Суспільно-політичне життя

Історія України

Компартійно-радянська диктатура не підпорядковувалася конституціям і звичайним законам, хоча в радянському суспільстві не можна було поскаржитися на їх відсутність. Воля ієрархічно побудованої державної партії якраз і була законом для позбавленого суверенності суспільства. "Наші закони, - говорив у липні 1930 р. відомий компартійний діяч, на той час - прокурор РСФРР М.Криленко, - це форми, в які партія втілює свою волю. Всі акти нашої партії, всі основні лозунги нашої партії негайно знаходили відбиття в радянських законах. Ці закони є не що інше, як вказівки партії".

Волю партії висловлював з'їзд. Організатором з'їздів виступав Центральний комітет, тобто вищий партійний орган у перервах між з'їздами. Формально з'їзди обирали черговий склад ЦК партії. Фактично ж підконтрольний Центральному комітету апарат підбирав делегатів з'їзду, зупиняючись тільки на тих, чия поведінка під час таємних виборів ЦК була прогнозованою.

Вищим органом партії ЦК залишався реально тільки до VI11 з'їзду РКП(б). Засідання (пленуми) ЦК тоді відбувалися двічі на місяць. Скликання таких засідань було нескладною справою, зважаючи на нечисленність чекістів (і9 в ЦК, обраному VIII з'їздом). Надалі кількість членів ЦК почала зростати, а пленуми стали скликатися один раз на кілька місяців. Розв'язувати поточні питання управління ЦК уже не міг, якщо він діяв своїм повним складом. Після VIII з'їзду РКП(б) В.Ленін утворив всередині ЦК два постійно функціонуючі органи для розв'язання політичних і організаційних питань: політбюро ЦК і оргбюро ЦК.

Оргбюро ЦК готувало питання на розгляд політбюро. Одночасно воно саме розв'язувало менш важливі питання, і його рішення, якщо ніхто з членів політбюро їх не опротестовував, автоматично ставали рішеннями ЦК. Політбюро розв'язувало найбільш важливі питання, і його рішення, якщо їх не подавали на розгляд пленуму, теж ставали рішеннями ЦК. Оскільки ЦК РКП (б) являв собою вістря владної піраміди, вся реальна влада зосереджувалася в його політбюро.

Члени політбюро ЦК формально були рівні один одному за своїм становищем у системі влади і мусили на кожному партійному з'їзді поновлювати свій статус, проходячи через вибори до партійного керівництва. Фактично ж політична вага членів політбюро була різною. Вона залежала від впливу кожного на ті або інші компартійні і радянські структури, а також на саме суспільство, від персональних угод, які укладалися всередині цього невеликого колективу. Стабільність або нестабільність компартійної диктатури визначалася тим, чи був у складі політбюро вождь, тобто той політичний діяч, волі якого всі інші носії диктатури беззастережно підпорядковувалися. Проте персональна диктатура в компартійно-радянській системі влади була тільки окремим проявом диктатури колективної.

Політбюро ЦК у складі В.Леніна, Л.Каменева, М.Креслїнського, Й.Сталіна і Л.Троцького проіснувало без персональних змін два роки - до X з'їзду РКП(б). Напередодні цього з'їзду в партії спалахнула розв'язана Троцьким дискусія про профспілки. Прибічники Троцького на з'їзді зазнали нищівної поразки. Після цього Ленін цілком оновив склад секретаріату ЦК, який раніше перебував під контролем Троцького. Замість М.Крестінського, Є.Преображенського і Л.Серебрякова в секретаріат були введені В.Молотов (як відповідальний секретар), В.Михайлов і О.Ярославський. Нові секретарі замінили попередніх і в складі оргбюро ЦК, яке очолював И.Сталін. У складі політбюро ЦК М.Крестінського замінив Г.Зінов'єв.

Проте персональні зміни в партійному керівництві після дискусії про профспілки мали другорядне значення порівняно з резолюцією "Про єдність партії", яку прийняв за наполяганням Леніна X з'їзд. Останній пункт цієї резолюції ліквідував суверенне право партійних з'їздів формувати склад Центрального комітету. Тепер самому Центральному комітету давалося право у випадку фракційності карати членів ЦК, аж до виключення їх із партії.

