Розвиток української культури, науки та освіти козацької доби

Історія України

Розвиток філософських знань в Україні другої половини XVII-XVIII ст. був пов'язаний насамперед з науково-освітньою діяльністю Києво-Могилянської академії. Так, одним із засновників української філософської думки раннього Нового часу був її ректор Иосиф Кононович-Горбацький, котрому належить авторство навчального курсу з риторики "Оратор могилянський" (1635-1636) та з філософії (1636-1642), від якого зберігся лише один фрагмент - "Підручник логіки". Кононович-Горбацький став першим з українських філософів, хто зумів розробити логічну, метафізичну та державно-правову проблематику в руслі ідей нової християнської філософії.

Яскравим представником могилянської барокової схоластики був професор і ректор академії (з 1645 р.), згодом архімандрит Києво-Печерської лаври Інокентій Гізель. До наших днів дійшли три його філософські праці: "Твір про всю філософію" (1645-1646), "Філософські аксіоми" (1646) та "Мир з Богом людині" (1669), а також цілий ряд полемічних творів, спрямованих проти унії, та згаданий вже вище історичний - київський "Синопсис". У своїй філософській системі Гізель синтезував здобутки античності, патристики, особливо схоластики.

Барокова схоластика залишалася визначальною і у філософських поглядах відомого українського філософа, теолога, письменника, поета, церковного та культурного діяча Стефана Яворського. У концентрованому вигляді вони викладені в курсі "Філософське змагання" (1691-1693), а також у цілому ряді теологічних праць: "Конкордація святого Писання", "Про церкву", "Камінь віри" та ін. Учений надзвичайно великої ваги надавав логіці як методу дослідження істини, виділяючи три логічні операції та поняття, судження й умовисновки.

Філософська система Данила Туптала (вихованця Києво-Могилянської академії, котрий останні роки життя був ростовським митрополитом і зачислений Російською православною церквою під іменем св. Димитрія до ліку святих) поєднувала елементи середньовічної патристики і схоластики та ранньонової - ренесансної, реформаційної, ранньо просвітницької філософії. Окремі її елементи знайшли своє відображення в знаменитих "Четьї-Мінеях" (опублікованих в чотирьох томах відповідно в 1689, 1695, 1700 та 1705 рр.), а також проповідях, моральних повчаннях "Алфавіт духовний..." і "Літопис або збірний хронограф".

Виразно тяжів до ідей ранньопросвітницької філософії Теофан Прокопович - могилянець, що навчався в Римі, Швейцарії та Німеччині. Філософські концепції вченого знайшли відображення в працях "Десять книг про риторичне мистецтво..." (1706), "Різні сентенції", "Логіка", "Натурфілософія, або Фізика", "Етика" тощо.

У контексті ранньопросвітницьких ідей вибудовували свої філософські системи також Мануйло (в чернецтві Михайло) Козачинський (1699- 1755), Георгій Кониський (1717-1795), Георгій Щербацький (1725-1754).

Як окреме явище інтелектуального розвитку барокової України варто розглядати науковий спадок визначного українського філософа Григорія Савича Сковороди (1722- 1794). Будучи вихованцем Києво-Могилянської академії. Сковорода добре знав мови, античну філософську спадщину та на той час новітні здобутки сучасної йому філософської думки Європи. Свою філософську систему він вибудував на основі синтезу найрізноманітніших філософських традицій. Зокрема, дослідники пов'язують його становлення із засвоєнням античних традицій, відображених у творах Сократа, Аристотеля, філософів-стоїків. У філософських концепціях Сковороди також вельми відчутними є впливи ідей патристики, а також Спінози, Мальбранша, представників філософії Просвітництва та німецького містицизму.

