Політичне життя після прийняття Конституції 1996 р.

Історія України

Як показали наступні події, Основний Закон не зміг повністю врегулювати відносини між гілками влади. Конституція України містила багато компромісних формулювань, внаслідок чого в ній виявилися і лакуни, і логічні неузгодженості. Це ускладнювало користування Основним Законом або допускало різні його тлумачення. Протистояння між президентом і Верховною Радою, де вплив лівих партій був надто сильний, тривало далі.

Напередодні виборів 1998 р. кількість політичних партій сягнула за півсотню. Центральна виборча комісія допустила до участі у виборах 30 політичних партій і партійних блоків. Передбачалося, що половина з 450 депутатів буде обрана в єдиному загальнодержавному багатомандатному окрузі за партійними списками, а друга половина - в мажоритарних округах, де кандидати змагатимуться за депутатське місце особисто. Запровадження змішаної пропорційно-мажоритарної системи мало прискорити політичне структурування парламенту.

У багатомандатному загальнодержавному окрузі всі депутатські місця розподілилися між партіями і блоками, які подолали 4-відсотковий бар'єр: п'ятьма центристськими і тільки трьома лівими. Однак у міжпартійному змаганні найбільше голосів дістали якраз ліві. Тому голоси виборців, які висловилися на користь центристських і правих партій, що зазнали поразки, в основному перейшли до лівих. У цьому виявилась істотна недосконалість обраної виборчої системи. Ліві партії одержали в багатомандатному окрузі 127 місць, а центристи і праві - тільки 98. Здавалося, що перемога лівих була беззастережною. Проте у мажоритарних округах виборці віддавали перевагу здебільшого не представникам від партій, а безпартійним. З урахуванням результатів виборів по одномандатних округах комуністи мали у Верховній Раді 123 мандати, НРУ - 46, блок СПУ- СелПУ - 35, Партія зелених - 19, НДП - 31, "Громада" - 24, ПСПУ -17, СДПУ(о) - 17. Безпартійні депутати уже в парламенті приєднувалися, якщо вважали це потрібним, до тієї або іншої фракції. Бажаючих приєднатися до лівих фракцій виявилося відносно небагато. Тому ліві не здобули більшості у Верховній Раді.

Розстановка політичних сил у Верховній Раді визначалася не тільки поділом на лівих, центристів, правих і безпартійних. Прогресивні соціалісти Н.Вітренко були непримиренно вороже налаштовані до СПУ, з рядів якої вийшли самі. Проурядова фракція народних демократів, яка після приєднання до неї багатьох депутаті в-мажор и гарників опинилася на другому місці після комуністів, не бажала мати нічого спільного з ан шпрезидентською "Громадою" ІІ.Лазарснка.

Після виснажливого виборчого марафону Верховну Раду очолив один з керівників СелПУ О.Ткаченко. Першим заступником голови став А.Мартинюк - від Компартії України, заступником - представник об'єднаних соціал-демократів В.Медведчук.

Через кризовий стан економіки і соціальної сфери президентські вибори 1999 р. набули характеру референдуму: чи продовжити курс реформ, започаткований у 1994 р. чинним президентом, чи відмовитися від цього. Ліві партії виглядали переконливо в критиці поточної політики, але не могли запропонувати альтернативу. Заклики повернутися в минуле могли привабити тільки людей старшого віку.

На президентських виборах ЗІ жовтня 1999 р. найбільше голосів набрав діючий президент - 9599 тис. виборців. На друге місце вийшов П.Симоненко, якого підтримали 5849 тис. осіб. З великим відривом від лідерів на третьому місці опинився О.Мороз - 2970 тис. виборців. Майже стільки ж голосів дісталося Н.Вітренко - 2887 тис. Є.Марчук змушений був задовольнитися голосами 2138 тис. виборців. Хоч Л.Кучма мав відносний успіх, голосування дало сукупну перевагу представникам лівої опозиції. Напередодні другого туру країна знову постала перед доленосним вибором - або підтримати курс ринкових реформ, або зробити спробу повернутися назад, у комуністичне минуле. Ліві, які програли перший тур, закликали громадян віддати голоси за П.Симоненка. Лідери правих і центристів висловилися за підтримку чинного президента. Є.Марчук, який до першого туру зробив спробу порозумітися з О. Морозом і О .Ткачем ком, у новій ситуації підтримав Л. Кучму. Під час другого туру виборів 14 листопада 1999 р., участь в якому взяло 74,9 % виборців (у першому лише 70,2 %), перемогу здобув Л.Кучма. На його підтримку висловилися 56,2 % виборців.

