Опозиційний рух

Історія України

На початку 1956 р. активісти ОУН і бійці УПА, не будучи в силах далі боротися з всюдисущою державою, припинили організований опір. Припинення організованої боротьби не означало, що в Україні припинилася будь-яка підпільна боротьба з радянською владою. За радянськими джерелами, у 1954- 1959 рр. було вчинено 156 терористичних актів і замахів, мали місце 94 підпали колгоспних будівель та особистих господарств активістів, встановлено 5,5 тис. випадків виготовлення і поширення антирадянської літератури. Більшість цих проявів відкритої боротьби з владою була віднесена на рахунок ОУН. За другу половину 50-х рр. КДБ ліквідувало близько двохсот антирадянських організацій і груп. У західних областях відбулося 14 відкритих судових процесів над 51 членом ОУН. 24 бандерівці були засуджені до вищої міри покарання.

Голова КДБ при РМ УРСР В.Нікітченко підкреслював, що близько 20 % заарештованих у другій половині 50-х рр. стали "на шлях злочину" під впливом колишніх членів ОУН та бійців УПА, а також буржуазно-націоналістичної літератури. У зв'язку з цим він робив висновок про необхідність протистояння діяльності зарубіжних центрів ОУН. У першу чергу йшлося про паралізацію діяльності таких організацій, як "Закордонні частини ОУН" (С.Бандера, Я.Стецько), "Закордонне представництво Української головної визвольної ради" (М.Лебедь, І.Гриньох), "Провід українських націоналістів" (А.Мельник), "ОУН за кордоном" (З.Матла, В.Стахів).

Тим часом, у другій половині 50-х - першій половині 60-х рр. почало формуватися покоління шістдесятників. Формування їхнього світогляду відбувалося під впливом XX з'їзду КПРС. Шістдесятники не боролися з політичним режимом, хоча наполягали на більш радикальній десталінізації, і не піддавали сумніву соціалістичні цінності. Серед них стало популярним гасло "соціалізму з людським обличчям". Вони були переконані в тому, що у співробітництві з владою, за допомогою реформ можна очистити суспільство від нашарувань доби "культу особи".

Домагаючись більш радикальних перетворень, шістдесятники керувалися певними принципами і засадами: верховенство суспільства над державою, рівність усіх людей, включаючи найвищих керівників, перед законом, пріоритет прав людини, цілковите засвоєння всіх культурних надбань, які виробило людство, усунення регламентації творчої діяльності тощо. Для шістдесятників в Україні особливо болючими були національні проблеми. В цілому, однак, вони не могли уявити собі напрям майбутніх радикальних перетворень, особливо у сфері економічного життя.

Починалося шістдесятництво з культурництва. Молодь, яка входила в життя, звертала свої погляди на національну культуру, виступала на захист рідної мови, популяризувала здобутки літератури і мистецтва в народі, вивчала вітчизняну історію за творами забутих і заборонених вчених початку XX ст., піддавала нищівній критиці ідеологічні штампи "соціалістичного реалізму". Гострий протест серед шістдесятників викликала політика прихованої русифікації, яку провадив Кремль.

Восени 1959 р. студенти Київського театрального інституту і консерваторії організували театралізовані групи для співання колядок. Президентом Клубу творчої молоді був обраний Лесь Танюк. Клуб налагодив творчі стосунки з подібними організаціями в Росії, Прибалтиці, Молдавії. При театральній секції виник "Другий український театр", який ставив п'єси М.Куліша, Б.Брехта. З повним аншлагом відбувалися творчі вечори за участю І Драча, Л.Костенко, М.Вінграновського. Великою популярністю серед міської творчої молоді користувалися лекції з вітчизняної історії, які читали М.Брайчевський і О.Апанович. З приходом в Клуб поета В.Симо-ненка, літературознавців І.Дзюби, Є.Сверстюка, І.Світличного, художників АТорської, Л.Семикіної, В.Зарецького яскраво зазвучала громадянська нота. Восени 1962 р. клуб організував комісію для перевірки чуток про масові захоронення жертв репресій у Биківні. На адресу Київської міськради був відправлений лист з вимогою створити державну комісію для розслідування подій кінця 30-х рр. у Биківні. У 1964 р. Клуб творчої молоді було розпушено.

