Дерадянізація політичної системи

Історія України

Радянська система влади була надзвичайно формалізованою. З одного боку, вона мала цілком пристойний конституційний вигляд і поділялася, як у кожній демократичній країні, на три незалежні гілки - законодавчу, виконавчу і судову. З другого боку, радянські органи влади залишалися цілком незалежними від народного волевиявлення, тому що підпорядковувалися компартійним комітетам. Завдяки принципу "демократичного централізму" влада останніх зосереджувалась у вищому керівництві монопольно існуючої в суспільстві партії. Вона була незалежною від виборців і нерозмежованою на окремі гілки, тобто виключно командною за своєю природою.

Конституційна реформа 1988 р. ліквідувала компартійну диктатуру. Влада, яка зосереджувалася в ЦК КПРС, перемістилася в парламенти союзних республік. Більшість із них у 1990 р. проголосили декларації про державний суверенітет, а в 1991 р. оголосили, відповідно до наданих їм Конституцією СРСР прав, державну незалежність.

Влада, яку парламенти успадкували від ЦК КПРС, перестала бути диктаторською, оскільки народні депутати обиралися на вільних виборах. Однак по суті вона зберігала попередній характер. В усіх пострадянських країнах виникли суперечності між парламентами, які не бажали втрачати свої владні повноваження, і президентами, які бажали реалізувати свої конституційно не окреслені повноваження в сфері виконавчої влади. Вирішувалися ці суперечності по-різному.

В Україні головна суперечність між парламентом і президентом виявилася в тому, що обидві сторони бажали вибудувати свою власну виконавську вертикаль, спираючись на надані їм конституційні повноваження. Посилення некерованості суспільними процесами дуже боляче позначилося на повсякденному житті, адже держава, як і в радянські часи, залишалася власником і розпорядником переважної частини засобів виробництва.

За поданням президента Верховна Рада 5 березня 1992 р. прийняла Закон "Про представників Президента України". Ним встановлювалося, що представник президента є найвищою посадовою особою виконавчої влади - головою місцевої адміністрації в областях, районах і містах центрального підпорядкування (Києві і Севастополі), повноваження якої були досить широкими. Але парламент потурбувався про те, щоб представник президента не мав повноважень скасовувати рішення виконавчих комітетів місцевих рад, навіть якщо останні суперечили закону. Парламент вважав, що за буквою Конституції повнота влади на місцях має належати не представникам президента, а головам рад та їхніх виконкомів. Унаслідок цього між головами рад і головами виконкомів рад, а також між ними обома і представниками президента постійно виникали непорозуміння.

У березні 1993 р. Верховна Рада внесла зміни і доповнення в Закон "Про представників Президента України", яких вимагало життя. У них проголошувалося, що голови обласних та районних рад залишаються найвищими посадовими особами в своїх областях і районах. Цим було знято напругу у відносинах між головами рад і головами виконкомів рад.

Найскладніший вузол суперечностей між представниками законодавчої та виконавчої влади зав'язався на загальнодержавному рівні. Тут роль голови виконкому ради відігравав голова Кабінету Міністрів України - прем'єр-міністр. Він нібито мав підпорядковуватися спікеру Верховної Ради. Разом з тим існувала конституційна норма, яка недвозначно вказувала на те, що прем'єр-міністр підпорядковується президенту країни і повинен затверджуватися та звільнятися парламентом за поданням останнього.

Проте різного роду конфлікти всередині управлінських структур були відсунуті на другий план страйками шахтарів. Соціальний вибух у Донбасі назрівав давно. З 278 діючих вугледобувних підприємств 228 працювали без реконструкції понад 20 років, хоча за нормативами процес оновлення основних фондів мав здійснюватися не більше, ніж за 14-16 років. Ускладнювало ситуацію й те, що план житлобудівництва в Донбасі у 1992 р. був виконаний лише на 57 %, хоч на квартобліку там перебував кожний шостий працівник.

Страйк, що розпочався в перших числах червня 1993 р., швидко переріс галузеві межі. Почали зупинятися промислові підприємства Донбасу. Передстрайкову готовність оголосили профспілки України. Страйкуючі вперше з 1989 р. висунули суто політичні вимоги, в тому числі й щодо проведення Всеукраїнського референдуму про довіру президентові, парламенту і радам усіх рівнів. Слідом за цим сесія Донецької обласної ради народних депутатів ухвалила рішення, в якому було висловлено недовіру Президенту України, а також вимогу до Верховної Ради провести означений референдум до 1 жовтня 1993 р.

