Політика "культурної революції" та її жертви

Історія України

З початком сталінської "революції зверху" розпочався від-кат і в політиці українізації. Попереджаючи можливі у майбутньому спроби української інтелігенції звільнитися з-під диктатури компартійно-радянського центру, Сталін зосередив зусилля на ліквідації всього покоління активних учасників Української революції.

Першим процесом проти української гуманітарної інтелігенції стала справа "Спілки визволення України". Процес був задуманий з метою дискредитації національної інтелігенції. Організатори справи поставили на чолі цієї міфічної спілки одного з керівних діячів Української революції, віце-президента ВУАН Сергія Єфремова. Всього на лаві підсудних опинилося 45 осіб - два академіки ВУАН (С.Єфремов і М.Слабченко), 15 професорів вузів, 10 учителів, письменники, священики, редактори, кооператори, студенти. У минулому 31 звинувачений входив до різних українських політичних партій, шестеро були членами Центральної Ради, двоє - міністрами УНР, один - прем'єр-міністром (В.Чехівський). Третина підсудних працювала в системі ВУАН.

Жертвами справи СВУ стали не тільки 45 звинувачуваних, які опинилися у березні 1930 р. на судовій лаві у приміщенні Харківського оперного театру. Ще 700 осіб були заарештовані невдовзі у зв'язку з цією справою. А всього під час та після процесу СВУ було заарештовано, знищено або заслано понад 30 тис. осіб.

Розкручування справи СВУ відбувалося одночасно із цькуванням одного з небагатьох академіків-комуністів ВУАН історика Матвія Я "Орського. Розроблена ним наукова схема в 20-х рр. фігурувала як марксистська концепція вітчизняної історії. Книги Яворського розглядалися як альтернативні працям "буржуазного" історика М.Грушевського. Але своєю надмірною увагою до національних аспектів історії офіційний метр української марксистської науки не вписався в нову схему радянської історії, яка розроблялася в Москві. На початку 1930 р. його вичистили з партії, а через рік заарештували в Ленінграді і перевезли до Харкова, де чекісти уже створювали нову "контрреволюційну" організацію на зразок СВУ - "Український національний центр" (УНЦ).

"Слідство" у справі УНЦ велося протягом 1930-1931 рр. До справи притягли 50 осіб, близько тридцяти з них були колишніми членами УПСР і УСДРП. Зокрема, були заарештовані В.Голубович, Н.Петренко, І .Лизанівський, Ю.Ярослав, які у травні 1921 р. проходили у "Справі членів ЦК УПСР". У центрі УНЦ чекісти мали намір поставити М.Грушевського. Його заарештували, вибили потрібні свідчення і перевезли до Москви. Під час допиту в ОДПУ в квітні 1931 р. Грушевський заявив, що його попередні свідчення не відповідають дійсності. У серпні справу проти голови Центральної Ради було припинено, але в'їзд в Україну йому заборонили. До самої смерті в 1934 р. М.Грушевський жив у Москві під наглядом агентів ДПУ. Вирок же у справі УНЦ було винесено в закритому порядку в лютому 1932 р. Він був м'яким (від трьох до шести років ув'язнення), але більшість звинувачених з тюрми не вийшла. Починаючи з 1934 р., на 33 учасників процесу УНЦ завели нові справи, 21 був розстріляний, більшість інших загинула в тюрмах і концтаборах.

7 січня 1933 р. Сталін виступив на об'єднаному пленумі ЦК і ЦКК ВКП(б) з доповіддю "Підсумки першої п'ятирічки", в якій цілий розділ присвятив боротьбі з "рештками ворожих класів". Це була програма репресій, орієнтована на те, щоб "покінчити з цими елементами швидко і без особливих жертв". На перше місце він висував боротьбу зі "шкідництвом". Високо оцінюючи драконівський закон про охорону суспільної власності, він назвав його "основою революційної законності вданий момент". На друге місце ставив боротьбу з "переродженцями і дворушниками" в партії, прибічниками "контрреволюційної теорії згасання класової боротьби". Це був незамаскований заклик до розправи з тією частиною членів державної партії, яка брала не досить енергійну участь у розгортанні репресій. Третім напрямом репресій Сталін називав ліквідацію "решток ворожих класів", а четвертим і останнім - боротьбу проти учасників старих "контрреволюційних" партій і колишніх опозиціонерів у лавах більшовиків. Вся програма репресій, розрахована на другу п'ятирічку, мала превентивний, попереджувальний характер. Інакодумці не влаштовували тоталітарний режим самим своїм інакодумством, загрозою впливу на більш широкі верстви населення.

