Боротьба за автономію України. І Універсал Центральної Ради

Історія України

18 травня у Києві розпочав роботу І Український військовий з'їзд. На нього прибули понад 900 делегатів від усіх фронтів, флотів і великих гарнізонів. Проведений організаторами з'їзду підрахунок показав, що вони представляли 1,5 млн солдат і офіцерів українізованих частин. Після Національного конгресу це була друга за масштабами акція українського руху. І хоча в порядок денний було внесено чимало специфічних військових питань, робота з'їзду одразу ж набрала яскраво виявленого політичного характеру. З'їзд ухвалив спеціальну постанову про автономію України. Проголосив, що Центральна Рада є "єдиним компетентним органом, призваним рішати всі справи, що стосуються цілої України і її відносин до Тимчасового правительства".

Воля делегатів Всеукраїнського військового з'їзду підштовхнула Центральну Раду до рішучих дій. Після того як сформувався коаліційний склад Тимчасового уряду, а в його декларації було оголошено програму демократичних перетворень, Центральна Рала відправила у Петроград на переговори з урядом делегацію на чолі з В.Винниченком (у складі делегованих були С.Єфремов, М.Ковалевеький, Д.Коробенко, Г.Олинень. О.Пилькевич, С.Письменний, Д.Ровинський, І.Сніжний і А.Чернявський). 29 травня 1917 р. делегація передала голові Тимчасового уряду Г.Львову пам'ятну записку - Декларацію Центральної Ради. У цьому розлогому, але політично зваженому документі говорилося про пробудження українського народу, викликане революцією, його організацію навколо Центральної Ради і прагнення до автономних форм життя. Далі українці не наполягали на негайному здійсненні автономії. Вони прагнули підписати з центральним урядом щось на зразок протоколу про наміри і готові були почекати затвердження висунутого цим урядом проекту автономії Всеросійськими установчими зборами.

Але Г.Львов не погодився з таким ходом справи, знову посилаючись на те, що питання належить до компетенції Установчих зборів.

Тим часом 10 червня у Києві відкрився український селянський з'їзд. З-поміж 2200 делегатів, які представляли тисячу волостей, більшість була членами Селянської спілки і керівниками її організацій - віл волосних до губернських. Одним з перших було вислухало звіт про подорож делегації УЦР в Петроград, який викликав загальне обурення діями центрального уряду. В цей час прийшла звістка про те, що військовий міністр О.Керенський заборонив проведення в Києві чергового з'їзду українізованих частин армії. Обурення селянських депутатів дійшло апогею. З'їзд обрав Раду селянських депутатів та її виконавчий орган - Центральний комітет Селянської спілки. Вся Рада селянських депутатів у кількості 133 представників разом з ЦК Селянської спілки увійшла до Центральної Ради як її інтегральна частина.

Незважаючи на заборону військового міністра, 18 червня відкрився II Всеукраїнський військовий з'їзд. На нього з'їхалося 2308 делегатів від усіх фронтів і тилових гарнізонів. Вони представляли понад 1,6 млн солдатів. Керували з'їздом В.Винниченко і С.Петлюра. З'їзд запропонував Центральній Раді приступити за згодою з національними меншинами до проведення в життя підвалин автономного устрою. Разом з тим він зобов'язався від імені представлених на ньому військових одиниць забезпечити Центральній Раді активну підтримку. З'їзд обрав Раду військових депутатів у складі 132 осіб, яка увійшла до Центральної Ради.

Поки тривав Всеукраїнський військовий з'їзд, йшла робота над текстом Універсалу Центральної Ради* 23 червня 1917 р. остаточний варіант було схвалено й перед закриттям з'їзду документ під назвою "Універсал Української Центральної Ради до українського народу, на Україні й поза Україною сущого" було оприлюднене. В остаточному тексті суть Універсалу укладалася в кілька речень: "Хай буде Україна вільною. Не одділяючись від всієї Росії, не розриваючи з державою Російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям. Хай порядок і лад на Вкраїні дають вибрані вселюдним, рівним, прямим і тайним голосуванням Всенародні Українські збори (Сойм). Всі закони, що повинні дати той лад тут у нас, на Вкраїні, мають право видавати тільки наші Українські збори".