15 червня Л.Кравчук виступив на Верховній Раді й запропонував призначити дострокові вибори до парламенту. Паралельно з цими виборами він пропонував провести референдум із трьох питань: про довіру Президенту України і про доцільність посади президента взагалі; про те, яку за формою і змістом державу хоче будувати український народ.

Понад місяць Верховна Рада обговорювала шляхи виходу з кризи влади. Нарешті 24 вересня було ухвалено рішення уникнути небезпечного референдуму і достроково припинити повноваження обох гілок влади. Вибори нового складу парламенту призначалися на 27 березня, а Президента України - на 26 червня 1994 р.

На парламентських виборах 1994 р. багато виборців продемонстрували своє незадоволення діяльністю Верховної Ради тим, що не прийшли на виборчі дільниці. Під час двох турів голосування визнали тільки 338 депутатів з 450. Нові тури голосування влітку й восени додали ще 56 депутатів. Після трьох турів голосування (тобто влітку 1994 р.) половину місць у парламенті займали позапартійні депутати. Право на утворення депутатських фракцій (кількість членів фракцій мала перевищувати 10 осіб) одержали лише чотири політичні партії - комуністи (90 депутатів), Народний Рух (22 депутати), СелПУ (21 депутат) і соціалісти (15 депутатів). Спікером Верховної Ради України 13-го скликання було обрано соціаліста О.Мороза.

У травні Центрвиборчком зареєстрував сімох кандидатів на посаду президента. Найсерйозніші шанси бути обраними мали Л.Кравчук і Л.Кучма. У голосуванні 26 червня 1994 р. взяли участь 70,37 % виборців. На першому місці опинився Л.Кравчук (37,68 % від кількості тих, хто проголосував), за Л.Кучму проголосувало 31,25 %, а за О.Мороза - 13,09 %. Другий тур дав перевагу Л.Кучмі, за якого проголосували 52 % виборців.

11 жовтня 1994 р. Л.Кучма виступив перед Верховною Радою з документом, в якому наводилася зовсім невтішна картина: "Україна переживає небувалу за рівнем економічну кризу. Розвалюється фінансова система, серйозно загострилася проблема спаду виробництва, деградує соціальна сфера, система освіти, науки та культури, посилилося зубожіння населення, катастрофічно зростає злочинність. Наростає політична напруга. Виникли та набувають розвитку антидержавні настрої певної частини населення. Йдеться, по суті справи, про системну кризу суспільства, що загрожує самим підвалинам незалежності та просто виживанню української нації".

Була запропонована програма радикальних реформ, основу якої становила докорінна зміна відносин власності: по-перше, перехід від некерованого повзучого роздержавлення до широкомасштабної приватизації; по-друге, ефективне використання корпоратизації; по-третє, утворення фондового ринку і банківської системи, які мали стати локомотивом перебудови форм власності; по-четверте, утвердження відкритої економіки і входження України у світовий економічний простір.

Ефективні реформи вимагали узгоджених дій президента і парламенту. Однак після виборів 1994 р. Верховна Рада стала лівою за своїм складом. На початку роботи Верховної Ради 13-го скликання 43 % голосів належало лівим фракціям - КПУ, СПУ і аграрникам. Після розколу аграрників під час четвертої сесії кількість лівих зменшилася до 143 осіб (з 43 до 35 %).

Це істотно змінило розстановку парламентських сил. У Верховній Раді почали формуватися центристські сили. Першою на політичну арену вийшла Соціал-демократична партія (об'єднана) - СДПУ(о). Вона була утворена в січні 1995 р. на установчому з'їзді трьох політичних сил - Соціал-демократичної партії України, Української партії справедливості й Партії прав людини. Соціал-демократія українського взірця виявилася змішеною у політичному спектрі в бік центру, тому що комуністи і соціалісти представляли інтереси тих прошарків суспільства, які заперечували ринок. СДПУ(о) очолив колишній міністр юстиції В.Онопенко. Під час нової передвиборної кампанії, яка розгорнулася з осені 1997 р., партійний список очолили Л.Кравчук і Є.Марчук. У партію увійшли люди з великими капіталами, і В.Онопенко змушений був подати у відставку. Серед соціал-демократів посилився вплив одного із засновників об'єднаної партії, президента Спілки адвокатів України В.Медведчука.

У лютому 1996 р. виникла Народно-демократична партія (НДП), утворена шляхом злиття трьох політичних сил - Партії демократичного відродження України, Трудового конгресу і об'єднання "Нова Україна". Головою цієї центристської партії став колишній перший секретар ЦК ЛКСМУ А.Матвієнко. Останній не знайшов спільної мови з іншими керівниками, і на чолі партії опинився В.Пустовойтенко.

