Ідеологія антропоцентризму, її особливості
Уже впродовж тисячоліть парадигма взаємовідносин людини (людських суспільств) з довкіллям ґрунтується переважно на ідеології антропоцентризму – філософському вченні, за яким людина є центром Всесвіту і метою всіх подій, які в ньому відбуваються, оскільки вона створена Богом "за його образом і подобою". З цього випливає, що людина – господар природи, і має право отримувати з навколишнього світу потрібні їй ресурси, навіть шляхом обмеження інших біологічних видів. Саме такого змістового наповнення у сфері взаємовідносин людини і природи термін "антропоцентризм" набув у XX сторіччі.
Ідеологія антропоцентризму нині є настільки звичною, що сприймається як даність. Разом з тим ідеологія антропоцентризму не заперечує любові до природи та її захисту. Однак у цьому разі любов до природи та її захист зумовлюються не переконанням у тому, що вона має внутрішню цінність, а базується виключно на тому переконанні, що вона корисна і вигідна для людини. Для ілюстрації цієї тези достатньо звернутися до публікацій про мисливські угіддя, які перебувають у розпорядженні так званої української "еліти". їх надійно охороняють від браконьєрів, на їхній території підгодовують і розводять рідкісних тварин, доглядають дерева. Але робиться це з любові до природи чи з інших причин – питання швидше за все риторичне.
Основні особливості антропоцентризму як ідеології використання довкілля такі.
• 1. Найвищою цінністю є людина. Лише вона самоцінна, все інше у природі цінне лише тому, що воно може бути корисним людині. Природа оголошується власністю людства.
• 2. Ієрархічність картини світу. На вершині піраміди стоїть людина, трохи нижче – речі, створені людиною і для людини, ще нижче розташовуються різні об'єкти природи.
• 3. Метою взаємодії людини з природою проголошується задоволення тих чи інших прагматичних потреб, тобто отримання певного "корисного продукту". Сутність такої взаємодії описується словом "використання".
• 4. Характер взаємодії людини з природою визначається свого роду "прагматичним імперативом": у відносинах із природою правильним і дозволеним є те, що корисно людині і людству.
• 5. Етичні норми і правила діють виключно у світі людей і не поширюються на взаємодію зі світом природи.
• 6. Подальший розвиток природи мислиться як процес, який має бути підпорядкованим процесові розвитку людини.
Однак, возвеличуючи людину, антропоцентризм нехтує її біологічною сутністю.
До антропоцентризму надзвичайно тісно примикає ресурсизм – найбільш рання модерністська ідеологія заповідної справи. Ідеологія ресурсизму припускає можливість "раціонального використання природних ресурсів" з метою отримання "найбільшого блага для найбільшої кількості людей упродовж якомога довшого періоду часу". Згідно з концепцією ресурсизму дика природа існує виключно як засіб для досягнення цілей людини. На відміну від класичного заповідання, ресурсизм надає пріоритет матеріальним (економічним) інструментальним цінностям дикої природи, наприклад, господарській. На думку прихильників ресурсизму лише ринок об'єктивно визначає гідність і цінність ділянок дикої природи, поділяючи їх на категорії корисності. Для прихильників ресурсизму дика природа не священна, не має внутрішньої цінності, цілей, інтересів, не володіє моральними (природними) правами.
Ресурсизм небезпечний для дикої природи, позаяк згідно з цією ідеологією дика природа може бути змінена, поліпшена або взагалі будь- яким чином перероблена для створення оточуючого людину середовища. Хоча нині ресурсизм дещо здав свої позиції, він має достатньо прихильників серед чиновників різних ресурсних міністерств і відомств – лісового, мисливського, водного, рибного господарства, наукових співробітників відомчих інститутів, частини працівників природоохоронних органів, а також економістів, яких активно залучають останнім часом до менеджменту охоронних природних територій.
В етико-екологічних дискусіях антропоцентризм і ресурсизм представляють переважно як ретроградну позицію. У них бачать витоки споживацького, хижацького ставлення до природи, яке і призвело до виникнення та поглиблення екологічної кризи.
Водночас антропоцентризм і ресурсизм не є антитезою екологічної етики. Трактування їх із більш поміркованих позицій виявляє погляд, згідно з яким відносини між людиною і природою мають бути продиктовані потребами та інтересами людини. При цьому піклування про збереження довкілля, захист тварин розглядаються лише як засоби для досягнення вищої мети, якою визнається благо окремих людей і людства.
Однак як у радикальному, так і поміркованому антропоцентризмі його основним недоліком є те, що в рамках цієї ідеології людина розглядається як виключно об'єкт моральних зобов'язань і лише благо людей (а кожен це благо може розуміти по-своєму) є критерієм оцінювання дій щодо довкілля та Іншого Живого. Міра дозволеного втручання в природу ставиться в залежність від того, який вплив таке втручання здійснює на людину, в той час як його наслідки для самої природи можуть до уваги не братися. В цьому і коріниться етична обмеженість антропоцентризму.
Основні принципи неантропоцентричних концепцій
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська людина в європейському світі» автора Смовженко Т.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „З. Антропоцентризм, біоцентризм, екоцентризм, екобіоцентризм“ на сторінці 1. Приємного читання.
