Штучність "кризи непу"

Історія України

Нова економічна політика була нормальною політикою, заснованою на реаліях ринку. Вираз "криза непу", який широко використовувався у радянській історіографії, за своєю суттю позбавлений змісту. З об'єктивних причин не могло виникнути кризи, яку треба було б лікувати переходом до нееквівалентних відносин між містом і селом, позбавленням селян приватної власності на засоби виробництва і перетворенням їх на економічно залежну від держави безлику масу виробників товарної продукції в колгоспах та радгоспах. Якби до влади прийшли діячі так званого правого ухилу - М. Бухарін, О.Риков, М.Томський, неп міг би й розтягнутися на багато десятиліть. Вони сповідували політичну лінію, яка ґрунтувалася на концепції "кооперативного соціалізму" пізнього Леніна. Однак їх прихід до влади був неможливий, тому що переважна більшість відповідальних працівників компартійно-радянського апарату не бажала втрачати здобутків, досягнутих під час першого комуністичного штурму. Навпаки, позиції Сталіна, який готувався до нового штурму, зміцнювалися з року в рік.

Щоб визначити особливості переходу від непу до нового етапу комуністичної "революції зверху", треба аналізувати окремо політику державної партії в галузі сільського господарства і промисловості. Безсумнівно, що увага компартійно-радянського керівництва зосереджувалася на сільському господарстві, де треба було майже з нуля починати потрібні партії соціально-економічні перетворення. У промисловості ці перетворення були здійснені під час ленінського штурму, і тепер перед нею стояли зовсім інші завдання: наблизитися за рівнем розвитку основних галузей до стандартів країн Заходу. Ці завдання теж вражали своєю грандіозністю, але були іншої природи.

З 18 по 31 грудня 1925 р. в Москві проходив XIV з'їзд РКЛ(б) (на ньому поміняли назву партії: замість Російської вона стала Всесоюзною). З ініціативи Сталіна, який на з'їзді блискуче переміг своїх колишніх союзників по боротьбі з Троцьким - Каменева і Зінов'єва, політбюро ЦК ВКП(б) утворило в 1926 р. комісію з вивчення становища колгоспів. Результатом її роботи стала постанова ЦК ВКП(б) "Про підсумки радгоспного і колгоспного будівництва" від 30 грудня 1926 р. У ній партійним комітетам рекомендувалося посилити увагу до колективізації, сприяти утворенню найбільш простих форм колективних об'єднань - товариств спільного обробітку землі, машинних товариств та ін. Держава повинна була надавати матеріальну допомогу селянам, які добровільно зважувалися на колективне господарювання. Утім держава приділяла рівну увагу кооперуванню і колективізації. Кооперування селянства розглядалося як дійовий засіб виховання наймитсько-бідняцьких і середняцьких мас селянства в дусі колективізму, як підготовка їх переходу до "вищих форм" кооперування, тобто до колгоспів.

Новий спалах боротьби всередині політбюро ЦК завершився ще до XV з'їзду ВКП(б). На з'їзді в грудні 1927 р. Сталін уже був переможцем і міг диктувати партії подальший план дій. У резолюціях з'їзду проголошувався курс на колективізацію сільського господарства. Колективізація ставала гаслом поточної політики.

На той час серед колгоспів переважали об'єднання з найбільш низьким ступенем усуспільнення засобів виробництва - Товариства спільного обробітку землі (ТСОЗи). Питома вага їх восени 1928 р. перевищувала 77 %. Заохочувальними зусиллями держави відсоток колективізованих селянських господарств вдалося підняти на цей час до трьох. Проте 97 % господарств не бажали йти в колгоспи. Ставало зрозумілим, що держава повинна переходити від заохочування до примушування, якщо вона хоче реалізувати гасла партійного з'їзду.

Гасло індустріалізації як поточної політики правлячої партії вперше пролунало на XIV конференції РКП(б). Конференція заслухала доповідь керівника Головметалу СРСР (найбільш могутнього главку ВРНГ) Ф.Дзержинського і доручила останньому негайно приступити до розробки перспективного плану будівництва нових підприємств. У другій половині 1925 р. Головметал розробив такий план.