Після перемоги Л.Кучми на президентських виборах почала змінюватися й розстановка політичних сил у парламенті. Завданням другої каденції президента стало формування у парламенті такого співвідношення сил, яке б могло забезпечити здійснення реформ і перетворити Україну на країну ринкової економіки.

Після виборів за поданням президента Верховна Рада затвердила кандидатуру голови Національного банку України Віктора Ющенка на посаді прем'єр-міністра. 24 грудня 1999 р. керівники 11 фракцій парафували угоду про утворення парламентської більшості і висловилися за переобрання спікера та його першого заступника. Депутати від більшості заявили, що підтримують курс реформ і мають намір взаємодіяти з урядом В.Ющенка. Але для зміни керівництва був потрібний кворум у дві третини складу Верховної Ради. Такої кількості депутатів парламентська більшість не мала, що давало можливість лівій меншості щоразу блокувати розгляд питання про переобрання керівників парламенту, не реєструючи своєї присутності в залі. За обставин, що склалися, депутати від 11 фракцій покинули будинок Верховної Ради і зібралися у приміщенні Українського дому. 21 січня 2000 р. парламентська більшість проголосувала за відставку спікера та його першого заступника. Згодом ухвалила заздалегідь узгоджене рішення про переобрання керівництва парламенту. Спікером став член Народно-демократичної партії І.Плющ (НДП), першим віце-спікером - В.Медведчук (об'єднані соціал-демократи), віце-спікером - С.Гавриш ("Відродження регіонів"). Під перерозподіл потрапило й керівництво восьми комітетів.

Засідання парламенту 1 лютого 2000 р. ознаменувалося прийнятим на пропозицію В.Лавриновича законом про новий порядок обчислення скликань Верховної Ради. Обчислення тепер починалося зі складу Верховної Ради, сформованого на вільних виборах 1990 р. Обрані тоді депутати ухвалили Декларацію про державний суверенітет і Акт проголошення незалежності України. Отже, Верховна Рада на дев'ятому році існування незалежної держави відмовилася нарешті від обчислення скликань, базованих на Конституції УРСР 1937 р. Одночасно були внесені поправки до Кодексу законів про працю. Скасовувалися неробочі дні 7 і 8 листопада "на честь свята Великої Жовтневої соціалістичної революції".

Одразу після переобрання Л.Кучма видав указ про проведення 16 квітня 2000 р. референдуму. На всенародне затвердження виносилися питання, які повинні були, на думку Президента України, забезпечити постійний зв'язок між урядом і парламентом. Цих питань було шість: недовіра Верховній Раді третього скликання; право розпуску Верховної Ради президентом, якщо вона протягом місяця не утворить парламентської більшості або впродовж трьох місяців не зможе затвердити поданий урядом бюджет; скасування депутатської недоторканності; зменшення кількості народних депутатів з 450 до 300; заснування верхньої палати парламенту як представника інтересів регіонів; прийняття нової конституції на референдумі.

Прийнятий у липні 1991 р. закон про Всеукраїнський референдум відіграв доленосну роль у державотворчому процесі: на його засадах було організоване 1 грудня 1991 р. виявлення волі українського народу у питанні про незалежність країни. Однак цей закон мав деякі розбіжності з Конституцією 1996 р., і питання про референдум 16 квітня 2000 р. треба було винести на розгляд Конституційного Суду. Суд скасував два з шести питань, які викликали найбільше обурення серед багатьох народних депутатів і в суспільстві: про недовіру парламенту і про прийняття нової конституції на референдумі. Ще більше значення мало рішення Суду про невизнання прямої дії референдуму. Імплементація його наслідків покладалася на Верховну Раду.

