Боротьба Української повстанської армії

Історія України

Після поглинення Західної України Радянським Союзом Організація українських націоналістів утратила старого ворога, але здобула нового, більш грізного. Під час передвоєнної радянізації західних областей кадри ОУН зазнали істотних втрат. Натомість на землях колишньої Речі Посполитої, а тепер у Генеральному губернаторстві після 1939 р. як мельниківці, так і бандерівці отримали можливість легальної діяльності. У Кракові було утворено громадський комітет, під "дахом" якого оунівці розгорнули підготовчу роботу зі створення в Україні державних структур. Вони працювали над цим завданням відособлено: бандерівці - в "Державній комісії ОУН", мельниківці - в "Комісії державного планування". Як ті, так й інші були переконані, що союз Гітлера і Сталіна - це тактичний крок для обох сторін, який не триватиме довго. Радянсько-німецьку війну, яка здавалася неминучою, вони розглядали як шанс для здобуття незалежності України.

Керівник абверу адмірал В. Канаріс високо цінував досвід оунівських бойовиків та їх обізнаність із реаліями західноукраїнського регіону. Навесні 1941 р. він створив у складі спецпідрозділів абверу два українські батальйони. Абвер не приєднав ці батальйони до інших військових частин і присвоїв їм не порядковий номер, як будь-якій існуючій частині, а кодові назви - "Роланд" і "Нахтігаль".

В. Канаріс вбачав у них ефективну військову силу, спроможну виконувати поставлені його відомству завдання. Навпаки, С.Бандера їх сприймав як зародок майбутньої національної армії. Обидва батальйони він називав "Дружиною українських націоналістів" (ДУН). Вважалося, що ДУН у майбутньому поповнюватиметься за рахунок допоміжної української поліції, яку в Генеральному губернаторстві почали створювати з кінця 1940 р.

Керівник Українського центрального комітету в Кракові В.Кубійович і голова Українського національного об'єднання в Берліні Т.Омельченко, які належали до мельниківської ОУН, звернулися в рейхсканцелярію 11 червня 1941 р. з проханням передати в руки Гітлера їхній меморандум, в котрому йшлося про те, що найближчим часом починається війна з Радянським Союзом; українці будуть у цій війні на боці Німеччини, і просили його утворити на окупованих вермахтом землях самостійну Українську державу з кордонами від гирла Дунаю на заході до Волги на північному сході і до Головного Кавказького хребта - на південному сході. Політичний устрій Української самостійної соборної держави мав бути скопійований з устрою Третього рейху. На роль провідника української нації висувався Андрій Мельник.

Провід ОУН(Б) теж передав у рейхсканцелярію свій меморандум. На відміну від Мельника, який не мав за собою військової сили, а тому виступав у своїх документах прохачем, Бандера нічого не просив. Він розглядав українсько-німецькі відносини як союзні і попереджав: "Навіть якщо німецькі війська при вступі в Україну, звичайно, спочатку вітатимуть як визволителів, то незабаром ця ситуація може змінитися, якщо Німеччина прийде в Україну не з метою відновлення української держави і відповідними гаслами". Говорячи про те, що Німеччина вже утворила в Європі дві незалежні держави - Словаччину (1939 р.) і Хорватію (1941 р.), Бандера натякав на високий ступінь їх залежності від Третього рейху і зазначав, що подібна за статусом держава не задовольнила б українців.

Коли Бандера 23 червня передавав свій меморандум в рейхсканцелярію, його люди уже вирушали услід за вермахтом на територію України. Оперативні групи бандерівців чисельністю від 5 до 15 осіб намагалися співробітничати з тиловими командирами вермахту у встановленні громадського порядку шляхом створення міліції і цивільної адміністрації. Оперативні групи були первинними осередками трьох похідних груп - "Північ", "Центр" і "Південь". Група "Північ" мала опанувати Київську область, група "Південь" повинна була дістатися до Одеси і Криму, а група "Центр" - до Харківської області. Налагоджуючи управлінську мережу, бандерівці прагнули співробітничати з місцевими активістами, негайно включаючи їх у свої структури. Саме через це визначити точну чисельність похідних груп практично неможливо. Дослідники окреслюють цей діапазон від 3 до 8 тис. осіб.

