Завершення радянізашї західних областей

Історія України

"Нові радянські райони" - Прибалтика, Західна Україна і Західна Білорусія, Північна Буковина і Бессарабія - після війни стали предметом особливої уваги всіх органів радянської влади, від каральних до пропагандистських. У своїй діяльності органи влади спиралися передусім на приїжджих, які направлялися у західні області десятками тисяч. До середини 1946 р. зі східних регіонів СРСР було відряджено понад 86 тис. партійних і радянських працівників, спеціалістів сільського господарства, промисловості, народної освіти, охорони здоров'я, культури. З них у першу чергу формувалися керівні кадри всіх галузей господарства. Зокрема, у номенклатурі обкомів, міськкомів і райкомів КП(б)У на початок 1947 р. перебувало 63 060 осіб, з них місцевого походження - тільки 30 443 (49 %).

Партійні організації західних областей у перші післявоєнні роки поповнювалися тільки за рахунок вихідців зі східних областей УРСР та інших регіонів СРСР. У 1947 р. стало можливим приймати в партію місцеві кадри, у тому числі вихідців з КПЗУ. Проте перевага завжди надавалася приїжджим. Зокрема, у 1948 р. в Тернопільській області було прийнято в КП(б)У 1008 осіб, з них місцевих - тільки 215 (21 %). У партійних органах західних областей представники місцевого населення налічувалися буквально одиницями. Так, у 1949 р. в Чернівецькій області в апаратах міськкомів, окружкомів і райкомів КП(б)У працювало 4 комуністи місцевого походження, Дрогобицькій - 10, Тернопільській - 15, Станіславській - 16, Ровенській - 18.

У попередні часи Східна Галичина мала дуже слабку промисловість, в якій було зайнято не більше 4 % населення. Тому "соціалістичні перетворення" починалися з прискореного насадження в краї промисловості. Одночасно з закінченням війни, 7 травня 1945 р., ЦК КІ 1(6)У і уряд УРСР прийняли постанову "Про заходи по відбудові і дальшому розвитку господарства Львівської, Станіславської, Дрогобицької, Тернопільської, Волинської, Чернівецької областей на 1945 р.". Було взято курс на відбудову і реконструкцію традиційних галузей - нафтогазової на Львівщині, лісової, лісопильної і лісохімічної - в районі Карпат, легкої - на Буковині, соледобувної - на Закарпатті.

Особлива увага надавалася перетворенню Львова на великий промисловий центр. У 1945-1946 рр. у Львові були розміщені демонтовані в різних регіонах СРСР заводи - електроламповий, телеграфної апаратури, інструментальний, сільськогосподарських машин. У 1949 р. дав першу продукцію завод автонавантажувачів. Розгорнулося будівництво великого автобусного заводу.

Багато нових підприємств, переважно дрібних, було споруджено в інших областях. Всього на кінець четвертої п'ятирічки в західних областях вже працювало 70 великих заводів і фабрик з кількістю робітників на кожному з них понад 300, а також сотні дрібних і середніх підприємств. Якщо українська промисловість у 1950 р. перевищила довоєнний рівень тільки на 15 %, то валова продукція всіх західних областей зросла за цей же час на 115%, зокрема по Львівській області - на 241 %. В Закарпатській області промисловість збільшила випуск продукції в 10,5 раза. Обсяги продукції машинобудування і металообробки перевищили в четвертій п'ятирічці довоєнний рівень у Волинській області в 20 разів, Тернопільській - у 18, Ровенській - в 12, Львівській - в 19 разів.

Разом із промисловим устаткуванням до західноукраїнських міст прибували робітники та інженери, в основному з Росії. Зокрема, в четвертій п'ятирічці до Львова прибуло 20 тис. робітників і 2 тис. інженерно-технічних працівників.

"Соціалістичні перетворення" у сільському господарстві починалися з відбудови державних МТС. Одразу після вигнання окупантів на ці цілі було виділено понад 100 млн руб., в результаті чого навесні 1945 р. розгорнули свою діяльність 152 МТС. За постановою РНК УРСР від 4 березня 1945 р. були створені невластиві для цього регіону земельні товариства, а при них - супряги. Супряги надавали допомогу безкінним господарствам в обробітку землі. Земельні товариства створювали зерноочисні і злучні пункти, громадські кузні.