Це наперед зумовлювало нереальність втілення в життя наслідків референдуму, які підпорядковували парламент президентській владі. Навіть у випадку одностайного схвалення виборцями всіх винесених на нього питань не варто було чекати їх імплементації у відповідних законах, які мали прийматися парламентом конституційною більшістю голосів.

Під час референдуму було допущено дострокове голосування, що уможливлювало фальсифікацію результатів. Таким чином проголосувало більше половини громадян, що дало підстави опозиції не повірити дивовижно одностайним позитивним відповідям на поставлені запитання (від 82 до 90 %). Тому сформована в грудні 1999 р. парламентська більшість виявилася недостатньою, щоб забезпечити імплементацію наслідків референдуму. У парламенті оформилася ідеологічно різнорідна опозиція президентській владі, яка складалася з партій колишнього Народного руху на чолі з Г.Удовенком і Ю.Костенком, "Батьківщини" Ю.Тимошенко і соціалістів О.Мороза.

Події у парламенті і поза його стінами спричинили до активізації дій опозиції. Взимку 2000-2001 рр. у Києві відбулися демонстрації під гаслом "Україна без Кучми!" Кульмінацією протистояння влади і опозиції став багатотисячний мітинг біля пам'ятника Т.Шевченку 9 березня 2001 р.

26 квітня Верховна Рада висловила недовіру голосами комуністів і пропрезидентських партій популярному в народі прем'єр-міністру В.Ющенку. Внаслідок цього В.Ющенко став лідером опозиції.

Політична боротьба 90-х рр. відбувалася під знаком протистояння "партії влади", яка виникла в основному на базі колишньої компартійно-радянської номенклатури (з невеликими вкрапленнями національно-патріотичних сил, що перебували тоді на стадії формоутворення), і лівих сил, представлених комуністами й соціалістами. Ліві сили використовували невдоволення народу труднощами трансформаційного періоду для нарощування свого представництва у Верховній Раді, але не могли запропонувати суспільству позитивну програму дій.

На початку нового століття економічна ситуація значною мірою стабілізувалася, що істотно обмежило вплив лівих сил на суспільство. Проте ця тенденція аніскільки не позначилася на характері політичної боротьби. Гостроти ситуації додало розщеплення "партії влади", що виявилося закономірним показником успіхів у процесі самоорганізації суспільства.

Зміни у політичному протистоянні не мали ні інституалізованої, ні персоналізованої чіткості. "Броунівський рух" серед політиків не піддавався ані осмисленню, ані прогнозуванню. Як правило, той або інший політик міг входити у найближче оточення Президента України, але, посварившися з ним, переходив на бік його противників. Так трапилося, зокрема, з В.Ющенком.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора Литвин В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Політичне життя після прийняття Конституції 1996 р.“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ВІДПОВІДАЛЬНОГО РЕДАКТОРА

  • Частина I. Доісторичний, ранньоісторичний та середньовічний періоди на території України

  • Пізній палеоліт

  • Людське суспільство епохи мезоліту

  • Аграрна (неолітична) революція

  • Епоха енеоліту в Україні. Трипільська культура

  • Епоха бронзи на території України

  • Українські Степ і Лісостеп у добу раннього заліза

  • Скіфський світ

  • Сармати в Північному Причорномор'ї

  • Розділ 2. СТАНОВЛЕННЯ ТА ПІДНЕСЕННЯ ДАВНЬОРУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Господарська діяльність, суспільний лад і духовний світ слов'ян

  • Становлення Давньоруської держави

  • Київська Русь у середині - другій половині X ст.