Плани індустріалізації України передбачали спорудження потужностей передусім в електроенергетиці, металургії, машинобудуванні і вуглевидобутку. Це був комплекс взаємопов'язаних технологічно галузей, який формувався в Донецькому і Придніпровському регіонах. Задумуючи плани масштабного розгортання капітального будівництва, вожді партії повинні були назвати джерела їх фінансування. Генуезька конференція показала, що розрахунки на фінансову допомогу західноєвропейських банків без визнання більшовиками боргів попередніх російських урядів безпідставні. В результаті індустріалізацію, на відміну від дореволюційних часів, треба було здійснювати за рахунок внутрішніх ресурсів.

25 квітня 1926 р. ЦК і ЦКК ВКП(б) звернулися до господарників, інженерів і робітників з листом "Про боротьбу за режим економії". У листі наводилися вражаючі приклади безгосподарності й бюрократизму, які панували в народному господарстві. Після цього звернення повсюдно в країні були утворені комісії зі здійснення режиму економії. В Україні центральну комісію очолив В.Чубар. Такі комісії виникли при ВРНГ УСРР, в усіх інших наркоматах, в округах і навіть у районах. По суті, сформувалася могутня бюрократична структура, яка працювала сама на себе. У 1927 р. всі комісії припинили роботу, а відповідальність за здійснення режиму економії на виробництві була покладена на керівників трестів і підприємств.

Радянський уряд звернувся до населення по допомогу з позиками індустріалізації. Перша позика на суму в 200 млн руб. була випущена в 1927 р. У бюджет надійшло 198 млн руб., в тому числі по УСРР - 34 млн руб. Друга позика індустріалізації 1928 р. випуску дала бюджету 517 млн руб., у тому числі по УСРР - 96 млн руб. Надходження по позиках перевищували всі припущення фінансових органів, чому сприяв "добровільно/примусовий" характер позик.

До революції бюджет мав великі зиски від винної монополії, запровадженої в 1895 р. З початком світової війни Микола II підписав закон про заборону вільного продажу спиртних напоїв. Відтоді на довгі роки країна потрапила під владу "сухого закону". На практиці це означало, що населення спеціалізувалося на самогоноварінні, внаслідок чого бюджет щороку не дораховувався сотень мільйонів рублів золотом. В.Ленін і слухати не бажав про "горілку та інший дурман", коли фінансисти вказували йому на доцільність відновлення винної монополії. Але приблизно через рік після того, як він покинув свій кабінет у Кремлі, в продажу з'явилися державні спиртні напої. У 1927 р. горілчана монополія дала бюджету понад 500 млн руб. Це була велика сума, але вона жодною мірою не забезпечувала, так само як і позики індустріалізації, виконання намічених планів.

У країнах ринкової економіки важливим джерелом надходження коштів на капітальне будівництво були ресурси самої промисловості, яка або працювала ефективно, або банкрутувала. В радянському праві, як уже вказувалося, поняття банкрутства в усуспільненому секторі не існувало. Оскільки ринок, в якому функціонувала державна промисловість, був штучним, поняття прибутку мало умовний характер. Будь-яку галузь промисловості можна було зробити високоприбутковою директивним відхиленням цін від вартості, але такі прибутки аж ніяк не стосувалися внутрішнього промислового нагромадження.

Потрібні для форсованого розвитку промисловості суми могли бути одержані тільки від селянства. Але на перешкоді радянській індустріалізації стояв незалежний статус селянина як виробника та продавця власної продукції. Розгортаючи індустріалізацію на основі внутрішніх ресурсів, компартійно-радянське керівництво країни мусило покінчити з економічно незалежним класом селян-власників.

Непівський обмін між містом і селом був лише більш-менш еквівалентним. Адже радянська держава, будучи монополістом у виробництві промислових товарів для села, могла встановлювати більш високі ціни на товари, ніж ті, що формувалися у конкурентному середовищі. З одного боку, верхня межа цін на промтовари визначалася відповідно до готовності сільського споживача купувати їх за визначеними державою цінами. З іншого боку, держава була оптовим покупцем сільськогосподарської продукції. Як покупець-монополіст, вона встановлювала ціни, що влаштовували її значно більшою мірою, ніж селянина-продавця. Нижня межа хлібних цін встановлювалася з огляду на готовність сільського виробника продавати хліб за пропонованими цінами. Відмова від продажу хліба державі була небезпечною для останньої. Держава повинна була або підвищити ціни, тобто знайти в бюджеті можливості для виділення більших сум на купівлю тієї самої кількості продукції, або зменшити закупівлю.