У 1944 р. почали працювати ініціативні групи з селян для відновлення довоєнних і організації нових колективних господарств. На початку 1945 р. в регіоні налічувалося 24 колгоспи, а вже через рік - 177. У 1946 р. виникли перші колгоспи в Закарпатті. В ці роки організація колгоспів здійснювалася на майже добровільних засадах. Селяни заохочувалися до вступу в колгоспи наданням різноманітних пільг. Широко практикувалися поїздки селянських делегацій у добре налагоджені господарства східних областей з метою пропаганди досягнень колгоспного ладу. З середини 1948 р. селянські господарства раптом відчули величезний тиск держави, особливо по податковій лінії, який підштовхував їх до об'єднання в колгоспи. Через рік, на початок липня 1949 р., в колгоспи об'єдналося 60 % господарств, ще через рік - 91 %. На базі поміщицьких маєтків і монастирських господарств було створено до 30 радгоспів і дослідних станцій.

Тим часом з кінця 1944 р. мельниківці та бульбівці згорнули бойові дії. Після цього національно-визвольний рух у західних областях репрезентувала УПА, яка перебувала під цілковитим контролем ОУН(Б). У листопаді 1945 р. серед усіх повстанців була поширена інструкція ОУН "Надрайонним провідникам до виконання", яка свідчила про зміну тактики боротьби. Від провідників вимагалося посилити політичну роботу в масах. УПА розглядалася тепер не тільки як військовий інструмент, а і як революційно-політична армія, покликана "на своїх прапорах і своїми політичними діями нести у народну масу слово нашої правди, демонструвати насамперед наше існування і закликати народ до боротьби".

Найді новішою формою ліквідації запілля ОУН і У ПА органи НКВС і НКДБ визнавали депортацію населення, прихильно налаштованого до повстанців. Перша така масштабна акція була здійснена ще у квітні 1945 p., коли було вислано на схід понад 9 тис. сімей (23,6 тис. осіб) членів ОУН і бійців УПА. Одночасно масова база повстансько-підпільної боротьби підривалася масштабними примусовими мобілізаціями населення, переважно молоді, на відбудову об'єктів вугільної і металургійної промисловості Донбасу та Придніпров'я. Активні дії військ НКВС і НКДБ проти повстанців почалися з кінця 1945 р. За два з половиною місяці проти боївок націоналістів було проведено майже 16 тис. операцій. У них брали участь 52-га армія генерал-полковника К.Коротєєва і ІЗ-та армія генерал-полковника М.Пухова. Армійським гарнізонам допомагали 3593 винищувальні батальйони ("яструбки") загальною чисельністю понад 63 тис. бійців. У весняно-літній кампанії 1946 р. органами M ВС-МДБ, внутрішніми та прикордонними військами було проведено понад 42 тис. операцій. Крім того, винищувальні батальйони здійснили у 1946 р. майже 17 тис. операцій.

Безпосереднім наслідком масованого наступу на УПА стало припинення її бойової діяльності в усьому краї, за винятком Карпат і Полісся. У переважній більшості районів повстанці перейшли до підпільної боротьби.

В лютому 1947 p. у зв'язку з підготовкою виборів до Верховної Ради УРСР і місцевих рад М.Хрущов знову домігся розквартирування військових гарнізонів у кожному населеному пункті, щоб прикрити всі виборчі дільниці. З метою паралізації повстансько-підпільного руху за січень-березень цього року сили M ВС-МДБ провели понад 12 тис. операцій. На підставі агентурних розробок органи M ВС провели спецоперапії. спрямовані проти керівних центрів і кадрів ОУН. У цей час, за даними МДБ УРСР, у західних областях перебувало у підпіллі 113 керівних працівників проводів і налічувалося 219 підпільних осередків ОУН чисельністю 1558 осіб. За оцінками чекістів, операції і спецоперапії початку 1947 р. призвели до того, що в підпіллі ОУН запанувала повна розгубленість. Повідомлялося, що посилилася тенденція добровільної здачі повстанців і підпільників органам радянської влади або перехід їх на територію Польщі. Населення бачило, що величезна військова міць наддержави у кожну хвилину може бути обернута проти повстанців: радянська влада переконувала у цьому під час виборів, беручи у військові кліщі кожний населений пункт. Одночасно воно на собі відчувало весь жах цього тиску. Користуючися відомим принципом "хто не з нами, той проти нас", чекісти пропонували людям повідомляти про всіх підозрілих, а багатьох з них просто вербували у свою освідомлювальну мережу на правах "секретных сотрудников" (сексотів). Той, хто не погоджувався, одразу потрапляв до категорії "бандпособників" і депортувався разом із сім'єю в Комі АРСР, на Урал та в інші острівці ГУЛАГу.

