Аграрна проблема

Історія України

Переважна більшість населення західноукраїнських земель прямо або опосередковано була пов'язана з сільським господарством. Зокрема, у Східній Галичині за переписом 1921 р. майже 94 % українського населення проживало на селі. У міру зростання чисельності населення посилювалося аграрне перенаселення. У Станіславському воєводстві майже 68 % селянських господарств були малоземельними (до 2 га), у Львівському і Тернопільському до таких належала половина господарств. Господарств площею понад 20 га налічувалося у Львівському воєводстві 0,4 %, у двох інших - по 0,6 %. Лише один з кожних десяти великих землевласників був українцем.

Аграрна політика польського уряду цілком і повністю підпорядковувалася колонізації і полонізації українських земель. Вона була започаткована законом "Основи земельної реформи" від 10 липня 1919 р. Мета реформи полягала у створенні аграрного устрою, який спирався б на "сильні, придатні для інтенсивного виробництва селянські господарства, що ґрунтуються на приватній власності різного типу і величини". Роль держави полягала у скуповуванні в поміщиків маєтків, поділі їх на дрібні ділянки (парцели) і продажу їх через банки всім бажаючим. При проведенні реформи в Західній Україні цю схему "підправили" законами від 15 липня і 17 грудня 1920 р. Тут держава продавала парцели не стільки місцевому селянству, скільки прийшлим людям. Майже обов'язковою умовою була "правильна" національність - польська. Виступаючи в сеймі 7 червня 1919 р., голова Польської народної партії і прем'єр-міністр В.Вітос відверто сказав: "Наша партія виходить із засади: скільки землі - стільки вітчизни. Земельну реформу ми розуміємо не тільки як соціально-економічне питання, а й як велику державну і національну проблему, завданням якої є розширити кордони нашої вітчизни, скріпити певність нашого національного стану посідання".

Прийнятий з ініціативи Ю.Пілсудського закон від 17 грудня 1920 р. давав змогу колишнім воїнам та інвалідам, які відзначилися в боях або вступили до війська добровільно і служили у фронтових частинах, безкоштовно отримати з державного земельного фонду до 45 га землі, щоб створити садибу (осаду). Створювалися "осадницький фонд" для надання низькопроцентних позик колоністам та "солдатський фонд", який виділяв демобілізованим кредити готівкою або натурою. Контроль за реалізацією закону про осадництво покладався на міністерство військових справ, яке повинне було здійснювати цю кампанію разом з міністерством земельних реформ. На місцях створювалися повітові "надавчі" комітети.

До січня 1923 р. між поляками було розподілено в Галичині майже 200 тис. га землі, на Волині - 112 тис, на Поліссі - 113 тис. га. Як правило, осадники поселялися не в селах, а окремо, створюючи власні хутори. За польськими джерелами, загальна кількість осадницьких господарств (військових і цивільних) складала 47 тис. Українські дослідники називають меншу цифру - до 40 тис. Не всі осадники витримували ворожість місцевого населення, у якого для поляків забирали землю, не зважаючи на його малоземелля.

Суспільно-політичне життя

У Східній Галичині комуністичний рух народився на місцевій основі. Весною 1918 р. з лівого крила драгоманівських соціалістичних гуртків виникла Інтернаціональна революційна соціал-демократія (ІРСД) на чолі з Й.Кріликом (псевдонім - Васильків), Р.Кузьмою, Р.Роздольським. Ще одна група місцевих "соціалістів-комуністів" оформилася у 1918 p. у Дрогобичі. У квітні 1919 p., в розпал українсько-польської війни, вони підняли повстання проти уряду ЗУНР. Путч тривав у Дрогобичі кілька годин і захлинувся без підтримки населення.

Більш потужним джерелом комуністичного руху стали військовополонені та біженці із західноукраїнських земель, які потрапили в Росію під час війни (таких налічувалося до 350 тис). Ідейний і організаційний вплив у цьому середовищі мали три політичні сили - українські есери, які перейшли на комуністичні позиції (боротьбисти), безпосередньо більшовики та опозиційна більшовикам Українська комуністична партія.

Комуністична партія Східної Галичини (КПСГ) утворилася на конференції в Станіславі в лютому 1919 р. Однак коли учасників конференції заарештували, від партії залишилася тільки назва. У травні цього ж року ЦК КП(б)У створив галицький партійний центр і оголосив, що КПСГ є обласною організацією КП(б)У.

