Розвиток української культури, науки та освіти козацької доби

Історія України

Найпоширенішою формою малярства в цей час залишалося церковне монументальне малярство. Найбільшого розвитку воно набуло в Києві, Чернігові та деяких інших культурних центрах Лівобережжя. До числа найбільш помітних його зразків належали малярська декорація Успенського собору Києво-Печерської Лаври, виконана після пожежі 1718 р., а також розписи лаврської Троїцької надбрамної церкви. Поза межами Києва найвідомішимп зразками стали первісне оздоблення Троїцького собору в Чернігові та Троїцького собору Густинського монастиря, а також Спасо-Преображенського собору в Ізюмі, ряд медальйонів у Козелецькій церкві Різдва Богородиці. На Правобережжі монументальне малярство активно розвивалося в костьолах. Причому провідні ролі у його поширенні відігравали приїжджі майстри з Європи, переважно італійці.

На українських землях, що перебували у складі Речі Посполитої, монументальне малярство набуло поширення і в світських будівлях. Окрім Львова, потужний малярський осередок склався у Жовкві. На Волині центром малярства була Степань, де жив і працював відомий тогочасний маляр Семен.

Збережені пам'ятки іконопису Київщини та Лівобережжя свідчать про інтенсивний розвиток малярства й на цих теренах. Найбільш відомими пам'ятками цього часу є епітафія лубенського полковника Леонтія Свічки з Вознесенської церкви села Олексіївка, ікона Єлецької Богородиці з Успенського собору чернігівського Єлецького монастиря, ікони Спаса та Богородиці з іконостаса Спасо-Преображенської церкви Спаського монастиря у Новгороді-Сіверському, "Богородиця'' в срібній оправі фундації гетьмана Івана Мазепи та інші. За оцінками фахівців, найповніше традиції іконопису козацької України втілені в іконостасі Спасо-Преображенської церкви у Великих Сорочин них, створеному на замовлення гетьмана Данила Апостола. Логічним завершенням традицій київського та лівобережного церковного монументального малярства є рання спадщина В.Боровиковського, зокрема, його парні ікони Христа та Богородиці, Богородиці на троні та Богородиці з херувимами з Троїцької церкви в Миргороді.

Надзвичайно поважне місце в мистецькому житті барокової України відігравала графіка, яка була представлена насамперед книжковою ілюстрацією. У технічному плані до кінця XVII ст. розвивалася переважно гравюра на дереві (дереворити), надалі домінуючі позиції зайняло гравірування на металі, переважно мідерити.

Найбільш відомим з-поміж граверів середини XVII ст. був майстер Ілля, творчий шлях якого розпочався наприкінці 30-х рр. у Львові, а у 50-х рр. розквітнув у Києві. У київський період свого життя майстер підготував унікальний за своїм змістом цикл ілюстрацій (загальним числом 47 позицій) Києво-Печерського патерика.

Розквіт гравіювання у Львові, що намітився наприкінці XVII ст., пов'язаний з іменем одного з найвидатніших українських майстрів Никодима Зубрицького, котрий успішно працював над оздобленням Служебника 1691 р., першого видання в Україні Ірмологіона (1700). Згодом гравер перебрався на помешкання до Почаєва, пізніше - до Києва, а ще згодом - Чернігова. Праці Зубрицького прикрасили не одне книжкове видання кінця XVII - першої чверті XVIII ст.

Незважаючи на безсумнівні заслуги Зубрицького, все ж найбільший розквіт гравюри в історії українського мистецтва культурологи небезпідставно пов'язують з київською школою графіки, біля витоків якої стояли Олександр та Леонтій Тарасевичі й Іван Щирський. Початки творчості О.Тарасевича пов'язані з Литвою, де він у 1670-х рр. підготував цикл гравюр до молитовника, виданого у Вільно 1677 р. Надалі митець, очолюючи університетську друкарню у Вільно, проілюстрував чимало книг як місцевих видавців, так і замовників із Польщі. Тарасевич став першим українським гравером, який активно звернувся до жанру портрета. Зокрема, йому належать портретні зображення архідиякона М.Слупського, короля Яна III Собеського, київського уніатського митрополита К.Жоховського, великого литовського писаря А.Завіші, російського князя В.Голіцина та царівни Софії Олексіївни, чернігівського архієпископа Лазаря Баранови-ча, охтирського полковника І. Перехреста та ін. Для київської друкарні Тарасевич підготував три ілюстрації панегірика Варламу Ясинському "Три вінці" (1683).