У лютому 1947 р. було прийняте рішення про те, щоб покласти завдання остаточного придушення підпільно-повстанського руху на органи

МДБ УРСР. Загальне керівництво каральними діями в західних областях Сталін поклав на Л.Кагановича, надісланого в Україну на посаду першого секретаря ЦК КП(б)У у березні цього року. Чекісти зробили ставку на розширення і поглиблення агентурно-інформаційної роботи, проникнення в структури ОУН, знищення керівних центрів і кадрів, посилення каральних санкцій проти "бандпособників". За цей рік було вивезено на схід 26 332 сім'ї (понад 77 тис. осіб), тобто утричі більше, ніж за 1944-1946 рр. Проте покінчити з підпільно-повстанським рухом не вдалося.

У 1948 р. МДБ УРСР почало активніше використовувати поряд з військово-чекістськими операціями спсцгрупи. Нова тактика пов'язувалася з іменем міністра державної безпеки УРСР генерал-лейтенанта М.Ковальчука, який у роки війни очолював одне з фронтових управлінь контррозвідки "Смерш" і мав великий досвід боротьби з німецькою агентурою в тилу радянських військ. Втім 1948 р. приніс із собою різку активізацію повстанського руху, що було пов'язано з проведенням на селі насильницької колективізації. Впродовж 1948 р. повстанці та підпільники здійснили понад 1440 акцій (заданими самих повстанців). За радянськими даними, в січні-квітні 1948 р. було зафіксовано 505 проявів діяльності ОУН і УПА. Було відмічено пожвавлення антирадянської діяльності на території Київської області, де з'явилися рейдуючі боївки УПА.

Про методи ведення боротьби каральних органів із повстанським рухом відверто викладено в доповідній записці військового прокурора військ МВС Українського округу Г.Кошарського М.Хрущову від 15 лютого 1949 р. "Про факти брутального порушення радянської законності в діяльності т. зв. спецгруп МДБ". Вказуючи на те, що МДБ УРСР та його управління в західних областях "з метою виявлення ворожого українсько-націоналістичного підпілля широко використовують так звані спец-групи, що діють під виглядом бандитів УПА", Кошарський робив висновок, що "дії т. зв. спецгруп МДБ мають яскраво уособлений бандитський, анти радянський характер і, зрозуміло, не можуть бути виправдані ніякими оперативними міркуваннями". Змальовану картину доповнює й доповідна записка інспектора ЦК КП(б)У Бережного від 23 грудня 1949 р.: "Побиття, грабунки і знущання над місцевим населенням з боку представників влади і органів МДБ в Тернопільській області носять масовий характер".

5 березня 1950 р. від рук чекістів загинув головний командир УПА, голова Генерального секретаріату УГВР і провідник ОУН в Україні Роман Шухевич. Після його загибелі пост голови Генерального секретаріату УГВР і головного командира УПА зайняв Василь Кук (Леміш, Юрко, Коваль). Він керував боротьбою боївок ОУН і УПА до травня 1954 р., аж поки не став жертвою чергової оперативно-розшукової операції чекістів. Однак уже після смерті Р.Шухевича рух опору в Західній Україні пішов на спад.

Загальні результати протистояння у західних областях України були оголошені на засіданні президії ЦК КПРС 26 травня 1953 р. З 1944 по 1952 рр. радянські силові органи піддали репресіям у різних формах майже 500 тис. осіб. Зокрема, було заарештовано 134 тис, вбито 153 тис, вислано довічно за межі України 203 тис. осіб. Зі свого боку, українське підпілля вчинило 14,5 тис диверсій і терористичних акцій, в ході яких загинуло, за офіційними даними, не менше 30 тис працівників компартійно-радянського апарату, військовослужбовців, представників цивільного населення (як місцевих, так і прийшлих). Радянізація західних областей України надто дорого обійшлася всьому українському народу.