Перевищення критичного рівня у співвідношенні цін означало, що селяни або відмовляться продавати хліб, або відмовляться купувати промтовари, або зроблять перше і друге одночасно. Ця відмова означала припинення обміну між містом і селом, тобто народногосподарський колапс. Відмова села мати справу з містом була б у даному разі не свідомим актом політично організованого селянства, а свідченням так званої стихії ринку. Прагнення держави змусити село купувати дорожче промтовари і продавати дешевше хліб було елементом її цінової політики. Держава таким способом "відстригала" у селян до половини їх доходів. Зростання диспропорції могло означати тільки одне: свідоме створення ситуації кризи з метою вийти з існуючої реальності. Тобто - вийти з непу.

"Об'єднана опозиція" (Л.Троцький, Л.Каменєв, Г.Зінов'єв) наполягала на максимально можливому розхилі "ножиць цін", щоб забезпечити фінансову основу для прискореного капітального будівництва у промисловості. Представники так званого правого ухилу (М.Бухарін, О.Риков і М.Томський) виступали за відмову від "ножиць цін". Вони вважали необхідним розплачуватися із селянами за "відновлювальними цінами", в яких враховувалися всі витрати на вирощування продукції. Це забезпечувало стабілізацію ринку, зміцнення курсу червінця, надійне постачання міського населення продовольством, прискорення темпів розвитку сільського господарства. Таким чином, праві були переконаними прибічниками нової економічної політики на всі часи, ліві готові були мати справу з непом "всерйоз і надовго, але не назавжди", а Сталін уже готувався покінчити з непом негайно.

Занижені хлібозаготівельні ціни внаслідок інфляції ставали зовсім невигідними для селян. Вони припиняли продаж хліба державі. З другої половини 1927 р. поширилися поголоски про те, що держава змушена буде повернутися до примусових форм хлібозаготівель. Й.Сталін довго вичікував слушного часу для запровадження силових засобів у хлібозаготівлях. На XV з'їзді ВКП(б) він бажав виступити в ролі захисника непу проти "троцькістів і зінов'євців". 14 грудня 1927 р., коли підтримка сталінського керівництва з'їздом стала безсумнівною, Сталін розіслав телеграфну директиву партійним організаціям хлібозаготівельних районів, в якій вимагалося добитися ближчим часом різкого перелому у вивозі хліба.

Відповідальні компартійні працівники, перед якими ставилося завдання посилення хлібозаготівель, мали в своєму розпорядженні завчасно підготовлену карно-процесуальну базу. У 1926 р. до Кримінального кодексу РСФРР була внесена ст. 107, за якою передбачалося позбавлення волі через суд на строк до трьох років з повною або частковою конфіскацією майна осіб, винних "у злочинному підвищенні цін на товари шляхом скуповування, приховування або не випуску таких на ринок". ВУЦВК тоді ж прийняв аналогічну за змістом ст. 127 Кримінального кодексу УСРР. По суті, цими законами товаровиробник позбавлявся права власності на вироблену ним продукцію. Використовуючи тиск нового законодавства, хлібозаготівельні органи спромоглися вилучити з українського села за січень-лютий 1928 р. 70 млн пудів хліба.

Водночас Сталін поставив завдання протягом 3-4 років здійснити часткову колективізацію сільського господарства і перейти від соціалізації промисловості до соціалізації сільського господарства. Штучно створена хлібозаготівельна криза допомогла Сталіну покінчити з непом.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора Литвин В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Штучність "кризи непу"“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ВІДПОВІДАЛЬНОГО РЕДАКТОРА

  • Частина I. Доісторичний, ранньоісторичний та середньовічний періоди на території України

  • Пізній палеоліт

  • Людське суспільство епохи мезоліту

  • Аграрна (неолітична) революція

  • Епоха енеоліту в Україні. Трипільська культура

  • Епоха бронзи на території України

  • Українські Степ і Лісостеп у добу раннього заліза

  • Скіфський світ

  • Сармати в Північному Причорномор'ї

  • Розділ 2. СТАНОВЛЕННЯ ТА ПІДНЕСЕННЯ ДАВНЬОРУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Господарська діяльність, суспільний лад і духовний світ слов'ян

  • Становлення Давньоруської держави

  • Київська Русь у середині - другій половині X ст.