На зламі століть також у Вільно розпочався творчий шлях іншого видатного українського гравера Леонтія Тарасевича. Працюючи в Литві, майстер гравіював портрети литовських вельмож, виготовив ілюстрації панегірика київському митрополиту Варламу Ясинському (1690). Близько 1693 р. Тарасевич прийняв постриг у Києві, і наступна його мистецька праця пов'язана саме з цим містом. Як вершини української гравюри розцінюють фахівці виконані ним сорок п'ять мідеритів для ілюстрування Києво-Печерського патерика видання 1702 р. Крім того, в київський період свого життя Л.Тарасевич підготував ілюстрації до Нового Завіту (1703), п'ять гравюр для панегірика фельдмаршалу Б.Шереметеву (1695) та ін.

Неоціненний внесок у становлення та розквіт київської гравюри на металі вніс учень О.Тарасевича Іван (Інокентій) Щирський. Йому належить авторство ілюстрацій для панегірика Лазарю Барановичу "Благодать і істина" (1683), теза Прокопія Колачинського (1698) із усім відомим зображенням Києво-Могилянської академії та її студентів для панегірика Іванові Обидовському (1698), цілий ряд портретних зображень. Як унікальну розцінюють мистецтвознавці панегіричну гравюру майстра на честь російського фельдмаршала Б.Шереметева (1708).

Київська школа гравіювання, закладена О. та Л. Тарасевичами й І.Щирським, отримала свій розвиток у роботах цілого ряду талановитих майстрів, зокрема таких як: Лаврснтій Кщонович, Данило Галяховський, Іларіон Міі ура, Іван Стрільбицький, Аверкій Козачківський, Григорій Левицький та ін. Найбільш відомими їхніми роботами є теза Києво-Могилянської академії на честь гетьмана 1.Мазепи (1708) та портрети митрополитів В.Ясинського та Й.Кроковського, Данила Галяховського, панегіричні гравюри Іларіона Мігури.

Загалом же закріплений міжнародно-правовими нормами розподіл українських земель обумовив певні відмінності єдиного мистецького процесу на Лівобережній (з Києвом) та Правобережній Україні. Проте в цілому українське мистецтво, як і раніше, залишалося внутрішньо цілісним.

Розвиток науки. Докорінні зміни, що сталися в Україні в середині - другій половині XVII ст., найперше рельєфно проявили себе у формуванні принципових засад нової історичної свідомості українців. Прикметно, що тематично в історіографічних працях, які з'являються в Україні впродовж другої половини XVII-XVIII ст., найбільш чільне місце посідають саме історичні сюжети, що відбивають надзвичайно складні соціально-політичні та воєнні колізії, започатковані виступом Б.Хмельницького 1648 р. Події середини XVII ст. є обов'язковим атрибутом козацьких літописів, хронік, історичних нотаток, узагальнюючих викладів історії України.

Для українського літописного стилю, як тонко підмітив П.Сас, було характерним використання середньовічної методології історії, в якій превалювали компоненти так званої "провіденціальної історіографії", тобто виведення причин тих чи інших історичних подій і явищ з волі Божої ("Божий промисел"), а також безсистемність у поданні локальних фактів. Основні зусилля літописців зводилися до простої фіксації подій, сума яких і творила текстуальну канву твору. Прикладами такого історіє писання є "Межигірський літопис (1608-1700)", "Чернігівський літопис" (охоплює події історії України від найдавніших часів до 1765 р.), "Літопис Мі арського монастиря" (зберігся лише фрагментарно - у хронологічних межах кінця XVII - середини XVIII ст.), а також ціле гроно літописних нотаток, створених у Галичині, - "Літопис Підгородецького монастиря" (1585-1729), "Добромильський літопис" (1648-1700), "Перемишльський літопис" (1712-1788) та ін.

У другій половині XVII ст. в Україні з'являються праці й "історичного стилю", в яких проте домінували літописні традиції. Ці праці характеризуються певним ступенем концептуалізації історичних подій, спробами узагальнення історичних фактів. Прикладами зародження цього, на той час нового, стилю в українській історіографії є праця Феодосія Софоновича "Кройніка", яка охоплює події української історії від найдавніших часів до 1673 р. У ній автор запропонував уже композиційну побудову твору, ґрунтовану на світській періодизації історії, в якій вузловими сюжетами виступають Київська Русь, Галицько-Волинське князівство, Велике князівство Литовсько-Руське та Річ Посполита як державні організми, що включали в себе українські землі, та завершує виклад визвольна боротьба українського козацтва проти польсько-шляхетського панування.

