Характерною стильовою ознакою української культури XVIІ- XVI11 ст. стала її належність до світу європейського бароко (з італійської мови - чудернацьке, химерне) - одного з провідних мистецьких стилів, що в європейському культурному просторі проявив себе з XVI ст. не лише в жанрі живопису, архітектури чи музики, а й у філософії, літературі, історіографії, педагогіці тощо.
Стильовою домінантою бароко виступає принцип метафоричності, а найхарактернішими проявами стилю стають пишна оздоба, вишукана декоративність, знамениті барокові "перебільшення" та "надмірності".
Важливим є те, що бароко мало здатність пристосовуватись до різних національних і регіональних умов та традицій, а відтак - містило в собі значну кількість модифікацій і варіантів. Так, якщо у протестантських країнах Півночі Європи бароковий стиль характеризувався наявністю складних інтелектуальних побудов і теологічних заглиблень, то в католицьких країнах більшого значення набуло висунення на передній план зовнішніх ознак - декоративності, пишності, контрастності. Зважаючи на той факт, що на формування барокових традицій в Україні все ж більший вплив справляли зразки польської барокової культури, українська модифікація загальноєвропейського процесу демонструвала перевагу чуттєвих елементів над розумовими.
Український бароковий стиль увібрав у себе чимало елементів народної культури, що спричинило його демократизацію. Фольклоризація стилю найбільш відчутно проявилася у широкому використанні народних орнаментів у образотворчому мистецтві. Особливо виразно тенденція позначалася на розвитку мистецтва різьблення по дереву та оформленні іконостасів. Декоративність українського бароко здебільшого тяжіє до використання флористичного орнаменту (зображення символів рути, дубового листя, квітів барвінку тощо). Причому образи рослин часто використовувалися і у філософських творах, уособлюючи собою алегорію природи, Божої сили чи життя душі.
Архітектура та образотворче мистецтво. Однією з мистецьких сфер, де найвиразніше простежуються впливи барокового мислення, є архітектура. У другій половині XVII - середині XVIII ст. архітектурна думка в Україні розвивалась як у руслі власної традиції, так і активно засвоювала європейський досвід.
На Лівобережжі друга половина XVII ст. позначена появою архітектурних комплексів Крупицько-Батуринського, Лубенського, Мгарського та Густинського монастирів. Вони являли собою інженерні системи оборонного будівництва. їх фортифікації поступово втрачали оборонний характер, перетворюючись на муровану огорожу. Ця тенденція виявила себе при спорудженні нових мурів Києво-Печерської Лаври, стін чернігівського Троїцького монастиря та київського Софійського собору. Аналогічні процеси відбуваються і на прикладах католицьких кляшторів Правобережжя.
У світському оборонному будівництві виразно домінує парадний, резиденційний характер споруди при маргінальному значенні оборонних елементів. Ця тенденція виразно ілюструється прикладами палаців у Підгір'ях і Поморянах на Львівщині, палацу Синівських поблизу Бережан на Тернопільщині. З початком XVIII ст. елементи оборонної архітектури повністю вийшли з ужитку. В архітектурному стилі утвердився європейський тип парадної резиденції. Прикладами подібних тенденцій є палац Вишневецьких у Вишнівці, Чорторийських - у Корці, Потоцьких - у Христинополі.
Стиль парадної резиденції набуває поширення і в Гетьманщині. Однак на Лівобережжі, де в ролі еліти виступала неродовита козацька старшина, резиденції мали набагато скромніший вигляд. Уявлення про їх масштаби дають кам'яниці Лизогуба в Седневі та Чернігові, будинок І.Мазепи в Іванівні, так званий будинок Полуботка в Чернігові, а також резиденція київських митрополитів на подвір'ї Софійського собору. За своєю планово-просторовою побудовою названі зразки являли собою традиційні для України хати, поділені на дві половини. І лише з другої половини XVIII ст. стиль парадної резиденції у Києві та на Лівобережжі набуває характерних для європейської традиції ознак. Першими прикладами цього напряму стали збудовані в Києві Марийський палац (архітектор Б.Растреллі, 1755) та Кловський палац (архітектори П.Нєєлдов та С.Ковнір, 1754-1758). Аналогічні тенденції простежуються і у будівлях резиденції гетьмана Кирила Розумовського в Глухові (1749-1751), резиденції фельдмаршала Петра Румянцева у Глухові (1768-1773) та палацах Петра Завадовського в Ляличах на Чернігівщині.
Яскравими прикладами світських споруд громадського призначення на Правобережжі є будівлі ратуш в Жовкві, Могилеві-Подільському, Бучачі. Як справжній шедевр української архітектури доби бароко фахівці називають Бучацьку ратушу. її ядро творить двоярусна, увінчана шоломом вежа, оточена двоповерховим, завершеним балюстрадою корпусом. Балюстраду прикрашав цикл скульптурних зображень, що висвітлював подвиги Геракла, а фронтон виділений пишним картушем з гербом власника міста.
Світські споруди громадського призначення Гетьманщини мали дещо скромніший вигляд. Одним з найвеличніших прикладів цього стилю є будівля Київського магістрату на Подолі. За своєю планово-просторовою структурою вона є варіантом хати на дві половини. Зовні будівлю увінчувала вежа зі шпилем і годинником. У зовнішньому оздобленні були присутніми скульптурні зображення, але виконані не з каменю, а в техніці металопластики.
