Падіння гетьманського режиму та відродження УНР

Історія України

Початок листопада 1918 р. був рубіжною датою в історії Європи. З листопада в Німеччині спалахнула революція, яка призвела до відречення Вільгельма II від престолу. Одночасно поразкою країн Четверного союзу закінчилась Перша світова війна. Ці події не могли не вплинути на ситуацію в Україні.

Німецька військова присутність втрачала сенс, підштовхуваний кадетами та проросійськими селянами, 14 листопада П.Скоропадський відправив у відставку уряд Лизогуба-Дорошенка. Новий уряд очолив Сергій Гербель - міністр продовольства в кабінеті Ф.Лизогуба, один з авторів поданої гетьманові в жовтні "записки дев'яти", де обґрунтовувалась необхідність переорієнтації зовнішньої політики Української Держави на Антанту і встановлення федеративного зв'язку з майбутньою небільшови-цькою Росією. Д.Дорошенка на посаді міністра закордонних справ замінив Г.Афанасьєв. Того ж дня було оголошено грамоту гетьмана, яка засвідчувала цілковиту зміну його зовнішньої політики - встановлення тісних зв'язків з небільшовицькою Росією. Йшлося про конфедеративне об'єднання рівноправних держав (Дон, Кубань, Терек, Грузія та ін.) з досить широкими рамками суверенності.

В новому уряді вже не було місця для представників УНС. Щоправда, вони цього вже й не прагнули. На початку листопада В.Винниченко та М.Шаповал перейшли на нелегальне становище і займалися підготовкою повстання. У них же виникла ідея про утворення на час боротьби за владу, до скликання Установчих зборів, колегії з 3-5 осіб для керівництва повстанням. Колегія мала бути під егідою Українського національного союзу.

У ніч на 14 листопада в Києві відбулося засідання уповноважених представників від політичних партій і громадських організацій, що входили в УНС, на якому обрали колегію для керівництва повстанням - Директорію, у складі В.Винниченка (голова), С.Петлюри та Ф.Швеця (член УПСР, професор Київського українського університету). Ще двох членів Директорії обрали тимчасово - соціаліста-самостійника, адвоката П.Андрієвського і керівника профспілки залізничників, безпартійного А.Макаренка.

Від імені Директорії Винниченко звернувся з відозвою до народу, закликаючи "стати збройною дружною силою проти злочинців і ворогів народу, і тоді всі соціальні й політичні здобутки революційної демократії будуть повернені. А Українські установчі збори твердо і непохитно закріплять їх на вільній українській землі". Відозва з'явилася на стінах київських будинків одночасно з грамотою П.Скоропадського про федерацію з Росією - 15 листопада. Федеративна грамота П.Скоропадського викликала велике обурення серед військовослужбовців. Слідом за січовими стрільцями до повстання приєднались II Запорозький полк на чолі з П.Болбочаном у Харкові, Сірожупанна дивізія на Чернігівщині, Чорноморський козацький кіш та ін. частини регулярної армії гетьмана. Вірність йому зберігали тільки сердюки. Але 18 листопада під Мотовилівкою, за 30 км від Києва, січові стрільці розгромили полк сердюків й офіцерську дружину, впритул підійшли до столиці.

Десятки повстанських загонів, які перебували під впливом українських лівих есерів та Селянської спілки, теж оголосили про визнання Директорії. Повстанські загони, які перебували під впливом більшовиків, на деякий час визнали зверхність Директорії. Разом з українськими й більшовицькими повстанськими загонами проти гетьмана повернули зброю військові формування під контролем лівих російських есерів та анархістів. Не останню роль у повстанні відігравали загони, контрольовані "батьком" Н.Махном.

У ніч на 14 грудня робітничі й військові групи захопили стратегічно важливі райони Києва і до ранку роззброїли всі гетьманські військові формування. В середині дня в столицю увійшли січові стрільці та ін. військові формування Директорії. Гетьман, зрозумівши безвихідь власної ситуації, написав коротке відречення від влади.