Клуби творчої молоді виникли у Львові, Одесі, Дніпропетровську, Черкасах. Навколо львівського "Проліску" об'єдналася творча молодь всієї Західної України. Керівниками і молодіжними лідерами клубу були психолог М.Горинь, його брат, мистецтвознавець Б.Горинь, літературознавець М.Косів, студент І.Гель, поет І.Калинець та ін.

Шістдесятники діяли в рамках радянської системи, і система до часу мирилася з їх існуванням, тому що відмовилася від масового терору. Не будучи прямими противниками режиму, вони залишалися нонконформістами і сформували альтернативний тоталітарному інтелектуально-духовний простір. Частина їх так і залишилася на позиціях культурництва. Інші піднялися до ідеологічно-політичного протистояння з системою, еволюціонуючи в бік дисидентства і правозахисного руху.

Дисидентами були люди, які заявляли про свою незгоду з радянською системою і рішучо боролися з нею легальними методами. Система, у свою чергу, використовувала всі засоби боротьби з ними, аж до ув'язнення, але обмежувала себе в одному: не добивалася їх знищення. Тому дисидентський рух народився тільки після XX з'їзду КПРС. Раніше він не мав жодних шансів на існування.

Принциповий поворот у розвиткові українського руху опору намітився на зламі 50-60-х рр. Першим на шлях легальної боротьби з політичним режимом став Левко Лук'яненко, котрий зробив спробу створити Українську робітничо-селянську спілку. Розробляючи програму УРСС, підкреслив в ній, що боротьба за самостійність України має проводитися не тільки легальними, агітаційно-пропагандистськими методами, а й суто законним, конституційним шляхом. УРСС фактично не розгорнула будь-якої конкретної діяльності. У листопаді 1960 р. відбулася тільки нарада, на якій обговорювалася програма, складена, до речі, на цілком марксистській платформі. На цій нараді у львівській квартирі І.Кандиби були присутні І.Кандиба, Л Лук'яненко, С.Вірун, ВЛуцьків і слухач обласної партшколи М.Ващук, котрий, як виявилося згодом, був провокатором. У січні 1961 р. на підставі доносу Ващука відбувся закритий процес у "справі юристів". За звинуваченнями у зраді Батьківщини ЛЛук'яненка приговорили до розстрілу, І.Кандибу - до 15 років позбавлення волі, С.Віруна - до 11 років. Пізніше смертну кару Лук'яненку замінили 15-ма роками ув'язнення.

У 1964 р. в західних областях виникла ще одна підпільна організація - Український національний фронт (УНФ). Члени її добре законспірувалися і довго уникали стеження з боку чекістів. В організації налічувалося понад 150 осіб. Протягом кількох років видавався теоретичний журнал "Воля і Батьківщина" (вийшло 16 чисел). УНФ робив наголос на легальні методи боротьби за вихід України зі складу СРСР. У керівному ядрі організації були І.Губка, М.Дяк, Д.Квецко, З.Красівський, М.Мелень.

У середині 60-х pp. в Одеській області було викрито підпільну організацію - "Демократичний союз соціалістів". У справі цього союзу були засуджені директор школи робітничої молоді М.Драгош (до 7 років позбавлення волі), учитель цієї школи М.Тарнавський (7 років), І.Чердинцев (до 6 років), а також кілька студентів.

Наприкінці серпня - на початку вересня 1965 р. були заарештовані десятки представників творчої інтелігенції: літературний критик І.Світличний, мистецтвознавець Б.Горинь, психолог М.Горинь, художник П.Заливаха, літературознавець М.Косів, історик В.Мороз та ін.

4 вересня 1965 р. під час прем'єрного показу фільму С.Параджанова "Тіні забутих предків" молодий літературний критик Іван Дзюба заявив, що в Україні відбуваються таємні арешти серед інтелігенції і почав називати прізвища. В залі запанувала розгубленість, хтось спробував увімкнути пожежну сирену. Піднявся В.Чорновіл і вигукнув: "Хто проти тиранії - встаньте!" Частина присутніх у залі встала. Це була перша в Радянському Союзі за післявоєнний період акція громадського протесту, влаштована інтелігенцією. Влада опинилася перед необхідністю кваліфікувати її і відповідно поставитися до організаторів. Було обрано найбільш толерантний варіант - "провокація", "антигромадський вчинок". І.Дзюбу звільнили з роботи у видавництві "Молодь", але не заарештували. В.Чорноволу записали сувору догану по комсомольській лінії і запропонували подати заяву про звільнення з газети "Молода гвардія". В.Стуса відрахували з аспірантури в Інституті літератури АН УРСР. Співробітників цього ж інституту М.Коцюбинську і Ю.Бадзьо виключили з партії.

