– формальну владу, коли індивід набуває владу завдяки формальним нормам, чіткій системі, така особа обмежена в часі та можливостях. і
Є концепції, які вважають спільноту рушієм історії. Це концепції епохи Просвітництва, Нового часу, за якими народ є реальною силою, що здатна творити історію. Народ не є масою, а громадяни – самодостатні суб'єкти, що об'єднані задля реалізації своїх прав. Народ – моральна сила, що усвідомлює загальне благо, від імені якого діє державна влада. У цьому підході, який абсолютизує легітимність інтересів спільноти як критерію історичної справедливості, закладена й велика небезпека, адже від імені всього народу може виступати група, яка й визначає, що є для всіх благом – прикладом може бути якобінський терор.
Серед цих теорій найбільш помітне місце посідають такі.
A) Марксизм конкретизує поняття "народ" у теорії класового поділу, розмежовуючи в кожному суспільстві "прогресивні" і "реакційні" класи. Таким чином творчий момент в історії пов'язаний лише з певною частиною суспільства.
Б) Іспанський філософ і соціолог Хосе Ортеґа-і-Ґасет у роботі "Бунт мас" твердить, що основною проблемою історії XX століття є повстання мас, маси відіграють у ній негативну роль. На арену виходить людина-маса, на відміну від людини творчої. Індустріалізація і урбанізація виривають людину з її традиційного становища і вона втрачає орієнтири. їй притаманне легке життя без перепон, відчуття спонукають її до самоствердження, невизнання зовнішніх авторитетів, критики. Ця людина не рахується ні з ким, нав'язуючи свої переконання. Вона не здатна до інновацій, вона – споживач.
B) Французькі дослідники Габрієль Тард, Постав Ле Бон (Лебон) поставили питання виникнення та соціальної ролі натовпу. Натовп – це певна кількість людей, об'єднаних спільними психологічними характеристиками. Це сліпе знаряддя в руках суспільних сил, через вплив якого втрачається індивідуальний контроль поведінки, раціональна мотивація вчинків. Зокрема, Ле Бон (Лебон) одним із перших спробував теоретично обґрунтувати наступ "ери мас" і пов'язати з цим загальний занепад культури. Він уважав, що в силу нерозвиненості вольових якостей та низького інтелектуального рівня великих мас людей ними керують несвідомі інстинкти, особливо тоді, коли людина опиняється в натовпі. Там відбувається зниження рівня інтелекту, падає відповідальність, самостійність, критичність, зникає особистість як така. Він передбачив важливу роль натовпу, а також охарактеризував методи впливу на юрбу, які в подальшому мали своє застосування.
Французький психолог Серж Московичі у своїй праці "Вік натовпу" стверджує, що натовп тримається на деперсоналізації, емоційних чинниках. На відміну від Ортеги, він вважає другу половину XX століття періодом лідерів, яких використовують маси для досягнення своїх цілей.
Г) Німецький філософ і соціолог Юрген Габермас висунув свій варіант самоорганізації спільноти як історичного об'єкта, що може виробляти колективні смисли і прямувати до спільної мети через систему комунікативних дій. Найефективніше комунікативна дія виявляється в дискурсі (від лат. discursus – міркування, аргумент), який безперервно відбувається в людській спільноті. Дискурс, по-перше, виступає засобом соціалізації, навчання та виховання. По-друге, дискурс, як форма комунікації, втягує людей у дискусію, у рамках якої відбувається розуміння позиції інших, взаємна критика, прийняття чи неприйняття позиції іншого. По-третє, дискурс сприяє досягненню консенсусу між його учасниками.
Під час комунікації та вільного дискурсу відбувається виявлення та подолання застарілих основ соціального буття.
Місце і роль людини в історії набувають більшого значення у кризових ситуаціях. Тоді невпевненість у майбутньому посилює інтерес людини до історії, спонукає її до пошуку шляхів виходу з кризи. Будь- яка суспільна кризова ситуація ставить питання: як це відобразиться на житті конкретної людини. Залежно від соціального статусу, фінансового стану, інших чинників вплив людей на історію буде різним. Одні вирішують долю мільйонів людей, глобальні проблеми людства, інші – повсякденні. Таким чином, в історії кожній людині відведена певна роль з певним колом подій, на які вона може вплинути своїм рішенням. Відповідно історія пов'язана з діяльністю людей, які через історію реалізують свої плани. Відбувається осягнення історії також через призму сприйняття життя й діяльності видатних постатей, які формують "дух нації".
Історичний процес постає у свідомості людини як наслідування та збереження основних тенденцій розвитку, і, беручи з досвіду минулого все найкраще і в той же час осмислюючи прорахунки, помилки та негативні явища, які в ньому відбувалися, людина повинна творити відносно цілісну картину майбутнього.
Місце і роль особи, маси, публіки, народу в історії
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська людина в європейському світі» автора Смовженко Т.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Наукові концепції щодо проблеми "людина – історія"“ на сторінці 2. Приємного читання.