Перетворившись на урядову партію, більшовики почали зливатися з урядовим апаратом, який самі ж створювали. Необхідні для нормального функціонування спеціалісти рекрутувалися з дореволюційного апарату. Процес оволодіння державним апаратом призводив до зміни становища секретарів партійних комітетів у системі влади. Вони ставали першими особами на регіональних рівнях. Проте в момент приходу більшовиків до влади найвищою посадою в системі влади вважалася посада голови уряду. В Петрограді її з великою неохотою взяв на себе В.Ленін. У Києві, потім в Харкові на чолі регіонального субцентру влади став Х.Раковський. Одразу після того, як він очолив Раднарком УСРР, його обрали членом ЦК РКП(б).

Основні посади в партії і державі в цей час займали Л.Каменев (голова політбюро ЦК, голова Московської ради), Й.Сталін (очолював оргбюро ЦК і керував секретаріатом ЦК) і Г.Зінов'єв (голова Комінтерну і Петроградської ради). Вони утрьох об'єдналися проти Л.Троцького, якого всі вважали природним наступником Леніна. Коли в ніч на 16 грудня 1922 р. з Леніним стався другий удар, який виключив його з політичної діяльності, соратники постаралися довершити справу ізоляцією вождя на дачі в Горках. "Колективне керівництво" швидко перетворилося на перегони: хто швидше прибере до рук важелі влади і відбере їх у конкурентів. Перевага "трійки" над Троцьким виявилася досить швидко. Троцький не мав жодних шансів у боротьбі з компартійно-радянським апаратом, який контролював Сталін - найменш яскрава політична постать на тлі його союзників.

Аналізуючи закономірності суспільно-політичного життя в Україні, потрібно придивитися до структур, які доносили цю владу до всієї периферії - по території і по організаціях. Всі організації, що залишилися жити після встановлення компартійної диктатури (окрім релігійних), являли собою "передавальні паси", які сполучали між собою Кремль і суспільство. Найголовнішою з них, як це зрозуміло, була владна вертикаль, тобто компартійно-радянські установи, побудовані за адміністративно-територіальним поділом у відповідності з основним статутним принципом РСДРП(б) - РКП(б) - ВКП(б) - КПРС: принципом "демократичного централізму".

Всередині владної вертикалі знаходився майже непомітний через свою малочисельність стрижень: компартійні комітети на чолі з секретарями, які "на ділі вирішували все". Сама партія, яка досить швидко перетворилася на багатомільйонне утворення, була не більше ніж "передавальним пасом" у структурі влади. Керівний склад всіх партійних, радянських (включаючи силові) і громадських організацій, який значився у посадовому переліку (номенклатурі) компартійних комітетів різного рівня - від Центрального до районного, був своєрідною "внутрішньою партією". Цих людей, які вибудовували собою піраміду влади, називали найчастіше номенклатурою - за назвою компартійного переліку посад. Складовою частиною номенклатури й одночасно нервовим центром самої владної вертикалі були компартійні комітети, тобто та структура, де реалізувалася диктатура державної партії.

Апарат ЦК поступово підмінив собою місцеві партійні органи не тільки у прийнятті більшості резолюцій, але також і в підборі виконавчих кадрів на всіх рівнях. Це була колективна диктатура, яка не мала аналогів у історії. У політбюро ЦК, яке уособлювало найвищий щабель, зосереджувалися всі важелі диктаторської влади. Політбюро ЦК, не будучи відокремленою від ЦК структурою, узурпувало владні повноваження Центрального комітету. Тому реальними носіями диктатури можна вважати тільки кількох олігархів - членів політбюро (або тільки одного Сталіна в ті часи, коли він перестав рахуватися з політбюро ЦК).

Відповідальні працівники компартійно-радянського апарату були не носіями, а провідниками диктатури. Кожний з них згідно з посадою, яку займав, доносив свою частку диктаторської влади до тих або інших щаблів у системі управління.