Сталінська програма репресій послідовно виконувалася в Україні. Проте в найбільшій національній республіці СРСР, яка становила для тоталітарного режиму й найбільшу загрозу, вона істотно відрізнялася від загальносоюзних показників масштабами і спрямованістю. Спрямованість терору в Україні визначається змістом партійних резолюцій. 24 січня 1933 р. ЦК ВКП(б) поставив завдання перед керівництвом КП(б)У "вигнати петлюрівські та інші буржуазно-націоналістичні елементи з партійних і радянських організацій". Цим рішенням в Україну на посаду секретаря Харківського міськкому і обкому партії та секретаря ЦК КП(б)У направлявся секретар ЦК ВКП(б) П.Постишев. В мандаті, який Постишев отримав за рішенням ЦК ВКП(б), було чотири пункти: розгромити "націоналістичну контрреволюцію" в радянському апараті; розгромити "націоналістичний ухил" М.Скрипника; перевірити всі ділянки соціалістичного будівництва, де мала місце контрреволюція; перебудувати форми і методи керівництва українською культурою. Постишев направлявся в Харків разом із В.Балицьким, який 17 лютого 1933 р. став головою ДПУ УСРР і повноважним представником ОДПУ в Україні.

Під боротьбу зі "скрипниківщиною" В.Балицький створив "Українську військову організацію" (УВО), яка характеризувалася як повстанська, шпигунська і диверсійна. За звинуваченням у приналежності до УВО чекісти заарештували людей, особисто близьких до Скрипника. Відкрита атака на М.Скрипника почалася на червневому (1933 р.) пленумі ЦК КП(б)У. Від нього вимагали самокритичного визнання помилок націоналістичного характеру в керівництві Наркоматом освіти. Чотири варіанти листа Скрипника з визнанням помилок, який мав бути опублікований у пресі, Постишева не задовольнили. 7 липня, коли останній варіант цього документа був відкинутий, М.Скрипник пішов із засідання політбюро ЦК у свій робочий кабінет і там застрелився.

З апарату Наркомосвіти було вичищено близько 200 "націоналістів і ворожих елементів". В обласних управліннях освіти за 1933 р. змінили керівництво повністю, в районних - на 90 %. Істотних кадрових втрат зазнали ВУАН і Всеукраїнська асоціація марксоленінських інститутів (ВУАМЛІН). У Всенародній бібліотеці України, яка належала до системи установ ВУАН, знайшли близько сорока "ворогів народу". Інститут польської культури. Харківський інститут української культури ім. Д.Багалія, Інститут української літератури ім. Т.Шевченка були репресовані майже у повному складі. У жовтні 1933 р. був погромлений театр "Березіль", його засновник Лесь Курбас опинився на Соловках. "Ворогів народу" знайшли у видавництві "Українська радянська енциклопедія", Всеукраїнському фотокіноуправлінні (ВУФКУ), в музеях, бібліотеках, архівах. Практично в повному складі була репресована спілка письменників "Західна Україна", редакція журналу "Червоний шлях".

Теоретичне обґрунтування погрому культурних сил України дав у січні 1934 р. И.Сталін. Виступаючи зі звітною доповіддю на XVII з'їзді ВКП(б), він декларував, що підключення органів державної безпеки до культурного будівництва в Україні було цілком закономірним, а "ухил до українського націоналізму" став головною небезпекою у республіці.