Одна за одною в суспільстві почали утворюватися політичні партії, засновані на різних ідеологічних і політико-економічних концепціях - соціал-демократичній, ліберальній, консервативній. Після довиборів 1997 р. у парламенті були представлені 22 політичні партії (з наявних 41). Проте достатню кількість депутатів для утворення фракції мали тільки три партії - КПУ, блок СПУ-СелПУ і Народний рух України.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора Литвин В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Дерадянізація політичної системи“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ВІДПОВІДАЛЬНОГО РЕДАКТОРА

  • Частина I. Доісторичний, ранньоісторичний та середньовічний періоди на території України

  • Пізній палеоліт

  • Людське суспільство епохи мезоліту

  • Аграрна (неолітична) революція

  • Епоха енеоліту в Україні. Трипільська культура

  • Епоха бронзи на території України

  • Українські Степ і Лісостеп у добу раннього заліза

  • Скіфський світ

  • Сармати в Північному Причорномор'ї

  • Розділ 2. СТАНОВЛЕННЯ ТА ПІДНЕСЕННЯ ДАВНЬОРУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Господарська діяльність, суспільний лад і духовний світ слов'ян

  • Становлення Давньоруської держави

  • Київська Русь у середині - другій половині X ст.

  • Хрещення Русі Володимиром Великим

  • Київська Русь у добу розквіту. Княжіння Ярослава Мудрого та Ярославичів

  • Спроби консолідації Київської Русі. Княжіння Володимира Мономаха та Мономаховичів

  • Розділ 3. КИЇВСЬКА РУСЬ У ДОБУ ПОЛІТИЧНОЇ ДЕЗІНТЕГРАЦІЇ І КНЯЗІВСЬКИХ МІЖУСОБИЦЬ

  • Галицько-Волинська держава Романа Мстиславича

  • Міжкнязівська боротьба за першість на Русі у переддень монгольської навали

  • Тенденції політичного розвитку Давньоруської держави

  • Соціокультурний розвиток Київської Русі

  • Розділ 4.ПІДНЕСЕННЯ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Корона Данила Галицького

  • Галицько-Волинська Русь наприкінці XIII - першій половині XIV ст.

  • Розділ 5. ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКО-РУСЬКЕ

  • Литовсько-Руське князівство в середині - другій половині XIV ст. Кревська унія 1385 р.

  • Князювання Вітовта. Городельська унія 1413 р.

  • Суспільно-політичні процеси у Великому князівстві Литовсько-Руському в ЗО-7в-ті роки XV ст.

  • Територіально-політичний та соціальний устрій Великого князівства Литовсько-Руського

  • Частина 2. Україна в ранній Новий час

  • Соціально-економічний розвиток українських земель у другій половині XVI - початку XVII ст.

  • Культурно-освітнє та церковно-релігійне життя України

  • Берестейський собор 1596 р. та проголошення церковної унії

  • Розділ 7. ПОЧАТКИ КОЗАЦЬКОЇ ЕРИ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ

  • Запорозька Січ як центр консолідації козацтва

  • Козацькі війни кінця XVI ст.

  • Військово-політична активність козацтва у першій чверті XVII ст. Гетьманування Петра Конашевича-Сагайдачного

  • Українське козацтво та православ'я. Роль козацтва у відновленні православної церковної ієрархії

  • Козацькі повстання 20-30-х років ХVII ст.

  • Розділ 8. УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ СЕРЕДИНИ XVII ст. СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Перемоги козацького повстання навесні 1648 р. Та його переростання в революцію

  • Розгортання революції та еволюція програмних вимог її лідерів

  • Війна за незалежність Української держави 1649 р. Зборівський мир

  • Розбудова Української держави наприкінці 1640-х - початку 1650-х рр.

  • Українсько-польські війни першої половини 1650-х рр.

  • Українсько-російський договір 1654 р.

  • Зміцнення Української держави та боротьба за соборність українських земель у середині - другій половині 1650-х рр.

  • Розділ 9. ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА ТА ІНОЗЕМНА ІНТЕРВЕНЦІЯ. БОРОТЬБА КОЗАЦТВА ЗА ВОЗЗ'ЄДНАННЯ УКРАЇНИ

  • Спроба українсько-польського примирення. Галицька угода 1658 р.