За своїм спрямуванням філософія, упредметнена в його творах "Сад божественних пісень", "Наркіс", "Асхань", "Кільце", "Алфавіт", "Ікона Алківіадська", "Вступні двері до християнської добронравності", "Вдячний Еродій", "Убогий жайворонок" та ін., зосереджена на людинознавчій, етико-гуманістичній проблематиці. Мандрівний спосіб життя філософа досить гармонійно поєднувався зі специфічним стилем творчості, який цілковито вписувався в стиль бароко. Барокова спрямованість філософської думки Сковороди виявилася насамперед у принципово нераціоналістичному тлумаченні розумової діяльності людини. Навіть термінологічно філософ уникав слова "розум", вживаючи лише подеколи іронічний вираз "повзучий розум". Набагато більше для Сковороди значили поняття "душа" та "серце". Для філософа людина - це насамперед її серце, специфічний рід духовно-сердечного буття.

Розроблена Сковородою "філософія серця" стала суттєвим внеском української філософської думки в загальноєвропейську інтелектуальну скарбницю. Сам же Григорій Савич Сковорода, за влучною характеристикою Івана Франка, жив на "розграні двох великих епох" і по суті став останнім яскравим представником культури українського бароко.

Розвиток освіти. Мережа початкових шкіл в Україні була досить розвинутою вже в першій половині XVII ст. Заснування початкових шкіл переважно здійснювалося за ініціативи місцевого населення при існуючих парафіяльних церквах. Навчальний процес у таких школах, як правило, здійснювався місцевими священиками або покладався на дяків. Остання обставина обумовлювала й назви цих шкіл, які поруч з церковно-приходськими (церковнопарафіяльними) нерідко називали дяківськими. Крім церковноприходських шкіл, нижчий базовий рівень освіти утворювали також братські школи, які з кінця XVI ст. засновувалися й утримувалися братчиками. Як правило, такі школи знаходилися в містах.

З другої половини XVII ст., по мірі формування в Україні нової козацько-старшинської еліти, ініціатива заснування нижчих шкіл дедалі частіше виходила саме від представників останньої. Це великою мірою сприяло розширенню освітньої мережі. За даними перепису 1740-1748 рр., у Ніжинському полку на 202 поселення припадало 217 шкіл, в Лубенському на 247 поселень - 172, Чернігівському на 229 поселень - 154, Переяславському на 102 поселення - 69, Миргородському на 84 поселення - 37. Загалом же на середину XVIII ст. лише на землях Гетьманщини існувало майже півтори тисячі сільських та міських шкіл початкового рівня. У великих полкових та сотенних містах могло існувати по декілька таких шкіл. Так, наприклад, у Чернігові та Новгород-Сіверському існувало по шість початкових шкіл, у Сосниці та Березні - чотири, городні та Мені - три. Найбільше таких шкіл було в Києві, де лише на Подолі діяло 14 церковнопарафіяльних шкіл.

Програма цих шкіл, як правило, передбачала навчання дітей читанню по букварю, знайомство з Псалтирем і Часословом, вивчення елементарних арифметичних дій, оволодіння співочою майстерністю. У міських братських школах, які в XVII-XVIII ст. продовжували існувати на Правобережній Україні, рівень викладання був значно вищим, аніж у сільських дяківських школах.

Власна освітня мережа була сформована у XVIII ст. на Землях Вольностей Війська Запорозького Низового. Тут церковнопарафіяльні школи існували при паланках, слободах і навіть зимівниках. Так, джерела фіксують їх наявність у старому та Новому Кодаку, Кам'янці, Новоселищі, Мака рівцях тощо. Загалом же на середину XVIII ст. на Запорожжі налічувалося близько тисячі початкових шкіл. У цей час існувала також школа на Січі, яку дослідники називають Головною січовою школою. У ній вивчали риторику, політику, математику, географію, астрономію тощо.

Мережу середньої та вищої освіти на українських землях формували православні, католицькі та греко-католицькі колегіуми, а також Києво-Могилянська академія та Львівський університет.

На теренах Гетьманщини та у Слобідській Україні освітні потреби населення задовольняли православні колегіуми - Чернігівський, Харківський та Переяславський, а також Києво-Могилянська академія.

