Громадянське суспільство є продуктом тривалого суспільного розвитку й у розвиненому стані являє собою сукупність величезної кількості економічно незалежних від держави громадських організацій, які існують в умовах демократії та користуються її здобутками, щоб розв'язувати будь-які проблеми національного значення шляхом узгодження різноманітних і різноспрямованих групових інтересів.
Характерно, що практично одночасно з формуванням громадянського суспільства відбувається й процес становлення політичної нації - спільноти, в яку об'єднані громадяни країни незалежно від їхньої етнічної приналежності або соціального становища. Як правило, політична нація консолідується на основі того етнічного ядра, яке сформувало національну державу. В такому разі державною мовою стає мова державо утворюючої нації.
Процеси формування громадянського суспільства та політичної нації не є швидкоплинним. У сучасних умовах на них сильно впливає глобалізація. Цей вплив, однак, не можна назвати ні руйнівним, ні навіть негативним, хоча він подекуди стає підґрунтям численних проблем сучасності.
На тлі таких загальних закономірностей й потрібно визначати специфіку, притаманну Україні. Вона обумовлена кількома основними чинниками. По-перше, для формування українського народу були властиві тривалі періоди бездержавності, а тому на його розвиток великий вплив свого часу мала національна політика імперських центрів.
По-друге, розвиток засад формування громадянського суспільства на території Центральної України було заблоковано від 1919 p., а в західних областях - у повоєнну добу. Радянський лад поставив під контроль або ліквідував громадські організації, підпорядкував собі політично й економічно кожного громадянина. Іншими словами, тоталітарний режим був несумісний з існуванням тих організаційних структур, за участю яких має складатися громадянське суспільство. Тому в Радянському Союзі його ізольовані осередки існували в пригніченому стані. Формування громадянського суспільства як цілісності стало можливим тільки після конституційної реформи, запровадженої М. Горбачовим, яка покінчила з монополією КПРС. Перші, так звані неформальні (тобто не підпорядковані парткомам, виконкомам рад і КДБ) організації почали з'являтися тільки після демократизації політичного режиму.
По-третє, процес націє творення у Східній Європі відбувався із запізненням на 100-150 років порівняно з Європою Західною. Ця обставина, як і негативний вплив імперських центрів, загальмувала становлення української нації.
Формування української етнічної нації остаточно не завершилося й досі. Це істотно гальмує в наші дні формування української політичної нації. В сучасній Україні існують три великих лінгвоетнічні спільноти - україномовні українці, російськомовні українці та росіяни, не рахуючи певної частини громадян, які належать до національних меншин.
Комуністичні ідеологи придумали нову історичну спільність (поряд з такими об'єктивно існуючими, як плем'я, союз племен, народність і нація) - радянський народ. На відміну від американського народу, що сформувався у результаті колонізації європейцями більшої частини Північної Америки, він залишався механічною сукупністю народів, об'єднаних державою - спочатку самодержавною, а потім тоталітарною. Коли зникала сила, що об'єднувала ці народи, вони негайно утворювали власні національні держави. Так було влітку 1917 p., так сталося й у 1990-1991 pp.
У Конституції незалежної України підкреслюється, що у правовому відношенні громадяни будь-якого етнічного походження, які проживають в її державних кордонах, є рівними. З іншого боку, це означає, що на основі етнічної нації має формуватися українська політична нація - сукупність громадян України, які об'єднані своєю приналежністю до однієї держави.
