Війна більшовицької Росії за Україну взимку 1917-1918 рр.

Історія України

Ще гостріше нападала на III Універсал про більшовицька "Пролетарская мысль", орган Київської ради робітничих депутатів. Щоправда, на перших порах у більшовиків не було достатніх сил, щоб вступити у відкриту боротьбу з УЦР. 16 листопада на об'єднаному засіданні виконкому рад робітничих і солдатських депутатів Києва Г.Пятаков виступив із заявою, в якій визнавалося, що крайовою владою в Україні є Центральна Рада, але фракція більшовиків вимагала її реорганізації на Всеукраїнському з'їзді рад робітничих і солдатських депутатів, на місцях влада повинна була зосередитись в руках рад. Ця заява викликала заперечення Центральної Ради та української революційної демократії, які вже фактично приступили до реалізації ідеї Всеукраїнських Установчих зборів, перед якими УЦР і повинна була скласти свої повноваження. УЦР оперативно розробила виборчий закон, який був ухвалений 29 листопада, а відкриття Установчих зборів призначила на 9 січня 1918 р.

Хоча більшовизація рад робітничих і солдатських депутатів в Україні восени 1917 р. була незаперечним фактом, однак вона не набула такого масштабу, як у Центральній Росії. Меншовики, есери, українські політичні партії досить упевнено протистояли більшовикам у радах, і ця обставина позначилась на ставленні останніх до УЦР. Скажімо, у Харкові в перші дні після більшовицького перевороту рада робітничих і солдатських депутатів висловилась за створення однорідного соціалістичного уряду, а згодом підтримала III Універсал. 27 листопада у Миколаєві на пленумі ради робітничих та солдатських депутатів було оголошено про спільність позиції з Центральною Радою, вирішено увійти з нею у ділові стосунки та визнати вищою крайовою владою. Житомирська, Полтавська та Катеринославська ради зайняли цілком лояльну до УЦР позицію.

Зрозуміло, що сили місцевих більшовицьких організацій були явно недостатніми, щоб їх ресурсами можна було захопити владу. Потрібна була потужна допомога петроградського центру, яка могла змінити ситуацію, але центр у листопаді всі свої засоби кинув на оволодіння армією, яка на-загал насторожено поставилася до петроградського перевороту.

Більшовицький план оволодіння армією полягав у компрометації та провокації Ставки закликами до негайного припинення війни. Ленін звільнив головнокомандуючого генерала Духоніна з посади і демагогічно запропонував полковим і дивізійним комітетам власноручно вести переговори з ворогом. Це поклало початок т. зв. братанню в окопах. На початку грудня контроль над Ставкою перейшов до більшовика М.Криленка. Декрет про мир і та форма, в якій він здійснювався, були добре продуманими засобами боротьби за владу, хоча коштували Росії остаточної втрати армії, рештки якої перетворилися в страшну деструктивну силу.

В такій ситуації Центральна Рада добре розуміла необхідність завершення війни, але намагалася діяти правовим, цивілізованим способом, прагнула координованих дій із військовим командуванням. Ще напередодні проголошення III Універсалу командування Південно-Західного фронту визнало УЦР та Генеральний секретаріат вищою владою України. 25 листопада представники Генерального секретаріату підписали зі Ставкою верховного головнокомандуючого угоду про передислокацію українізованих частин з усіх інших фронтів на Південно-Західний та Румунський, з яких був створений один Український фронт.

У ніч на 13 грудня військові органи УНР ліквідували загрозу перевороту в Києві, який готував більшовицький ВРК. Сформована В.Павленком 1-ша сердюцька дивізія роззброїла більшовицькі частини київського гарнізону і вислала їх за межі УНР. На кілька днів раніше було упереджено загрозу з боку 2-го гвардійського корпусу на чолі з Є.Бош.

Напередодні відкриття ініційованого більшовиками Всеукраїнського з'їзду рад Радою народних комісарів був оприлюднений ультиматум до Української Центральної Ради, що був побудований на цілому ряді звинувачень та інсинуацій у двозначності та буржуазності політики УЦР. РНК вимагав припинити таку політику, а крім того, взяти участь у боротьбі "з контрреволюційним кадетсько-каледінським повстанням", а в разі невиконання цих умов протягом двох діб оголошував Центральну Раду в стані відкритої війни з радянською владою. Таємне рішення про військові дії проти УНР петроградський уряд ухвалив кількома днями раніше.