Універсал справив велике враження на все українське суспільство. На адресу Центральної Ради надсилалися вітальні телеграми від зовсім різних за політичним спрямуванням українських організацій.

В Росії Універсал викликав неоднозначну реакцію. Кадетська "Речь" 27 червня назвала проголошення Універсалу однією з ланок німецького плану розкладу Росії, прямим злочином проти закону. З подібних позицій критикували Центральну Раду меншовики-оборонці. Лідер партії російських есерів, міністр Тимчасового уряду В.Чернов, критикуючи вимоги українців, назвав їх актом безвідповідальної політики, ленінством у національному питанні. Проте за кілька днів до російських політиків повернулося розуміння, що український національно-визвольний рух масовий, вагомий чинник революційного процесу, конфронтація з яким напередодні наступу на фронті надзвичайно небезпечна і ризикована річ. Голова Тимчасового уряду Львов звернувся до "братів-українців" з відозвою, у якій закликав не відриватися від спільної Батьківщини і не розколювати війська.

16 червня у Петрограді відкрився І Всеросійський з'їзд рад робітничих і солдатських депутатів. На проголошення Універсалу Центральної Ради з'їзд відгукнувся резолюцією з українського питання. Вона була досить таки поміркованою: Тимчасовому урядові пропонувалося увійти в порозуміння з органами української революційної демократії, щоб утворити крайовий орган для задоволення національних потреб населення.

Несподівано для українців у них знайшлися в російському політикумі ситуативні союзники. Більшовицька фракція Всеросійського з'їзду рад робітничих і солдатських депутатів пропонувала визнати за Україною право на повну автономію і навіть на утворення самостійної держави.

Проголошення І Універсалу вимагало створення поряд з Центральною Радою, яка виконувала представницькі функції, виконавчого органу, який би проводив у життя рішення УЦР. Спочатку виконавчі функції взяв на себе Комітет Центральної Ради, який був обраний першими загальними зборами УЦР 21 квітня 1917 p. у складі 20 осіб. Досить швидко склад Комітету розширився до 33 осіб, а між сесіями Центральної Ради він виконував усі її функції. Комітет був перевантажений роботою, до того ж правила демократії вимагали розмежування гілок влади. На закритому засіданні Комітету УЦР 28 червня було схвалено рішення про створення Генерального секретаріату, який мав виконувати розпорядчі функції.

6 липня 1917 р. було затверджено перший склад Генерального секретаріату в кількості восьми генеральних секретарів і генерального писаря. До нього увійшли: В.Винниченко - голова і генеральний секретар внутрішніх справ (соціал-демократ), X.Барановський - генеральний секретар фінансових справ (безпартійний), С.Єфремов - генеральний секретар національних справ (есер), Б.Мартос - генеральний секретар земельних справ (соціал-демократ), С.Петлюра - генеральний секретар військових справ (соціал-демократ), В.Садовський - генеральний секретар судових справ (соціал-демократ), М.Стасюк - генеральний секретар продовольчих справ (непартійний соціаліст), І.Стешенко - генеральний секретар освітніх справ (соціал-демократ), П.Христюк - генеральний писар (есер).

Генеральний секретаріат мав підготувати на підставі постанов Всеукраїнського селянського з'їзду проект земельного закону: об'єднати земельні комітети в Український крайовий земельний комітет і "направляти діяльність цих організацій на шлях громадського порядкування не тільки земельною власністю, але і сільськогосподарським інвентарем". Ця досить неясна програма була продиктована Центральній Раді партією есерів. На земельній програмі партії сильно позначилося прагнення солдатських і селянських рад експропріювати землю і маєтки поміщиків.

Тим часом у Петрограді зрозуміли, що потрібен діалог з Києвом. З цією метою на початку липня в Україну відрядили найбільш авторитетних міністрів: І.Церетелі, О.Корейського, М.Некрасова та М.Терещенка. Всі вони репрезентували ліву частину уряду, яка виступала за тісну співпрацю революційних сил. Головну роль у переговорах відігравав І.Церетелі, грузинське походження якого передбачало чутливість до національних проблем.