14 грудня 1918 р. влада в Києві перейшла до Українського військового комітету, а від нього до новоствореної Ради комісарів. Вона мала завдання до приїзду Директорії взяти під свій контроль роботу міністерств, забезпечити життєдіяльність державного апарату. 18 грудня Київ урочисто зустрічав Директорію. Парад та святкове богослужіння знаменували відновлення Української Народної Республіки.

Утім, між першою та другою УНР існувала суттєва різниця. Першу уособлювала Центральна Рада, революційний український парламент, який складався з кількох сот делегатів, представників різноманітних (у т. ч. й неукраїнських) політичних партій. В грудні 1918 р. влада опинилася в руках Директорії. В момент створення Директорії вважалося, що вона є органом Українського національного союзу, призначеним лише для керівництва повстанням. Але в ході його Директорія фактично проголосила себе найвищим державним органом відновленої УНР.

У декларації Директорії від 26 грудня стверджувалося, що вона є тимчасовою верховною владою революційного часу, джерелом легітимності якої є трудящий народ. Також говорилося про скликання Конгресу трудового народу України, якому Директорія і мала передати верховну владу.

Того ж дня Директорія утворила Раду Народних Міністрів УНР. її головою став український соціал-демократ В.Чехівський, а міністерські портфелі були поділені між представниками партій, що входили до УНР. Серед членів уряду не було яскравих політичних постатей. Це не сприяло росту популярності уряду, до того ж його місце в системі державної влади було погано визначене. Уряд був жорстко прив'язаний до діяльності Директорії, забезпечував виконання її політичної стратегії та тактики. До того ж кожен із членів Директорії контролював діяльність кількох міністерств.

Соціальною опорою Директорії стали українська інтелігенція та селянство, які піднялися на боротьбу з гетьманським режимом. Інтелігенція була порівняно національно свідомою, але нечисельною, тоді як селянство складало переважну більшість населення, але мало недостатньо розвинену національну свідомість. Як і в 1917 р. головним революційним гаслом селянства була боротьба за землю.

Члени Директорії сподівалися, що після перемоги над гетьманом вони в змозі будуть контролювати ситуацію і вдруге розбудовувати Українську Народну Республіку. Насправді ж країну охопила революційна анархія. Майже не контрольована тепер політичними партіями соціальна стихія роз'їдала конструкції молодої національної державності, вносила в економічне й політичне життя безлад та руїну. В цій атмосфері анархії й сваволі, яку назвали отаманщиною, набули страхітливих масштабів єврейські погроми. Не зважаючи на неодноразове їх засудження керівниками Директорії та уряду УНР, погроми не вдавалось зупинити. Погроми були наслідком не лише загострення міжетнічних стосунків, а й відсутності дієвого місцевого державно-адміністративного апарату. Вони увійшли чорною сторінкою в історію революції.

Намагаючись зберегти єдність політичних сил, 26 грудня Директорія оприлюднила декларацію, в якій проголошувала, що політичну платформу влади в УНР бачить у запровадженні трудового принципу, який поєднає кращі сторони радянської та парламентської систем. Декларація оголошувала, що тільки працюючі класи - робітники та селяни - мають право на владу, тобто політичні права. Нетрудові класи позбавлялися права голосу "в порядкуванні державою". Одночасно Директорія визнавала себе противником крайніх форм класової боротьби.

Оголошуючи курс соціальних реформ, Директорія наголошувала, що "вважатиме своїм обов'язком погоджувати ці великі завдання з соціально-історичними і міжнародними умовами, в яких у даний момент перебуває Україна, а також з тими кращими формами соціальних реформ, яких досягатиме світова, особливо західноєвропейська трудова демократія".