Колегіум у Чернігові виник 1700 р. завдяки старанням чернігівського архієпископа, відомого письменника і педагога Іоанна Максимовича на базі слов'яно-латинської школи, переведеної до полкового центру архієпископом Лазарем Барановичем з Новгорода-Сіверського. Утримання Чернігівського колегіуму лежало на місцевій архієпископи* та доповнювалося пожертвуваннями приватних світських та духовних осіб. Кількість учнів у колегіумі коливалася від 200 до 300. Зі стін Чернігівського колегіуму вийшло немало відомих в Україні та поза її межами видатних особистостей. Одним з них був Д.Самойлович (Сушинський), котрий, продовживши своє навчання за кордоном, став відомим у Європі епідеміологом.

У1726 р. було відкрито перший колегіум на Слобожанщині - в Харкові. Він постав на базі духовної семінарії, перенесеної до Харкова з Бєлгорода. Велика заслуга в його створенні належала бєлгородському єпископу Є.Тихорському та князеві М.Голіцину (останній подарував навчальному закладу село та чотири хутори). Як і у випадку з Чернігівським, викладацький склад Харківського колегіуму формувався переважно з випускників Києво-Могилянської академії. Зокрема, впродовж 1768-1769 рр. читати курс "християнського добронравія" було запрошено Григорія Сковороду.

Учнями Харківського колегіуму були представники всіх станів Лівобережної та Слобідської України. Найбільша їх кількість в окремі роки, зокрема наприкінці 1730-х, початку 1780-х та 1790-х рр., сягала понад п'ятсот осіб.

Наприкінці 1738 р. було засновано Переяславський колегіум. Велика заслуга в цьому належала вихованцю Києво-Могилянської академії та Львівського університету, переяславському єпископу Арсенію Берло. Відразу по заснуванні Переяславського колегіуму при ньому було відкрито шість класів, що стало можливим завдяки переведенню на навчання до Переяслава (до вищих класів колегіуму) частини студентів з Києва. У 1754 р. на запрошення єпископа А.Берло в Переяславському колегіумі курс поетики читав Г.Сковорода. Тут же він написав свою працю "Рассуждение о поезії и руководство к искусству оной". У 1773 р. в колегіумі було розпочато викладання філософії, а з 1781 - богослов'я. Наприкінці 1760-х рр. в Переяславі навчались одночасно більше 120 учнів.

На землях Правобережної та Західної України, що входили до складу Речі Посполитої, найбільш поважну роль у поширенні вищої освіти у другій половині XVII-XVIII ст. відігравала освітня мережа, якою опікувалися члени ордену єзуїтів. На українських землях до існуючих єзуїтських колегіумів у Ярославі, Львові, Луцьку, Острозі, Барі, Кам'янці, Вінниці, Кросні та Перемишлі додалися ще нові школи в Овручі (1688), Красноставі (1688), Самборі (1702), Кремінці (1712), Станіславі (1716), Житомирі (1747). Загалом же тенденція до розширення мережі єзуїтських шкіл у межах Речі Посполитої, що виразно виявила себе у XVIII ст., призвела до того, що з 1700 по 1773 рр. їх кількість на українських землях зросла з 9 до 15, а професорський склад з 41 особи збільшився до 90.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора Литвин В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розвиток української культури, науки та освіти козацької доби“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ВІДПОВІДАЛЬНОГО РЕДАКТОРА

  • Частина I. Доісторичний, ранньоісторичний та середньовічний періоди на території України

  • Пізній палеоліт

  • Людське суспільство епохи мезоліту

  • Аграрна (неолітична) революція

  • Епоха енеоліту в Україні. Трипільська культура

  • Епоха бронзи на території України

  • Українські Степ і Лісостеп у добу раннього заліза

  • Скіфський світ

  • Сармати в Північному Причорномор'ї

  • Розділ 2. СТАНОВЛЕННЯ ТА ПІДНЕСЕННЯ ДАВНЬОРУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Господарська діяльність, суспільний лад і духовний світ слов'ян

  • Становлення Давньоруської держави

  • Київська Русь у середині - другій половині X ст.