У листопаді 1965 р. до ЦК Компартії України і ЦК КПРС надійшов колективний лист з протестом проти таємних арештів. Його підписали кінорежисер С.Параджанов, композитори В. Кирейко і П.Майборода, авіаконструктор О.Антонов, літератори І .Драч, Л.Костенко, Л.Серпілін. Це була перша колективна заява, яка вимагала відкритого публічного розгляду справи заарештованих. Підписали її не тільки шістдесятники, але й відомі своєю лояльністю до режиму представники інтелігенції. Із запитами про долю заарештованих до ЦК Компартії України зверталися депутат Верховної Ради СРСР М.Стельмах, депутати Верховної Ради УРСР А.Малишко і Г.Майборода.

Після нетривалого слідства відбулися судові процеси. Заарештованим інкримінувалася стаття "антирадянська агітація і пропаганда". Вироки були порівняно м'якими: В. Мороз дістав п'ять років позбавлення волі, П.Заливаха - п'ять років, Б.Горинь - чотири роки, М.Горинь - шість років. За браком доказів було звільнено І.Світличного, М.Косіва та ін.

У грудні 1965 р. І .Дзюба надіслав лист на ім'я першого секретаря ЦК Компартії України П.Шелеста і голови Ради міністрів УРСР В.Щербицького. До листа був прикладений рукопис під назвою "Інтернаціоналізм чи русифікація?" Без перебільшення можна твердити, що ця праця стала головним документом в українському національно-визвольному русі від XX з'їзду КПРС. Офіційній владі Дзюба хотів довести, що вона відступила від принципів національної політики, проголошених у 20-х pp. Тому рукопис був насичений посиланнями на праці В.Леніна і партійні документи того часу. Російській і зросійщенні інтелігенції в Україні Дзюба доводив на неспростовних фактах, що в Україні здійснюється негласна русифікація всього життя, і обов'язок її - підняти голос проти такого курсу, щоб не стати співучасниками у неправедній справі. Рукопис І.Дзюби можна назвати маніфестом шістдесятників. Це була програма розв'язання національного питання саме в рамках радянської системи.

Ініційована Л.Берією, Г.Маленковим і М.Хрущовим "відлига" досягла своєї кульмінації у жовтні 1961 р., на XXII з'їзді КПРС. Проте відразу після з'їзду керівники державної партії почали згортати кампанію. В їхніх виступах недвозначно підкреслювалося: реабілітацію людей не можна підміняти реабілітацією ідей. З кінця 1962 р. в Радянському Союзі розпочався масований тиск на інтелігенцію, яка дозволяла собі "вільнодумство". Ще у серпні 1962 р. на пленумі ЦК Компартії України, присвяченому питанням ідеологічної роботи, були атаковані молоді українські письменники - І .Драч, М.Вінграновський, Л.Костенко та ін. їх критикували за новаторські пошуки, звинувачували у формалізмі, картали за відхід від класової лінії. В їхніх творах не знаходили обов'язкового для кожного радянського письменника соціального оптимізму. Проте широкий наступ на шістдесятників розгорнувся у зв'язку з влаштованою 1962 р. в московському Манежі виставкою молодих художників-модерністів, які належали до студії Е.Белютіна.

Виставка в Манежі стала сигналом для втручання компартійного апарату в літературно-творчий процес у найбільш різноманітних формах. У червні 1963 р. на пленумі ЦК КПРС, що розглянув чергові завдання партії в галузі ідеології, секретар ЦК Л.Ільїчов різко критикував редколегії журналів "Нева", "Юность" і "Новый мир" за публікацію "ідейно незрілих" творів. Партійний ідеолог не задумався над тим, що якраз завдяки публікації позбавлених трафарету художніх творів ці журнали здобули загальносоюзну популярність. Секретар ЦК Компартії України А.Скаба на цьому пленумі ЦК напустився на І.Драча, Ліну Костенко, М.Вінграновського і на російського письменника, ветерана війни В.Некрасова, який жив і працював у Києві. М.Хрущов піддав розгромній критиці творчість І.Еренбурга, Є.Євтушенка, А.Вознесенського, К.Паустовського і того ж таки В.Некрасова. Молоді митці звинувачувалися у формалізмі і аполітичності.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора Литвин В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Опозиційний рух“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ВІДПОВІДАЛЬНОГО РЕДАКТОРА