У квітні 1920 р. в Києві відбулася галицько-буковинська партійна конференція, яка створила Галицький організаційний комітет КП(б)У на чолі з Ф.Коном. У Східну Галичину на підпільну роботу була направлена група комуністів. У кінці цього ж року через Комінтерн було проведене рішення про підпорядкування КПСГ Польській компартії. Після цього виникла надзвичайно цікава колізія, яка показала наочно всю відносність "пролетарського інтернаціоналізму" комуністів. Керівництво Комуністичної робітничої партії Польщі (КРПП) в січні 1921 р. не визнало автономних прав галицьких комуністів і намагалося перетворити КПСГ на звичайну обласну організацію. Це викликало розкол КПСГ на дві самостійні партії: КПСГ- офіційну і КПСГ- опозиційну. На чолі останньої стояли найбільш авторитетні лідери - Й.Крілик (Васильків), С.Сеник, К.Саврич (Максимович), Р.Роздольський, М.Теслюк, В.Корбутяк та ін.

КПСГ- опозиційна ("васильківці") виступала за розгортання революції у Східній Галичині, відокремлення її від Польщі і приєднання до радянських республік. КПСГ- офіційна разом із КРПП негативно ставилася до саботажних акцій і партизанського руху в Східній Галичині. Вона спиралася головним чином на робітничі і студентські осередки, серед яких українців майже не було. Комінтерну вдалося подолати розкол в комуністичному "русі" тільки в червні 1923 р. Тоді відбулася об'єднавча конференція двох партій, яка затвердила її нову назву Комуністична партія Західної України (КПЗУ). Діяльність КПЗУ поширилася на Волинь, Холмшину і Підляшшя. Партія вважалася частиною КРПП, але фактично підпорядковувалася ЦК КП(б)У і ЦК РКП(б), проводила власні з'їзди (в 1925 і 1928 рр.), обирала свій ЦК і зберігала місце в Комінтерні у складі польського представництва.

КПЗУ діяла у підпіллі, але мала можливість здійснювати легальні акції через Українське селянсько-робітниче соціалістичне об'єднання - Сельроб. Сельроб був створений у жовтні 1926 р. шляхом об'єднання Холмсько-Волинського селянського союзу і партії "Народна воля". Під впливом КПЗУ перебувала й діяльність Української со піал-демократичної партії, створеної у Львові в 1899 р. Рішенням партійного з'їзду у березні 1923 р. УСДП перейшла на комуністичну платформу. Органом КПЗУ був журнал "Наша правда", що виходив у Берліні.

Коли лютнево-березневий (1927 р.) пленум ЦК КП(б)У засудив інспірований генеральним секретарем ЦК Л.Кагановичем "національний ухил" О.Шумського, проти цього виступив секретар Закордонного бюро допомоги КПЗУ, член ЦК КПЗУ і кандидат в члени ЦК КП(б)У К.Саврич (Максимович). 10 членів і кандидатів у члени ЦК КПЗУ виступили на підтримку заяви Максимовича, тобто відкрито протиставили себе ЦК КП(б)У і Кагановичу. Після цього КПЗУ розкололася.

У січні 1928 р. партійна нарада в Данцігу оголосила себе конференцією КПЗУ. Члени ЦК, які виступили на захист О.Шумського, були підтримані основним складом партії. У цьому ж місті майже одночасно відбулася партійна нарада, скликана меншістю ЦК - Н.Шапіро і П.Мінцем. Нарада назвала "самозванною" скликану більшістю ЦК конференцію і заявила, що васильківці пройшли "блискавичну еволюцію від комунізму до націоналізму". Через місяць виконком Комінтерну виключив керівників КПЗУ Й.Крілика, Р.Кузьму (Турянського) та їх прихильників з партії і з Комінтерну. Під час НІ з'їзду КПЗУ влітку 1928 р. у партії залишилася лише третина попереднього складу, тобто не більше 600 осіб. Наприкінці цього року опозиційна більшість оголосила про свій саморозпуск. Лідери її зробили заяви про визнання помилок і виїхали в радянську Україну. Незабаром вони були репресовані.

Невдачі у боротьбі за національну державність сприяли виникненню українського націоналізму в середовищі молодшого покоління українських патріотів. Демократичні гасла, на яких будувалися тактика і стратегія лідерів Української революції, не принесли успіху. З іншого боку, перед очима молодих був приклад більшовиків, успіх Б.Муссоліні, зростання авторитету націонал-соціалізму. В 1922 р. в українському військовому таборі в Йозефові (Чехословаччина) виникла "Група української національної молоді". Услід за цим подібні групи були створені в українському емігрантському середовищі Праги, в інших містах Чехословаччини, у тому числі серед українців Пряшівщини. Відділення ГУНМ виникли і в австрійських вузах. У програмі ГУНМ вказувалося, що кінцевою метою організації її члени вважають "самостійну, незалежну, суверенну демократичну українську державу, обнімаючу в своїх кордонах землі, заселені українським народом".

