Модель розвитку науки, за К. Поппером, можна подати такою структурою: формулювання проблеми; спроба розв'язання її шляхом висунення гіпотез; фальсифікація гіпотез, вибір кращої з них, тобто такої, що має більше число потенційних фальсифікаторів; експериментальна перевірка та відбір наслідків, що мають принципово новий характер; нова і точніша постановка проблеми в результаті критичної дискусії. Отже, безперервний процес зростання знання здійснюється як перманентний рух від пояснення до пояснення, від гіпотези до гіпотези, від проблеми до проблеми. У такий спосіб у науці постійно відбувається перебудова теорій. Причому нова теорія успадковує успішні наслідки старої теорії, усуває її помилки й дає додаткові передбачення, яких раніше не було.
Модель розвитку науки за Т. Куном
Нормальна наука, на розвиток якої вимушені витрачати майже весь свій час більшість вчених, базується на припущенні, що наукове співтовариство знає, яким є світ навколо нас. Багато успіхів науки народжуються з прагнення співтовариства захистити це припущення, і якщо це необхідно – то вельми дорогою ціною. Нормальна наука, наприклад, часто придушує фундаментальні нововведення, тому що вони неминуче руйнують її основні настановленості. Тим не менш доти, доки ці настановленості зберігають у собі елементи довільності, сама природа нормального дослідження дає гарантію, що ці нововведення не будуть придушуватися надто довго. Іноді проблема нормальної науки, проблема, яка повинна бути вирішена за допомогою відомих правил і процедур, не піддається неодноразовим зусиллям навіть найталановитіших членів групи, до компетенції якої вона належить. В інших випадках інструмент, призначений і сконструйований для цілей нормального дослідження, виявляється нездатним функціонувати так, як це передбачалося, що свідчить про аномалії, які, незважаючи на всі умови, не вдається узгодити з нормами професіональної освіти. Таким чином (і не тільки таким) нормальна наука збивається з розвитку весь час. І коли це відбувається, – тобто коли спеціаліст не може більше уникнути аномалій, що руйнують існуючу традицію наукової практики, – починаються нетрадиційні дослідження, які врешті-решт приводять всю цю галузь науки до нової системи приписів (commitments), до нового базису для практики наукових досліджень. Виняткові ситуації, в яких виникає ця зміна професійних приписів, будуть розглядатися в цій роботі як наукові революції. Вони є доповненнями до зв'язаної традиціями діяльності в період нормальної науки, які руйнують традиції.
Томас Кун.
Структура наукових революцій.
Т. Кун запропонував нелінійну некумулятивну модель розвитку науки. У роботі "Структура наукових революцій" (1962) він відмовляється від ідеї лінійного розвитку науки як системи знання, обґрунтовуючи таку модель науки, де пріоритетними стають зовнішні соціальні чинники її розвитку. Річ у тім, що в другій половині XX століття наука стає творчістю дослідницьких колективів, наукових співтовариств, які складаються на основі спільної парадигми.
Т. Кун пропонує розгляд когнітивного аспекту науки в нерозривному зв'язку з динамікою наукового співтовариства. Згідно з Т. Куном наукове співтовариство складається з фахівців певної галузі, що отримали подібну одне до одного освіту і професійні навички, засвоїли одну і ту ж навчальну літературу і відповідали за реалізацію певних цілей, включаючи навчання учнів і послідовників. Ці цілі мають різний характер у період нормальної науки і в періоди наукових революцій.
Під парадигмами я розумію визнані усіма наукові досягнення, які протягом певного часу дають науковому співтовариству модель постановки проблем та їх рішень.
Томас Кун.
Структура наукових революцій.
Основною одиницею вимірювання процесу розвитку науки, за Т. Куном, є "парадигма" – концептуальна схема, яка протягом певного часу визначається науковим співтовариством як основа практичної діяльності. Вона означає сукупність переконань, цінностей і технічних засобів, прийнятих науковим співтовариством, що забезпечують існування наукової традиції. Парадигма – це те, що об'єднує членів наукового співтовариства, а наукове товариство складається з людей, які визначають певну парадигму. Парадигма знаходить своє втілення в підручниках або класичних працях учених і на багато років визначає коло проблем і методів їх розв'язання в тій чи іншій галузі науки.
Відкриття починається з усвідомлення аномалії, тобто з встановлення того факту, що природа якимось чином порушила навіяні парадигмою очікування, які скеровують розвиток нормальної науки. Це приводить потім до більш або менш розширеного дослідження області аномалії. І цей процес закінчується лише тоді, коли парадигмальна теорія пристосовується до нових обставин таким чином, що аномалії самі стають очікуваними. Освоєння теорією нового виду фактів потребує чогось більшого, ніж просто додаткового пристосування теорії; доти, доки це пристосування не буде повністю закінчене, тобто поки вчений не навчиться бачити природу в іншому світлі, новий факт не зможе вважатися взагалі фактом цілком науковим.
Томас Кун.
Структура наукових революцій.
"Нормальна наука" – це термін, введений Т. Куном у філософію науки, який означає діяльність наукового співтовариства у відповідності з певною нормою – парадигмою. Творчий аспект нормальної науки обмежений розширенням галузі застосування і підвищенням точності парадигми. Природа "нормальної науки" міститься у постановах і вирішенні всіляких концептуальних, інструментальних і математичних задач. Парадигма жорстко регламентує як вибір проблем, так і характер рішень, що приймаються. Для Т. Куна творчий аспект "нормальної науки" обмежений розширенням галузі застосування і підвищенням точності парадигми. Концептуальні основи парадигми при цьому не змінюються, що веде лише до кількісного зростання знань, а не до якісного перетворення його змісту. Тому Т. Кун характеризує "нормальну науку" як найвищою мірою кумулятивну модель.
Наукова революція пов'язана з повною або частковою заміною парадигми. Загальний ритм цього процесу являє собою діахронічну структуру, яка включає ланцюг послідовних етапів: 1) теза науки (допарадигмальний період); 2) "нормальна наука" (парадигмальний період);
• 3) криза "нормальної науки" і наукова революція (зміна парадигми);
• 4) ствердження і оформлення нової парадигми. Процес становлення парадигми характеризується суперництвом різних шкіл і відсутністю загальноприйнятих концепцій та методів дослідження.
Згідно з моєю методологічною концепцією, дослідницькі програми є найбільшими науковими досягненнями і їх можна оцінювати на основі прогресивного або регресивного зсуву проблем; при цьому наукові революції полягають у тому, що одна дослідницька програма (прогресивно) витісняє іншу. Ця методологічна концепція пропонує новий спосіб раціональної реконструкції науки.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська людина в європейському світі» автора Смовженко Т.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Модель розвитку науки за К. Поппером“ на сторінці 1. Приємного читання.