  • Хрещення Русі Володимиром Великим

  • Київська Русь у добу розквіту. Княжіння Ярослава Мудрого та Ярославичів

  • Спроби консолідації Київської Русі. Княжіння Володимира Мономаха та Мономаховичів

  • Розділ 3. КИЇВСЬКА РУСЬ У ДОБУ ПОЛІТИЧНОЇ ДЕЗІНТЕГРАЦІЇ І КНЯЗІВСЬКИХ МІЖУСОБИЦЬ

  • Галицько-Волинська держава Романа Мстиславича

  • Міжкнязівська боротьба за першість на Русі у переддень монгольської навали

  • Тенденції політичного розвитку Давньоруської держави

  • Соціокультурний розвиток Київської Русі

  • Розділ 4.ПІДНЕСЕННЯ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Корона Данила Галицького

  • Галицько-Волинська Русь наприкінці XIII - першій половині XIV ст.

  • Розділ 5. ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКО-РУСЬКЕ

  • Литовсько-Руське князівство в середині - другій половині XIV ст. Кревська унія 1385 р.

  • Князювання Вітовта. Городельська унія 1413 р.

  • Суспільно-політичні процеси у Великому князівстві Литовсько-Руському в ЗО-7в-ті роки XV ст.

  • Територіально-політичний та соціальний устрій Великого князівства Литовсько-Руського

  • Частина 2. Україна в ранній Новий час

  • Соціально-економічний розвиток українських земель у другій половині XVI - початку XVII ст.

  • Культурно-освітнє та церковно-релігійне життя України

  • Берестейський собор 1596 р. та проголошення церковної унії

  • Розділ 7. ПОЧАТКИ КОЗАЦЬКОЇ ЕРИ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ

  • Запорозька Січ як центр консолідації козацтва

  • Козацькі війни кінця XVI ст.

  • Військово-політична активність козацтва у першій чверті XVII ст. Гетьманування Петра Конашевича-Сагайдачного

  • Українське козацтво та православ'я. Роль козацтва у відновленні православної церковної ієрархії

  • Козацькі повстання 20-30-х років ХVII ст.

  • Розділ 8. УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ СЕРЕДИНИ XVII ст. СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Перемоги козацького повстання навесні 1648 р. Та його переростання в революцію

  • Розгортання революції та еволюція програмних вимог її лідерів

  • Війна за незалежність Української держави 1649 р. Зборівський мир

  • Розбудова Української держави наприкінці 1640-х - початку 1650-х рр.

  • Українсько-польські війни першої половини 1650-х рр.

  • Українсько-російський договір 1654 р.

  • Зміцнення Української держави та боротьба за соборність українських земель у середині - другій половині 1650-х рр.

  • Розділ 9. ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА ТА ІНОЗЕМНА ІНТЕРВЕНЦІЯ. БОРОТЬБА КОЗАЦТВА ЗА ВОЗЗ'ЄДНАННЯ УКРАЇНИ

  • Спроба українсько-польського примирення. Галицька угода 1658 р.

  • Українсько-російська війна 1658-1659 pp. та новий Переяславський договір

  • Розпад козацької України на два Гетьманати та розгортання громадянської війни

  • Прихід до влади на Правобережжі Петра Дорошенка. Боротьба за возз'єднання козацької України

  • Російсько-польсько-турецькі війни за Правобережжя. Загибель Правобережного Гетьманату

  • Розділ 10. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ТА КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНИ НАПРИКІНЦІ XVII-XVIII ст.

  • Анти-польське повстання на Правобережжі 1702-1704 рр. Боротьба за об'єднання України

  • Економічні та гуманітарні наслідки від втягненім України в Північну війну 1700-1721 рр.

  • Військово-політичний союз гетьмана Івана Мазепи зі Швецією 1708 р.