Офіційні переговори почалися 12 липня. Вони йшли нелегко, але сторонам удалося опрацювати основні положення угоди - проект постанови "Про національно-політичне становище в Україні". Він мав компромісний характер, обидві сторони згодилися піти на поступки для того, щоб отримати вкрай необхідні політичні дивіденди. Найголовнішим для Тимчасового уряду було зобов'язання Центральної Ради не проголошувати автономії України самочинно, її публічний осуд самочинних дій і визнання остаточної санкції автономії Всеросійськими Установчими зборами. Разом з тим міністри погодилися визнати Генеральний секретаріат органом крайової влади. Склад секретаріату формувався Центральною Радою, але підлягав затвердженню Тимчасовим урядом. Центральна Рада залишила за собою право розробити проект статуту вищого управління України, а також проект основних принципів земельної реформи в Україні.

16 липня 1917 р. було опубліковано II Універсал Центральної Ради, надзвичайно цікавий і без сумніву ключовий для свого часу документ, який викликав бурю політичних пристрастей як у Києві, так і Петрограді. При його голосуванні в залі Центральної Ради "за" висловилося 114 членів Ради, "проти"- 61, при цьому утрималося ще 23. Як можна зрозуміти з результатів голосування, відносна більшість членів УЦР стояла за співпрацю з урядом, однак кількість радикально налаштованих на припинення всіляких домовленостей з урядом була чималою. Фактично за результатами голосування стояло два ймовірні сценарії розвитку подій. Радикальний наближався до більшовицької програми боротьби з урядом, поміркований робив ставку на єдність дій демократичних сил і певну програму реформування влади відповідно до гасел національно-територіальної автономії України і федеративно-демократичної республіки Росії.

Не менш драматичними подіями супроводжувалося затвердження київської угоди урядом у Петрограді. Коли прем'єр-міністр Г.Львов поставив на голосування вироблену в Києві угоду, чотири міністри-кадети оголосили про свою незгоду з нею і подали у відставку. Урядова коаліція розпалася, перший коаліційний уряд припинив своє існування, не дійшовши згоди з української проблеми.

Тим часом, відповідно до зобов'язань, узятих Росією перед союзниками ще до революції, вона повинна була розпочати генеральний наступ на фронтах. Готуючись до нього, Тимчасовий уряд розраховував зміцнити своє становище і збити зростаючу хвилю радикалізму й екстремізму. О.Керенський пов'язував з наступом не стільки військові, скільки політичні розрахунки. Він послав на фронт військових комісарів, щоб зміцнити дисципліну, дав офіцерам широкі повноваження і більшу частину свого часу перебував у військах, виголошуючи патріотичні промови.

• 29 і 30 червня російська армія здійснила безпрецедентну за інтенсивністю артилерійську підготовку, після чого перейшла в наступ. 2 липня в Петроград надійшли відомості про перехід у наступ військ, і десятки тисяч людей вийшли на вулиці й майдани міста під гаслом "Війна до перемоги!" Проте за кілька днів наступ зупинився, а згодом обернувся нищівною поразкою російської армії. Провал наступу підштовхнув В.Леніна до рішучих дій у боротьбі за владу. Тимчасовий уряд вирішив відіслати деякі частини Петроградського гарнізону в діючу армію, розв'язавши цим одночасно два завдання: посилити фронт і вивести з столиці тих солдат, які піддавалися більшовицькій пропаганді. У відповідь більшовики розгорнули у військах гарнізону шалену роботу, закликаючи до відмови йти на фронт.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора Литвин В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Боротьба за автономію України. І Універсал Центральної Ради“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ВІДПОВІДАЛЬНОГО РЕДАКТОРА

  • Частина I. Доісторичний, ранньоісторичний та середньовічний періоди на території України

  • Пізній палеоліт

  • Людське суспільство епохи мезоліту

  • Аграрна (неолітична) революція

  • Епоха енеоліту в Україні. Трипільська культура

  • Епоха бронзи на території України

  • Українські Степ і Лісостеп у добу раннього заліза

  • Скіфський світ

  • Сармати в Північному Причорномор'ї

  • Розділ 2. СТАНОВЛЕННЯ ТА ПІДНЕСЕННЯ ДАВНЬОРУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Господарська діяльність, суспільний лад і духовний світ слов'ян

  • Становлення Давньоруської держави

  • Київська Русь у середині - другій половині X ст.