КГТ(б)У безперервно поповнювалася і майже так само безперервно "чистилася". Перша велика чистка була проведена після IV партконференції. Відповідно до рішень X з'їзду РКП(б) з серпня 1921 р. була проведена "генеральна" чистка. В Україні вичищалися передусім боротьбисти. З 4 тис. колишніх боротьбистів в КП(б)У залишилося тільки 118. Питома вага вихідців з інших партій під час цієї чистки впала з 18 до 9 %. Загальна чисельність КП(б)У з серпня 1921 до квітня 1922 р. скоротилася з 97,9 тис. до 54,8 тис. Надалі партія поповнювалася переважно шляхом масових кампаній, які проводилися серед робітників. "Ленінський призов" в КП(б)У дав 31,5 тис. робітників "від верстата". На 10-річчя Жовтневої революції в КП(б)У було прийнято 22 тис. осіб.

Як тільки Сталін став генеральним секретарем ЦК РКП(б), зв'язки між центром і периферією стали набагато тіснішими. Після відходу Леніна від влади українська республіканська парторганізація стала особливо притягальною для членів політбюро ЦК, які бажали використати її у боротьбі за владу. Одним з істотних епізодів боротьби за владу в Кремлі стало усунення Х.Раковського з України. Раковський був найбільш впливовим прибічником Троцького. Щоб позбавитися його, "трійка" ухвалила рішення про призначення Раковеького повноважним представником СРСР у Великій Британії. У квітні 1923 р. на пленумі Центрального комітету, обраному VTI партконференцією, Е.Квірінг став першим секретарем ЦК КП(б)У. XII з'їзд РКП(б) обрав членом ЦК голову УРНГ В.Чубаря. Це означало, що його чекає високе призначення. Справді, в липні 1923 р. Чубар став головою Раднаркому УСРР і зберігав за собою цю посаду до 1934 р.

Менше ніж за півроку Л.Троцький був, по суті, виключений з політичного життя, хоча зберіг за собою на деякий час місце в політбюро ЦК. XIII конференція РКП(б) назвала виступ його прибічників "дрібнобуржуазним ухилом в партії" і дозволила ЦК опублікувати таємний пункт резолюції X з'їзду "Про єдність партії". Це повинно було залякати будь-якого потенційного опозиціонера.

Проте в самій "трійці", яка виступала гарантом єдності партії, почали наростати незгоди. Каменева, Зінов'єва і Сталіна об'єднувала тільки загроза перетворення Троцького на вождя. Коли загроза зникла, "трійка" почала розпадатися. Каменева і Зінов'єва тривожила перспектива перетворення партії на додаток до компартійно-радянського апарату - скутого залізною дисципліною і цілком підпорядкованого секретаріату ЦК РКП(б). На XIII з'їзді РКП(б) у травні 1924 р. замість померлого В.Леніна до політбюро ЦК був уведений прибічник Сталіна М.Бухарін. Кандидатами в члени політбюро ЦК стали три далекі від Каменева і Зінов'єва діячі -

Ф.Дзержинський, Г.Сокольніков і М.Фрунзе. В секретаріаті ЦК опинився Л.Каганович.

Готуючись до двобою з Каменевим і Зінов'євим, Сталін почав зміцнювати свої тили. У переговорах з керівними діячами КП(б)У він запропонував "зміцнити керівництво". Ті погодилися, виторгувавши собі підвищення статусу керівника ЦК КП(б)У до рангу генерального секретаря. Півтора місяця Е.Квірінг ще перебував у ранзі генерального секретаря, поки в квітні 1925 р. в Харків не приїхав висуванець Сталіна Лазар Каганович, який мав завдання "виполювати" ухили в партії і організовувати підтримку сталінських тилів у боротьбі свого патрона за владу в Кремлі. Сталін дістав цілковиту підтримку від очолюваної Кагановичем компартійної організації України в своїй боротьбі з "новою опозицією" на чолі з Л.Каменевим і Г.Зінов'євим, з "об'єднаною опозицією" на чолі з Л.Троцьким, Л.Каменевим і Г.Зінов'євим, з "правим ухилом", очолюваним М.Бухаріним, О.Риковим і М.Томським.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора Литвин В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Суспільно-політичне життя“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ВІДПОВІДАЛЬНОГО РЕДАКТОРА

  • Частина I. Доісторичний, ранньоісторичний та середньовічний періоди на території України

  • Пізній палеоліт

  • Людське суспільство епохи мезоліту

  • Аграрна (неолітична) революція

  • Епоха енеоліту в Україні. Трипільська культура

  • Епоха бронзи на території України

  • Українські Степ і Лісостеп у добу раннього заліза

  • Скіфський світ

  • Сармати в Північному Причорномор'ї

  • Розділ 2. СТАНОВЛЕННЯ ТА ПІДНЕСЕННЯ ДАВНЬОРУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Господарська діяльність, суспільний лад і духовний світ слов'ян

  • Становлення Давньоруської держави

  • Київська Русь у середині - другій половині X ст.