Національний склад українського соціуму за останні десятиліття зазнав істотних змін, які пов'язані з міграційними процесами та трансформацією етнічної самосвідомості. За даними перепису 2001 p., в Україні проживали представники понад 130 етносів. Однак така національна розмаїтість досить умовна, оскільки десятки національностей представлені дуже невеликою кількістю громадян. Розглянемо підсумки цього перепису за 18 найчисленнішими національностями, з визначенням питомої ваги кожної з них у загальній кількості населення і з порівнянням цих показників з аналогічними даними, отриманими за попереднім переписом:
| Національності | Кількість, тис. осіб | % за переписом | % за переписом |
| 2001 р. | 1989 р. | ||
| Українці | 37 541,7 | 77,8 | 72,7 |
| Росіяни | 8334,1 | 17.3 | 22,1 |
| Білоруси | 275,8 | 0,6 | 0,9 |
| Молдавани | 258,6 | 0,5 | 0,6 |
| Кримські татари | 248,2 | 0.5 | 0,0 |
| Болгари | 204,6 | 0,4 | 0,5 |
| Угорці | 156,6 | 0,3 | 0,4 |
| Румуни | 151,0 | 0,3 | 0,3 |
| Поляки | 144,1 | 0,3 | 0,4 |
| Євреї | 103,6 | 0,2 | 0,9 |
| Вірмени | 99,9 | 0,2 | 0.1 |
| Греки | 91,5 | 0,2 | 0,2 |
| Татари | 73,3 | 0,2 | 0,2 |
| Роми | 47,6 | 0,1 | 0,1 |
| Азербайджанці | 45,2 | 0,1 | 0,0 |
| Грузини | 34.2 | 0,1 | 0,0 |
| Німці | 33,3 | 0,1 | 0,1 |
| Гагаузи | 31,9 | 0,1 | 0,1 |
| Інші національності | 177,1 | 0,4 | 0,4 |
Ці дані свідчать про відносність поняття "багатонаціональний" у застосуванні щодо українського населення. За 12 років між двома переписами питома вага національних меншин майже не змінилася (4,9 % - в 2001 р., 5,2 % - в 1989 р.). Як і раніше, більшість населення України становлять представники двох національностей - українці та росіяни. Але формування єдиної політичної нації за участю представників цих двох національностей не може не визначатися сусідством України з Російською Федерацією та її впливом на процеси (втому числі етнонаціональні), що відбуваються в Україні. Цей вплив, однак, не може оцінюватися тільки в категоріях позитиву-негативу, він різноманітний і багатогранний. Власне, проблема російських впливів регулюється ступенем життєздатності української державності, тобто суто внутрішнім чинником. На початку XXI ст. в Україні склалася зовсім інша зовнішньополітична ситуація, ніж та, яка була властива початку XX ст. Однак навіть і тоді, коли міждержавні проблеми розв'язувалися силовими методами, українська державність не була зруйнована остаточно під силовим тиском радянської Росії, а тільки позбавлена суверенності.
Вивчаючи зміни у співвідношенні між українцями і росіянами, які відбулися за 12 років, що пройшли між двома переписами, можна помітити істотне збільшення кількості українців і зменшення в такій самій пропорції кількості росіян. Мабуть, вирішальну роль в цій динаміці відіграли суто психологічні чинники: зміна національної самосвідомості.
За своїм походженням міграційні потоки поділені на дві принципово різні групи. До першої з них (і найбільш масової) треба віднести такі, що мали характер репатріації та обумовлювалися появою багатьох національних держав на території колишнього Радянського Союзу. До другої групи належать міграційні потоки, обумовлені зникненням радянської "залізної завіси", відкритістю української держави.
За даними Держкомстату, протягом періоду 1991 1999 рр. на постійне проживання до України прибуло 2,1 млн осіб. Основна маса приїжджих припала на 1991-1992 рр. Завдяки імміграції населення України зростало, хоча показники смертності вже почали істотно переважати рівень народжуваності внаслідок багатьох причин насамперед економічного характеру. На початок 1993 р. кількість населення України досягла найвищої в її історії відмітки - 52,4 млн осіб.
Різке погіршення економічної ситуації в 1992-1994 рр. позбавило багатьох українців бажання переселитися з Росії на свою Батьківщину. Навпаки, багато українських росіян в ці несприятливі роки переселилися в Росію. Але з інших пострадянських держав, де економічне становище виявилося в той період навіть гіршим, ніж в Україні, міграційний потік продовжувався. На початку XXI ст. сальдо міграційного балансу з колишніми республіками СРСР в Україні вже виходить позитивним.
Інша картина складається у відносинах України з так званими країнами далекого зарубіжжя. Тут спостерігається яскраво виражене негативне сальдо міграційного балансу. За 1991 - 1999 рр. до цих країн на постійне проживання виїхало майже півмільйона громадян України. Бажаючих переселитися в Україну з країн "золотого мільярда" виявилося не так багато.
У 2005 р. на постійне проживання прибуло 39 580, а вибуло з України - 34 997 осіб. Уперше за тривалий період (з 1994 р.) було досягнуто позитивне сальдо міграційного балансу - 4583 особи.
За кілька останніх років швидкість депопуляції загальмувалася, в першу чергу - за рахунок появи позитивної тенденції щодо рівня народжуваності населення. На грудень 2010 р. чисельність населення України складала 45,8 млн осіб.
Населенню України чи бодай окремим його представникам інколи доводиться стикатися з проявами національної нетолерантності та навіть ксенофобії. Проте соціологічні опитування завжди підтверджують високий ступінь національної дистанційованості українського народу. Інститут соціології HAH України, який, на чому вже наголошувалося, з 1994 р. проводить моніторинг головних аспектів життя українського суспільства, одержував такі відповіді на запитання: "Чи доводилось Вам за останні 12 місяців стикатися з випадками дискримінації (утиску прав та інтересів) щодо людей певної національності? (у відсотках):
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора Литвин В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Формування громадянського суспільства і політичної нації“ на сторінці 1. Приємного читання.