  • Хрещення Русі Володимиром Великим

  • Київська Русь у добу розквіту. Княжіння Ярослава Мудрого та Ярославичів

  • Спроби консолідації Київської Русі. Княжіння Володимира Мономаха та Мономаховичів

  • Розділ 3. КИЇВСЬКА РУСЬ У ДОБУ ПОЛІТИЧНОЇ ДЕЗІНТЕГРАЦІЇ І КНЯЗІВСЬКИХ МІЖУСОБИЦЬ

  • Галицько-Волинська держава Романа Мстиславича

  • Міжкнязівська боротьба за першість на Русі у переддень монгольської навали

  • Тенденції політичного розвитку Давньоруської держави

  • Соціокультурний розвиток Київської Русі

  • Розділ 4.ПІДНЕСЕННЯ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Корона Данила Галицького

  • Галицько-Волинська Русь наприкінці XIII - першій половині XIV ст.

  • Розділ 5. ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКО-РУСЬКЕ

  • Литовсько-Руське князівство в середині - другій половині XIV ст. Кревська унія 1385 р.

  • Князювання Вітовта. Городельська унія 1413 р.

  • Суспільно-політичні процеси у Великому князівстві Литовсько-Руському в ЗО-7в-ті роки XV ст.

  • Територіально-політичний та соціальний устрій Великого князівства Литовсько-Руського

  • Частина 2. Україна в ранній Новий час

  • Соціально-економічний розвиток українських земель у другій половині XVI - початку XVII ст.

  • Культурно-освітнє та церковно-релігійне життя України

  • Берестейський собор 1596 р. та проголошення церковної унії

  • Розділ 7. ПОЧАТКИ КОЗАЦЬКОЇ ЕРИ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ

  • Запорозька Січ як центр консолідації козацтва

  • Козацькі війни кінця XVI ст.

  • Військово-політична активність козацтва у першій чверті XVII ст. Гетьманування Петра Конашевича-Сагайдачного

  • Українське козацтво та православ'я. Роль козацтва у відновленні православної церковної ієрархії

  • Козацькі повстання 20-30-х років ХVII ст.

  • Розділ 8. УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ СЕРЕДИНИ XVII ст. СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Перемоги козацького повстання навесні 1648 р. Та його переростання в революцію

  • Розгортання революції та еволюція програмних вимог її лідерів

  • Війна за незалежність Української держави 1649 р. Зборівський мир

  • Розбудова Української держави наприкінці 1640-х - початку 1650-х рр.

  • Українсько-польські війни першої половини 1650-х рр.

  • Українсько-російський договір 1654 р.

  • Зміцнення Української держави та боротьба за соборність українських земель у середині - другій половині 1650-х рр.

  • Розділ 9. ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА ТА ІНОЗЕМНА ІНТЕРВЕНЦІЯ. БОРОТЬБА КОЗАЦТВА ЗА ВОЗЗ'ЄДНАННЯ УКРАЇНИ

  • Спроба українсько-польського примирення. Галицька угода 1658 р.

  • Українсько-російська війна 1658-1659 pp. та новий Переяславський договір

  • Розпад козацької України на два Гетьманати та розгортання громадянської війни

  • Прихід до влади на Правобережжі Петра Дорошенка. Боротьба за возз'єднання козацької України

  • Російсько-польсько-турецькі війни за Правобережжя. Загибель Правобережного Гетьманату

  • Розділ 10. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ТА КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНИ НАПРИКІНЦІ XVII-XVIII ст.

  • Анти-польське повстання на Правобережжі 1702-1704 рр. Боротьба за об'єднання України

  • Економічні та гуманітарні наслідки від втягненім України в Північну війну 1700-1721 рр.

  • Військово-політичний союз гетьмана Івана Мазепи зі Швецією 1708 р.

  • Українська політична еміграція в боротьбі з Москвою. Конституція 1710 р.

  • Гетьманат після Полтавської катастрофи 1709 р. Гетьманування І.Скоропадського

  • Запорозька Січ під зверхністю кримського хана

  • Перша реставрація гетьманства. Державна діяльність гетьмана Д.Апостола

  • Нова Січ

  • "Правління гетьманського уряду". Україна в часи російсько-турецької війни 1735-1739 рр.