Праця Феодосія Софоновича справила великий вплив на автора "Літописця Дворецьких" (бл. 1673-1675), а також роботу П.Кохановського "Хронограф" (1681) та "Обширний синопсис руський" (1681-1682).

Як окреме явище культурного життя України другої половини XVII ст. варто розглядати твір анонімного автора (найвірогідніше - Інокентія Гізеля) київський "Синопсис", уперше опублікований 1674 р. "Синопсис" фактично став першим в українській історіографії твором, в історичній та політичній концепції якого домінувала ідеологія російського самодержавства, де б так ґрунтовно було вмотивовано династичні претензії російської правлячої династії на Україну та всю давню руську спадщину. Історію українського та російського народів анонімний автор розглядав як єдиний потік і водночас як форму реалізації самодержавної ідеї. Після свого першого видання в 1674 р. твір з певними доповненнями автора видавався в 1678 та 1680 рр., а загалом упродовж кінця XVII - першої половини XVIII ст. витримав близько тридцяти перевидань. До публікації "Короткого літопису" Михайла Ломоносова "Синопсис" залишався єдиним у Росії підручником з історії.

Вельми помітним явищем українського літописання став широковідомий твір "Літопис Самовидця". Авторство Літопису достеменно не встановлено. Серед можливих його творців називалися різні відомі історикам історичні персонажі другої половини XVII ст., з-поміж котрих найбільш реальним виглядає кандидатура ніжинського сотника наприкінці 1650-х рр., згодом, у середині 60-х, генерального підскарбія в уряді І.Брюховецького Романа Ракушки-Романовського. Композиційно твір побудовано при дотриманні логіко-причинної послідовності у висвітленні подій. Історичні оповіді мають назви, завершений вигляд і логічний взаємозв'язок між собою. Центральною темою твору загалом є розповідь про події національно-визвольних змагань українського народу середини XVII ст.

Як вершини української історіографії початку XVIII ст. дослідники класифікують твори Григорія Граб'янки та Самійла Величка, які в історіографічних нарисах отримали не зовсім адекватну назву "козацьких літописів". Саме в них утвердилися такі принципи історіє писання, як опертя на історіографічні авторитети та історичні джерела, а також застосування певних правил використання цих самих джерел. Зв'язок з бароковою культурою їм забезпечують помітна "літературизація" джерельних текстів, акцентування надмірної уваги на діяннях історичних - морально благородних - героїв, контрастне представлення "добра" та "зла". Чільне місце в творах відводиться опису екстремальних ситуацій, героїки та моральних уроків історії. Основну політичну ідею праці Г. Граб'янки дослідники визначають як поміркований автономізм. Він виявляє себе в тому, що, поряд із запевненнями автора в лояльності до російського монарха, доволі методично обґрунтовується й думка про історичну, політичну, правову самобутність українських козаків, добровільність їх переходу під зверхність царя та, відтак, природне право на політичну суб'єктність.

Твір С.Величка став першим фундаментальним історичним твором, в якому системно використано історичні джерела, які до того ж частково піддаються критичному аналізу. У вступі автор перерахував історичні джерела та літературу, якими він користувався при написанні своєї праці, вказав на методику їх використання. Як історик Величко намагався створити величну картину воєнних подвигів, випробувань і слави героїв, засліплення та зрад їх антиподів тощо. Свої думки, зважаючи на поставлену мету, автор викладає високим стилем. Так само, як і для Граб'янки, для Величка центральним сюжетом його історії виступають події Хмельниччини. У політичному плані автор послідовно відстоює ідеї українського автономізму, наголошує на винятковій політичній ролі козацтва, його шляхетності.