Червона армія покинула Львів 29 червня після багатогодинних боїв з бандерівцями, які прийшли на допомогу наступаючим частинам вермахту. 30 червня вранці кілька німецьких частин, утому числі український батальйон "Нахтігаль", увійшли в місто. Разом з ними в місті опинилася оперативна група чисельністю в 15 осіб на чолі з Я.Стецьком, яка надвечір того ж дня скликала в будинку товариства "Просвіта" громадські збори. "Національні збори" проголосили Акт відновлення Української держави. На чолі державного правління ставав Я.Стецько. Уряд Я.Стецька встиг зробити дві передачі по радіо з повідомленням про утворення незалежної України - 30 червня ввечері і 1 липня вранці. На основі радіопередачі Український національний комітет у Кракові опублікував 1 липня інформаційний бюлетень. 2 липня міністерство закордонних справ Німеччини одержало лист від представника ОУН (Б) в Берліні В.Стахіва з повідомленням про створення українського уряду у Львові і призначення його, Стахіва, повноважним представником цього уряду в Німеччині.

Німці розцінили проголошення української самостійності як державний злочин, а ініціаторів львівської акції ЗО червня назвали узурпаторами. Виходячи з цього, керівники ОУН підлягали негайному розстрілу. Проте у них знайшлися захисники в гестапо і абвері. Абвсрівні розраховували використовувати українських націоналістів у радянському тилу, а гестапівці - на окупованій території. Врешті-решт було визнано за доцільне обмежитися домашнім арештом С.Бандери. Останній був перевезений у Берлін, де від нього почали вимагати, щоб він відкликав Акт ЗО червня 1941 р.

Бандера не погодився і заявив: "Державна самостійність України для обох сторін не підлягає дискусії". Коли німці зрозуміли, що українські націоналісти не відступлять від ідеї національної незалежності, Бандеру кинули в концтабір. Командування оперативним тилом вермахту в Україні отримало наказ заарештовувати "мандрівних пропагандистів групи Баядери". Українські батальйони "Нахтігаль" і "Роланд" були розформовані.

Тим часом наприкінці червня 1941 р. отаман Тарас Бульба-Боровець видав "Наказ № 1" про створення невеликих мобільних загонів. Метою цих загонів були диверсії в тилах Червоної армії і збирання розвідувальної інформації з передачею її німецьким частинам. Бульба-Боровець наказував своїм підлеглим захоплювати владу, організовувати міліцію і з синьо-жовтими прапорами урочисто зустрічати вермахт. На початку липня його призначили комендантом української поліції Сарненського району, а на початку серпня 1941 р. він домігся від штабу 213-ї дивізії вермахту дозволу на сформування збройного з'єднання чисельністю в тисячу бійців. Бульбівські загони діяли на Поліссі і отримали назву "Поліська січ". Оскільки отаман мріяв створити армію і на її основі відновити У HP, він назвав свої загони Українською повстанською армією - У ПА.

Німецька цивільна адміністрація, яка прийшла на зміну військовій у листопаді 1941 p., не допускала існування самостійних національних формувань. Ті, хто бажав служити рейху, повинні були вступити в українську допоміжну поліцію під німецьким керівництвом. Бульба-Боровець був проти цього, а тому розпустив свої загони.

З весни 1942 р. органи безпеки генерального округу " Волинь-Поділля" посилили репресії проти населення, яке чинило опір поставкам продовольства, вивезенню молоді в рейх і передачі найбільш родючих орних земель німецьким колоністам. Репресії спрямовувалися у першу чергу проти бульбівців, котрі мали досвід збройної боротьби, а часто-густо й саму зброю. В цій ситуації Т.Бульба-Боровець прийняв рішення відродити свою армію. Починаючи з квітня, вона розгорнула боротьбу з німецькими гарнізонами в обороні місцевого населення. Бульбівці перешкоджали мобілізації українського населення на роботу в Німеччину, відбирали і повертали селянам реквізоване продовольство, грабували німецькі склади. Але вони підкреслено відмовлялися фізично знищувати німців.