  • Друга реставрація гетьманства. Державні реформи гетьмана К.Розумовського

  • Скасування гетьманства 1764 р. та включення Лівобережної України до складу Російської імперії

  • Ліквідація Запорозької Січі 1775 р. Останній кошовий Петро Калнишевський

  • Соціальні і національно-визвольні рухи на Правобережжі та в Західній Україні

  • Розвиток української культури, науки та освіти козацької доби
  • Частина 3. Українські землі в добу модернізації

  • Зміни в адміністративному і соціальному устрої Правобережної України

  • Господарське освоєння земель Південної України

  • Запорозьке козацтво після ліквідації Січі

  • Історичний розвиток Буковини

  • Історичний розвиток Закарпаття - "Угорської України"

  • Розділ 12. КУЛЬТУРНО-НАЦЮНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ В УКРАЇНІ

  • Форми народного соціального протесту

  • Початки культурно-національного відродження. Діяльність Кирило-Мефодіївського братства

  • Особливості національно-культурного відродження Галичини

  • Рух "будителів" у Закарпатській Україні

  • Українська мова як фактор культурно-національного відродження

  • Розділ 13. МОДЕРНІЗАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В ЕКОНОМІЦІ ТА СОЦІАЛЬНІЙ СФЕРІ

  • Селянська реформа 1860-х pp.

  • Демократичні реформи 1860-1870-х рр.

  • Важка промисловість: індустріалізація по-українськи

  • Місце господарського комплексу України в структурі європейської економіки

  • Революція 1848 р. та початок модернізаційних процесів на західноукраїнських землях

  • Модернізаційні процеси в соціальній сфері

  • Початки модернізації соціальної сфери на західноукраїнських землях

  • Розділ 14. ПІДНЕСЕННЯ І ПОЛІТИЗАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОГО РУХУ В УКРАЇНІ

  • Хлопоманство як різновид громадського руху

  • Становлення громадівського руху в Україні

  • Діяльність народовців у Галичині

  • Студентський рух на українських землях. "Братерство тарасівців"

  • Формування масової національної свідомості в Наддніпрянській Україні

  • Політизація українського національного руху. Перші політичні партії України

  • Суспільно-політичне життя на західноукраїнських землях. "П'ємонтизація" Галичини

  • Національне відродження на Буковині

  • Національний рух в Закарпатській Україні

  • Розділ 15. РЕВОЛЮЦІЯ ПОЧАТКУ XX ст.. ЯК ФАКТОР ПОЛІТИЧНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ

  • Робітничий рух в Україні 1905-1907 pp.

  • Селянська війна 1905-1907 рр.

  • Національно-ліберальна опозиція як складова революції "знизу"

  • Українська соціал-демократія в роки революції

  • Контрреволюційні сили в Україні

  • Дебют українства на парламентській арені

  • Розділ 16. УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА ДОБИ МОДЕРНІЗАЦІЇ

  • Реалізм та модерн у живописі

  • Театр та музична культура доби модерну

  • Модерн у літературі

  • Україна в Першій світовій війні

  • Україна в планах воюючих сторін

  • Воєнні дії на території України

  • Становище українців в Австро-Угорщині

  • Наростання господарської розрухи та політичної кризи в Російській імперії

  • Розділ 18. УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ ТА НАЦІОНАЛЬНИЙ ДЕРЖАВОТВОРЧИЙ ПРОЦЕС (1917-1920)

  • Формування організаційних структур та ідеологічних гасел Української революції. Утворення Центральної Ради

  • Боротьба за автономію України. І Універсал Центральної Ради

  • Корніловський заколот

  • Утворення Української Народної Республіки. III Універсал Центральної Ради

  • Війна більшовицької Росії за Україну взимку 1917-1918 рр.