З другої половини XVIII ст. в українській історіографії утверджується компілятивна методологія історіє писання. Визначальною її характеристикою була практика текстуального запозичення. Інколи заслуга автора обмежувалася лише механічним сполученням декількох текстів. Інколи ж мало місце творче опрацювання матеріалів, що проявлялось як у структурній систематизації існуючих історичних текстів, так і в їх стилістичній правці. Із застосуванням цієї методології підготовлено такі твори як: "Короткий опис Малоросії", Лизогубівський літопис ("Літописець або короткий опис знаменитих дійств і випадків"), "Літописець цей є Хроніка" Леонтія Боболинського, "Короткий опис про козацький малоросійський народ та про воєнні його діла" Петра Симоновського, "Літописна оповідь про Малу Росію" Олександра Рігельмана, "Короткий літопис Малої Росії" Василя Рубана, "Зібрання історичне" Василя Лукомського та ін.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора Литвин В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розвиток української культури, науки та освіти козацької доби“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ВІДПОВІДАЛЬНОГО РЕДАКТОРА

  • Частина I. Доісторичний, ранньоісторичний та середньовічний періоди на території України

  • Пізній палеоліт

  • Людське суспільство епохи мезоліту

  • Аграрна (неолітична) революція

  • Епоха енеоліту в Україні. Трипільська культура

  • Епоха бронзи на території України

  • Українські Степ і Лісостеп у добу раннього заліза

  • Скіфський світ

  • Сармати в Північному Причорномор'ї

  • Розділ 2. СТАНОВЛЕННЯ ТА ПІДНЕСЕННЯ ДАВНЬОРУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Господарська діяльність, суспільний лад і духовний світ слов'ян

  • Становлення Давньоруської держави

  • Київська Русь у середині - другій половині X ст.

  • Хрещення Русі Володимиром Великим

  • Київська Русь у добу розквіту. Княжіння Ярослава Мудрого та Ярославичів

  • Спроби консолідації Київської Русі. Княжіння Володимира Мономаха та Мономаховичів

  • Розділ 3. КИЇВСЬКА РУСЬ У ДОБУ ПОЛІТИЧНОЇ ДЕЗІНТЕГРАЦІЇ І КНЯЗІВСЬКИХ МІЖУСОБИЦЬ

  • Галицько-Волинська держава Романа Мстиславича

  • Міжкнязівська боротьба за першість на Русі у переддень монгольської навали

  • Тенденції політичного розвитку Давньоруської держави

  • Соціокультурний розвиток Київської Русі

  • Розділ 4.ПІДНЕСЕННЯ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Корона Данила Галицького

  • Галицько-Волинська Русь наприкінці XIII - першій половині XIV ст.

  • Розділ 5. ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКО-РУСЬКЕ

  • Литовсько-Руське князівство в середині - другій половині XIV ст. Кревська унія 1385 р.

  • Князювання Вітовта. Городельська унія 1413 р.

  • Суспільно-політичні процеси у Великому князівстві Литовсько-Руському в ЗО-7в-ті роки XV ст.

  • Територіально-політичний та соціальний устрій Великого князівства Литовсько-Руського

  • Частина 2. Україна в ранній Новий час

  • Соціально-економічний розвиток українських земель у другій половині XVI - початку XVII ст.

  • Культурно-освітнє та церковно-релігійне життя України

  • Берестейський собор 1596 р. та проголошення церковної унії

  • Розділ 7. ПОЧАТКИ КОЗАЦЬКОЇ ЕРИ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ

  • Запорозька Січ як центр консолідації козацтва

  • Козацькі війни кінця XVI ст.

  • Військово-політична активність козацтва у першій чверті XVII ст. Гетьманування Петра Конашевича-Сагайдачного

  • Українське козацтво та православ'я. Роль козацтва у відновленні православної церковної ієрархії

  • Козацькі повстання 20-30-х років ХVII ст.

  • Розділ 8. УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ СЕРЕДИНИ XVII ст. СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Перемоги козацького повстання навесні 1648 р. Та його переростання в революцію

  • Розгортання революції та еволюція програмних вимог її лідерів

  • Війна за незалежність Української держави 1649 р. Зборівський мир

  • Розбудова Української держави наприкінці 1640-х - початку 1650-х рр.

  • Українсько-польські війни першої половини 1650-х рр.

  • Українсько-російський договір 1654 р.

  • Зміцнення Української держави та боротьба за соборність українських земель у середині - другій половині 1650-х рр.

  • Розділ 9. ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА ТА ІНОЗЕМНА ІНТЕРВЕНЦІЯ. БОРОТЬБА КОЗАЦТВА ЗА ВОЗЗ'ЄДНАННЯ УКРАЇНИ

  • Спроба українсько-польського примирення. Галицька угода 1658 р.

  • Українсько-російська війна 1658-1659 pp. та новий Переяславський договір

  • Розпад козацької України на два Гетьманати та розгортання громадянської війни

  • Прихід до влади на Правобережжі Петра Дорошенка. Боротьба за возз'єднання козацької України

  • Російсько-польсько-турецькі війни за Правобережжя. Загибель Правобережного Гетьманату

  • Розділ 10. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ТА КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНИ НАПРИКІНЦІ XVII-XVIII ст.