Боротьба у "верхах" після смерті Сталіна

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора Литвин В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Завершення радянізашї західних областей“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ВІДПОВІДАЛЬНОГО РЕДАКТОРА

  • Частина I. Доісторичний, ранньоісторичний та середньовічний періоди на території України

  • Пізній палеоліт

  • Людське суспільство епохи мезоліту

  • Аграрна (неолітична) революція

  • Епоха енеоліту в Україні. Трипільська культура

  • Епоха бронзи на території України

  • Українські Степ і Лісостеп у добу раннього заліза

  • Скіфський світ

  • Сармати в Північному Причорномор'ї

  • Розділ 2. СТАНОВЛЕННЯ ТА ПІДНЕСЕННЯ ДАВНЬОРУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Господарська діяльність, суспільний лад і духовний світ слов'ян

  • Становлення Давньоруської держави

  • Київська Русь у середині - другій половині X ст.

  • Хрещення Русі Володимиром Великим

  • Київська Русь у добу розквіту. Княжіння Ярослава Мудрого та Ярославичів

  • Спроби консолідації Київської Русі. Княжіння Володимира Мономаха та Мономаховичів

  • Розділ 3. КИЇВСЬКА РУСЬ У ДОБУ ПОЛІТИЧНОЇ ДЕЗІНТЕГРАЦІЇ І КНЯЗІВСЬКИХ МІЖУСОБИЦЬ

  • Галицько-Волинська держава Романа Мстиславича

  • Міжкнязівська боротьба за першість на Русі у переддень монгольської навали

  • Тенденції політичного розвитку Давньоруської держави

  • Соціокультурний розвиток Київської Русі

  • Розділ 4.ПІДНЕСЕННЯ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Корона Данила Галицького

  • Галицько-Волинська Русь наприкінці XIII - першій половині XIV ст.

  • Розділ 5. ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКО-РУСЬКЕ

  • Литовсько-Руське князівство в середині - другій половині XIV ст. Кревська унія 1385 р.

  • Князювання Вітовта. Городельська унія 1413 р.

  • Суспільно-політичні процеси у Великому князівстві Литовсько-Руському в ЗО-7в-ті роки XV ст.

  • Територіально-політичний та соціальний устрій Великого князівства Литовсько-Руського

  • Частина 2. Україна в ранній Новий час

  • Соціально-економічний розвиток українських земель у другій половині XVI - початку XVII ст.

  • Культурно-освітнє та церковно-релігійне життя України

  • Берестейський собор 1596 р. та проголошення церковної унії

  • Розділ 7. ПОЧАТКИ КОЗАЦЬКОЇ ЕРИ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ

  • Запорозька Січ як центр консолідації козацтва

  • Козацькі війни кінця XVI ст.

  • Військово-політична активність козацтва у першій чверті XVII ст. Гетьманування Петра Конашевича-Сагайдачного

  • Українське козацтво та православ'я. Роль козацтва у відновленні православної церковної ієрархії

  • Козацькі повстання 20-30-х років ХVII ст.

  • Розділ 8. УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ СЕРЕДИНИ XVII ст. СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Перемоги козацького повстання навесні 1648 р. Та його переростання в революцію

  • Розгортання революції та еволюція програмних вимог її лідерів

  • Війна за незалежність Української держави 1649 р. Зборівський мир

  • Розбудова Української держави наприкінці 1640-х - початку 1650-х рр.

  • Українсько-польські війни першої половини 1650-х рр.

  • Українсько-російський договір 1654 р.

  • Зміцнення Української держави та боротьба за соборність українських земель у середині - другій половині 1650-х рр.

  • Розділ 9. ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА ТА ІНОЗЕМНА ІНТЕРВЕНЦІЯ. БОРОТЬБА КОЗАЦТВА ЗА ВОЗЗ'ЄДНАННЯ УКРАЇНИ

  • Спроба українсько-польського примирення. Галицька угода 1658 р.

  • Українсько-російська війна 1658-1659 pp. та новий Переяславський договір

  • Розпад козацької України на два Гетьманати та розгортання громадянської війни

  • Прихід до влади на Правобережжі Петра Дорошенка. Боротьба за возз'єднання козацької України

  • Російсько-польсько-турецькі війни за Правобережжя. Загибель Правобережного Гетьманату

  • Розділ 10. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ТА КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНИ НАПРИКІНЦІ XVII-XVIII ст.