  • Хрещення Русі Володимиром Великим

  • Київська Русь у добу розквіту. Княжіння Ярослава Мудрого та Ярославичів

  • Спроби консолідації Київської Русі. Княжіння Володимира Мономаха та Мономаховичів

  • Розділ 3. КИЇВСЬКА РУСЬ У ДОБУ ПОЛІТИЧНОЇ ДЕЗІНТЕГРАЦІЇ І КНЯЗІВСЬКИХ МІЖУСОБИЦЬ

  • Галицько-Волинська держава Романа Мстиславича

  • Міжкнязівська боротьба за першість на Русі у переддень монгольської навали

  • Тенденції політичного розвитку Давньоруської держави

  • Соціокультурний розвиток Київської Русі

  • Розділ 4.ПІДНЕСЕННЯ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Корона Данила Галицького

  • Галицько-Волинська Русь наприкінці XIII - першій половині XIV ст.

  • Розділ 5. ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКО-РУСЬКЕ

  • Литовсько-Руське князівство в середині - другій половині XIV ст. Кревська унія 1385 р.

  • Князювання Вітовта. Городельська унія 1413 р.

  • Суспільно-політичні процеси у Великому князівстві Литовсько-Руському в ЗО-7в-ті роки XV ст.

  • Територіально-політичний та соціальний устрій Великого князівства Литовсько-Руського

  • Частина 2. Україна в ранній Новий час

  • Соціально-економічний розвиток українських земель у другій половині XVI - початку XVII ст.

  • Культурно-освітнє та церковно-релігійне життя України

  • Берестейський собор 1596 р. та проголошення церковної унії

  • Розділ 7. ПОЧАТКИ КОЗАЦЬКОЇ ЕРИ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ

  • Запорозька Січ як центр консолідації козацтва

  • Козацькі війни кінця XVI ст.

  • Військово-політична активність козацтва у першій чверті XVII ст. Гетьманування Петра Конашевича-Сагайдачного

  • Українське козацтво та православ'я. Роль козацтва у відновленні православної церковної ієрархії

  • Козацькі повстання 20-30-х років ХVII ст.

  • Розділ 8. УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ СЕРЕДИНИ XVII ст. СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Перемоги козацького повстання навесні 1648 р. Та його переростання в революцію

  • Розгортання революції та еволюція програмних вимог її лідерів

  • Війна за незалежність Української держави 1649 р. Зборівський мир

  • Розбудова Української держави наприкінці 1640-х - початку 1650-х рр.

  • Українсько-польські війни першої половини 1650-х рр.

  • Українсько-російський договір 1654 р.

  • Зміцнення Української держави та боротьба за соборність українських земель у середині - другій половині 1650-х рр.

  • Розділ 9. ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА ТА ІНОЗЕМНА ІНТЕРВЕНЦІЯ. БОРОТЬБА КОЗАЦТВА ЗА ВОЗЗ'ЄДНАННЯ УКРАЇНИ

  • Спроба українсько-польського примирення. Галицька угода 1658 р.

  • Українсько-російська війна 1658-1659 pp. та новий Переяславський договір

  • Розпад козацької України на два Гетьманати та розгортання громадянської війни

  • Прихід до влади на Правобережжі Петра Дорошенка. Боротьба за возз'єднання козацької України

  • Російсько-польсько-турецькі війни за Правобережжя. Загибель Правобережного Гетьманату

  • Розділ 10. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ТА КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНИ НАПРИКІНЦІ XVII-XVIII ст.

  • Анти-польське повстання на Правобережжі 1702-1704 рр. Боротьба за об'єднання України

  • Економічні та гуманітарні наслідки від втягненім України в Північну війну 1700-1721 рр.

  • Військово-політичний союз гетьмана Івана Мазепи зі Швецією 1708 р.

  • Українська політична еміграція в боротьбі з Москвою. Конституція 1710 р.