Нищення української інтелігенції сполучалося з підвищеною увагою Кремля до розвитку "національної за формою і соціалістичної за змістом" культури. На січневому (1936 р.) пленумі ЦК КП(б)У Постишев твердив:

"Вороги весь час намагалися і намагаються змалювати картину таким чином, шо ми тут на Україні били не націоналістів, не контрреволюціонерів, не шпигунів і диверсантів, а нібито українців". Щоб довести протилежне, здійснювалися різноманітні показові акції. Зокрема, XII з'їзд КП(б)У на пропозицію П.Постишева прийняв рішення перенести столицю радянської України з Харкова в Київ. Основний мотив перенесення формулювався таким чином: "для дальшого і швидкого розвитку національно-культурного будівництва і більшовицької українізації на базі індустріалізації і колективізації". У 1936 р. Академія наук УРСР поповнилася трьома інститутами гуманітарного профілю з яскраво вираженою національною проблематикою: української літератури ім. Т.Шевченка, історії України та українського фольклору. Останній очолив відомий погромник національної інтелігенції А.Хвиля.

З приїздом М.Хрущова в Україну (січень 1938 р.) проблема українізації стала неактуальною. З точки зору нових керівників республіки, якраз становище російської мови вимагало докорінного поліпшення. У червні 1938 р. XIV з'їзд КП(б)У підкреслив у своїх резолюціях необхідність "ліквідувати наслідки ворожого шкідництва у викладанні російської мови в неповних середніх і середніх школах, а також у вузах". Із запровадженням практичних заходів не забарилися. З лютого 1938 р. в Україні почалася поступова ліквідація національних районів та сільрад. У квітні 1938 р. з'явилася постанова ЦК КП(б)У про переведення шкіл національних меншин на українську або російську мови викладання. Навчання мовами національних меншин в "особливих національних школах" визнавалося недоцільним і навіть шкідливим. Такі школи кваліфікувалися як "вогнища буржуазно-націоналістичного, антирадянського впливу на дітей".

Проголошуючи одним з напрямів соціалістичного будівництва культурну революцію, керівники ВКП(б) і Радянської держави змушені були приділити велику увагу елементарній ліквідації неписьменності. У липні 1929 р. ВУЦВК і РНК УСРР утворили спеціальний фонд лікнепу. Товариство "Геть неписьменність!" стало масовим: у 1929/30 р. воно вже налічувало майже 10,5 тис. первинних осередків і понад 900 тис. членів. До роботи з лікнепу було підключено 310 тис. культармійців - учителів, комсомольців, старшокласників. У другій п'ятирічці до працюючих, які залишалися неписьменними, почали вживати засоби адміністративного тиску. У 1936 р. стали утворюватися вечірні школи для дорослих, навчання в яких починалося з ліквідації неписьменності. В Наркомосі України було створене спеціальне управління з навчання дорослих.

Щоб кількість неписьменних не поповнювалася за рахунок покоління, яке тільки вступало в життя, треба було охопити навчанням усіх дітей шкільного віку. Постановою ЦВК і РНК СРСР від 14 серпня 1930 р. в країні запроваджувалося обов'язкове початкове навчання, а для переростків від 11 до 15 років встановлювалося обов'язкове навчання в дво- і однорічних школах-курсах. У першій п'ятирічці істотна частка початкових шкіл була перетворена на семирічки. Деякі семирічки, особливо у великих містах, переходили на десятирічне навчання. У другій п'ятирічці кількість шкіл-десятирічок збільшилася майже вдесятеро, в них навчалося до третини учнів.

Вища школа до першої п'ятирічки зберігала в основному дореволюційну структуру. В 1929/30 навчальному році були створені галузеві інститути на базі факультетів багатопрофільних вузів (Харківського і Київського політехнічного, Сталінського гірничого та ін.). Технікуми, які мали добру матеріальну базу і кваліфікований склад викладачів, перетворювалися в інститути. Реорганізація збільшила кількість вузів з 42 до 155. Число студентів у них зросло з 41 до 69 тис. осіб.

