені від ідеологічних обмежень державного соціалізму. Модернізація передбачала приватизацію, ринкові реформи та демократизацію суспільства загалом. Сучасне мистецтво (contemporary art) вважалося частиною цього процесу, тому воно було імпортоване у Східну Європу на початку дев'яностих років разом з іншими модернізаційними складовими – "вільними виборами" і неурядовими організаціями.
Неоліберальна модель: художнє виробництво на комерційному ринку
Польське, чеське, угорське, українське мистецтво вже не може розраховувати на якісь спеціальні сприяння. Якщо воно хоче з'явитися на міжнародному художньому форумі і не в ролі мистецтва особливої опіки – дисидентського, підпільного, забороненого або переслідуваного мистецтва, а просто як мистецтва, то воно мусить пристосовуватися до прийнятих у світі мистецтва стандартів та критеріїв оцінки.
Гжегож Дзямський.
Дев'яності роки.
Популяризація сучасного мистецтва відбувалася в основному через центри сучасного мистецтва (ЦСМ). Ці інституції були засновані й фінансовані Дж. Соросом. Саме вони сформували нову професійну мережу мистецтва у Центральній та Східній Європі, а також балтійських країнах, і дали потужний імпульс та ресурси для розвитку місцевих художніх середовищ. Одним з основних завдань цих інституцій було звільнення від політичного та економічного контролю соціалістичної держави, "деідеологізація" культурного виробництва. їхня інституційна логіка спиралася на ідеї К. Поппера, викладені у книзі "Відкрите суспільство та його вороги". Саме термін "відкрите суспільство", запропонований філософом, став назвою благодійного фонду Дж. Сороса. Згідно з філософією К. Поппера "безособові установи" краще відповідають цінностям демократії, бо впливають на культурний контекст опосередковано. Центрами сучасного мистецтва намагалися замінити попередню соціалістичну модель тотальної державної підтримки та контролю мистецької сфери на неоліберальну модель, у якій динаміка художнього виробництва залежить від комерційного ринку та інституцій, якими керують незалежні фахівці – колекціонери, менеджери, куратори.
У 1990-х центри були основними посередниками між західним мистецьким світом і місцевими художніми середовищами. їхня діяльність була досить широкою: від організації міжнародних виставок до надання освітніх можливостей та фінансової підтримки художникам і кураторам. Такі центри діяли в Одесі та Києві, проте з часом фінансування від Фонду Сороса було припинене і Київський центр закрили. Щедра інституційна підтримка дозволила художникам, які раніше творили маргіналізовану альтернативу "офіційному мистецтву", стати відомими і концептуалізувати своє мистецтво.
Перебудова культурного поля в роки незалежності
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська людина в європейському світі» автора Смовженко Т.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Сучасне мистецтво в Україні“ на сторінці 1. Приємного читання.