  • Частина I. Доісторичний, ранньоісторичний та середньовічний періоди на території України

  • Пізній палеоліт

  • Людське суспільство епохи мезоліту

  • Аграрна (неолітична) революція

  • Епоха енеоліту в Україні. Трипільська культура

  • Епоха бронзи на території України

  • Українські Степ і Лісостеп у добу раннього заліза

  • Скіфський світ

  • Сармати в Північному Причорномор'ї

  • Розділ 2. СТАНОВЛЕННЯ ТА ПІДНЕСЕННЯ ДАВНЬОРУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Господарська діяльність, суспільний лад і духовний світ слов'ян

  • Становлення Давньоруської держави

  • Київська Русь у середині - другій половині X ст.

  • Хрещення Русі Володимиром Великим

  • Київська Русь у добу розквіту. Княжіння Ярослава Мудрого та Ярославичів

  • Спроби консолідації Київської Русі. Княжіння Володимира Мономаха та Мономаховичів

  • Розділ 3. КИЇВСЬКА РУСЬ У ДОБУ ПОЛІТИЧНОЇ ДЕЗІНТЕГРАЦІЇ І КНЯЗІВСЬКИХ МІЖУСОБИЦЬ

  • Галицько-Волинська держава Романа Мстиславича

  • Міжкнязівська боротьба за першість на Русі у переддень монгольської навали

  • Тенденції політичного розвитку Давньоруської держави

  • Соціокультурний розвиток Київської Русі

  • Розділ 4.ПІДНЕСЕННЯ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Корона Данила Галицького

  • Галицько-Волинська Русь наприкінці XIII - першій половині XIV ст.

  • Розділ 5. ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКО-РУСЬКЕ

  • Литовсько-Руське князівство в середині - другій половині XIV ст. Кревська унія 1385 р.

  • Князювання Вітовта. Городельська унія 1413 р.

  • Суспільно-політичні процеси у Великому князівстві Литовсько-Руському в ЗО-7в-ті роки XV ст.

  • Територіально-політичний та соціальний устрій Великого князівства Литовсько-Руського

  • Частина 2. Україна в ранній Новий час

  • Соціально-економічний розвиток українських земель у другій половині XVI - початку XVII ст.

  • Культурно-освітнє та церковно-релігійне життя України

  • Берестейський собор 1596 р. та проголошення церковної унії

  • Розділ 7. ПОЧАТКИ КОЗАЦЬКОЇ ЕРИ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ

  • Запорозька Січ як центр консолідації козацтва

  • Козацькі війни кінця XVI ст.

  • Військово-політична активність козацтва у першій чверті XVII ст. Гетьманування Петра Конашевича-Сагайдачного

  • Українське козацтво та православ'я. Роль козацтва у відновленні православної церковної ієрархії

  • Козацькі повстання 20-30-х років ХVII ст.

  • Розділ 8. УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ СЕРЕДИНИ XVII ст. СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Перемоги козацького повстання навесні 1648 р. Та його переростання в революцію

  • Розгортання революції та еволюція програмних вимог її лідерів

  • Війна за незалежність Української держави 1649 р. Зборівський мир

  • Розбудова Української держави наприкінці 1640-х - початку 1650-х рр.

  • Українсько-польські війни першої половини 1650-х рр.

  • Українсько-російський договір 1654 р.

  • Зміцнення Української держави та боротьба за соборність українських земель у середині - другій половині 1650-х рр.

  • Розділ 9. ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА ТА ІНОЗЕМНА ІНТЕРВЕНЦІЯ. БОРОТЬБА КОЗАЦТВА ЗА ВОЗЗ'ЄДНАННЯ УКРАЇНИ

  • Спроба українсько-польського примирення. Галицька угода 1658 р.

  • Українсько-російська війна 1658-1659 pp. та новий Переяславський договір

  • Розпад козацької України на два Гетьманати та розгортання громадянської війни

  • Прихід до влади на Правобережжі Петра Дорошенка. Боротьба за возз'єднання козацької України

  • Російсько-польсько-турецькі війни за Правобережжя. Загибель Правобережного Гетьманату

  • Розділ 10. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ТА КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНИ НАПРИКІНЦІ XVII-XVIII ст.