Члени Директорії перебували під впливом зовнішньополітичних масштабних змін, які супроводжували завершення світової війни. До революції на теренах колишньої Російської імперії додалися революції в Німеччині та Австро-Угорщині. Для ліворадикально мислячих людей здавалось, що прийшов час всесвітньої революції. Для національно заангажованих сил це був момент творення національних держав. Для України першорядне значення мало проголошення на території Східної Галичини - Західноукраїнської Народної Республіки, а також відродження Речі Посполитої. Становлення цих держав швидко переросло в українсько-польську війну на заході, тоді як на сході визрівав черговий українсько-більшовицький збройний конфлікт. Це вносило в проблему формування стратегії державотворення додаткові складнощі. Постала дилема вибору: або шукати шляхи до союзу з Антантою, або порозуміння з більшовиками й чекати перемоги світової революції. Тим більше, що й Антанта й радянська Росія в цей момент не випускали Україну з поля зору, зробили її об'єктом своїх мілітарних планів.

Після того як армії Німеччини та Австро-Угорщини фактично перестали виконувати на сході роль стабілізуючого чинника, Англія і Франція вирішили направити на їх заміну власні обмежені військові контингенти. В ніч на 16 листопада 1918 р. флот Антанти в складі 10 лінкорів, 9 крейсерів і 12 міноносців увійшов у Чорне море. Три дивізії, розміщені на супутніх транспортах, повинні були захопити плацдарми в причорноморських портах. Слідом за ними через Румунію в Україну повинні були увійти частини Дунайської армії під командуванням французького генерала А.Вертело. Загальне командування військами союзників в Україні чисельністю до 12-15 дивізій теж покладалося на Бертело. 23 листопада ескадри Антанти з'явилися в Новоросійську, 24 - Севастополі, 26 - Одесі. Одеса стала базою сухопутних військ союзників, а Севастополь - військово-морською базою.

Переважали французькі війська, крім того, у складі союзницьких військ були також грецькі, англійські, румунські, сербські й польські підрозділи. З дозволу союзників А.Денікін сформував в Одесі білогвардійський гарнізон (у місті налічувалося до 10 тис. офіцерів старої армії).

Однак захопити Україну силами 15 дивізій не вдалося. З'явилася нікому не відома Директорія, яка з блискавичною швидкістю заповнила вакуум влади. Поки транспорти із союзницькими дивізіями добиралися морем до українських міст, останні потрапили під контроль петлюрівських військ. До кінця січня 1919 р. зона окупації розширилася на 100-150 км від портів.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора Литвин В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Падіння гетьманського режиму та відродження УНР“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ВІДПОВІДАЛЬНОГО РЕДАКТОРА

  • Частина I. Доісторичний, ранньоісторичний та середньовічний періоди на території України

  • Пізній палеоліт

  • Людське суспільство епохи мезоліту

  • Аграрна (неолітична) революція

  • Епоха енеоліту в Україні. Трипільська культура

  • Епоха бронзи на території України

  • Українські Степ і Лісостеп у добу раннього заліза

  • Скіфський світ

  • Сармати в Північному Причорномор'ї

  • Розділ 2. СТАНОВЛЕННЯ ТА ПІДНЕСЕННЯ ДАВНЬОРУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Господарська діяльність, суспільний лад і духовний світ слов'ян

  • Становлення Давньоруської держави

  • Київська Русь у середині - другій половині X ст.

  • Хрещення Русі Володимиром Великим

  • Київська Русь у добу розквіту. Княжіння Ярослава Мудрого та Ярославичів

  • Спроби консолідації Київської Русі. Княжіння Володимира Мономаха та Мономаховичів

  • Розділ 3. КИЇВСЬКА РУСЬ У ДОБУ ПОЛІТИЧНОЇ ДЕЗІНТЕГРАЦІЇ І КНЯЗІВСЬКИХ МІЖУСОБИЦЬ

  • Галицько-Волинська держава Романа Мстиславича

  • Міжкнязівська боротьба за першість на Русі у переддень монгольської навали

  • Тенденції політичного розвитку Давньоруської держави

  • Соціокультурний розвиток Київської Русі

  • Розділ 4.ПІДНЕСЕННЯ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Корона Данила Галицького

  • Галицько-Волинська Русь наприкінці XIII - першій половині XIV ст.