У 1930 р. з'явилася нова форма технічного навчання - завод-втуз. Втузи були відкриті на технічно оснащених підприємствах, які мали кадри досвідчених інженерів, - Харківському електромеханічному заводі, Штерівській електростанції, Кадіївській шахті № 1 та ін. У 1931 р. в Харкові відкрилася Промислова академія з вечірніми відділеннями в Києві, Дніпропетровську, Одесі і Харкові. В цій системі вузів готувалися керівні кадри для нових галузей промисловості. Роком раніше в Харкові почала працювати агроіндустріальна академія, в якій отримували вищу освіту директори МТС, радгоспів, інших підприємств сільськогосподарського профілю. В другій п'ятирічці існування дрібних вузів було визнане недоцільним. У 1934 р. було відновлено великі індустріальні (політехнічні) інститути в Одесі, Києві, Сталіно, які готували спеціалістів широкого профілю. З 1933 р. в Україні відновилася університетська освіта. Почали працювати університети в Одесі, Києві, Харкові і Дніпропетровську.

У міру того, як розвивалася середня загальноосвітня школа, питома вага робітфаківців серед студентів знижувалася. У 1933 р. працювали 533 робітфаки, які давали вузам третину студентів. Це був пік робітфаківської форми навчання. Після цього мережа робітфаків почала інтенсивно згортатися. З 1933 р. були введені вступні іспити у вузах за профілюючими предметами. Для тих, хто закінчував вузи, запроваджувалися дипломні роботи (проекти), які мали бути захищені. Це наблизило якість підготовки спеціалістів до рівня дореволюційного. Постановою ЦВК і РНК СРСР від 29 грудня 1935 р. були скасовані обмеження за соціальною ознакою абітурієнтів.

За відсутності університетів в Україні 20-х рр. наукові дослідження майже винятково провадилися в інститутах та інших закладах Всеукраїнської академії наук. Впродовж 10 років ВУАН залишалася установою, на яку державна партія могла впливати обмеженою мірою. Лише в 1929 р. ЦК КП(б)У наважився на операцію, яка істотно змінила обличчя академічної корпорації. РНК УСРР виділив у цьому році 33 вакансії дійсних членів, що перевищувало кількість вакансій, надану за попереднє п'ятиріччя 1923-1928 рр. Був створений так званий цековський список претендентів, за який академіки уперше за всю попередню і наступну історію установи змушені були голосувати відкрито. Щоб зберегти науковий рівень ВУАН, до цековського списку були включені вчені, які могли тільки зміцнити авторитет усієї корпорації, - О.Богомолець, М.Вавилов, М.Возняк, О.Гольдман, Ф.Колесса, М.Кравчук, Є.Опоков, О.Палладін, Є.Патон, Г.Проскура, М.Слабченко, М.Холодний, В.Щурат, Д.Яворницький. Разом з тим дійсними членами

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора Литвин В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Політика "культурної революції" та її жертви“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ВІДПОВІДАЛЬНОГО РЕДАКТОРА

  • Частина I. Доісторичний, ранньоісторичний та середньовічний періоди на території України

  • Пізній палеоліт

  • Людське суспільство епохи мезоліту

  • Аграрна (неолітична) революція

  • Епоха енеоліту в Україні. Трипільська культура

  • Епоха бронзи на території України

  • Українські Степ і Лісостеп у добу раннього заліза

  • Скіфський світ

  • Сармати в Північному Причорномор'ї

  • Розділ 2. СТАНОВЛЕННЯ ТА ПІДНЕСЕННЯ ДАВНЬОРУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Господарська діяльність, суспільний лад і духовний світ слов'ян

  • Становлення Давньоруської держави

  • Київська Русь у середині - другій половині X ст.