Тим часом у Поліссі і на Волині почали формуватися групи самооборони, або, як їх називали, - боївки ОУН(Б). З осені 1941 р. бандерівські осередки готувалися до майбутнього повстання проти німців - збирали зброю, провадили військове навчання, заготовляли продовольство. Провід ОУН рішуче забороняв боївкам вступати в збройні сутички з німцями. Бандерівці не поспішали демонструвати готовність до збройного протистояння з німецькими окупантами, сподіваючись на зміну їх політики під впливом невдач на фронті. Однак довго відтягувати збройне повстання націоналістів проти окупантів виявилося неможливим. Дії гітлерівців проти місцевого населення були настільки брутальними, що стихійні спалахи народного гніву проявлялися повсюдно. На Волині - основній території, де розміщувалися націоналістичні сили, нацисти спалили за 1941-1944 рр. 97 населених пунктів - більше, ніж у будь-якому іншому регіоні України.

УПА, керована бандерівським проводом, постала навесні 1943 р. На той час замість С.Бандери, який перебував у німецькому концтаборі, організацією націоналістів став керувати тріумвірат у складі Р.Шухевича, Д.Маївського і З.Матли.

Ініціативу в організації дивізії "СС-Галичина" виявив губернатор Східної Галичини (дистрикту "Галичина") О.Вехтер. 28 квітня 1943 р. він видав відповідний декрет. До організації дивізії активно підключився Український центральний комітет на чолі з В.Кубійовичем і К.Паньківським. Через багато років після війни Кубійович так обґрунтовував свої тогочасні мотиви: "Тільки в складі німецьких збройних сил могло постати регулярне, добре вишколене і озброєне велике українське з'єднання, яке при сприятливій для нас ситуації могло стати зародком української національної армії, без якої не могла б існувати українська держава. Можна було мати надію, що цією сприятливою ситуацією буде хаос, що постане на українських землях після поразки німців".

Тим часом дуже обережна тактика бандерівського проводу ОУН щодо німців з часом трансформувалася в тактику двофронтової боротьби проти німців і радянських партизанів. У лютому і квітні 1943 р. відбулися дві зустрічі бандерівців і бульбівців, на яких ішлося про об'єднання сил у боротьбі проти радянських партизанів і німців. Учасники переговорів дійшли висновку, що усі формування бандерівців і бульбівців мають бути об'єднані в Українську повстанську армію. Впродовж березня-квітня 1943 р. від радянських партизанів надходили повідомлення до ЦК КП(Б)У і УШПР про збройні сутички з німцями загонів української допоміжної поліції та перехід її на бік ОУН (Б).

В "низах" обох ОУН було зроблено спробу порозумітися через голови "верхів". 13 травня 1943 р. у Кремінецькому районі Тернопільської області зустрілися командири партизанських загонів бандерівського і мельників-ського спрямування. Зустріч відбувалася за участі групи старшин Армії УНР, які опинилися по різні боки барикад. Командири бандерівських і мельниківських загонів висловилися за негайне припинення сутичок між собою, вирішили діяти спільно. Однак далі заяв справа примирення двох фракцій Організації українських націоналістів не пішла.

• 20 травня 1943 р. головна команда УПА поширила прокламацію "Українці!". Відозва закликала вступати в лави УПА, щоб знищувати "агентів більшовицького і німецького імперіалізмі!}". Повідомлялося, що "український народ висилає на боротьбу за Українську самостійну соборну державу тверді лави бійців - Українську повстанську армію (УПА)". Ворогами такої боротьби називалися "різні отаманчики-анархісти", "недобитки всяких політичних партій, так звані мельниківці". Вони кваліфікувалися головною командою УПА як агенти НКВС і гестапо. Пропагандистська війна між бандерівцями та іншими течіями всередині національно-визвольного руху тривала місяць-півтора. У липні-серпні раптовими ударами основні мельниківські і бульбівські формування були роззброєні.

• 4 квітня 1943 р. українці, які працювали в адміністративних органах рейхскомісаріату і в поліції на Волині, одержали таке попередження: "У зв'язку з тим, що останнім часом німці своєю політичною поведінкою довели українську інтелігенцію до межі повного знищення, ОУН наказує всім вам негайно покинути свою службу у німців, надалі зв'язати свою долю з ОУН та перейти у збройне підпілля. Хто до 15 квітня ц. р. не залишить своєї посади і не вступить у контакт з ОУН, буде відданий до революційного трибуналу".