  • Українська політична еміграція в боротьбі з Москвою. Конституція 1710 р.

  • Гетьманат після Полтавської катастрофи 1709 р. Гетьманування І.Скоропадського

  • Запорозька Січ під зверхністю кримського хана

  • Перша реставрація гетьманства. Державна діяльність гетьмана Д.Апостола

  • Нова Січ

  • "Правління гетьманського уряду". Україна в часи російсько-турецької війни 1735-1739 рр.

  • Друга реставрація гетьманства. Державні реформи гетьмана К.Розумовського

  • Скасування гетьманства 1764 р. та включення Лівобережної України до складу Російської імперії

  • Ліквідація Запорозької Січі 1775 р. Останній кошовий Петро Калнишевський

  • Соціальні і національно-визвольні рухи на Правобережжі та в Західній Україні

  • Розвиток української культури, науки та освіти козацької доби

  • Частина 3. Українські землі в добу модернізації

  • Зміни в адміністративному і соціальному устрої Правобережної України

  • Господарське освоєння земель Південної України

  • Запорозьке козацтво після ліквідації Січі

  • Історичний розвиток Буковини

  • Історичний розвиток Закарпаття - "Угорської України"

  • Розділ 12. КУЛЬТУРНО-НАЦЮНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ В УКРАЇНІ

  • Форми народного соціального протесту

  • Початки культурно-національного відродження. Діяльність Кирило-Мефодіївського братства

  • Особливості національно-культурного відродження Галичини

  • Рух "будителів" у Закарпатській Україні

  • Українська мова як фактор культурно-національного відродження

  • Розділ 13. МОДЕРНІЗАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В ЕКОНОМІЦІ ТА СОЦІАЛЬНІЙ СФЕРІ

  • Селянська реформа 1860-х pp.

  • Демократичні реформи 1860-1870-х рр.

  • Важка промисловість: індустріалізація по-українськи

  • Місце господарського комплексу України в структурі європейської економіки

  • Революція 1848 р. та початок модернізаційних процесів на західноукраїнських землях

  • Модернізаційні процеси в соціальній сфері

  • Початки модернізації соціальної сфери на західноукраїнських землях

  • Розділ 14. ПІДНЕСЕННЯ І ПОЛІТИЗАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОГО РУХУ В УКРАЇНІ

  • Хлопоманство як різновид громадського руху

  • Становлення громадівського руху в Україні

  • Діяльність народовців у Галичині

  • Студентський рух на українських землях. "Братерство тарасівців"

  • Формування масової національної свідомості в Наддніпрянській Україні

  • Політизація українського національного руху. Перші політичні партії України

  • Суспільно-політичне життя на західноукраїнських землях. "П'ємонтизація" Галичини

  • Національне відродження на Буковині

  • Національний рух в Закарпатській Україні

  • Розділ 15. РЕВОЛЮЦІЯ ПОЧАТКУ XX ст.. ЯК ФАКТОР ПОЛІТИЧНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ

  • Робітничий рух в Україні 1905-1907 pp.

  • Селянська війна 1905-1907 рр.

  • Національно-ліберальна опозиція як складова революції "знизу"

  • Українська соціал-демократія в роки революції

  • Контрреволюційні сили в Україні

  • Дебют українства на парламентській арені

  • Розділ 16. УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА ДОБИ МОДЕРНІЗАЦІЇ

  • Реалізм та модерн у живописі

  • Театр та музична культура доби модерну

  • Модерн у літературі

  • Україна в Першій світовій війні

  • Україна в планах воюючих сторін

  • Воєнні дії на території України

  • Становище українців в Австро-Угорщині

  • Наростання господарської розрухи та політичної кризи в Російській імперії

  • Розділ 18. УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ ТА НАЦІОНАЛЬНИЙ ДЕРЖАВОТВОРЧИЙ ПРОЦЕС (1917-1920)

  • Формування організаційних структур та ідеологічних гасел Української революції. Утворення Центральної Ради

  • Боротьба за автономію України. І Універсал Центральної Ради

  • Корніловський заколот

  • Утворення Української Народної Республіки. III Універсал Центральної Ради

  • Війна більшовицької Росії за Україну взимку 1917-1918 рр.

