Найбільша біда України сьогодні – відсутність спільного українського погляду, історичної пам'яті про своє минуле, з якого би формувалися впевнені кроки у майбутнє. Україна та її народ протягом новітньої доби – радянського панування та з часу проголошення незалежності України 1991 року були штучно розділені на схід і захід, "східняків-москалів" і "бандерівців". У кожної частини народу України була своя історія, свої герої, часто суперечливі, інколи – непримиренні вороги.
Війни історичної пам'яті – явище нерідкісне. Особливо вони тривалі й запеклі в суспільствах, які щойно здобули незалежність, а особливо по десятиліттях панування авторитарного режиму. Кожний такий режим неминуче ділить суспільство на тих, хто його підтримував, і тих, хто був його жертвами. І ще – сформувалося певне неписане правило: чим віддаленіша від нас історична подія чи постать, тим більше одностайності щодо її оцінки спостерігається серед мешканців різних регіонів. Скажімо, більш-менш рівним і однаковим є сприйняття діяльності гетьмана Богдана Хмельницького (1595-1657) та ставлення до нього серед жителів України, аніж до провідника Організації українських націоналістів Степана Бандери (1909-1959), чия постать викликала донедавна запеклі суперечки та дискусії.
Останні події в Україні – Революція гідності, воєнні дії на Сході України призвели до зростання активності громадянського суспільства та громадян держави загалом. На перше місце виходять ті ще в недавньому минулому суперечливі постаті, які були активними учасниками, провідниками та ідеологами боротьби за державну самостійність України в 1930-1950-х роках, – С. Бандера, Р. Шухевич, а тепер стали символами й уособленням боротьби за збереження її суверенітету і територіальної цілісності на сучасному етапі. Є вже влучний вислів: "Те, ким ми є, залежить від того, що ми пам'ятаємо про себе". І, на жаль, дуже часто народи пам'ятають про себе мало або у викривленому руслі уявляють свою історію. Через те складно і важко відбувається самоідентифікація народу.
Завдання будь-якої історичної концепції – сприяти усвідомленню сучасної епохи, показати людям місце в ній. Стосовно України йдеться про вироблення і представлення такого варіанта минулого, який надасть їй можливості для розвитку, а не буде приводом для постійних суперечок, сварок, конфліктів. Скидається на те, що процес зрушився з мертвої точки, протиріччя в цьому плані зменшуються. Кожне нове покоління хоче мати свою історію, своїх героїв, і це, безумовно, добре, бо свідчить про рух уперед, поступ у розвитку суспільства, за умови, що ці герої – "позитивні" з погляду націє- та державотворення. Вони скоріше прагнуть "творити" історію, аніж постійно на неї оглядатися, і це те, що об'єднає більшість громадян, незалежно від регіональних поділів та політичних уподобань.
Минуле зберігається в людській пам'яті уривками, майбутнє – невідоме, примарне. Лише теперішнє мало б бути ясним, зрозумілим, бо людство перебуває в ньому. Однак саме воно, теперішнє, залишається неприступним, бо зрозумілим воно було б за умови повного знання минулого, яке слугує йому основою, і майбутнього, яке приховує в собі минуле. Людство прагне до усвідомлення ситуації нашого часу. Однак ця ситуація має приховані можливості, які стають зрозумілими лише після свого втілення.
Найбільший оптимізм європейської історії в тому, що Європа – як концепція і цивілізація – увесь час стояла перед великими кризами, проте сприймала ці кризи не як поразки чи крах, а як виклики, які можна і треба долати. Лише в масштабі світової історії стає зрозумілим, які глибокі зміни, підготовлені протягом двох останніх століть, відбулися в наш час; зміни, які за своїми наслідками незрівнянні ні з чим, що нам відомо з історії минулих п'яти тисячоліть.
Історія як шлях до надісторичного, як "вічне сьогодні"
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська людина в європейському світі» автора Смовженко Т.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Історія пам'яті: пам'ять нації, культурна пам'ять, пам'ять і простір“ на сторінці 2. Приємного читання.