Мала рада у відповідь на ультиматум вирішила припинити транспортування продовольчих вантажів на північ і негайно організувати власну грошову систему. В грудні до обігу надійшли кредитні білети українських грошей вартістю в 100 крб.

Обговорення ультиматуму додало емоцій та пристрастей роботі Всеукраїнського з'їзду рад, який відкрився у Києві 17 грудня 1917 р. В його роботі взяли участь понад дві тисячі депутатів, при цьому більшовики виявилися в абсолютній меншості. Читання ультиматуму одразу ж наелектризувало зал і налаштувало його проти більшовиків. їх представник В.Шахрай змушений був заявити, що ультиматум є непорозумінням, яке треба ліквідувати без кровопролиття. Після бурхливих дводенних обговорень з'їзд ухвалив резолюцію, запропоновану фракцією українських есерів. Резолюція визнала ультиматум РНК "замахом проти Української Народної Республіки", а також наголосила, що дії більшовицького уряду "загрожують до решти розірвати федеративні зв'язки, до яких прямує українська демократія".

Більшовики зрозуміли, що їх план у Києві зазнав повної поразки, але це не змусило їх капітулювати. 124 більшовицьких делегати демонстративно залишили з'їзд і виїхали до Харкова, де під захистом радянських військ був інсценізований альтернативний з'їзд рад. Т. зв. Харківський з'їзд рад виявився нечисленним і непредставницьким, його 200 делегатів репрезентували лише 89 рад і військово-революційних комітетів (з наявних понад 300 рад) переважно східних регіонів України. З'їзд вітав більшовицький переворот у Петрограді, політику РНК, проголосив установлення радянської влади в УНР і навіть обрав Центральний виконавчий комітет рад України, а той створив Народний секретаріат - альтернативний Генеральному секретаріатові радянський уряд України.

В.Ленін надіслав від РНК у Харків вітальну телеграму. Не лише ця телеграма, а й усі інші маніпуляції зі з'їздом видавали руку Петрограда, яка виписала сценарій захоплення України. Чи не вперше тут більшовики вдалися до прийому формування псевдоуряду. Уряд був настільки маріонетковим, що, за спогадами В.Затонського, "народні секретарі називали себе урядом, та самі до того ставилися трохи гумористично. Та й насправді: який же з нас був уряд без армії, фактично без території...". Але армія швидко знайшлася. За наказами В.Леніна її привів В.Антонов-Овсієнко з Росії для перетворення світової війни у громадянську. Згідно з ленінським ультиматумом, з 6 грудня радянська Росія і УНР були в стані війни.

Проте одразу форсувати збройні дії більшовики не наважилися. Громадська думка в Росії виявилася до них не готова, а напередодні скликання Всеросійських Установчих зборів нехтувати нею більшовики не наважувалися. Більшовики докладали чимало зусиль для зосередження в Харкові ударної групи військ, які з кінця грудня почали просуватися в бік західного Донбасу, 26 грудня захопили ст. Лозову, 31 грудня - Павлоград, З січня - Синельникове. Одночасно РНК оголосив про згоду відкрити ділові переговори з Центральною Радою.

6 січня 1918 р. В.Винниченко від імені Генерального секретаріату відправив до Петрограда умови, за яких українська сторона погоджувалась на переговори. Головними з них були: припинення військових дій та виведення радянських російських військ з території УНР, а також офіційне визнання УНР. Більшовики назвали відповідь Винниченка невизначеною і всю відповідальність за продовження громадянської війни поклали на Центральну Раду. 7 січня 1918 р. В.Антонов-Овсієнко від імені маріонеткового Народного секретаріату віддав наказ про початок наступу на Київ. За безпосередніми рішеннями ЦК РСДРП (б) і Раднаркому до кінця січня в Україну було надіслано з Росії 32 тис. робітників-червоногвардійців, солдатів і матросів. У наступ пішли війська, дислоковані в Росії, на Харківщині й Катеринославщині. Серед них були червоногвардійці з Москви, Петрограда, Брянська, Курська, Харкова, Катеринослава, Донбасу, а також балтійські і чорноморські матроси, солдати Західного фронту.