  • Хрещення Русі Володимиром Великим

  • Київська Русь у добу розквіту. Княжіння Ярослава Мудрого та Ярославичів

  • Спроби консолідації Київської Русі. Княжіння Володимира Мономаха та Мономаховичів

  • Розділ 3. КИЇВСЬКА РУСЬ У ДОБУ ПОЛІТИЧНОЇ ДЕЗІНТЕГРАЦІЇ І КНЯЗІВСЬКИХ МІЖУСОБИЦЬ

  • Галицько-Волинська держава Романа Мстиславича

  • Міжкнязівська боротьба за першість на Русі у переддень монгольської навали

  • Тенденції політичного розвитку Давньоруської держави

  • Соціокультурний розвиток Київської Русі

  • Розділ 4.ПІДНЕСЕННЯ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Корона Данила Галицького

  • Галицько-Волинська Русь наприкінці XIII - першій половині XIV ст.

  • Розділ 5. ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКО-РУСЬКЕ

  • Литовсько-Руське князівство в середині - другій половині XIV ст. Кревська унія 1385 р.

  • Князювання Вітовта. Городельська унія 1413 р.

  • Суспільно-політичні процеси у Великому князівстві Литовсько-Руському в ЗО-7в-ті роки XV ст.

  • Територіально-політичний та соціальний устрій Великого князівства Литовсько-Руського

  • Частина 2. Україна в ранній Новий час

  • Соціально-економічний розвиток українських земель у другій половині XVI - початку XVII ст.

  • Культурно-освітнє та церковно-релігійне життя України

  • Берестейський собор 1596 р. та проголошення церковної унії

  • Розділ 7. ПОЧАТКИ КОЗАЦЬКОЇ ЕРИ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ

  • Запорозька Січ як центр консолідації козацтва

  • Козацькі війни кінця XVI ст.

  • Військово-політична активність козацтва у першій чверті XVII ст. Гетьманування Петра Конашевича-Сагайдачного

  • Українське козацтво та православ'я. Роль козацтва у відновленні православної церковної ієрархії

  • Козацькі повстання 20-30-х років ХVII ст.

  • Розділ 8. УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ СЕРЕДИНИ XVII ст. СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Перемоги козацького повстання навесні 1648 р. Та його переростання в революцію

  • Розгортання революції та еволюція програмних вимог її лідерів

  • Війна за незалежність Української держави 1649 р. Зборівський мир

  • Розбудова Української держави наприкінці 1640-х - початку 1650-х рр.

  • Українсько-польські війни першої половини 1650-х рр.

  • Українсько-російський договір 1654 р.

  • Зміцнення Української держави та боротьба за соборність українських земель у середині - другій половині 1650-х рр.

  • Розділ 9. ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА ТА ІНОЗЕМНА ІНТЕРВЕНЦІЯ. БОРОТЬБА КОЗАЦТВА ЗА ВОЗЗ'ЄДНАННЯ УКРАЇНИ

  • Спроба українсько-польського примирення. Галицька угода 1658 р.

  • Українсько-російська війна 1658-1659 pp. та новий Переяславський договір

  • Розпад козацької України на два Гетьманати та розгортання громадянської війни

  • Прихід до влади на Правобережжі Петра Дорошенка. Боротьба за возз'єднання козацької України

  • Російсько-польсько-турецькі війни за Правобережжя. Загибель Правобережного Гетьманату

  • Розділ 10. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ТА КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНИ НАПРИКІНЦІ XVII-XVIII ст.

  • Анти-польське повстання на Правобережжі 1702-1704 рр. Боротьба за об'єднання України

  • Економічні та гуманітарні наслідки від втягненім України в Північну війну 1700-1721 рр.

  • Військово-політичний союз гетьмана Івана Мазепи зі Швецією 1708 р.

  • Українська політична еміграція в боротьбі з Москвою. Конституція 1710 р.

  • Гетьманат після Полтавської катастрофи 1709 р. Гетьманування І.Скоропадського

  • Запорозька Січ під зверхністю кримського хана

  • Перша реставрація гетьманства. Державна діяльність гетьмана Д.Апостола

  • Нова Січ

  • "Правління гетьманського уряду". Україна в часи російсько-турецької війни 1735-1739 рр.

