Змінилося й розуміння ролі художника, його статусу і творчих стратегій. Зазнав значних трансформацій образ митця як унікальної творчої особистості, що підноситься над буденністю і виконує в суспільстві певну "місію" створювати вічні цінності, об'єктивувати недосяжні для людей "істини", бути посередником між пересічними людьми і прихованою від них особливою реальністю, доступною лише художникам.
Бути художником – більше не є ексклюзивною, винятковою долею, – ця доля стала репрезентативною для суспільства загалом на найбільш безпосередньому, повсякденному рівні. Сьогодні, у час, коли смаки еліт і смаки мас збігаються, сучасне мистецтво стало масовою культурною практикою. Сьогоднішній художник живе і діє передовсім серед виробників мистецтва, а не його споживачів.
Озвучена німецьким художником Й. Бойсом відома теза про те, що кожен може бути художником, засвідчила демократизаційні процеси в мистецькому середовищі та переосмислення ролі й місця мистецтва та художника. Мистецтво 1970-х років розширило дефініції мистецтва, художнього твору та художника, показавши, що все може бути мистецтвом, а творчість не мусить зводитися до вузького кола професіоналів, тобто людей, що володіють спеціальною освітою та специфічними навичками. Таке усвідомлення отримало назву депрофесіоналізації мистецтва – це означає, що професійних критеріїв для визначення художника (як і для визначення мистецтва) не існує. Депрофесіоналізацію мистецтва можна інтерпретувати як перехід мистецтва у нову фазу зрілості, коли цінність художнього твору визначається не технічною довершеністю виконання, відповідністю "форми і змісту", що вимагали засвоєння професійних навичок роботи з тим чи іншим матеріалом, а суспільною значущістю висловлюваних ідей, коли мистецтво перетворюється на спосіб вираження індивідуального мислення і спосіб рефлексії. Таким чином, депрофесіоналізація сама по собі є глибоко професійним процесом, а бути художником сьогодні означає належати до більшості, а не до меншості населення.
Ще І. Кант стверджував, що мистецтво виступає не предметом істини, а питанням смаку, відповідно за визначенням ніхто не може бути спеціалістом у мистецтві, отже, кожен може його обговорювати. Починаючи з часів авангарду, мистецтво виступає не лише предметом дискусії, вільної від критерію істинності, а й як універсальна, неспеціалізована, непродуктивна загальнодоступна практика, вільна від критерію успіху. Радикальне мистецтво нашого часу є, по суті, художнім виробництвом без продукту, що виробляється, загальнодоступною діяльністю, у якій кожен може взяти участь. І сучасний художник, і сучасний теоретик не прагнуть бути особливими, відрізнятися від інших, навпаки, вони прагнуть до типовості й неспеціалізованості, а їхньою улюбленою темою виступає повсякденне життя.
Сучасні художники часто працюють у групах, особливо це стосується тих художників, котрі ставлять і розв'язують нові художні проблеми. Всупереч поширеному уявленню про цінність творчої індивідуальності, сучасні професійні художники, що працюють цілком незалежно, належать до винятків, а їхні роботи рідко мають вплив, наближений до впливу творів, що постали в художніх групах. Нові значущі ідеї зазвичай з'являються як продукт колективного зусилля художників.
Проте для того, щоб форма творчості, яку практикує певна група митців, могла переформуватись у новий художній напрям, вона мусить бути розпізнана та прийнята світом мистецтва, знайти у ньому підтримку. Отже, однією з основних характеристик сучасного мистецтва є тяжіння до так званої колаборативної, партиципативної практики, тобто такої, що передбачає участь багатьох.
Мистецтво як різновид суспільної комунікації
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська людина в європейському світі» автора Смовженко Т.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Депрофесіоналізація: мистецтво перетворюється на спосіб вираження індивідуального мислення“ на сторінці 1. Приємного читання.