  • Хрещення Русі Володимиром Великим

  • Київська Русь у добу розквіту. Княжіння Ярослава Мудрого та Ярославичів

  • Спроби консолідації Київської Русі. Княжіння Володимира Мономаха та Мономаховичів

  • Розділ 3. КИЇВСЬКА РУСЬ У ДОБУ ПОЛІТИЧНОЇ ДЕЗІНТЕГРАЦІЇ І КНЯЗІВСЬКИХ МІЖУСОБИЦЬ

  • Галицько-Волинська держава Романа Мстиславича

  • Міжкнязівська боротьба за першість на Русі у переддень монгольської навали

  • Тенденції політичного розвитку Давньоруської держави

  • Соціокультурний розвиток Київської Русі

  • Розділ 4.ПІДНЕСЕННЯ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Корона Данила Галицького

  • Галицько-Волинська Русь наприкінці XIII - першій половині XIV ст.

  • Розділ 5. ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКО-РУСЬКЕ

  • Литовсько-Руське князівство в середині - другій половині XIV ст. Кревська унія 1385 р.

  • Князювання Вітовта. Городельська унія 1413 р.

  • Суспільно-політичні процеси у Великому князівстві Литовсько-Руському в ЗО-7в-ті роки XV ст.

  • Територіально-політичний та соціальний устрій Великого князівства Литовсько-Руського

  • Частина 2. Україна в ранній Новий час

  • Соціально-економічний розвиток українських земель у другій половині XVI - початку XVII ст.

  • Культурно-освітнє та церковно-релігійне життя України

  • Берестейський собор 1596 р. та проголошення церковної унії

  • Розділ 7. ПОЧАТКИ КОЗАЦЬКОЇ ЕРИ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ

  • Запорозька Січ як центр консолідації козацтва

  • Козацькі війни кінця XVI ст.

  • Військово-політична активність козацтва у першій чверті XVII ст. Гетьманування Петра Конашевича-Сагайдачного

  • Українське козацтво та православ'я. Роль козацтва у відновленні православної церковної ієрархії

  • Козацькі повстання 20-30-х років ХVII ст.

  • Розділ 8. УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ СЕРЕДИНИ XVII ст. СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Перемоги козацького повстання навесні 1648 р. Та його переростання в революцію

  • Розгортання революції та еволюція програмних вимог її лідерів

  • Війна за незалежність Української держави 1649 р. Зборівський мир

  • Розбудова Української держави наприкінці 1640-х - початку 1650-х рр.

  • Українсько-польські війни першої половини 1650-х рр.

  • Українсько-російський договір 1654 р.

  • Зміцнення Української держави та боротьба за соборність українських земель у середині - другій половині 1650-х рр.

  • Розділ 9. ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА ТА ІНОЗЕМНА ІНТЕРВЕНЦІЯ. БОРОТЬБА КОЗАЦТВА ЗА ВОЗЗ'ЄДНАННЯ УКРАЇНИ

  • Спроба українсько-польського примирення. Галицька угода 1658 р.

  • Українсько-російська війна 1658-1659 pp. та новий Переяславський договір

  • Розпад козацької України на два Гетьманати та розгортання громадянської війни

  • Прихід до влади на Правобережжі Петра Дорошенка. Боротьба за возз'єднання козацької України

  • Російсько-польсько-турецькі війни за Правобережжя. Загибель Правобережного Гетьманату

  • Розділ 10. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ТА КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНИ НАПРИКІНЦІ XVII-XVIII ст.

  • Анти-польське повстання на Правобережжі 1702-1704 рр. Боротьба за об'єднання України

  • Економічні та гуманітарні наслідки від втягненім України в Північну війну 1700-1721 рр.

  • Військово-політичний союз гетьмана Івана Мазепи зі Швецією 1708 р.