  • Друга реставрація гетьманства. Державні реформи гетьмана К.Розумовського

  • Скасування гетьманства 1764 р. та включення Лівобережної України до складу Російської імперії

  • Ліквідація Запорозької Січі 1775 р. Останній кошовий Петро Калнишевський

  • Соціальні і національно-визвольні рухи на Правобережжі та в Західній Україні

  • Розвиток української культури, науки та освіти козацької доби

  • Частина 3. Українські землі в добу модернізації

  • Зміни в адміністративному і соціальному устрої Правобережної України

  • Господарське освоєння земель Південної України

  • Запорозьке козацтво після ліквідації Січі

  • Історичний розвиток Буковини

  • Історичний розвиток Закарпаття - "Угорської України"

  • Розділ 12. КУЛЬТУРНО-НАЦЮНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ В УКРАЇНІ

  • Форми народного соціального протесту

  • Початки культурно-національного відродження. Діяльність Кирило-Мефодіївського братства

  • Особливості національно-культурного відродження Галичини

  • Рух "будителів" у Закарпатській Україні

  • Українська мова як фактор культурно-національного відродження

  • Розділ 13. МОДЕРНІЗАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В ЕКОНОМІЦІ ТА СОЦІАЛЬНІЙ СФЕРІ

  • Селянська реформа 1860-х pp.

  • Демократичні реформи 1860-1870-х рр.

  • Важка промисловість: індустріалізація по-українськи

  • Місце господарського комплексу України в структурі європейської економіки

  • Революція 1848 р. та початок модернізаційних процесів на західноукраїнських землях

  • Модернізаційні процеси в соціальній сфері

  • Початки модернізації соціальної сфери на західноукраїнських землях

  • Розділ 14. ПІДНЕСЕННЯ І ПОЛІТИЗАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОГО РУХУ В УКРАЇНІ

  • Хлопоманство як різновид громадського руху

  • Становлення громадівського руху в Україні

  • Діяльність народовців у Галичині

  • Студентський рух на українських землях. "Братерство тарасівців"

  • Формування масової національної свідомості в Наддніпрянській Україні

  • Політизація українського національного руху. Перші політичні партії України

  • Суспільно-політичне життя на західноукраїнських землях. "П'ємонтизація" Галичини

  • Національне відродження на Буковині

  • Національний рух в Закарпатській Україні

  • Розділ 15. РЕВОЛЮЦІЯ ПОЧАТКУ XX ст.. ЯК ФАКТОР ПОЛІТИЧНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ

  • Робітничий рух в Україні 1905-1907 pp.

  • Селянська війна 1905-1907 рр.

  • Національно-ліберальна опозиція як складова революції "знизу"

  • Українська соціал-демократія в роки революції

  • Контрреволюційні сили в Україні

  • Дебют українства на парламентській арені

  • Розділ 16. УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА ДОБИ МОДЕРНІЗАЦІЇ

  • Реалізм та модерн у живописі

  • Театр та музична культура доби модерну

  • Модерн у літературі

  • Україна в Першій світовій війні

  • Україна в планах воюючих сторін

  • Воєнні дії на території України

  • Становище українців в Австро-Угорщині

  • Наростання господарської розрухи та політичної кризи в Російській імперії

  • Розділ 18. УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ ТА НАЦІОНАЛЬНИЙ ДЕРЖАВОТВОРЧИЙ ПРОЦЕС (1917-1920)

  • Формування організаційних структур та ідеологічних гасел Української революції. Утворення Центральної Ради

  • Боротьба за автономію України. І Універсал Центральної Ради

  • Корніловський заколот

  • Утворення Української Народної Республіки. III Універсал Центральної Ради

  • Війна більшовицької Росії за Україну взимку 1917-1918 рр.