Командуючим угрупованнями, що рвалися до української столиці з трьох різних сторін, В.Антонов-Овсієнко призначив лівого есера, підполковника царської армії М.Муравйова. На момент захоплення Полтави він заявив, що швидше зруйнує до останнього будинку все місто, ніж відступить. Коли представники Полтавської ради робітничих та солдатських депутатів попросили Муравйова зі своїм військом залишити місто, він цинічно заявив, що прийшов сюди відновити радянську владу і не рушить далі, аж поки в Полтаві не визнають істинно народну Харківську раду. Наступні дії Муравйова були безпрецедентно кривавими.

28 грудня Генеральний секретаріат утворив Особливий комітет оборони України (М.Порш, С.Петлюра, В.Єщенко). Через три дні він призначив полковника Ю.Капкана командуючим військами для боротьби з більшовиками. Генеральний секретаріат схвалив постанову про створення армії УНР на засадах добровільності та оплати.

Тактичні особливості цієї війни полягали в тому, що вона практично не мала фронтів і велася ешелонним методом. Радянські війська просувалися залізницями. Тому багато важила оборона залізничних вузлів і станцій. Противник мав величезну чисельну перевагу, але вдала оборона допомагала уповільнювати його просування. Втім виявилося, що у найвідповідальніший момент у Центральної Ради не вистачило сил, щоб відбити агресію з півночі. Розрахунок на мільйони бійців в українізованих частинах старої армії не виправдався. До того ж війна пройшла повз українське село. Захоплене поділом поміщицької землі, селянство, яке в більшості своїй підтримувало Центральну Раду, практично не помітило її.

Найяскравіший епізод війни мав місце на станції Крути, поблизу Бахмача, де український гарнізон у складі чотирьох сотень юнкерської школи ім. Б.Хмельницького, перша сотня новоствореного Студентського куреня та добровольці Вільного козацтва 29 січня понад п'ять годин вели нерівний бій з шеститисячним радянським угрупованням, що рвалось до Києва. Коли до радянських військ підійшло підкріплення з бронепоїздом, українське командування віддало наказ відступити. Відступаючи в сутінках, студентська рота втратила орієнтир і вийшла на станцію Крути, вже зайняту червоногвардійцями. Розлючені втратами радянські командири наказали розстріляти 27 полонених студентів і гімназистів.

Зазвичай, захоплення українських міст здійснювалося за одним сценарієм: місцеві більшовики при наближенні радянських військ організовували повстання. Так радянська влада перемогла у Єлисаветграді, Катеринославі, Миколаєві, Одесі та інших містах. Такий же сценарій більшовики запланували для Києва. Центром підготовки збройного повстання у Києві став завод "Арсенал". Тут утворився більшовицький ревком на чолі з Я.Гамарніком. Не чекаючи підходу військ Муравйова, ревком розпочав повстання 29 січня. Наступного дня у місті розпочався загальний страйк. Прибуття Гайдамацького коша Слобідської України змінило співвідношення сил, і повстання було всюди придушене. 4 лютого гайдамаки штурмом взяли завод "Арсенал". Якраз у цей день війська Муравйова заволоділи Дарницею і мостами через Дніпро. За наказом Муравйова більшовицькі війська почали обстрілювати місто з важких гармат. Чотириденний обстріл призвів до численних руйнувань і пожеж. Зважаючи на них, а також зрозумівши, що місто не вдасться утримати в своїх руках, українська влада і військо вирішили тимчасово залишити Київ і відійти на захід, сподіваючись на швидку допомогу військ Четверного союзу.

Муравйов вимагав "нещадно знищити всіх офіцерів, юнкерів, гайдамаків, монархістів і всіх ворогів революції".Три дні у Києві тривала різанина. За різними даними, було знищено від 2 до 5 тис. осіб. Серед розстріляних переважали офіцери російської армії, які дотримувалися нейтралітету в цій війні. У ніч на 8 лютого в Лаврських покоях було застрелено і поколото багнетами митрополита Володимира (Богоявленського).