  • Анти-польське повстання на Правобережжі 1702-1704 рр. Боротьба за об'єднання України

  • Економічні та гуманітарні наслідки від втягненім України в Північну війну 1700-1721 рр.

  • Військово-політичний союз гетьмана Івана Мазепи зі Швецією 1708 р.

  • Українська політична еміграція в боротьбі з Москвою. Конституція 1710 р.

  • Гетьманат після Полтавської катастрофи 1709 р. Гетьманування І.Скоропадського

  • Запорозька Січ під зверхністю кримського хана

  • Перша реставрація гетьманства. Державна діяльність гетьмана Д.Апостола

  • Нова Січ

  • "Правління гетьманського уряду". Україна в часи російсько-турецької війни 1735-1739 рр.

  • Друга реставрація гетьманства. Державні реформи гетьмана К.Розумовського

  • Скасування гетьманства 1764 р. та включення Лівобережної України до складу Російської імперії

  • Ліквідація Запорозької Січі 1775 р. Останній кошовий Петро Калнишевський

  • Соціальні і національно-визвольні рухи на Правобережжі та в Західній Україні

  • Розвиток української культури, науки та освіти козацької доби

  • Частина 3. Українські землі в добу модернізації

  • Зміни в адміністративному і соціальному устрої Правобережної України

  • Господарське освоєння земель Південної України

  • Запорозьке козацтво після ліквідації Січі

  • Історичний розвиток Буковини

  • Історичний розвиток Закарпаття - "Угорської України"

  • Розділ 12. КУЛЬТУРНО-НАЦЮНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ В УКРАЇНІ

  • Форми народного соціального протесту

  • Початки культурно-національного відродження. Діяльність Кирило-Мефодіївського братства

  • Особливості національно-культурного відродження Галичини

  • Рух "будителів" у Закарпатській Україні

  • Українська мова як фактор культурно-національного відродження

  • Розділ 13. МОДЕРНІЗАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В ЕКОНОМІЦІ ТА СОЦІАЛЬНІЙ СФЕРІ

  • Селянська реформа 1860-х pp.

  • Демократичні реформи 1860-1870-х рр.

  • Важка промисловість: індустріалізація по-українськи

  • Місце господарського комплексу України в структурі європейської економіки

  • Революція 1848 р. та початок модернізаційних процесів на західноукраїнських землях

  • Модернізаційні процеси в соціальній сфері

  • Початки модернізації соціальної сфери на західноукраїнських землях

  • Розділ 14. ПІДНЕСЕННЯ І ПОЛІТИЗАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОГО РУХУ В УКРАЇНІ

  • Хлопоманство як різновид громадського руху

  • Становлення громадівського руху в Україні

  • Діяльність народовців у Галичині

  • Студентський рух на українських землях. "Братерство тарасівців"

  • Формування масової національної свідомості в Наддніпрянській Україні

  • Політизація українського національного руху. Перші політичні партії України

  • Суспільно-політичне життя на західноукраїнських землях. "П'ємонтизація" Галичини

  • Національне відродження на Буковині

  • Національний рух в Закарпатській Україні

  • Розділ 15. РЕВОЛЮЦІЯ ПОЧАТКУ XX ст.. ЯК ФАКТОР ПОЛІТИЧНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ

  • Робітничий рух в Україні 1905-1907 pp.

  • Селянська війна 1905-1907 рр.

  • Національно-ліберальна опозиція як складова революції "знизу"

  • Українська соціал-демократія в роки революції

  • Контрреволюційні сили в Україні

  • Дебют українства на парламентській арені

  • Розділ 16. УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА ДОБИ МОДЕРНІЗАЦІЇ

  • Реалізм та модерн у живописі

  • Театр та музична культура доби модерну

  • Модерн у літературі

  • Україна в Першій світовій війні

  • Україна в планах воюючих сторін

  • Воєнні дії на території України

  • Становище українців в Австро-Угорщині

  • Наростання господарської розрухи та політичної кризи в Російській імперії

  • Розділ 18. УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ ТА НАЦІОНАЛЬНИЙ ДЕРЖАВОТВОРЧИЙ ПРОЦЕС (1917-1920)

  • Формування організаційних структур та ідеологічних гасел Української революції. Утворення Центральної Ради

  • Боротьба за автономію України. І Універсал Центральної Ради

  • Корніловський заколот

  • Утворення Української Народної Республіки. III Універсал Центральної Ради

  • Війна більшовицької Росії за Україну взимку 1917-1918 рр.