  • Проголошення незалежності УНР

  • Український Гетьманат

  • Зовнішня політика Гетьманату

  • Падіння гетьманського режиму та відродження УНР

  • Друга війна УНР з радянською Росією

  • Українські сили у боротьбі з білими арміями

  • Українсько-польський союз та нова війна з радянською Росією

  • Західноукраїнська Народна Республіка

  • Розділ 19. УТВЕРДЖЕННЯ В УКРАЇНІ КОМУНІСТИЧНОГО РЕЖИМУ

  • Запровадження в Україні радянської державності наприкінці 1918 - початку 1919 рр.

  • Початок комуністичних перетворень

  • Повстанський антикомуністичний рух

  • Відновлення УСРР

  • Культурні процеси революційної доби

  • Розділ 20. УСРР В РОКИ НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

  • Впровадження нової економічної політики

  • Утворення СРСР

  • Відродження народного господарства

  • Суспільно-політичне життя

  • Штучність "кризи непу"

  • Політика українізації. Розвиток освіти, науки і культури

  • СТАЛІНСЬКА "РЕВОЛЮЦІЯ ЗВЕРХУ" (1929-1938). ТРАГЕДІЯ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 pp.

  • Генеральна лінія на "соціалістичну індустріалізацію"

  • Повторна колективізація сільського господарства

  • Трагедія штучного голодомору 1932-1933 рр.

  • Політика "культурної революції" та її жертви

  • Великий терор 1937-1938 рр. "Культ особи"

  • Розділ 22. ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД (1921-1938)

  • Українське питання в Другій Речіпосполитій Польській

  • Аграрна проблема

  • Утворення ОУН та її боротьба з режимом

  • Карпатська Україна

  • Культурно-духовне життя

  • Розділ 23. УКРАЇНА В ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ (1939-1945)

  • Радянізація Західної України

  • Приєднання Бессарабії і Північної Буковини до СРСР

  • Підготовка СРСР до війни

  • Початковий етап радянсько-німецької війни. Поразки СРСР

  • Воєнні дії на території України у першій половині 1942 р.

  • Гуманітарний зріз воєнної катастрофи

  • Україна в умовах нацистської окупації

  • Радянський партизанський рух

  • Боротьба Української повстанської армії

  • Звільнення України від нацистської окупації

  • Закінчення війни та повоєнне облаштування Європи. Вихід УРСР на міжнародну арену

  • Завершення процесу возз'єднання українських земель

  • Розділ 24. ПЕРШЕ ПОВОЄННЕ ДЕСЯТИЛІТТЯ

  • Сталінська диктатура повоєнної доби

  • Голод 1946-1947 рр.

  • Відбудова народного господарства

  • Завершення радянізашї західних областей

  • Розділ 25. ПОЧАТОК РОЗКЛАДУ ТОТАЛІТАРИЗМУ (1956-1965)

  • Спроби адміністративно-господарських реформ

  • Стан розвитку народного господарства

  • Здобутки і провали соціальної політики

  • Опозиційний рух

  • Розділ 26. ДВА ДЕСЯТИЛІТТЯ "ЗАСТОЮ" (1966-1985)

  • Наростання соціально-економічних проблем

  • Стан розвитку освіти і культури

  • Дисидентський рух

  • Розділ 27. ВІД БЮРОКРАТИЧНОЇ "ПЕРЕБУДОВИ" ДО НАРОДНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (1985-1991)

  • Конституційна реформа та її наслідки

  • Розгортання національно-визвольного руху

  • Відродження церковно-релігійного життя

  • Економічна програма "перебудови" та її крах

  • Суверенізація Української PCP

  • Народження незалежної України

  • Розділ 28. УТВЕРДЖЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ І СУВЕРЕННОЇ ДЕРЖАВИ (1991 - початок 2011)

  • Дерадянізація політичної системи

  • Політичне життя після прийняття Конституції 1996 р.
  • Зовнішня політика Української держави

  • Ринкові перетворення

  • Аграрна політика

  • Екологічні проблеми

  • Формування громадянського суспільства і політичної нації

  • Розвиток соціальної сфери

  • Культурне життя. Розвиток освіти та науки

  • Релігія та церква

  • Помаранчева революція

  • Нові виклики