  • Розділ 5. ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКО-РУСЬКЕ

  • Литовсько-Руське князівство в середині - другій половині XIV ст. Кревська унія 1385 р.

  • Князювання Вітовта. Городельська унія 1413 р.

  • Суспільно-політичні процеси у Великому князівстві Литовсько-Руському в ЗО-7в-ті роки XV ст.

  • Територіально-політичний та соціальний устрій Великого князівства Литовсько-Руського

  • Частина 2. Україна в ранній Новий час

  • Соціально-економічний розвиток українських земель у другій половині XVI - початку XVII ст.

  • Культурно-освітнє та церковно-релігійне життя України

  • Берестейський собор 1596 р. та проголошення церковної унії

  • Розділ 7. ПОЧАТКИ КОЗАЦЬКОЇ ЕРИ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ

  • Запорозька Січ як центр консолідації козацтва

  • Козацькі війни кінця XVI ст.

  • Військово-політична активність козацтва у першій чверті XVII ст. Гетьманування Петра Конашевича-Сагайдачного

  • Українське козацтво та православ'я. Роль козацтва у відновленні православної церковної ієрархії

  • Козацькі повстання 20-30-х років ХVII ст.

  • Розділ 8. УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ СЕРЕДИНИ XVII ст. СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Перемоги козацького повстання навесні 1648 р. Та його переростання в революцію

  • Розгортання революції та еволюція програмних вимог її лідерів

  • Війна за незалежність Української держави 1649 р. Зборівський мир

  • Розбудова Української держави наприкінці 1640-х - початку 1650-х рр.

  • Українсько-польські війни першої половини 1650-х рр.

  • Українсько-російський договір 1654 р.

  • Зміцнення Української держави та боротьба за соборність українських земель у середині - другій половині 1650-х рр.

  • Розділ 9. ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА ТА ІНОЗЕМНА ІНТЕРВЕНЦІЯ. БОРОТЬБА КОЗАЦТВА ЗА ВОЗЗ'ЄДНАННЯ УКРАЇНИ

  • Спроба українсько-польського примирення. Галицька угода 1658 р.

  • Українсько-російська війна 1658-1659 pp. та новий Переяславський договір

  • Розпад козацької України на два Гетьманати та розгортання громадянської війни

  • Прихід до влади на Правобережжі Петра Дорошенка. Боротьба за возз'єднання козацької України

  • Російсько-польсько-турецькі війни за Правобережжя. Загибель Правобережного Гетьманату

  • Розділ 10. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ТА КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНИ НАПРИКІНЦІ XVII-XVIII ст.

  • Анти-польське повстання на Правобережжі 1702-1704 рр. Боротьба за об'єднання України

  • Економічні та гуманітарні наслідки від втягненім України в Північну війну 1700-1721 рр.

  • Військово-політичний союз гетьмана Івана Мазепи зі Швецією 1708 р.

  • Українська політична еміграція в боротьбі з Москвою. Конституція 1710 р.

  • Гетьманат після Полтавської катастрофи 1709 р. Гетьманування І.Скоропадського

  • Запорозька Січ під зверхністю кримського хана

  • Перша реставрація гетьманства. Державна діяльність гетьмана Д.Апостола

  • Нова Січ

  • "Правління гетьманського уряду". Україна в часи російсько-турецької війни 1735-1739 рр.