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора Литвин В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Боротьба Української повстанської армії“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ВІДПОВІДАЛЬНОГО РЕДАКТОРА

  • Частина I. Доісторичний, ранньоісторичний та середньовічний періоди на території України

  • Пізній палеоліт

  • Людське суспільство епохи мезоліту

  • Аграрна (неолітична) революція

  • Епоха енеоліту в Україні. Трипільська культура

  • Епоха бронзи на території України

  • Українські Степ і Лісостеп у добу раннього заліза

  • Скіфський світ

  • Сармати в Північному Причорномор'ї

  • Розділ 2. СТАНОВЛЕННЯ ТА ПІДНЕСЕННЯ ДАВНЬОРУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Господарська діяльність, суспільний лад і духовний світ слов'ян

  • Становлення Давньоруської держави

  • Київська Русь у середині - другій половині X ст.

  • Хрещення Русі Володимиром Великим

  • Київська Русь у добу розквіту. Княжіння Ярослава Мудрого та Ярославичів

  • Спроби консолідації Київської Русі. Княжіння Володимира Мономаха та Мономаховичів

  • Розділ 3. КИЇВСЬКА РУСЬ У ДОБУ ПОЛІТИЧНОЇ ДЕЗІНТЕГРАЦІЇ І КНЯЗІВСЬКИХ МІЖУСОБИЦЬ

  • Галицько-Волинська держава Романа Мстиславича

  • Міжкнязівська боротьба за першість на Русі у переддень монгольської навали

  • Тенденції політичного розвитку Давньоруської держави

  • Соціокультурний розвиток Київської Русі

  • Розділ 4.ПІДНЕСЕННЯ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Корона Данила Галицького

  • Галицько-Волинська Русь наприкінці XIII - першій половині XIV ст.

  • Розділ 5. ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКО-РУСЬКЕ

  • Литовсько-Руське князівство в середині - другій половині XIV ст. Кревська унія 1385 р.

  • Князювання Вітовта. Городельська унія 1413 р.

  • Суспільно-політичні процеси у Великому князівстві Литовсько-Руському в ЗО-7в-ті роки XV ст.

  • Територіально-політичний та соціальний устрій Великого князівства Литовсько-Руського

  • Частина 2. Україна в ранній Новий час

  • Соціально-економічний розвиток українських земель у другій половині XVI - початку XVII ст.

  • Культурно-освітнє та церковно-релігійне життя України

  • Берестейський собор 1596 р. та проголошення церковної унії

  • Розділ 7. ПОЧАТКИ КОЗАЦЬКОЇ ЕРИ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ

  • Запорозька Січ як центр консолідації козацтва

  • Козацькі війни кінця XVI ст.

  • Військово-політична активність козацтва у першій чверті XVII ст. Гетьманування Петра Конашевича-Сагайдачного

  • Українське козацтво та православ'я. Роль козацтва у відновленні православної церковної ієрархії

  • Козацькі повстання 20-30-х років ХVII ст.

  • Розділ 8. УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ СЕРЕДИНИ XVII ст. СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Перемоги козацького повстання навесні 1648 р. Та його переростання в революцію

  • Розгортання революції та еволюція програмних вимог її лідерів

  • Війна за незалежність Української держави 1649 р. Зборівський мир

  • Розбудова Української держави наприкінці 1640-х - початку 1650-х рр.

  • Українсько-польські війни першої половини 1650-х рр.

  • Українсько-російський договір 1654 р.

  • Зміцнення Української держави та боротьба за соборність українських земель у середині - другій половині 1650-х рр.

  • Розділ 9. ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА ТА ІНОЗЕМНА ІНТЕРВЕНЦІЯ. БОРОТЬБА КОЗАЦТВА ЗА ВОЗЗ'ЄДНАННЯ УКРАЇНИ

  • Спроба українсько-польського примирення. Галицька угода 1658 р.

  • Українсько-російська війна 1658-1659 pp. та новий Переяславський договір

  • Розпад козацької України на два Гетьманати та розгортання громадянської війни

  • Прихід до влади на Правобережжі Петра Дорошенка. Боротьба за возз'єднання козацької України

  • Російсько-польсько-турецькі війни за Правобережжя. Загибель Правобережного Гетьманату

  • Розділ 10. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ТА КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНИ НАПРИКІНЦІ XVII-XVIII ст.

  • Анти-польське повстання на Правобережжі 1702-1704 рр. Боротьба за об'єднання України

  • Економічні та гуманітарні наслідки від втягненім України в Північну війну 1700-1721 рр.