  • Українсько-російська війна 1658-1659 pp. та новий Переяславський договір

  • Розпад козацької України на два Гетьманати та розгортання громадянської війни

  • Прихід до влади на Правобережжі Петра Дорошенка. Боротьба за возз'єднання козацької України

  • Російсько-польсько-турецькі війни за Правобережжя. Загибель Правобережного Гетьманату

  • Розділ 10. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ТА КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНИ НАПРИКІНЦІ XVII-XVIII ст.

  • Анти-польське повстання на Правобережжі 1702-1704 рр. Боротьба за об'єднання України

  • Економічні та гуманітарні наслідки від втягненім України в Північну війну 1700-1721 рр.

  • Військово-політичний союз гетьмана Івана Мазепи зі Швецією 1708 р.

  • Українська політична еміграція в боротьбі з Москвою. Конституція 1710 р.

  • Гетьманат після Полтавської катастрофи 1709 р. Гетьманування І.Скоропадського

  • Запорозька Січ під зверхністю кримського хана

  • Перша реставрація гетьманства. Державна діяльність гетьмана Д.Апостола

  • Нова Січ

  • "Правління гетьманського уряду". Україна в часи російсько-турецької війни 1735-1739 рр.

  • Друга реставрація гетьманства. Державні реформи гетьмана К.Розумовського

  • Скасування гетьманства 1764 р. та включення Лівобережної України до складу Російської імперії

  • Ліквідація Запорозької Січі 1775 р. Останній кошовий Петро Калнишевський

  • Соціальні і національно-визвольні рухи на Правобережжі та в Західній Україні

  • Розвиток української культури, науки та освіти козацької доби

  • Частина 3. Українські землі в добу модернізації

  • Зміни в адміністративному і соціальному устрої Правобережної України

  • Господарське освоєння земель Південної України

  • Запорозьке козацтво після ліквідації Січі

  • Історичний розвиток Буковини

  • Історичний розвиток Закарпаття - "Угорської України"

  • Розділ 12. КУЛЬТУРНО-НАЦЮНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ В УКРАЇНІ

  • Форми народного соціального протесту

  • Початки культурно-національного відродження. Діяльність Кирило-Мефодіївського братства

  • Особливості національно-культурного відродження Галичини

  • Рух "будителів" у Закарпатській Україні

  • Українська мова як фактор культурно-національного відродження

  • Розділ 13. МОДЕРНІЗАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В ЕКОНОМІЦІ ТА СОЦІАЛЬНІЙ СФЕРІ

  • Селянська реформа 1860-х pp.

  • Демократичні реформи 1860-1870-х рр.

  • Важка промисловість: індустріалізація по-українськи

  • Місце господарського комплексу України в структурі європейської економіки

  • Революція 1848 р. та початок модернізаційних процесів на західноукраїнських землях

  • Модернізаційні процеси в соціальній сфері

  • Початки модернізації соціальної сфери на західноукраїнських землях

  • Розділ 14. ПІДНЕСЕННЯ І ПОЛІТИЗАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОГО РУХУ В УКРАЇНІ

  • Хлопоманство як різновид громадського руху

  • Становлення громадівського руху в Україні

  • Діяльність народовців у Галичині

  • Студентський рух на українських землях. "Братерство тарасівців"

  • Формування масової національної свідомості в Наддніпрянській Україні

  • Політизація українського національного руху. Перші політичні партії України

  • Суспільно-політичне життя на західноукраїнських землях. "П'ємонтизація" Галичини

  • Національне відродження на Буковині

  • Національний рух в Закарпатській Україні

  • Розділ 15. РЕВОЛЮЦІЯ ПОЧАТКУ XX ст.. ЯК ФАКТОР ПОЛІТИЧНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ

  • Робітничий рух в Україні 1905-1907 pp.

  • Селянська війна 1905-1907 рр.

  • Національно-ліберальна опозиція як складова революції "знизу"

  • Українська соціал-демократія в роки революції

  • Контрреволюційні сили в Україні

  • Дебют українства на парламентській арені

  • Розділ 16. УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА ДОБИ МОДЕРНІЗАЦІЇ

  • Реалізм та модерн у живописі

  • Театр та музична культура доби модерну

  • Модерн у літературі

  • Україна в Першій світовій війні

  • Україна в планах воюючих сторін

  • Воєнні дії на території України

  • Становище українців в Австро-Угорщині

  • Наростання господарської розрухи та політичної кризи в Російській імперії

  • Розділ 18. УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ ТА НАЦІОНАЛЬНИЙ ДЕРЖАВОТВОРЧИЙ ПРОЦЕС (1917-1920)

  • Формування організаційних структур та ідеологічних гасел Української революції. Утворення Центральної Ради

  • Боротьба за автономію України. І Універсал Центральної Ради

  • Корніловський заколот

  • Утворення Української Народної Республіки. III Універсал Центральної Ради

  • Війна більшовицької Росії за Україну взимку 1917-1918 рр.

