Наступниками скіфів у причорноморських степах стали також іраномовні кочові племена - сармати.
Раніше вважали, що саме навала сарматів стала головною причиною занепаду Великої Скіфії. Результати новітніх археологічних досліджень вказують на те, що найбільш ранні сарматські пам'ятки на території України з'являються майже на сто років пізніше найпізніших скіфських. Тобто сарматське проникнення в причорноморські степи відбувалося вже тоді, коли звідти повністю зникли скіфські народи.
Сармати не були етнічно однорідними і включали до свого складу племінні угруповання аланів, язигів, сіраків, аорсів, роксоланів та ін. (останнє з них - роксолани - з XVI ст. стане поетичним синонімом назви Русі).
Згадуючи сарматські племена, античні автори невідмінно наголошують на їх войовничості та агресивності. Римський історик Тацит зазначав, зокрема, що, коли вони з'являються кінними загонами, ніякий інший стрій їм не може чинити опору. В бою вони користувалися арканами, мечами (довшими, аніж скіфські), списами.
На рубежі нашої ери сармати повністю освоюють степи між Доном і Дніпром, епізодично з'являються на Правобережжі, турбують мешканців заруби нецьких городищ - ранньослов'янського населення Середнього Подніпров'я. І хоч, на відміну від скіфів, вони так і не створили спільного "царства", не зумівши подолати родоплемінну відособленість, внутрішні потенції сарматських племен та потреба в пошуках умов для екстенсивного розвитку штовхали їх до розширення свого життєвого простору. В середині і ст. н. е. вони проникають на береги Південного Бугу та Дунаю, намагаються розселитися ще західніше. В цей час на територію Причорномор'я з Нижнього Поволжя приходять нові сарматські угруповання. Останнє ж масове переселення сарматських племен із сходу до північно-причорноморських степів відбувається в другій половині III - першій половині IV ст. н. е. Навала гунів 375 р. н. е. знаменує завершення історії сарматів.
Античні міста-держави Північного Причорномор'я
Перенесення еллінами впродовж VIII - кінця VI ст. до н. е. своїх поселень на широкі простори Середземноморського узбережжя - від Піренейського півострова аж до Єгипту та Сирії (так звана "Велика грецька колонізація") - безпосередньо стосувалося і південних територій сучасної України. Адже саме Північне Причорномор'я стало одним із основних центрів мілетсько-іонійської колонізації.
Уже в другій половині VII ст. на півострові Березань (нині це острів на території Миколаївської обл.) виникає перше давньогрецьке поселення - Борисфеніда. У VI ст. до нього додаються Tipa, Ніконій, Ольвія, Херсонес, Феодосія, Пантікапей, Фанагорія, Гермонаасса, Горгіпія та інші північно-причорноморські міста.
Життя грецьких поселень на землях Північного Причорномор'я започатковували переважно вихідці з Мілета та Гераклеї Понтійської, хоча певну роль у колонізаційних процесах відігравали й переселенці з інших грецьких міст - Ефеса, Колофона, Теоса та ін.
У майже тисячолітній історії існування античних поселень на півдні України вчені виділяють три періоди. Перший - еллінський (друга половина VII ст. до н. е. - середина І ст. до н. е.) - час становлення й розвитку в регіоні тісних економічних і політичних взаємин з грецьким світом, перенесення на місцевий ґрунт грецької матеріальної та духовної культури, основ організації політичного й суспільного життя, апробованих на материковій Греції.
Другий період - римський (друга половина І ст. до н. е. - 70-ті рр. II ст. н. е.) - час охоплення римським впливом всього Північного Причорномор'я та включення частини міст до римської провінції Нижня Мезія.
Третій період - пізньоантичний (приблизно третя чверть III - друга половина IV ст. н. е.) - час поступового занепаду античної цивілізації на теренах Північного Причорномор'я.
На першому, еллінському, періоді виділяють кілька етапів - архаїчний, класичний та елліністичний.
Архаїчний етап охоплював події VI - початку IV ст. до н. е. Головним для цього етапу є завершення становлення античних центрів Північного Причорномор'я.
Підкорення персами 546 р. до н. е. Іонії, встановлення тиранічних режимів, сплата данини і повинність несення військової служби в перській армії спричинили масову еміграцію малоазійських греків у понтійський регіон. Саме з цього часу було заселено най ширші простори Північного Причорномор'я та розпочато якісно новий етап розвитку політичних організмів. У цей час не лише розширюються освоєні земельні округи навколо старих центрів колонізації, а й відбувається проникнення в інші райони Північного Причорномор'я, зокрема в Нижнє Подністров'я та Західний Крим.
У другій половині VI - першому десятилітті V ст. до н. е. на Боспорі Кіммерійському виникають такі значні поселення, як Фанагорія, Кіммерик, Патрей, Парфеній та ін. Вирішальна роль у їх заснуванні належала вихідцям з Іонії, насамперед Мілета. Згодом тут виникають такі важливі центри античної колонізації, як Пантікапей, Німфей, Феодосія тощо. Ще пізніше почали освоюватися менш сприятливі екологічно й демографічно райони Нижнього Подністров'я, де виникли Ніконій (або Ніконія) на східному узбережжі Дністровського лиману, а також згадувані античними авторами Офіуса і Tipa. До найпізніших і мало розвинутих в архаїчний час іонійських колоній належать Керкинітида та Херсонес Таврійський у Західному Криму.
Колонізаційна практика еллінів на першому етапі передбачала заснування поселень на островах, півостровах, мисах тощо, які найменше були пов'язані із сушею та мали природні захисні кордони. Як правило, спочатку створювали невеликі торгові пункти - так звані емпірії. Тут закладалися товарні склади, які використовувалися при організації обмінної торгівлі з місцевим чи сусіднім населенням.
Із збільшенням числа колоністів і можливістю налагодження безпечного проживання на новому місці розпочиналася друга фаза колонізації, що передбачала освоєння зручних для розселення місцевостей. Починали формуватися сільськогосподарські округи грецьких міст - так звані хори.
У другій половині VI - на початку V ст. до н. е. розпочинається процес поступового формування полісів - порівняно невеликої (від кількох сот до кількох тисяч осіб) общини громадян, головним заняттям яких було землеробство, що складало її економічну базу. Важливою ознакою міс-та-поліса була також його торговельно-реміснича інфраструктура. Найбільших економічних успіхів у розглядувану добу досягли Ольвія, Пантікапей, Німфей, Феодосія, Фанагорія.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора Литвин В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Сармати в Північному Причорномор'ї“ на сторінці 1. Приємного читання.