  • Гетьманат після Полтавської катастрофи 1709 р. Гетьманування І.Скоропадського

  • Запорозька Січ під зверхністю кримського хана

  • Перша реставрація гетьманства. Державна діяльність гетьмана Д.Апостола

  • Нова Січ

  • "Правління гетьманського уряду". Україна в часи російсько-турецької війни 1735-1739 рр.

  • Друга реставрація гетьманства. Державні реформи гетьмана К.Розумовського

  • Скасування гетьманства 1764 р. та включення Лівобережної України до складу Російської імперії

  • Ліквідація Запорозької Січі 1775 р. Останній кошовий Петро Калнишевський

  • Соціальні і національно-визвольні рухи на Правобережжі та в Західній Україні

  • Розвиток української культури, науки та освіти козацької доби

  • Частина 3. Українські землі в добу модернізації

  • Зміни в адміністративному і соціальному устрої Правобережної України

  • Господарське освоєння земель Південної України

  • Запорозьке козацтво після ліквідації Січі

  • Історичний розвиток Буковини

  • Історичний розвиток Закарпаття - "Угорської України"

  • Розділ 12. КУЛЬТУРНО-НАЦЮНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ В УКРАЇНІ

  • Форми народного соціального протесту

  • Початки культурно-національного відродження. Діяльність Кирило-Мефодіївського братства

  • Особливості національно-культурного відродження Галичини

  • Рух "будителів" у Закарпатській Україні

  • Українська мова як фактор культурно-національного відродження

  • Розділ 13. МОДЕРНІЗАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В ЕКОНОМІЦІ ТА СОЦІАЛЬНІЙ СФЕРІ

  • Селянська реформа 1860-х pp.

  • Демократичні реформи 1860-1870-х рр.

  • Важка промисловість: індустріалізація по-українськи

  • Місце господарського комплексу України в структурі європейської економіки

  • Революція 1848 р. та початок модернізаційних процесів на західноукраїнських землях

  • Модернізаційні процеси в соціальній сфері

  • Початки модернізації соціальної сфери на західноукраїнських землях

  • Розділ 14. ПІДНЕСЕННЯ І ПОЛІТИЗАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОГО РУХУ В УКРАЇНІ

  • Хлопоманство як різновид громадського руху

  • Становлення громадівського руху в Україні

  • Діяльність народовців у Галичині

  • Студентський рух на українських землях. "Братерство тарасівців"

  • Формування масової національної свідомості в Наддніпрянській Україні

  • Політизація українського національного руху. Перші політичні партії України

  • Суспільно-політичне життя на західноукраїнських землях. "П'ємонтизація" Галичини

  • Національне відродження на Буковині

  • Національний рух в Закарпатській Україні

  • Розділ 15. РЕВОЛЮЦІЯ ПОЧАТКУ XX ст.. ЯК ФАКТОР ПОЛІТИЧНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ

  • Робітничий рух в Україні 1905-1907 pp.

  • Селянська війна 1905-1907 рр.

  • Національно-ліберальна опозиція як складова революції "знизу"

  • Українська соціал-демократія в роки революції

  • Контрреволюційні сили в Україні

  • Дебют українства на парламентській арені

  • Розділ 16. УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА ДОБИ МОДЕРНІЗАЦІЇ

  • Реалізм та модерн у живописі

  • Театр та музична культура доби модерну

  • Модерн у літературі

  • Україна в Першій світовій війні

  • Україна в планах воюючих сторін

  • Воєнні дії на території України

  • Становище українців в Австро-Угорщині

  • Наростання господарської розрухи та політичної кризи в Російській імперії

  • Розділ 18. УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ ТА НАЦІОНАЛЬНИЙ ДЕРЖАВОТВОРЧИЙ ПРОЦЕС (1917-1920)

  • Формування організаційних структур та ідеологічних гасел Української революції. Утворення Центральної Ради

  • Боротьба за автономію України. І Універсал Центральної Ради
  • Корніловський заколот

  • Утворення Української Народної Республіки. III Універсал Центральної Ради

  • Війна більшовицької Росії за Україну взимку 1917-1918 рр.