  • Хрещення Русі Володимиром Великим

  • Київська Русь у добу розквіту. Княжіння Ярослава Мудрого та Ярославичів

  • Спроби консолідації Київської Русі. Княжіння Володимира Мономаха та Мономаховичів

  • Розділ 3. КИЇВСЬКА РУСЬ У ДОБУ ПОЛІТИЧНОЇ ДЕЗІНТЕГРАЦІЇ І КНЯЗІВСЬКИХ МІЖУСОБИЦЬ

  • Галицько-Волинська держава Романа Мстиславича

  • Міжкнязівська боротьба за першість на Русі у переддень монгольської навали

  • Тенденції політичного розвитку Давньоруської держави

  • Соціокультурний розвиток Київської Русі

  • Розділ 4.ПІДНЕСЕННЯ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Корона Данила Галицького

  • Галицько-Волинська Русь наприкінці XIII - першій половині XIV ст.

  • Розділ 5. ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКО-РУСЬКЕ

  • Литовсько-Руське князівство в середині - другій половині XIV ст. Кревська унія 1385 р.

  • Князювання Вітовта. Городельська унія 1413 р.

  • Суспільно-політичні процеси у Великому князівстві Литовсько-Руському в ЗО-7в-ті роки XV ст.

  • Територіально-політичний та соціальний устрій Великого князівства Литовсько-Руського

  • Частина 2. Україна в ранній Новий час

  • Соціально-економічний розвиток українських земель у другій половині XVI - початку XVII ст.

  • Культурно-освітнє та церковно-релігійне життя України

  • Берестейський собор 1596 р. та проголошення церковної унії

  • Розділ 7. ПОЧАТКИ КОЗАЦЬКОЇ ЕРИ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ

  • Запорозька Січ як центр консолідації козацтва

  • Козацькі війни кінця XVI ст.

  • Військово-політична активність козацтва у першій чверті XVII ст. Гетьманування Петра Конашевича-Сагайдачного

  • Українське козацтво та православ'я. Роль козацтва у відновленні православної церковної ієрархії

  • Козацькі повстання 20-30-х років ХVII ст.

  • Розділ 8. УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ СЕРЕДИНИ XVII ст. СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Перемоги козацького повстання навесні 1648 р. Та його переростання в революцію

  • Розгортання революції та еволюція програмних вимог її лідерів

  • Війна за незалежність Української держави 1649 р. Зборівський мир

  • Розбудова Української держави наприкінці 1640-х - початку 1650-х рр.

  • Українсько-польські війни першої половини 1650-х рр.

  • Українсько-російський договір 1654 р.

  • Зміцнення Української держави та боротьба за соборність українських земель у середині - другій половині 1650-х рр.

  • Розділ 9. ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА ТА ІНОЗЕМНА ІНТЕРВЕНЦІЯ. БОРОТЬБА КОЗАЦТВА ЗА ВОЗЗ'ЄДНАННЯ УКРАЇНИ

  • Спроба українсько-польського примирення. Галицька угода 1658 р.

  • Українсько-російська війна 1658-1659 pp. та новий Переяславський договір

  • Розпад козацької України на два Гетьманати та розгортання громадянської війни

  • Прихід до влади на Правобережжі Петра Дорошенка. Боротьба за возз'єднання козацької України

  • Російсько-польсько-турецькі війни за Правобережжя. Загибель Правобережного Гетьманату

  • Розділ 10. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ТА КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНИ НАПРИКІНЦІ XVII-XVIII ст.

  • Анти-польське повстання на Правобережжі 1702-1704 рр. Боротьба за об'єднання України

  • Економічні та гуманітарні наслідки від втягненім України в Північну війну 1700-1721 рр.

  • Військово-політичний союз гетьмана Івана Мазепи зі Швецією 1708 р.

  • Українська політична еміграція в боротьбі з Москвою. Конституція 1710 р.

  • Гетьманат після Полтавської катастрофи 1709 р. Гетьманування І.Скоропадського

  • Запорозька Січ під зверхністю кримського хана

  • Перша реставрація гетьманства. Державна діяльність гетьмана Д.Апостола

  • Нова Січ

  • "Правління гетьманського уряду". Україна в часи російсько-турецької війни 1735-1739 рр.