  • Анти-польське повстання на Правобережжі 1702-1704 рр. Боротьба за об'єднання України

  • Економічні та гуманітарні наслідки від втягненім України в Північну війну 1700-1721 рр.

  • Військово-політичний союз гетьмана Івана Мазепи зі Швецією 1708 р.

  • Українська політична еміграція в боротьбі з Москвою. Конституція 1710 р.

  • Гетьманат після Полтавської катастрофи 1709 р. Гетьманування І.Скоропадського

  • Запорозька Січ під зверхністю кримського хана

  • Перша реставрація гетьманства. Державна діяльність гетьмана Д.Апостола

  • Нова Січ

  • "Правління гетьманського уряду". Україна в часи російсько-турецької війни 1735-1739 рр.

  • Друга реставрація гетьманства. Державні реформи гетьмана К.Розумовського

  • Скасування гетьманства 1764 р. та включення Лівобережної України до складу Російської імперії

  • Ліквідація Запорозької Січі 1775 р. Останній кошовий Петро Калнишевський

  • Соціальні і національно-визвольні рухи на Правобережжі та в Західній Україні

  • Розвиток української культури, науки та освіти козацької доби
  • Частина 3. Українські землі в добу модернізації

  • Зміни в адміністративному і соціальному устрої Правобережної України

  • Господарське освоєння земель Південної України

  • Запорозьке козацтво після ліквідації Січі

  • Історичний розвиток Буковини

  • Історичний розвиток Закарпаття - "Угорської України"

  • Розділ 12. КУЛЬТУРНО-НАЦЮНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ В УКРАЇНІ

  • Форми народного соціального протесту

  • Початки культурно-національного відродження. Діяльність Кирило-Мефодіївського братства

  • Особливості національно-культурного відродження Галичини

  • Рух "будителів" у Закарпатській Україні

  • Українська мова як фактор культурно-національного відродження

  • Розділ 13. МОДЕРНІЗАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В ЕКОНОМІЦІ ТА СОЦІАЛЬНІЙ СФЕРІ

  • Селянська реформа 1860-х pp.

  • Демократичні реформи 1860-1870-х рр.

  • Важка промисловість: індустріалізація по-українськи

  • Місце господарського комплексу України в структурі європейської економіки

  • Революція 1848 р. та початок модернізаційних процесів на західноукраїнських землях

  • Модернізаційні процеси в соціальній сфері

  • Початки модернізації соціальної сфери на західноукраїнських землях

  • Розділ 14. ПІДНЕСЕННЯ І ПОЛІТИЗАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОГО РУХУ В УКРАЇНІ

  • Хлопоманство як різновид громадського руху

  • Становлення громадівського руху в Україні

  • Діяльність народовців у Галичині

  • Студентський рух на українських землях. "Братерство тарасівців"

  • Формування масової національної свідомості в Наддніпрянській Україні

  • Політизація українського національного руху. Перші політичні партії України

  • Суспільно-політичне життя на західноукраїнських землях. "П'ємонтизація" Галичини

  • Національне відродження на Буковині

  • Національний рух в Закарпатській Україні

  • Розділ 15. РЕВОЛЮЦІЯ ПОЧАТКУ XX ст.. ЯК ФАКТОР ПОЛІТИЧНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ

  • Робітничий рух в Україні 1905-1907 pp.

  • Селянська війна 1905-1907 рр.

  • Національно-ліберальна опозиція як складова революції "знизу"

  • Українська соціал-демократія в роки революції

  • Контрреволюційні сили в Україні

  • Дебют українства на парламентській арені

  • Розділ 16. УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА ДОБИ МОДЕРНІЗАЦІЇ

  • Реалізм та модерн у живописі

  • Театр та музична культура доби модерну

  • Модерн у літературі

  • Україна в Першій світовій війні

  • Україна в планах воюючих сторін

  • Воєнні дії на території України

  • Становище українців в Австро-Угорщині

  • Наростання господарської розрухи та політичної кризи в Російській імперії

  • Розділ 18. УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ ТА НАЦІОНАЛЬНИЙ ДЕРЖАВОТВОРЧИЙ ПРОЦЕС (1917-1920)

  • Формування організаційних структур та ідеологічних гасел Української революції. Утворення Центральної Ради

  • Боротьба за автономію України. І Універсал Центральної Ради

  • Корніловський заколот

  • Утворення Української Народної Республіки. III Універсал Центральної Ради

  • Війна більшовицької Росії за Україну взимку 1917-1918 рр.