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора Литвин В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Війна більшовицької Росії за Україну взимку 1917-1918 рр.“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ВІДПОВІДАЛЬНОГО РЕДАКТОРА

  • Частина I. Доісторичний, ранньоісторичний та середньовічний періоди на території України

  • Пізній палеоліт

  • Людське суспільство епохи мезоліту

  • Аграрна (неолітична) революція

  • Епоха енеоліту в Україні. Трипільська культура

  • Епоха бронзи на території України

  • Українські Степ і Лісостеп у добу раннього заліза

  • Скіфський світ

  • Сармати в Північному Причорномор'ї

  • Розділ 2. СТАНОВЛЕННЯ ТА ПІДНЕСЕННЯ ДАВНЬОРУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Господарська діяльність, суспільний лад і духовний світ слов'ян

  • Становлення Давньоруської держави

  • Київська Русь у середині - другій половині X ст.

  • Хрещення Русі Володимиром Великим

  • Київська Русь у добу розквіту. Княжіння Ярослава Мудрого та Ярославичів

  • Спроби консолідації Київської Русі. Княжіння Володимира Мономаха та Мономаховичів

  • Розділ 3. КИЇВСЬКА РУСЬ У ДОБУ ПОЛІТИЧНОЇ ДЕЗІНТЕГРАЦІЇ І КНЯЗІВСЬКИХ МІЖУСОБИЦЬ

  • Галицько-Волинська держава Романа Мстиславича

  • Міжкнязівська боротьба за першість на Русі у переддень монгольської навали

  • Тенденції політичного розвитку Давньоруської держави

  • Соціокультурний розвиток Київської Русі

  • Розділ 4.ПІДНЕСЕННЯ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Корона Данила Галицького

  • Галицько-Волинська Русь наприкінці XIII - першій половині XIV ст.

  • Розділ 5. ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКО-РУСЬКЕ

  • Литовсько-Руське князівство в середині - другій половині XIV ст. Кревська унія 1385 р.

  • Князювання Вітовта. Городельська унія 1413 р.

  • Суспільно-політичні процеси у Великому князівстві Литовсько-Руському в ЗО-7в-ті роки XV ст.

  • Територіально-політичний та соціальний устрій Великого князівства Литовсько-Руського

  • Частина 2. Україна в ранній Новий час

  • Соціально-економічний розвиток українських земель у другій половині XVI - початку XVII ст.

  • Культурно-освітнє та церковно-релігійне життя України

  • Берестейський собор 1596 р. та проголошення церковної унії

  • Розділ 7. ПОЧАТКИ КОЗАЦЬКОЇ ЕРИ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ

  • Запорозька Січ як центр консолідації козацтва

  • Козацькі війни кінця XVI ст.

  • Військово-політична активність козацтва у першій чверті XVII ст. Гетьманування Петра Конашевича-Сагайдачного

  • Українське козацтво та православ'я. Роль козацтва у відновленні православної церковної ієрархії

  • Козацькі повстання 20-30-х років ХVII ст.

  • Розділ 8. УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ СЕРЕДИНИ XVII ст. СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Перемоги козацького повстання навесні 1648 р. Та його переростання в революцію

  • Розгортання революції та еволюція програмних вимог її лідерів

  • Війна за незалежність Української держави 1649 р. Зборівський мир

  • Розбудова Української держави наприкінці 1640-х - початку 1650-х рр.

  • Українсько-польські війни першої половини 1650-х рр.

  • Українсько-російський договір 1654 р.

  • Зміцнення Української держави та боротьба за соборність українських земель у середині - другій половині 1650-х рр.

  • Розділ 9. ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА ТА ІНОЗЕМНА ІНТЕРВЕНЦІЯ. БОРОТЬБА КОЗАЦТВА ЗА ВОЗЗ'ЄДНАННЯ УКРАЇНИ

  • Спроба українсько-польського примирення. Галицька угода 1658 р.

  • Українсько-російська війна 1658-1659 pp. та новий Переяславський договір

  • Розпад козацької України на два Гетьманати та розгортання громадянської війни

  • Прихід до влади на Правобережжі Петра Дорошенка. Боротьба за возз'єднання козацької України

  • Російсько-польсько-турецькі війни за Правобережжя. Загибель Правобережного Гетьманату

  • Розділ 10. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ТА КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНИ НАПРИКІНЦІ XVII-XVIII ст.

  • Анти-польське повстання на Правобережжі 1702-1704 рр. Боротьба за об'єднання України

  • Економічні та гуманітарні наслідки від втягненім України в Північну війну 1700-1721 рр.