  • Військово-політичний союз гетьмана Івана Мазепи зі Швецією 1708 р.

  • Українська політична еміграція в боротьбі з Москвою. Конституція 1710 р.

  • Гетьманат після Полтавської катастрофи 1709 р. Гетьманування І.Скоропадського

  • Запорозька Січ під зверхністю кримського хана

  • Перша реставрація гетьманства. Державна діяльність гетьмана Д.Апостола

  • Нова Січ

  • "Правління гетьманського уряду". Україна в часи російсько-турецької війни 1735-1739 рр.

  • Друга реставрація гетьманства. Державні реформи гетьмана К.Розумовського

  • Скасування гетьманства 1764 р. та включення Лівобережної України до складу Російської імперії

  • Ліквідація Запорозької Січі 1775 р. Останній кошовий Петро Калнишевський

  • Соціальні і національно-визвольні рухи на Правобережжі та в Західній Україні

  • Розвиток української культури, науки та освіти козацької доби

  • Частина 3. Українські землі в добу модернізації

  • Зміни в адміністративному і соціальному устрої Правобережної України

  • Господарське освоєння земель Південної України

  • Запорозьке козацтво після ліквідації Січі

  • Історичний розвиток Буковини

  • Історичний розвиток Закарпаття - "Угорської України"

  • Розділ 12. КУЛЬТУРНО-НАЦЮНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ В УКРАЇНІ

  • Форми народного соціального протесту

  • Початки культурно-національного відродження. Діяльність Кирило-Мефодіївського братства

  • Особливості національно-культурного відродження Галичини

  • Рух "будителів" у Закарпатській Україні

  • Українська мова як фактор культурно-національного відродження

  • Розділ 13. МОДЕРНІЗАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В ЕКОНОМІЦІ ТА СОЦІАЛЬНІЙ СФЕРІ

  • Селянська реформа 1860-х pp.

  • Демократичні реформи 1860-1870-х рр.

  • Важка промисловість: індустріалізація по-українськи

  • Місце господарського комплексу України в структурі європейської економіки

  • Революція 1848 р. та початок модернізаційних процесів на західноукраїнських землях

  • Модернізаційні процеси в соціальній сфері

  • Початки модернізації соціальної сфери на західноукраїнських землях

  • Розділ 14. ПІДНЕСЕННЯ І ПОЛІТИЗАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОГО РУХУ В УКРАЇНІ

  • Хлопоманство як різновид громадського руху

  • Становлення громадівського руху в Україні

  • Діяльність народовців у Галичині

  • Студентський рух на українських землях. "Братерство тарасівців"

  • Формування масової національної свідомості в Наддніпрянській Україні

  • Політизація українського національного руху. Перші політичні партії України

  • Суспільно-політичне життя на західноукраїнських землях. "П'ємонтизація" Галичини

  • Національне відродження на Буковині

  • Національний рух в Закарпатській Україні

  • Розділ 15. РЕВОЛЮЦІЯ ПОЧАТКУ XX ст.. ЯК ФАКТОР ПОЛІТИЧНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ

  • Робітничий рух в Україні 1905-1907 pp.

  • Селянська війна 1905-1907 рр.

  • Національно-ліберальна опозиція як складова революції "знизу"

  • Українська соціал-демократія в роки революції

  • Контрреволюційні сили в Україні

  • Дебют українства на парламентській арені

  • Розділ 16. УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА ДОБИ МОДЕРНІЗАЦІЇ

  • Реалізм та модерн у живописі

  • Театр та музична культура доби модерну

  • Модерн у літературі

  • Україна в Першій світовій війні

  • Україна в планах воюючих сторін

  • Воєнні дії на території України

  • Становище українців в Австро-Угорщині

  • Наростання господарської розрухи та політичної кризи в Російській імперії

  • Розділ 18. УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ ТА НАЦІОНАЛЬНИЙ ДЕРЖАВОТВОРЧИЙ ПРОЦЕС (1917-1920)

  • Формування організаційних структур та ідеологічних гасел Української революції. Утворення Центральної Ради

  • Боротьба за автономію України. І Універсал Центральної Ради

  • Корніловський заколот

  • Утворення Української Народної Республіки. III Універсал Центральної Ради

  • Війна більшовицької Росії за Україну взимку 1917-1918 рр.