  • Друга реставрація гетьманства. Державні реформи гетьмана К.Розумовського

  • Скасування гетьманства 1764 р. та включення Лівобережної України до складу Російської імперії

  • Ліквідація Запорозької Січі 1775 р. Останній кошовий Петро Калнишевський

  • Соціальні і національно-визвольні рухи на Правобережжі та в Західній Україні

  • Розвиток української культури, науки та освіти козацької доби

  • Частина 3. Українські землі в добу модернізації

  • Зміни в адміністративному і соціальному устрої Правобережної України

  • Господарське освоєння земель Південної України

  • Запорозьке козацтво після ліквідації Січі

  • Історичний розвиток Буковини

  • Історичний розвиток Закарпаття - "Угорської України"

  • Розділ 12. КУЛЬТУРНО-НАЦЮНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ В УКРАЇНІ

  • Форми народного соціального протесту

  • Початки культурно-національного відродження. Діяльність Кирило-Мефодіївського братства

  • Особливості національно-культурного відродження Галичини

  • Рух "будителів" у Закарпатській Україні

  • Українська мова як фактор культурно-національного відродження

  • Розділ 13. МОДЕРНІЗАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В ЕКОНОМІЦІ ТА СОЦІАЛЬНІЙ СФЕРІ

  • Селянська реформа 1860-х pp.

  • Демократичні реформи 1860-1870-х рр.

  • Важка промисловість: індустріалізація по-українськи

  • Місце господарського комплексу України в структурі європейської економіки

  • Революція 1848 р. та початок модернізаційних процесів на західноукраїнських землях

  • Модернізаційні процеси в соціальній сфері

  • Початки модернізації соціальної сфери на західноукраїнських землях

  • Розділ 14. ПІДНЕСЕННЯ І ПОЛІТИЗАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОГО РУХУ В УКРАЇНІ

  • Хлопоманство як різновид громадського руху

  • Становлення громадівського руху в Україні

  • Діяльність народовців у Галичині

  • Студентський рух на українських землях. "Братерство тарасівців"

  • Формування масової національної свідомості в Наддніпрянській Україні

  • Політизація українського національного руху. Перші політичні партії України

  • Суспільно-політичне життя на західноукраїнських землях. "П'ємонтизація" Галичини

  • Національне відродження на Буковині

  • Національний рух в Закарпатській Україні

  • Розділ 15. РЕВОЛЮЦІЯ ПОЧАТКУ XX ст.. ЯК ФАКТОР ПОЛІТИЧНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ

  • Робітничий рух в Україні 1905-1907 pp.

  • Селянська війна 1905-1907 рр.

  • Національно-ліберальна опозиція як складова революції "знизу"

  • Українська соціал-демократія в роки революції

  • Контрреволюційні сили в Україні

  • Дебют українства на парламентській арені

  • Розділ 16. УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА ДОБИ МОДЕРНІЗАЦІЇ

  • Реалізм та модерн у живописі

  • Театр та музична культура доби модерну

  • Модерн у літературі

  • Україна в Першій світовій війні

  • Україна в планах воюючих сторін

  • Воєнні дії на території України

  • Становище українців в Австро-Угорщині

  • Наростання господарської розрухи та політичної кризи в Російській імперії

  • Розділ 18. УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ ТА НАЦІОНАЛЬНИЙ ДЕРЖАВОТВОРЧИЙ ПРОЦЕС (1917-1920)

  • Формування організаційних структур та ідеологічних гасел Української революції. Утворення Центральної Ради

  • Боротьба за автономію України. І Універсал Центральної Ради

  • Корніловський заколот

  • Утворення Української Народної Республіки. III Універсал Центральної Ради

  • Війна більшовицької Росії за Україну взимку 1917-1918 рр.

  • Проголошення незалежності УНР

  • Український Гетьманат

  • Зовнішня політика Гетьманату

  • Падіння гетьманського режиму та відродження УНР
  • Друга війна УНР з радянською Росією

  • Українські сили у боротьбі з білими арміями

  • Українсько-польський союз та нова війна з радянською Росією

  • Західноукраїнська Народна Республіка

  • Розділ 19. УТВЕРДЖЕННЯ В УКРАЇНІ КОМУНІСТИЧНОГО РЕЖИМУ

  • Запровадження в Україні радянської державності наприкінці 1918 - початку 1919 рр.