  • Анти-польське повстання на Правобережжі 1702-1704 рр. Боротьба за об'єднання України

  • Економічні та гуманітарні наслідки від втягненім України в Північну війну 1700-1721 рр.

  • Військово-політичний союз гетьмана Івана Мазепи зі Швецією 1708 р.

  • Українська політична еміграція в боротьбі з Москвою. Конституція 1710 р.

  • Гетьманат після Полтавської катастрофи 1709 р. Гетьманування І.Скоропадського

  • Запорозька Січ під зверхністю кримського хана

  • Перша реставрація гетьманства. Державна діяльність гетьмана Д.Апостола

  • Нова Січ

  • "Правління гетьманського уряду". Україна в часи російсько-турецької війни 1735-1739 рр.

  • Друга реставрація гетьманства. Державні реформи гетьмана К.Розумовського

  • Скасування гетьманства 1764 р. та включення Лівобережної України до складу Російської імперії

  • Ліквідація Запорозької Січі 1775 р. Останній кошовий Петро Калнишевський

  • Соціальні і національно-визвольні рухи на Правобережжі та в Західній Україні

  • Розвиток української культури, науки та освіти козацької доби

  • Частина 3. Українські землі в добу модернізації

  • Зміни в адміністративному і соціальному устрої Правобережної України

  • Господарське освоєння земель Південної України

  • Запорозьке козацтво після ліквідації Січі

  • Історичний розвиток Буковини

  • Історичний розвиток Закарпаття - "Угорської України"

  • Розділ 12. КУЛЬТУРНО-НАЦЮНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ В УКРАЇНІ

  • Форми народного соціального протесту

  • Початки культурно-національного відродження. Діяльність Кирило-Мефодіївського братства

  • Особливості національно-культурного відродження Галичини

  • Рух "будителів" у Закарпатській Україні

  • Українська мова як фактор культурно-національного відродження

  • Розділ 13. МОДЕРНІЗАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В ЕКОНОМІЦІ ТА СОЦІАЛЬНІЙ СФЕРІ

  • Селянська реформа 1860-х pp.

  • Демократичні реформи 1860-1870-х рр.

  • Важка промисловість: індустріалізація по-українськи

  • Місце господарського комплексу України в структурі європейської економіки

  • Революція 1848 р. та початок модернізаційних процесів на західноукраїнських землях

  • Модернізаційні процеси в соціальній сфері

  • Початки модернізації соціальної сфери на західноукраїнських землях

  • Розділ 14. ПІДНЕСЕННЯ І ПОЛІТИЗАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОГО РУХУ В УКРАЇНІ

  • Хлопоманство як різновид громадського руху

  • Становлення громадівського руху в Україні

  • Діяльність народовців у Галичині

  • Студентський рух на українських землях. "Братерство тарасівців"

  • Формування масової національної свідомості в Наддніпрянській Україні

  • Політизація українського національного руху. Перші політичні партії України

  • Суспільно-політичне життя на західноукраїнських землях. "П'ємонтизація" Галичини

  • Національне відродження на Буковині

  • Національний рух в Закарпатській Україні

  • Розділ 15. РЕВОЛЮЦІЯ ПОЧАТКУ XX ст.. ЯК ФАКТОР ПОЛІТИЧНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ

  • Робітничий рух в Україні 1905-1907 pp.

  • Селянська війна 1905-1907 рр.

  • Національно-ліберальна опозиція як складова революції "знизу"

  • Українська соціал-демократія в роки революції

  • Контрреволюційні сили в Україні

  • Дебют українства на парламентській арені

  • Розділ 16. УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА ДОБИ МОДЕРНІЗАЦІЇ

  • Реалізм та модерн у живописі

  • Театр та музична культура доби модерну

  • Модерн у літературі

  • Україна в Першій світовій війні

  • Україна в планах воюючих сторін

  • Воєнні дії на території України

  • Становище українців в Австро-Угорщині

  • Наростання господарської розрухи та політичної кризи в Російській імперії

  • Розділ 18. УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ ТА НАЦІОНАЛЬНИЙ ДЕРЖАВОТВОРЧИЙ ПРОЦЕС (1917-1920)

  • Формування організаційних структур та ідеологічних гасел Української революції. Утворення Центральної Ради

  • Боротьба за автономію України. І Універсал Центральної Ради

  • Корніловський заколот

  • Утворення Української Народної Республіки. III Універсал Центральної Ради

  • Війна більшовицької Росії за Україну взимку 1917-1918 рр.