  • Друга реставрація гетьманства. Державні реформи гетьмана К.Розумовського

  • Скасування гетьманства 1764 р. та включення Лівобережної України до складу Російської імперії

  • Ліквідація Запорозької Січі 1775 р. Останній кошовий Петро Калнишевський

  • Соціальні і національно-визвольні рухи на Правобережжі та в Західній Україні

  • Розвиток української культури, науки та освіти козацької доби

  • Частина 3. Українські землі в добу модернізації

  • Зміни в адміністративному і соціальному устрої Правобережної України

  • Господарське освоєння земель Південної України

  • Запорозьке козацтво після ліквідації Січі

  • Історичний розвиток Буковини

  • Історичний розвиток Закарпаття - "Угорської України"

  • Розділ 12. КУЛЬТУРНО-НАЦЮНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ В УКРАЇНІ

  • Форми народного соціального протесту

  • Початки культурно-національного відродження. Діяльність Кирило-Мефодіївського братства

  • Особливості національно-культурного відродження Галичини

  • Рух "будителів" у Закарпатській Україні

  • Українська мова як фактор культурно-національного відродження

  • Розділ 13. МОДЕРНІЗАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В ЕКОНОМІЦІ ТА СОЦІАЛЬНІЙ СФЕРІ

  • Селянська реформа 1860-х pp.

  • Демократичні реформи 1860-1870-х рр.

  • Важка промисловість: індустріалізація по-українськи

  • Місце господарського комплексу України в структурі європейської економіки

  • Революція 1848 р. та початок модернізаційних процесів на західноукраїнських землях

  • Модернізаційні процеси в соціальній сфері

  • Початки модернізації соціальної сфери на західноукраїнських землях

  • Розділ 14. ПІДНЕСЕННЯ І ПОЛІТИЗАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОГО РУХУ В УКРАЇНІ

  • Хлопоманство як різновид громадського руху

  • Становлення громадівського руху в Україні

  • Діяльність народовців у Галичині

  • Студентський рух на українських землях. "Братерство тарасівців"

  • Формування масової національної свідомості в Наддніпрянській Україні

  • Політизація українського національного руху. Перші політичні партії України

  • Суспільно-політичне життя на західноукраїнських землях. "П'ємонтизація" Галичини

  • Національне відродження на Буковині

  • Національний рух в Закарпатській Україні

  • Розділ 15. РЕВОЛЮЦІЯ ПОЧАТКУ XX ст.. ЯК ФАКТОР ПОЛІТИЧНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ

  • Робітничий рух в Україні 1905-1907 pp.

  • Селянська війна 1905-1907 рр.

  • Національно-ліберальна опозиція як складова революції "знизу"

  • Українська соціал-демократія в роки революції

  • Контрреволюційні сили в Україні

  • Дебют українства на парламентській арені

  • Розділ 16. УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА ДОБИ МОДЕРНІЗАЦІЇ

  • Реалізм та модерн у живописі

  • Театр та музична культура доби модерну

  • Модерн у літературі

  • Україна в Першій світовій війні

  • Україна в планах воюючих сторін

  • Воєнні дії на території України

  • Становище українців в Австро-Угорщині

  • Наростання господарської розрухи та політичної кризи в Російській імперії

  • Розділ 18. УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ ТА НАЦІОНАЛЬНИЙ ДЕРЖАВОТВОРЧИЙ ПРОЦЕС (1917-1920)

  • Формування організаційних структур та ідеологічних гасел Української революції. Утворення Центральної Ради

  • Боротьба за автономію України. І Універсал Центральної Ради

  • Корніловський заколот

  • Утворення Української Народної Республіки. III Універсал Центральної Ради

  • Війна більшовицької Росії за Україну взимку 1917-1918 рр.