  • Проголошення незалежності УНР

  • Український Гетьманат

  • Зовнішня політика Гетьманату

  • Падіння гетьманського режиму та відродження УНР

  • Друга війна УНР з радянською Росією

  • Українські сили у боротьбі з білими арміями

  • Українсько-польський союз та нова війна з радянською Росією

  • Західноукраїнська Народна Республіка

  • Розділ 19. УТВЕРДЖЕННЯ В УКРАЇНІ КОМУНІСТИЧНОГО РЕЖИМУ

  • Запровадження в Україні радянської державності наприкінці 1918 - початку 1919 рр.

  • Початок комуністичних перетворень

  • Повстанський антикомуністичний рух

  • Відновлення УСРР

  • Культурні процеси революційної доби

  • Розділ 20. УСРР В РОКИ НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

  • Впровадження нової економічної політики

  • Утворення СРСР

  • Відродження народного господарства

  • Суспільно-політичне життя

  • Штучність "кризи непу"

  • Політика українізації. Розвиток освіти, науки і культури

  • СТАЛІНСЬКА "РЕВОЛЮЦІЯ ЗВЕРХУ" (1929-1938). ТРАГЕДІЯ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 pp.

  • Генеральна лінія на "соціалістичну індустріалізацію"

  • Повторна колективізація сільського господарства

  • Трагедія штучного голодомору 1932-1933 рр.

  • Політика "культурної революції" та її жертви

  • Великий терор 1937-1938 рр. "Культ особи"

  • Розділ 22. ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД (1921-1938)

  • Українське питання в Другій Речіпосполитій Польській

  • Аграрна проблема

  • Утворення ОУН та її боротьба з режимом

  • Карпатська Україна

  • Культурно-духовне життя

  • Розділ 23. УКРАЇНА В ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ (1939-1945)

  • Радянізація Західної України

  • Приєднання Бессарабії і Північної Буковини до СРСР

  • Підготовка СРСР до війни

  • Початковий етап радянсько-німецької війни. Поразки СРСР

  • Воєнні дії на території України у першій половині 1942 р.

  • Гуманітарний зріз воєнної катастрофи

  • Україна в умовах нацистської окупації

  • Радянський партизанський рух

  • Боротьба Української повстанської армії

  • Звільнення України від нацистської окупації

  • Закінчення війни та повоєнне облаштування Європи. Вихід УРСР на міжнародну арену

  • Завершення процесу возз'єднання українських земель

  • Розділ 24. ПЕРШЕ ПОВОЄННЕ ДЕСЯТИЛІТТЯ

  • Сталінська диктатура повоєнної доби

  • Голод 1946-1947 рр.

  • Відбудова народного господарства

  • Завершення радянізашї західних областей

  • Розділ 25. ПОЧАТОК РОЗКЛАДУ ТОТАЛІТАРИЗМУ (1956-1965)

  • Спроби адміністративно-господарських реформ

  • Стан розвитку народного господарства

  • Здобутки і провали соціальної політики

  • Опозиційний рух
  • Розділ 26. ДВА ДЕСЯТИЛІТТЯ "ЗАСТОЮ" (1966-1985)

  • Наростання соціально-економічних проблем

  • Стан розвитку освіти і культури

  • Дисидентський рух

  • Розділ 27. ВІД БЮРОКРАТИЧНОЇ "ПЕРЕБУДОВИ" ДО НАРОДНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (1985-1991)

  • Конституційна реформа та її наслідки

  • Розгортання національно-визвольного руху

  • Відродження церковно-релігійного життя

  • Економічна програма "перебудови" та її крах

  • Суверенізація Української PCP

  • Народження незалежної України

  • Розділ 28. УТВЕРДЖЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ І СУВЕРЕННОЇ ДЕРЖАВИ (1991 - початок 2011)

  • Дерадянізація політичної системи

  • Політичне життя після прийняття Конституції 1996 р.

  • Зовнішня політика Української держави

  • Ринкові перетворення

  • Аграрна політика

  • Екологічні проблеми

  • Формування громадянського суспільства і політичної нації

  • Розвиток соціальної сфери

  • Культурне життя. Розвиток освіти та науки

  • Релігія та церква

  • Помаранчева революція

  • Нові виклики