  • Проголошення незалежності УНР

  • Український Гетьманат

  • Зовнішня політика Гетьманату

  • Падіння гетьманського режиму та відродження УНР

  • Друга війна УНР з радянською Росією

  • Українські сили у боротьбі з білими арміями

  • Українсько-польський союз та нова війна з радянською Росією

  • Західноукраїнська Народна Республіка

  • Розділ 19. УТВЕРДЖЕННЯ В УКРАЇНІ КОМУНІСТИЧНОГО РЕЖИМУ

  • Запровадження в Україні радянської державності наприкінці 1918 - початку 1919 рр.

  • Початок комуністичних перетворень

  • Повстанський антикомуністичний рух

  • Відновлення УСРР

  • Культурні процеси революційної доби

  • Розділ 20. УСРР В РОКИ НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

  • Впровадження нової економічної політики

  • Утворення СРСР

  • Відродження народного господарства

  • Суспільно-політичне життя

  • Штучність "кризи непу"

  • Політика українізації. Розвиток освіти, науки і культури

  • СТАЛІНСЬКА "РЕВОЛЮЦІЯ ЗВЕРХУ" (1929-1938). ТРАГЕДІЯ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 pp.

  • Генеральна лінія на "соціалістичну індустріалізацію"

  • Повторна колективізація сільського господарства

  • Трагедія штучного голодомору 1932-1933 рр.

  • Політика "культурної революції" та її жертви

  • Великий терор 1937-1938 рр. "Культ особи"

  • Розділ 22. ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД (1921-1938)

  • Українське питання в Другій Речіпосполитій Польській

  • Аграрна проблема

  • Утворення ОУН та її боротьба з режимом

  • Карпатська Україна

  • Культурно-духовне життя

  • Розділ 23. УКРАЇНА В ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ (1939-1945)

  • Радянізація Західної України

  • Приєднання Бессарабії і Північної Буковини до СРСР

  • Підготовка СРСР до війни

  • Початковий етап радянсько-німецької війни. Поразки СРСР

  • Воєнні дії на території України у першій половині 1942 р.

  • Гуманітарний зріз воєнної катастрофи

  • Україна в умовах нацистської окупації

  • Радянський партизанський рух

  • Боротьба Української повстанської армії

  • Звільнення України від нацистської окупації

  • Закінчення війни та повоєнне облаштування Європи. Вихід УРСР на міжнародну арену

  • Завершення процесу возз'єднання українських земель

  • Розділ 24. ПЕРШЕ ПОВОЄННЕ ДЕСЯТИЛІТТЯ

  • Сталінська диктатура повоєнної доби

  • Голод 1946-1947 рр.

  • Відбудова народного господарства

  • Завершення радянізашї західних областей
  • Розділ 25. ПОЧАТОК РОЗКЛАДУ ТОТАЛІТАРИЗМУ (1956-1965)

  • Спроби адміністративно-господарських реформ

  • Стан розвитку народного господарства

  • Здобутки і провали соціальної політики

  • Опозиційний рух

  • Розділ 26. ДВА ДЕСЯТИЛІТТЯ "ЗАСТОЮ" (1966-1985)

  • Наростання соціально-економічних проблем

  • Стан розвитку освіти і культури

  • Дисидентський рух

  • Розділ 27. ВІД БЮРОКРАТИЧНОЇ "ПЕРЕБУДОВИ" ДО НАРОДНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (1985-1991)

  • Конституційна реформа та її наслідки

  • Розгортання національно-визвольного руху

  • Відродження церковно-релігійного життя

  • Економічна програма "перебудови" та її крах

  • Суверенізація Української PCP

  • Народження незалежної України

  • Розділ 28. УТВЕРДЖЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ І СУВЕРЕННОЇ ДЕРЖАВИ (1991 - початок 2011)

  • Дерадянізація політичної системи

  • Політичне життя після прийняття Конституції 1996 р.

  • Зовнішня політика Української держави

  • Ринкові перетворення

  • Аграрна політика

  • Екологічні проблеми

  • Формування громадянського суспільства і політичної нації

  • Розвиток соціальної сфери

  • Культурне життя. Розвиток освіти та науки

  • Релігія та церква

  • Помаранчева революція

  • Нові виклики