  • Українська політична еміграція в боротьбі з Москвою. Конституція 1710 р.

  • Гетьманат після Полтавської катастрофи 1709 р. Гетьманування І.Скоропадського

  • Запорозька Січ під зверхністю кримського хана

  • Перша реставрація гетьманства. Державна діяльність гетьмана Д.Апостола

  • Нова Січ

  • "Правління гетьманського уряду". Україна в часи російсько-турецької війни 1735-1739 рр.

  • Друга реставрація гетьманства. Державні реформи гетьмана К.Розумовського

  • Скасування гетьманства 1764 р. та включення Лівобережної України до складу Російської імперії

  • Ліквідація Запорозької Січі 1775 р. Останній кошовий Петро Калнишевський

  • Соціальні і національно-визвольні рухи на Правобережжі та в Західній Україні

  • Розвиток української культури, науки та освіти козацької доби

  • Частина 3. Українські землі в добу модернізації

  • Зміни в адміністративному і соціальному устрої Правобережної України

  • Господарське освоєння земель Південної України

  • Запорозьке козацтво після ліквідації Січі

  • Історичний розвиток Буковини

  • Історичний розвиток Закарпаття - "Угорської України"

  • Розділ 12. КУЛЬТУРНО-НАЦЮНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ В УКРАЇНІ

  • Форми народного соціального протесту

  • Початки культурно-національного відродження. Діяльність Кирило-Мефодіївського братства

  • Особливості національно-культурного відродження Галичини

  • Рух "будителів" у Закарпатській Україні

  • Українська мова як фактор культурно-національного відродження

  • Розділ 13. МОДЕРНІЗАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В ЕКОНОМІЦІ ТА СОЦІАЛЬНІЙ СФЕРІ

  • Селянська реформа 1860-х pp.

  • Демократичні реформи 1860-1870-х рр.

  • Важка промисловість: індустріалізація по-українськи

  • Місце господарського комплексу України в структурі європейської економіки

  • Революція 1848 р. та початок модернізаційних процесів на західноукраїнських землях

  • Модернізаційні процеси в соціальній сфері

  • Початки модернізації соціальної сфери на західноукраїнських землях

  • Розділ 14. ПІДНЕСЕННЯ І ПОЛІТИЗАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОГО РУХУ В УКРАЇНІ

  • Хлопоманство як різновид громадського руху

  • Становлення громадівського руху в Україні

  • Діяльність народовців у Галичині

  • Студентський рух на українських землях. "Братерство тарасівців"

  • Формування масової національної свідомості в Наддніпрянській Україні

  • Політизація українського національного руху. Перші політичні партії України

  • Суспільно-політичне життя на західноукраїнських землях. "П'ємонтизація" Галичини

  • Національне відродження на Буковині

  • Національний рух в Закарпатській Україні

  • Розділ 15. РЕВОЛЮЦІЯ ПОЧАТКУ XX ст.. ЯК ФАКТОР ПОЛІТИЧНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ

  • Робітничий рух в Україні 1905-1907 pp.

  • Селянська війна 1905-1907 рр.

  • Національно-ліберальна опозиція як складова революції "знизу"

  • Українська соціал-демократія в роки революції

  • Контрреволюційні сили в Україні

  • Дебют українства на парламентській арені

  • Розділ 16. УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА ДОБИ МОДЕРНІЗАЦІЇ

  • Реалізм та модерн у живописі

  • Театр та музична культура доби модерну

  • Модерн у літературі

  • Україна в Першій світовій війні

  • Україна в планах воюючих сторін

  • Воєнні дії на території України

  • Становище українців в Австро-Угорщині

  • Наростання господарської розрухи та політичної кризи в Російській імперії

  • Розділ 18. УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ ТА НАЦІОНАЛЬНИЙ ДЕРЖАВОТВОРЧИЙ ПРОЦЕС (1917-1920)

  • Формування організаційних структур та ідеологічних гасел Української революції. Утворення Центральної Ради

  • Боротьба за автономію України. І Універсал Центральної Ради

  • Корніловський заколот

  • Утворення Української Народної Республіки. III Універсал Центральної Ради

  • Війна більшовицької Росії за Україну взимку 1917-1918 рр.