  • Військово-політичний союз гетьмана Івана Мазепи зі Швецією 1708 р.

  • Українська політична еміграція в боротьбі з Москвою. Конституція 1710 р.

  • Гетьманат після Полтавської катастрофи 1709 р. Гетьманування І.Скоропадського

  • Запорозька Січ під зверхністю кримського хана

  • Перша реставрація гетьманства. Державна діяльність гетьмана Д.Апостола

  • Нова Січ

  • "Правління гетьманського уряду". Україна в часи російсько-турецької війни 1735-1739 рр.

  • Друга реставрація гетьманства. Державні реформи гетьмана К.Розумовського

  • Скасування гетьманства 1764 р. та включення Лівобережної України до складу Російської імперії

  • Ліквідація Запорозької Січі 1775 р. Останній кошовий Петро Калнишевський

  • Соціальні і національно-визвольні рухи на Правобережжі та в Західній Україні

  • Розвиток української культури, науки та освіти козацької доби

  • Частина 3. Українські землі в добу модернізації

  • Зміни в адміністративному і соціальному устрої Правобережної України

  • Господарське освоєння земель Південної України

  • Запорозьке козацтво після ліквідації Січі

  • Історичний розвиток Буковини

  • Історичний розвиток Закарпаття - "Угорської України"

  • Розділ 12. КУЛЬТУРНО-НАЦЮНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ В УКРАЇНІ

  • Форми народного соціального протесту

  • Початки культурно-національного відродження. Діяльність Кирило-Мефодіївського братства

  • Особливості національно-культурного відродження Галичини

  • Рух "будителів" у Закарпатській Україні

  • Українська мова як фактор культурно-національного відродження

  • Розділ 13. МОДЕРНІЗАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В ЕКОНОМІЦІ ТА СОЦІАЛЬНІЙ СФЕРІ

  • Селянська реформа 1860-х pp.

  • Демократичні реформи 1860-1870-х рр.

  • Важка промисловість: індустріалізація по-українськи

  • Місце господарського комплексу України в структурі європейської економіки

  • Революція 1848 р. та початок модернізаційних процесів на західноукраїнських землях

  • Модернізаційні процеси в соціальній сфері

  • Початки модернізації соціальної сфери на західноукраїнських землях

  • Розділ 14. ПІДНЕСЕННЯ І ПОЛІТИЗАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОГО РУХУ В УКРАЇНІ

  • Хлопоманство як різновид громадського руху

  • Становлення громадівського руху в Україні

  • Діяльність народовців у Галичині

  • Студентський рух на українських землях. "Братерство тарасівців"

  • Формування масової національної свідомості в Наддніпрянській Україні

  • Політизація українського національного руху. Перші політичні партії України

  • Суспільно-політичне життя на західноукраїнських землях. "П'ємонтизація" Галичини

  • Національне відродження на Буковині

  • Національний рух в Закарпатській Україні

  • Розділ 15. РЕВОЛЮЦІЯ ПОЧАТКУ XX ст.. ЯК ФАКТОР ПОЛІТИЧНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ

  • Робітничий рух в Україні 1905-1907 pp.

  • Селянська війна 1905-1907 рр.

  • Національно-ліберальна опозиція як складова революції "знизу"

  • Українська соціал-демократія в роки революції

  • Контрреволюційні сили в Україні

  • Дебют українства на парламентській арені

  • Розділ 16. УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА ДОБИ МОДЕРНІЗАЦІЇ

  • Реалізм та модерн у живописі

  • Театр та музична культура доби модерну

  • Модерн у літературі

  • Україна в Першій світовій війні

  • Україна в планах воюючих сторін

  • Воєнні дії на території України

  • Становище українців в Австро-Угорщині

  • Наростання господарської розрухи та політичної кризи в Російській імперії

  • Розділ 18. УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ ТА НАЦІОНАЛЬНИЙ ДЕРЖАВОТВОРЧИЙ ПРОЦЕС (1917-1920)

  • Формування організаційних структур та ідеологічних гасел Української революції. Утворення Центральної Ради

  • Боротьба за автономію України. І Універсал Центральної Ради

  • Корніловський заколот

  • Утворення Української Народної Республіки. III Універсал Центральної Ради

  • Війна більшовицької Росії за Україну взимку 1917-1918 рр.
  • Проголошення незалежності УНР