  • Проголошення незалежності УНР

  • Український Гетьманат

  • Зовнішня політика Гетьманату

  • Падіння гетьманського режиму та відродження УНР

  • Друга війна УНР з радянською Росією

  • Українські сили у боротьбі з білими арміями

  • Українсько-польський союз та нова війна з радянською Росією

  • Західноукраїнська Народна Республіка

  • Розділ 19. УТВЕРДЖЕННЯ В УКРАЇНІ КОМУНІСТИЧНОГО РЕЖИМУ

  • Запровадження в Україні радянської державності наприкінці 1918 - початку 1919 рр.

  • Початок комуністичних перетворень

  • Повстанський антикомуністичний рух

  • Відновлення УСРР

  • Культурні процеси революційної доби

  • Розділ 20. УСРР В РОКИ НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

  • Впровадження нової економічної політики

  • Утворення СРСР

  • Відродження народного господарства

  • Суспільно-політичне життя

  • Штучність "кризи непу"

  • Політика українізації. Розвиток освіти, науки і культури

  • СТАЛІНСЬКА "РЕВОЛЮЦІЯ ЗВЕРХУ" (1929-1938). ТРАГЕДІЯ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 pp.

  • Генеральна лінія на "соціалістичну індустріалізацію"

  • Повторна колективізація сільського господарства

  • Трагедія штучного голодомору 1932-1933 рр.

  • Політика "культурної революції" та її жертви

  • Великий терор 1937-1938 рр. "Культ особи"

  • Розділ 22. ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД (1921-1938)

  • Українське питання в Другій Речіпосполитій Польській

  • Аграрна проблема

  • Утворення ОУН та її боротьба з режимом

  • Карпатська Україна

  • Культурно-духовне життя

  • Розділ 23. УКРАЇНА В ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ (1939-1945)

  • Радянізація Західної України

  • Приєднання Бессарабії і Північної Буковини до СРСР

  • Підготовка СРСР до війни

  • Початковий етап радянсько-німецької війни. Поразки СРСР

  • Воєнні дії на території України у першій половині 1942 р.

  • Гуманітарний зріз воєнної катастрофи

  • Україна в умовах нацистської окупації

  • Радянський партизанський рух

  • Боротьба Української повстанської армії

  • Звільнення України від нацистської окупації

  • Закінчення війни та повоєнне облаштування Європи. Вихід УРСР на міжнародну арену

  • Завершення процесу возз'єднання українських земель

  • Розділ 24. ПЕРШЕ ПОВОЄННЕ ДЕСЯТИЛІТТЯ

  • Сталінська диктатура повоєнної доби

  • Голод 1946-1947 рр.

  • Відбудова народного господарства

  • Завершення радянізашї західних областей

  • Розділ 25. ПОЧАТОК РОЗКЛАДУ ТОТАЛІТАРИЗМУ (1956-1965)

  • Спроби адміністративно-господарських реформ

  • Стан розвитку народного господарства

  • Здобутки і провали соціальної політики

  • Опозиційний рух

  • Розділ 26. ДВА ДЕСЯТИЛІТТЯ "ЗАСТОЮ" (1966-1985)

  • Наростання соціально-економічних проблем

  • Стан розвитку освіти і культури

  • Дисидентський рух

  • Розділ 27. ВІД БЮРОКРАТИЧНОЇ "ПЕРЕБУДОВИ" ДО НАРОДНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (1985-1991)

  • Конституційна реформа та її наслідки

  • Розгортання національно-визвольного руху

  • Відродження церковно-релігійного життя

  • Економічна програма "перебудови" та її крах

  • Суверенізація Української PCP

  • Народження незалежної України

  • Розділ 28. УТВЕРДЖЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ І СУВЕРЕННОЇ ДЕРЖАВИ (1991 - початок 2011)

  • Дерадянізація політичної системи

  • Політичне життя після прийняття Конституції 1996 р.

  • Зовнішня політика Української держави

  • Ринкові перетворення

  • Аграрна політика

  • Екологічні проблеми

  • Формування громадянського суспільства і політичної нації

  • Розвиток соціальної сфери

  • Культурне життя. Розвиток освіти та науки

  • Релігія та церква

  • Помаранчева революція

  • Нові виклики