  • Початок комуністичних перетворень

  • Повстанський антикомуністичний рух

  • Відновлення УСРР

  • Культурні процеси революційної доби

  • Розділ 20. УСРР В РОКИ НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

  • Впровадження нової економічної політики

  • Утворення СРСР

  • Відродження народного господарства

  • Суспільно-політичне життя

  • Штучність "кризи непу"

  • Політика українізації. Розвиток освіти, науки і культури

  • СТАЛІНСЬКА "РЕВОЛЮЦІЯ ЗВЕРХУ" (1929-1938). ТРАГЕДІЯ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 pp.

  • Генеральна лінія на "соціалістичну індустріалізацію"

  • Повторна колективізація сільського господарства

  • Трагедія штучного голодомору 1932-1933 рр.

  • Політика "культурної революції" та її жертви

  • Великий терор 1937-1938 рр. "Культ особи"

  • Розділ 22. ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД (1921-1938)

  • Українське питання в Другій Речіпосполитій Польській

  • Аграрна проблема

  • Утворення ОУН та її боротьба з режимом

  • Карпатська Україна

  • Культурно-духовне життя

  • Розділ 23. УКРАЇНА В ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ (1939-1945)

  • Радянізація Західної України

  • Приєднання Бессарабії і Північної Буковини до СРСР

  • Підготовка СРСР до війни

  • Початковий етап радянсько-німецької війни. Поразки СРСР

  • Воєнні дії на території України у першій половині 1942 р.

  • Гуманітарний зріз воєнної катастрофи

  • Україна в умовах нацистської окупації

  • Радянський партизанський рух

  • Боротьба Української повстанської армії

  • Звільнення України від нацистської окупації

  • Закінчення війни та повоєнне облаштування Європи. Вихід УРСР на міжнародну арену

  • Завершення процесу возз'єднання українських земель

  • Розділ 24. ПЕРШЕ ПОВОЄННЕ ДЕСЯТИЛІТТЯ

  • Сталінська диктатура повоєнної доби

  • Голод 1946-1947 рр.

  • Відбудова народного господарства

  • Завершення радянізашї західних областей

  • Розділ 25. ПОЧАТОК РОЗКЛАДУ ТОТАЛІТАРИЗМУ (1956-1965)

  • Спроби адміністративно-господарських реформ

  • Стан розвитку народного господарства

  • Здобутки і провали соціальної політики

  • Опозиційний рух

  • Розділ 26. ДВА ДЕСЯТИЛІТТЯ "ЗАСТОЮ" (1966-1985)

  • Наростання соціально-економічних проблем

  • Стан розвитку освіти і культури

  • Дисидентський рух

  • Розділ 27. ВІД БЮРОКРАТИЧНОЇ "ПЕРЕБУДОВИ" ДО НАРОДНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (1985-1991)

  • Конституційна реформа та її наслідки

  • Розгортання національно-визвольного руху

  • Відродження церковно-релігійного життя

  • Економічна програма "перебудови" та її крах

  • Суверенізація Української PCP

  • Народження незалежної України

  • Розділ 28. УТВЕРДЖЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ І СУВЕРЕННОЇ ДЕРЖАВИ (1991 - початок 2011)

  • Дерадянізація політичної системи

  • Політичне життя після прийняття Конституції 1996 р.

  • Зовнішня політика Української держави

  • Ринкові перетворення

  • Аграрна політика

  • Екологічні проблеми

  • Формування громадянського суспільства і політичної нації

  • Розвиток соціальної сфери

  • Культурне життя. Розвиток освіти та науки

  • Релігія та церква

  • Помаранчева революція

  • Нові виклики