  • Проголошення незалежності УНР

  • Український Гетьманат

  • Зовнішня політика Гетьманату

  • Падіння гетьманського режиму та відродження УНР

  • Друга війна УНР з радянською Росією

  • Українські сили у боротьбі з білими арміями

  • Українсько-польський союз та нова війна з радянською Росією

  • Західноукраїнська Народна Республіка

  • Розділ 19. УТВЕРДЖЕННЯ В УКРАЇНІ КОМУНІСТИЧНОГО РЕЖИМУ

  • Запровадження в Україні радянської державності наприкінці 1918 - початку 1919 рр.

  • Початок комуністичних перетворень

  • Повстанський антикомуністичний рух

  • Відновлення УСРР

  • Культурні процеси революційної доби

  • Розділ 20. УСРР В РОКИ НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

  • Впровадження нової економічної політики

  • Утворення СРСР

  • Відродження народного господарства

  • Суспільно-політичне життя

  • Штучність "кризи непу"

  • Політика українізації. Розвиток освіти, науки і культури

  • СТАЛІНСЬКА "РЕВОЛЮЦІЯ ЗВЕРХУ" (1929-1938). ТРАГЕДІЯ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 pp.

  • Генеральна лінія на "соціалістичну індустріалізацію"

  • Повторна колективізація сільського господарства

  • Трагедія штучного голодомору 1932-1933 рр.

  • Політика "культурної революції" та її жертви

  • Великий терор 1937-1938 рр. "Культ особи"

  • Розділ 22. ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД (1921-1938)

  • Українське питання в Другій Речіпосполитій Польській

  • Аграрна проблема

  • Утворення ОУН та її боротьба з режимом

  • Карпатська Україна

  • Культурно-духовне життя

  • Розділ 23. УКРАЇНА В ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ (1939-1945)

  • Радянізація Західної України

  • Приєднання Бессарабії і Північної Буковини до СРСР

  • Підготовка СРСР до війни

  • Початковий етап радянсько-німецької війни. Поразки СРСР

  • Воєнні дії на території України у першій половині 1942 р.

  • Гуманітарний зріз воєнної катастрофи

  • Україна в умовах нацистської окупації

  • Радянський партизанський рух

  • Боротьба Української повстанської армії

  • Звільнення України від нацистської окупації

  • Закінчення війни та повоєнне облаштування Європи. Вихід УРСР на міжнародну арену

  • Завершення процесу возз'єднання українських земель

  • Розділ 24. ПЕРШЕ ПОВОЄННЕ ДЕСЯТИЛІТТЯ

  • Сталінська диктатура повоєнної доби

  • Голод 1946-1947 рр.

  • Відбудова народного господарства

  • Завершення радянізашї західних областей

  • Розділ 25. ПОЧАТОК РОЗКЛАДУ ТОТАЛІТАРИЗМУ (1956-1965)

  • Спроби адміністративно-господарських реформ

  • Стан розвитку народного господарства

  • Здобутки і провали соціальної політики

  • Опозиційний рух

  • Розділ 26. ДВА ДЕСЯТИЛІТТЯ "ЗАСТОЮ" (1966-1985)

  • Наростання соціально-економічних проблем

  • Стан розвитку освіти і культури

  • Дисидентський рух

  • Розділ 27. ВІД БЮРОКРАТИЧНОЇ "ПЕРЕБУДОВИ" ДО НАРОДНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (1985-1991)

  • Конституційна реформа та її наслідки

  • Розгортання національно-визвольного руху

  • Відродження церковно-релігійного життя

  • Економічна програма "перебудови" та її крах

  • Суверенізація Української PCP

  • Народження незалежної України

  • Розділ 28. УТВЕРДЖЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ І СУВЕРЕННОЇ ДЕРЖАВИ (1991 - початок 2011)

  • Дерадянізація політичної системи
  • Політичне життя після прийняття Конституції 1996 р.

  • Зовнішня політика Української держави

  • Ринкові перетворення

  • Аграрна політика

  • Екологічні проблеми

  • Формування громадянського суспільства і політичної нації

  • Розвиток соціальної сфери

  • Культурне життя. Розвиток освіти та науки

  • Релігія та церква

  • Помаранчева революція

  • Нові виклики