Довершеними зразками лівобережного варіанта цього стилю є також полкові канцелярії в Козельці (архітектори А.Квасовта І.Григорович-Барський, бл. 1756) та в Прилуках, а також будівля Малоросійської колегії в Глухові (1782). Характерною ілюстрацією світської барокової архітектури є так званий Мазепинський корпус Києво- Могилянської Академії (1703).
Українське храмове будівництво у цей час розвивається у двох формах: муроване і дерев'яне, причому з виразною перевагою останнього. Незважаючи на їх принципову відмінність, еволюція мурованого та дерев'яного храмового будівництва відбувалася у тісному взаємозв'язку. В її основі лежала традиційна тридільна планувальна структура, яка доповнювалася п'ятидільною. Прикладами першого планування є церкви Різдва Христового в Стародубі, Святого Миколая у Глухові, Покровський собор у Харкові (1689), Воскресенський собор у Сумах (1703), церква Святого Миколая (Козацького) в Путивлі (1737).
Паралельно розвивався стиль хрещатого п'ятидільного храму. З дотриманням його канонів збудовано церкву Святого Миколая у Ніжині (1668), Троїцьку церкву Густинського монастиря (1674), церкви Максаківського й Крупицько-Батуринського монастирів та Спасо-Преображенські церкви в Прилуках (1716) і Великих Сорочинцах (1732). У Києві в стилі хрещатого п'ятидільного храму збудовано церкви Усіх Святих на Економічній брамі Києво-Печерської Лаври (1696-1698) та Георгієвську Видубе-цького монастиря (1701).
Із середини XVIII ст. у Києві та на Лівобережжі досить відчутними стають впливи європейської традиції будівництва соборів у плані квадрата. Найбільш раннім зразком цього стилю стала споруджена в Києві за проектом Б.Растреллі Андріївська церква (1747-1753). В аналогічному ключі спроектовано й церкву Різдва Богородиці в Козельці (архітектор А. Квасов, 1752-1762), святих Антонія і Феодосія у Василькові (1756-1758), Покрови Богородиці в Охтирці (1753-1762), Трисвятительська в Лемешах поблизу Козельця (архітектор І.Григорович-Барський, 1760-1761).
Як окреме явище розвитку архітектурної думки України XVIII ст. фахівці розглядають будівництво в Києві та на Лівобережжі високих кам'яних дзвіниць. Початок цій справі було покладено спорудженням в перших роках століття дзвіниці київського Софійського собору. Добудована за проектом Й.Шеделя дзвіниця була щедро орнаментована декором, виконаним в українських національних традиціях. На відміну від Софійської, в дзвіниці Києво-Печерської лаври було використано ордерну систему. У такому ж стилі спроектовано дзвіниці церкви Різдва Богородиці в Козельці (1766- 1770), Троїцького собору в Чернігові (1771 1773), Хрестовоздвиженского собору в Полтаві (1786).
Значно повільніше, аніж на Лівобережжі, кам'яне соборне будівництво розвивалося на Правобережжі та Галичині. Тим більше історичне значення мають збудовані в маєтку воєводи Адама Киселя в Низкиничах Успенська церква (1653) та оборонна Успенська церква в Підгайцях (1653), церква Різдва Христового в Жовкві (1690-ті), Покровська церква в Піддубцях поблизу Луцька (1743). Утім в цих регіонах значно відчутнішим є вплив класичних європейських традицій культового будівництва.
Найбільш довершеними зразками архітектури зазначеної доби є львівський кафедральний собор св. Юра та Успенська церква Почаївського монастиря. Собор св. Юра, який було споруджено упродовж 1745- 1760-х рр. за проектом Бернарда Імеретина, не має аналогів в українській архітектурі щодо акцентування фасаду скульптурною групою та двома монументальними постатями святителів. Крім того, архітектурний ансамбль надзвичайно вдало використовує рельєф місцевості, який додатково підсилює пірамідальність композиції.
Успенська церква Почаївського монастиря, збудована в 1771 - 1783 рр. за зміненим проектом австрійського архітектора Г.Гофмана, являла собою тип храму з двома поставленими під кутом симетричними вежами фасаду, демонструючи наслідування центральноєвропейських зразків культового будівництва.
У контексті розвитку костьольної архітектури у другій половині XVII- XVIII ст. провідні позиції на українських землях надалі відігравав Львів. З львівських костьолів XVIII ст. чи не найбільший інтерес становлять костьол Стрітення та збудований архітектором Яном де Вітте у другій половині 1740-х рр. домініканський собор. Досконалістю форм костьольної архітектури Волині відзначаються храми Іоанна Хрестителя в Дубровиці (1695-1702), святого Антонія у Великих Межиріччях (1702-1725). Оригінальністю архітектурної композиції виділяється костьол бернардинів у Збаражі, цілковито позбавлений декорації та виконаний у строгих монументальних формах, а також дві роботи архітектора П.Віжипького - ліцейський костьол у Кременці та костьол бернардинів у Луцьку. Широке визнання приніс архітектору Я ну де Вітте проект костьолу монастиря босих кармелітів у Бердичеві. З-поміж костьольних споруд Поділля виділяються домініканський костьол у Сидорові (1730- 1741), тринітатський - у Кам'янці-Подільському (1750-1768), парафіяльні - вТарноруді (1754)та Шаргороді (1760-1786).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора Литвин В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розвиток української культури, науки та освіти козацької доби“ на сторінці 1. Приємного читання.