  • Проголошення незалежності УНР

  • Український Гетьманат

  • Зовнішня політика Гетьманату

  • Падіння гетьманського режиму та відродження УНР

  • Друга війна УНР з радянською Росією

  • Українські сили у боротьбі з білими арміями

  • Українсько-польський союз та нова війна з радянською Росією

  • Західноукраїнська Народна Республіка

  • Розділ 19. УТВЕРДЖЕННЯ В УКРАЇНІ КОМУНІСТИЧНОГО РЕЖИМУ

  • Запровадження в Україні радянської державності наприкінці 1918 - початку 1919 рр.

  • Початок комуністичних перетворень

  • Повстанський антикомуністичний рух

  • Відновлення УСРР

  • Культурні процеси революційної доби

  • Розділ 20. УСРР В РОКИ НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

  • Впровадження нової економічної політики

  • Утворення СРСР

  • Відродження народного господарства

  • Суспільно-політичне життя

  • Штучність "кризи непу"

  • Політика українізації. Розвиток освіти, науки і культури

  • СТАЛІНСЬКА "РЕВОЛЮЦІЯ ЗВЕРХУ" (1929-1938). ТРАГЕДІЯ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 pp.

  • Генеральна лінія на "соціалістичну індустріалізацію"

  • Повторна колективізація сільського господарства

  • Трагедія штучного голодомору 1932-1933 рр.

  • Політика "культурної революції" та її жертви

  • Великий терор 1937-1938 рр. "Культ особи"

  • Розділ 22. ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД (1921-1938)

  • Українське питання в Другій Речіпосполитій Польській

  • Аграрна проблема

  • Утворення ОУН та її боротьба з режимом

  • Карпатська Україна

  • Культурно-духовне життя

  • Розділ 23. УКРАЇНА В ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ (1939-1945)

  • Радянізація Західної України

  • Приєднання Бессарабії і Північної Буковини до СРСР

  • Підготовка СРСР до війни

  • Початковий етап радянсько-німецької війни. Поразки СРСР

  • Воєнні дії на території України у першій половині 1942 р.

  • Гуманітарний зріз воєнної катастрофи

  • Україна в умовах нацистської окупації

  • Радянський партизанський рух

  • Боротьба Української повстанської армії
  • Звільнення України від нацистської окупації

  • Закінчення війни та повоєнне облаштування Європи. Вихід УРСР на міжнародну арену

  • Завершення процесу возз'єднання українських земель

  • Розділ 24. ПЕРШЕ ПОВОЄННЕ ДЕСЯТИЛІТТЯ

  • Сталінська диктатура повоєнної доби

  • Голод 1946-1947 рр.

  • Відбудова народного господарства

  • Завершення радянізашї західних областей

  • Розділ 25. ПОЧАТОК РОЗКЛАДУ ТОТАЛІТАРИЗМУ (1956-1965)

  • Спроби адміністративно-господарських реформ

  • Стан розвитку народного господарства

  • Здобутки і провали соціальної політики

  • Опозиційний рух

  • Розділ 26. ДВА ДЕСЯТИЛІТТЯ "ЗАСТОЮ" (1966-1985)

  • Наростання соціально-економічних проблем

  • Стан розвитку освіти і культури

  • Дисидентський рух

  • Розділ 27. ВІД БЮРОКРАТИЧНОЇ "ПЕРЕБУДОВИ" ДО НАРОДНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (1985-1991)

  • Конституційна реформа та її наслідки

  • Розгортання національно-визвольного руху

  • Відродження церковно-релігійного життя

  • Економічна програма "перебудови" та її крах

  • Суверенізація Української PCP

  • Народження незалежної України

  • Розділ 28. УТВЕРДЖЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ І СУВЕРЕННОЇ ДЕРЖАВИ (1991 - початок 2011)

  • Дерадянізація політичної системи

  • Політичне життя після прийняття Конституції 1996 р.

  • Зовнішня політика Української держави

  • Ринкові перетворення

  • Аграрна політика

  • Екологічні проблеми

  • Формування громадянського суспільства і політичної нації

  • Розвиток соціальної сфери

  • Культурне життя. Розвиток освіти та науки

  • Релігія та церква

  • Помаранчева революція

  • Нові виклики