  • Проголошення незалежності УНР

  • Український Гетьманат

  • Зовнішня політика Гетьманату

  • Падіння гетьманського режиму та відродження УНР

  • Друга війна УНР з радянською Росією

  • Українські сили у боротьбі з білими арміями

  • Українсько-польський союз та нова війна з радянською Росією

  • Західноукраїнська Народна Республіка

  • Розділ 19. УТВЕРДЖЕННЯ В УКРАЇНІ КОМУНІСТИЧНОГО РЕЖИМУ

  • Запровадження в Україні радянської державності наприкінці 1918 - початку 1919 рр.

  • Початок комуністичних перетворень

  • Повстанський антикомуністичний рух

  • Відновлення УСРР

  • Культурні процеси революційної доби

  • Розділ 20. УСРР В РОКИ НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

  • Впровадження нової економічної політики

  • Утворення СРСР

  • Відродження народного господарства

  • Суспільно-політичне життя

  • Штучність "кризи непу"

  • Політика українізації. Розвиток освіти, науки і культури

  • СТАЛІНСЬКА "РЕВОЛЮЦІЯ ЗВЕРХУ" (1929-1938). ТРАГЕДІЯ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 pp.

  • Генеральна лінія на "соціалістичну індустріалізацію"

  • Повторна колективізація сільського господарства

  • Трагедія штучного голодомору 1932-1933 рр.

  • Політика "культурної революції" та її жертви

  • Великий терор 1937-1938 рр. "Культ особи"

  • Розділ 22. ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД (1921-1938)

  • Українське питання в Другій Речіпосполитій Польській

  • Аграрна проблема

  • Утворення ОУН та її боротьба з режимом

  • Карпатська Україна

  • Культурно-духовне життя

  • Розділ 23. УКРАЇНА В ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ (1939-1945)

  • Радянізація Західної України

  • Приєднання Бессарабії і Північної Буковини до СРСР

  • Підготовка СРСР до війни

  • Початковий етап радянсько-німецької війни. Поразки СРСР

  • Воєнні дії на території України у першій половині 1942 р.

  • Гуманітарний зріз воєнної катастрофи

  • Україна в умовах нацистської окупації

  • Радянський партизанський рух

  • Боротьба Української повстанської армії

  • Звільнення України від нацистської окупації

  • Закінчення війни та повоєнне облаштування Європи. Вихід УРСР на міжнародну арену

  • Завершення процесу возз'єднання українських земель

  • Розділ 24. ПЕРШЕ ПОВОЄННЕ ДЕСЯТИЛІТТЯ

  • Сталінська диктатура повоєнної доби

  • Голод 1946-1947 рр.

  • Відбудова народного господарства

  • Завершення радянізашї західних областей

  • Розділ 25. ПОЧАТОК РОЗКЛАДУ ТОТАЛІТАРИЗМУ (1956-1965)

  • Спроби адміністративно-господарських реформ

  • Стан розвитку народного господарства

  • Здобутки і провали соціальної політики

  • Опозиційний рух

  • Розділ 26. ДВА ДЕСЯТИЛІТТЯ "ЗАСТОЮ" (1966-1985)

  • Наростання соціально-економічних проблем

  • Стан розвитку освіти і культури

  • Дисидентський рух

  • Розділ 27. ВІД БЮРОКРАТИЧНОЇ "ПЕРЕБУДОВИ" ДО НАРОДНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (1985-1991)

  • Конституційна реформа та її наслідки

  • Розгортання національно-визвольного руху

  • Відродження церковно-релігійного життя

  • Економічна програма "перебудови" та її крах

  • Суверенізація Української PCP

  • Народження незалежної України

  • Розділ 28. УТВЕРДЖЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ І СУВЕРЕННОЇ ДЕРЖАВИ (1991 - початок 2011)

  • Дерадянізація політичної системи

  • Політичне життя після прийняття Конституції 1996 р.

  • Зовнішня політика Української держави

  • Ринкові перетворення

  • Аграрна політика

  • Екологічні проблеми

  • Формування громадянського суспільства і політичної нації

  • Розвиток соціальної сфери

  • Культурне життя. Розвиток освіти та науки

  • Релігія та церква

  • Помаранчева революція

  • Нові виклики