  • Український Гетьманат

  • Зовнішня політика Гетьманату

  • Падіння гетьманського режиму та відродження УНР

  • Друга війна УНР з радянською Росією

  • Українські сили у боротьбі з білими арміями

  • Українсько-польський союз та нова війна з радянською Росією

  • Західноукраїнська Народна Республіка

  • Розділ 19. УТВЕРДЖЕННЯ В УКРАЇНІ КОМУНІСТИЧНОГО РЕЖИМУ

  • Запровадження в Україні радянської державності наприкінці 1918 - початку 1919 рр.

  • Початок комуністичних перетворень

  • Повстанський антикомуністичний рух

  • Відновлення УСРР

  • Культурні процеси революційної доби

  • Розділ 20. УСРР В РОКИ НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

  • Впровадження нової економічної політики

  • Утворення СРСР

  • Відродження народного господарства

  • Суспільно-політичне життя

  • Штучність "кризи непу"

  • Політика українізації. Розвиток освіти, науки і культури

  • СТАЛІНСЬКА "РЕВОЛЮЦІЯ ЗВЕРХУ" (1929-1938). ТРАГЕДІЯ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 pp.

  • Генеральна лінія на "соціалістичну індустріалізацію"

  • Повторна колективізація сільського господарства

  • Трагедія штучного голодомору 1932-1933 рр.

  • Політика "культурної революції" та її жертви

  • Великий терор 1937-1938 рр. "Культ особи"

  • Розділ 22. ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД (1921-1938)

  • Українське питання в Другій Речіпосполитій Польській

  • Аграрна проблема

  • Утворення ОУН та її боротьба з режимом

  • Карпатська Україна

  • Культурно-духовне життя

  • Розділ 23. УКРАЇНА В ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ (1939-1945)

  • Радянізація Західної України

  • Приєднання Бессарабії і Північної Буковини до СРСР

  • Підготовка СРСР до війни

  • Початковий етап радянсько-німецької війни. Поразки СРСР

  • Воєнні дії на території України у першій половині 1942 р.

  • Гуманітарний зріз воєнної катастрофи

  • Україна в умовах нацистської окупації

  • Радянський партизанський рух

  • Боротьба Української повстанської армії

  • Звільнення України від нацистської окупації

  • Закінчення війни та повоєнне облаштування Європи. Вихід УРСР на міжнародну арену

  • Завершення процесу возз'єднання українських земель

  • Розділ 24. ПЕРШЕ ПОВОЄННЕ ДЕСЯТИЛІТТЯ

  • Сталінська диктатура повоєнної доби

  • Голод 1946-1947 рр.

  • Відбудова народного господарства

  • Завершення радянізашї західних областей

  • Розділ 25. ПОЧАТОК РОЗКЛАДУ ТОТАЛІТАРИЗМУ (1956-1965)

  • Спроби адміністративно-господарських реформ

  • Стан розвитку народного господарства

  • Здобутки і провали соціальної політики

  • Опозиційний рух

  • Розділ 26. ДВА ДЕСЯТИЛІТТЯ "ЗАСТОЮ" (1966-1985)

  • Наростання соціально-економічних проблем

  • Стан розвитку освіти і культури

  • Дисидентський рух

  • Розділ 27. ВІД БЮРОКРАТИЧНОЇ "ПЕРЕБУДОВИ" ДО НАРОДНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (1985-1991)

  • Конституційна реформа та її наслідки

  • Розгортання національно-визвольного руху

  • Відродження церковно-релігійного життя

  • Економічна програма "перебудови" та її крах

  • Суверенізація Української PCP

  • Народження незалежної України

  • Розділ 28. УТВЕРДЖЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ І СУВЕРЕННОЇ ДЕРЖАВИ (1991 - початок 2011)

  • Дерадянізація політичної системи

  • Політичне життя після прийняття Конституції 1996 р.

  • Зовнішня політика Української держави

  • Ринкові перетворення

  • Аграрна політика

  • Екологічні проблеми

  • Формування громадянського суспільства і політичної нації

  • Розвиток соціальної сфери

  • Культурне життя. Розвиток освіти та науки

  • Релігія та церква

  • Помаранчева революція

  • Нові виклики