  • Проголошення незалежності УНР

  • Український Гетьманат

  • Зовнішня політика Гетьманату

  • Падіння гетьманського режиму та відродження УНР

  • Друга війна УНР з радянською Росією

  • Українські сили у боротьбі з білими арміями

  • Українсько-польський союз та нова війна з радянською Росією

  • Західноукраїнська Народна Республіка

  • Розділ 19. УТВЕРДЖЕННЯ В УКРАЇНІ КОМУНІСТИЧНОГО РЕЖИМУ

  • Запровадження в Україні радянської державності наприкінці 1918 - початку 1919 рр.

  • Початок комуністичних перетворень

  • Повстанський антикомуністичний рух

  • Відновлення УСРР

  • Культурні процеси революційної доби

  • Розділ 20. УСРР В РОКИ НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

  • Впровадження нової економічної політики

  • Утворення СРСР

  • Відродження народного господарства

  • Суспільно-політичне життя

  • Штучність "кризи непу"

  • Політика українізації. Розвиток освіти, науки і культури

  • СТАЛІНСЬКА "РЕВОЛЮЦІЯ ЗВЕРХУ" (1929-1938). ТРАГЕДІЯ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 pp.

  • Генеральна лінія на "соціалістичну індустріалізацію"

  • Повторна колективізація сільського господарства

  • Трагедія штучного голодомору 1932-1933 рр.

  • Політика "культурної революції" та її жертви
  • Великий терор 1937-1938 рр. "Культ особи"

  • Розділ 22. ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД (1921-1938)

  • Українське питання в Другій Речіпосполитій Польській

  • Аграрна проблема

  • Утворення ОУН та її боротьба з режимом

  • Карпатська Україна

  • Культурно-духовне життя

  • Розділ 23. УКРАЇНА В ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ (1939-1945)

  • Радянізація Західної України

  • Приєднання Бессарабії і Північної Буковини до СРСР

  • Підготовка СРСР до війни

  • Початковий етап радянсько-німецької війни. Поразки СРСР

  • Воєнні дії на території України у першій половині 1942 р.

  • Гуманітарний зріз воєнної катастрофи

  • Україна в умовах нацистської окупації

  • Радянський партизанський рух

  • Боротьба Української повстанської армії

  • Звільнення України від нацистської окупації

  • Закінчення війни та повоєнне облаштування Європи. Вихід УРСР на міжнародну арену

  • Завершення процесу возз'єднання українських земель

  • Розділ 24. ПЕРШЕ ПОВОЄННЕ ДЕСЯТИЛІТТЯ

  • Сталінська диктатура повоєнної доби

  • Голод 1946-1947 рр.

  • Відбудова народного господарства

  • Завершення радянізашї західних областей

  • Розділ 25. ПОЧАТОК РОЗКЛАДУ ТОТАЛІТАРИЗМУ (1956-1965)

  • Спроби адміністративно-господарських реформ

  • Стан розвитку народного господарства

  • Здобутки і провали соціальної політики

  • Опозиційний рух

  • Розділ 26. ДВА ДЕСЯТИЛІТТЯ "ЗАСТОЮ" (1966-1985)

  • Наростання соціально-економічних проблем

  • Стан розвитку освіти і культури

  • Дисидентський рух

  • Розділ 27. ВІД БЮРОКРАТИЧНОЇ "ПЕРЕБУДОВИ" ДО НАРОДНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (1985-1991)

  • Конституційна реформа та її наслідки

  • Розгортання національно-визвольного руху

  • Відродження церковно-релігійного життя

  • Економічна програма "перебудови" та її крах

  • Суверенізація Української PCP

  • Народження незалежної України

  • Розділ 28. УТВЕРДЖЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ І СУВЕРЕННОЇ ДЕРЖАВИ (1991 - початок 2011)

  • Дерадянізація політичної системи

  • Політичне життя після прийняття Конституції 1996 р.

  • Зовнішня політика Української держави

  • Ринкові перетворення

  • Аграрна політика

  • Екологічні проблеми

  • Формування громадянського суспільства і політичної нації

  • Розвиток соціальної сфери

  • Культурне життя. Розвиток освіти та науки

  • Релігія та церква

  • Помаранчева революція

  • Нові виклики