  • Проголошення незалежності УНР

  • Український Гетьманат

  • Зовнішня політика Гетьманату

  • Падіння гетьманського режиму та відродження УНР

  • Друга війна УНР з радянською Росією

  • Українські сили у боротьбі з білими арміями

  • Українсько-польський союз та нова війна з радянською Росією

  • Західноукраїнська Народна Республіка

  • Розділ 19. УТВЕРДЖЕННЯ В УКРАЇНІ КОМУНІСТИЧНОГО РЕЖИМУ

  • Запровадження в Україні радянської державності наприкінці 1918 - початку 1919 рр.

  • Початок комуністичних перетворень

  • Повстанський антикомуністичний рух

  • Відновлення УСРР

  • Культурні процеси революційної доби

  • Розділ 20. УСРР В РОКИ НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

  • Впровадження нової економічної політики

  • Утворення СРСР

  • Відродження народного господарства

  • Суспільно-політичне життя

  • Штучність "кризи непу"

  • Політика українізації. Розвиток освіти, науки і культури

  • СТАЛІНСЬКА "РЕВОЛЮЦІЯ ЗВЕРХУ" (1929-1938). ТРАГЕДІЯ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 pp.

  • Генеральна лінія на "соціалістичну індустріалізацію"

  • Повторна колективізація сільського господарства

  • Трагедія штучного голодомору 1932-1933 рр.

  • Політика "культурної революції" та її жертви

  • Великий терор 1937-1938 рр. "Культ особи"

  • Розділ 22. ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД (1921-1938)

  • Українське питання в Другій Речіпосполитій Польській

  • Аграрна проблема

  • Утворення ОУН та її боротьба з режимом

  • Карпатська Україна

  • Культурно-духовне життя

  • Розділ 23. УКРАЇНА В ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ (1939-1945)

  • Радянізація Західної України

  • Приєднання Бессарабії і Північної Буковини до СРСР

  • Підготовка СРСР до війни

  • Початковий етап радянсько-німецької війни. Поразки СРСР

  • Воєнні дії на території України у першій половині 1942 р.

  • Гуманітарний зріз воєнної катастрофи

  • Україна в умовах нацистської окупації

  • Радянський партизанський рух

  • Боротьба Української повстанської армії

  • Звільнення України від нацистської окупації

  • Закінчення війни та повоєнне облаштування Європи. Вихід УРСР на міжнародну арену

  • Завершення процесу возз'єднання українських земель

  • Розділ 24. ПЕРШЕ ПОВОЄННЕ ДЕСЯТИЛІТТЯ

  • Сталінська диктатура повоєнної доби

  • Голод 1946-1947 рр.

  • Відбудова народного господарства

  • Завершення радянізашї західних областей

  • Розділ 25. ПОЧАТОК РОЗКЛАДУ ТОТАЛІТАРИЗМУ (1956-1965)

  • Спроби адміністративно-господарських реформ

  • Стан розвитку народного господарства

  • Здобутки і провали соціальної політики

  • Опозиційний рух

  • Розділ 26. ДВА ДЕСЯТИЛІТТЯ "ЗАСТОЮ" (1966-1985)

  • Наростання соціально-економічних проблем

  • Стан розвитку освіти і культури

  • Дисидентський рух

  • Розділ 27. ВІД БЮРОКРАТИЧНОЇ "ПЕРЕБУДОВИ" ДО НАРОДНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (1985-1991)

  • Конституційна реформа та її наслідки

  • Розгортання національно-визвольного руху

  • Відродження церковно-релігійного життя

  • Економічна програма "перебудови" та її крах

  • Суверенізація Української PCP

  • Народження незалежної України

  • Розділ 28. УТВЕРДЖЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ І СУВЕРЕННОЇ ДЕРЖАВИ (1991 - початок 2011)

  • Дерадянізація політичної системи

  • Політичне життя після прийняття Конституції 1996 р.

  • Зовнішня політика Української держави

  • Ринкові перетворення

  • Аграрна політика

  • Екологічні проблеми

  • Формування громадянського суспільства і політичної нації

  • Розвиток соціальної сфери

  • Культурне життя. Розвиток освіти та науки

  • Релігія та церква

  • Помаранчева революція

  • Нові виклики