  • Проголошення незалежності УНР

  • Український Гетьманат

  • Зовнішня політика Гетьманату

  • Падіння гетьманського режиму та відродження УНР

  • Друга війна УНР з радянською Росією

  • Українські сили у боротьбі з білими арміями

  • Українсько-польський союз та нова війна з радянською Росією

  • Західноукраїнська Народна Республіка

  • Розділ 19. УТВЕРДЖЕННЯ В УКРАЇНІ КОМУНІСТИЧНОГО РЕЖИМУ

  • Запровадження в Україні радянської державності наприкінці 1918 - початку 1919 рр.

  • Початок комуністичних перетворень

  • Повстанський антикомуністичний рух

  • Відновлення УСРР

  • Культурні процеси революційної доби

  • Розділ 20. УСРР В РОКИ НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

  • Впровадження нової економічної політики

  • Утворення СРСР

  • Відродження народного господарства

  • Суспільно-політичне життя

  • Штучність "кризи непу"
  • Політика українізації. Розвиток освіти, науки і культури

  • СТАЛІНСЬКА "РЕВОЛЮЦІЯ ЗВЕРХУ" (1929-1938). ТРАГЕДІЯ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 pp.

  • Генеральна лінія на "соціалістичну індустріалізацію"

  • Повторна колективізація сільського господарства

  • Трагедія штучного голодомору 1932-1933 рр.

  • Політика "культурної революції" та її жертви

  • Великий терор 1937-1938 рр. "Культ особи"

  • Розділ 22. ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД (1921-1938)

  • Українське питання в Другій Речіпосполитій Польській

  • Аграрна проблема

  • Утворення ОУН та її боротьба з режимом

  • Карпатська Україна

  • Культурно-духовне життя

  • Розділ 23. УКРАЇНА В ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ (1939-1945)

  • Радянізація Західної України

  • Приєднання Бессарабії і Північної Буковини до СРСР

  • Підготовка СРСР до війни

  • Початковий етап радянсько-німецької війни. Поразки СРСР

  • Воєнні дії на території України у першій половині 1942 р.

  • Гуманітарний зріз воєнної катастрофи

  • Україна в умовах нацистської окупації

  • Радянський партизанський рух

  • Боротьба Української повстанської армії

  • Звільнення України від нацистської окупації

  • Закінчення війни та повоєнне облаштування Європи. Вихід УРСР на міжнародну арену

  • Завершення процесу возз'єднання українських земель

  • Розділ 24. ПЕРШЕ ПОВОЄННЕ ДЕСЯТИЛІТТЯ

  • Сталінська диктатура повоєнної доби

  • Голод 1946-1947 рр.

  • Відбудова народного господарства

  • Завершення радянізашї західних областей

  • Розділ 25. ПОЧАТОК РОЗКЛАДУ ТОТАЛІТАРИЗМУ (1956-1965)

  • Спроби адміністративно-господарських реформ

  • Стан розвитку народного господарства

  • Здобутки і провали соціальної політики

  • Опозиційний рух

  • Розділ 26. ДВА ДЕСЯТИЛІТТЯ "ЗАСТОЮ" (1966-1985)

  • Наростання соціально-економічних проблем

  • Стан розвитку освіти і культури

  • Дисидентський рух

  • Розділ 27. ВІД БЮРОКРАТИЧНОЇ "ПЕРЕБУДОВИ" ДО НАРОДНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (1985-1991)

  • Конституційна реформа та її наслідки

  • Розгортання національно-визвольного руху

  • Відродження церковно-релігійного життя

  • Економічна програма "перебудови" та її крах

  • Суверенізація Української PCP

  • Народження незалежної України

  • Розділ 28. УТВЕРДЖЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ І СУВЕРЕННОЇ ДЕРЖАВИ (1991 - початок 2011)

  • Дерадянізація політичної системи

  • Політичне життя після прийняття Конституції 1996 р.

  • Зовнішня політика Української держави

  • Ринкові перетворення

  • Аграрна політика

  • Екологічні проблеми

  • Формування громадянського суспільства і політичної нації

  • Розвиток соціальної сфери

  • Культурне життя. Розвиток освіти та науки

  • Релігія та церква

  • Помаранчева революція

  • Нові виклики