  • Проголошення незалежності УНР

  • Український Гетьманат

  • Зовнішня політика Гетьманату

  • Падіння гетьманського режиму та відродження УНР

  • Друга війна УНР з радянською Росією

  • Українські сили у боротьбі з білими арміями

  • Українсько-польський союз та нова війна з радянською Росією

  • Західноукраїнська Народна Республіка

  • Розділ 19. УТВЕРДЖЕННЯ В УКРАЇНІ КОМУНІСТИЧНОГО РЕЖИМУ

  • Запровадження в Україні радянської державності наприкінці 1918 - початку 1919 рр.

  • Початок комуністичних перетворень

  • Повстанський антикомуністичний рух

  • Відновлення УСРР

  • Культурні процеси революційної доби

  • Розділ 20. УСРР В РОКИ НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

  • Впровадження нової економічної політики

  • Утворення СРСР

  • Відродження народного господарства

  • Суспільно-політичне життя
  • Штучність "кризи непу"

  • Політика українізації. Розвиток освіти, науки і культури

  • СТАЛІНСЬКА "РЕВОЛЮЦІЯ ЗВЕРХУ" (1929-1938). ТРАГЕДІЯ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 pp.

  • Генеральна лінія на "соціалістичну індустріалізацію"

  • Повторна колективізація сільського господарства

  • Трагедія штучного голодомору 1932-1933 рр.

  • Політика "культурної революції" та її жертви

  • Великий терор 1937-1938 рр. "Культ особи"

  • Розділ 22. ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД (1921-1938)

  • Українське питання в Другій Речіпосполитій Польській

  • Аграрна проблема

  • Утворення ОУН та її боротьба з режимом

  • Карпатська Україна

  • Культурно-духовне життя

  • Розділ 23. УКРАЇНА В ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ (1939-1945)

  • Радянізація Західної України

  • Приєднання Бессарабії і Північної Буковини до СРСР

  • Підготовка СРСР до війни

  • Початковий етап радянсько-німецької війни. Поразки СРСР

  • Воєнні дії на території України у першій половині 1942 р.

  • Гуманітарний зріз воєнної катастрофи

  • Україна в умовах нацистської окупації

  • Радянський партизанський рух

  • Боротьба Української повстанської армії

  • Звільнення України від нацистської окупації

  • Закінчення війни та повоєнне облаштування Європи. Вихід УРСР на міжнародну арену

  • Завершення процесу возз'єднання українських земель

  • Розділ 24. ПЕРШЕ ПОВОЄННЕ ДЕСЯТИЛІТТЯ

  • Сталінська диктатура повоєнної доби

  • Голод 1946-1947 рр.

  • Відбудова народного господарства

  • Завершення радянізашї західних областей

  • Розділ 25. ПОЧАТОК РОЗКЛАДУ ТОТАЛІТАРИЗМУ (1956-1965)

  • Спроби адміністративно-господарських реформ

  • Стан розвитку народного господарства

  • Здобутки і провали соціальної політики

  • Опозиційний рух

  • Розділ 26. ДВА ДЕСЯТИЛІТТЯ "ЗАСТОЮ" (1966-1985)

  • Наростання соціально-економічних проблем

  • Стан розвитку освіти і культури

  • Дисидентський рух

  • Розділ 27. ВІД БЮРОКРАТИЧНОЇ "ПЕРЕБУДОВИ" ДО НАРОДНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (1985-1991)

  • Конституційна реформа та її наслідки

  • Розгортання національно-визвольного руху

  • Відродження церковно-релігійного життя

  • Економічна програма "перебудови" та її крах

  • Суверенізація Української PCP

  • Народження незалежної України

  • Розділ 28. УТВЕРДЖЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ І СУВЕРЕННОЇ ДЕРЖАВИ (1991 - початок 2011)

  • Дерадянізація політичної системи

  • Політичне життя після прийняття Конституції 1996 р.

  • Зовнішня політика Української держави

  • Ринкові перетворення

  • Аграрна політика

  • Екологічні проблеми

  • Формування громадянського суспільства і політичної нації

  • Розвиток соціальної сфери

  • Культурне життя. Розвиток освіти та науки

  • Релігія та церква

  • Помаранчева революція

  • Нові виклики