Під впливом діяльності ГУНМ на переламі 1925-1926 рр. у Львові створився "Союз української націоналістичної молоді". СУН М був досить неорганізованим угрупованням, але рівень організації майже не впливав на його головну мету: пропагувати націоналізм як важіль у майбутній національно-визвольній боротьбі з польськими окупантами.

У 1925 р. у Подєбрадах (Чехословаччина), де працювала одна з небагатьох українських вищих шкіл за межами УСРР, виникла "Легія українських націоналістів" (ЛУН). Очолив її відомий в 30-40-х рр. діяч українського націоналістичного руху М.Сціборський.

Всі ці організації розуміли свою слабість, яка полягала у роз'єднаності і теоретичній незабезпеченості поставлених цілей. У листі до генерала М.Омеляновича-Павленка від 9 липня 1925 р. ГУНМ (права) підкреслювала, що об'єднатися можна лише на основі цілковитого ідейного збігання позицій, якщо політичні організації мають "ясну і подану до прилюдного відома програму, основою якої є повна суверенність і незалежність української держави". ГУНМ пропонувала створити на фунті її журналу "Національна думка" теоретичний орган, який міг би ідейно об'єднувати молодь і всіх відданих українській справі людей у різних країнах. Якраз на основі цього видання був заснований теоретичний орган українських націоналістів "Розбудова нації".

Ідейним натхненником українських націоналістів довоєнних часів був Дмитро Донцов. Він народився в Мелітополі, навчався у Петербурзькому і Віденському університетах, неодноразово був заарештований царськими жандармами за приналежність до Революційної української партії та Української соціал-демократичної робітничої партії і у 1908 р. змушений був емігрувати до Львова. У 1914 р. Д.Донцов організував Союз визволення України, а в 1917 р. повернувся в Київ. П.Скоропадський доручив йому організувати і очолити Українське телеграфне агентство і Державне бюро преси. У 1919-1921 рр. він працював керівником Українського пресового бюро в Берліні, а в 1922 р. повернувся до Львова, заснував Українську партію національної роботи і редагував її орган - двотижневик "Заграва". Від 1922 до 1939 рр. Д.Донцов керував редакцією поновленого "Літературно-наукового вісника" (з 1932 р. - "Вісника"), який відігравав велику роль у тогочасному політичному і культурному житті Західної України. Його намагання виступити в ролі практичного політика виявилися невдалими, створена ним партія незабаром розпалася. Але серед українських діячів міжвоєнного періоду не було рівних Донцову мислителів, здатних у блискучому публіцистичному стилі донести до свідомості звичайних людей суть філософських систем. Книга Д.Донцова "Націоналізм", яка з'явилася у Львові в 1926 р., сприяла кристалізації націоналістичної ідеології.

Іншими впливовими теоретиками і пропагандистами українського націоналізму були Д.Андрієвський, Ю.Вассиян, В.Мартинець і особливо - М.Сціборський , які друкувалися у празькому журналі "Розбудова нації". Д.Донцов називав пропаговане ним вчення "чинним націоналізмом". Той націоналізм, який оформився у працях публіцистів "Розбудови нації", отримав назву "організованого".

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора Литвин В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Аграрна проблема“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ВІДПОВІДАЛЬНОГО РЕДАКТОРА

  • Частина I. Доісторичний, ранньоісторичний та середньовічний періоди на території України

  • Пізній палеоліт

  • Людське суспільство епохи мезоліту

  • Аграрна (неолітична) революція

  • Епоха енеоліту в Україні. Трипільська культура

  • Епоха бронзи на території України

  • Українські Степ і Лісостеп у добу раннього заліза

  • Скіфський світ

  • Сармати в Північному Причорномор'ї

  • Розділ 2. СТАНОВЛЕННЯ ТА ПІДНЕСЕННЯ ДАВНЬОРУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Господарська діяльність, суспільний лад і духовний світ слов'ян

  • Становлення Давньоруської держави

  • Київська Русь у середині - другій половині X ст.

  • Хрещення Русі Володимиром Великим

  • Київська Русь у добу розквіту. Княжіння Ярослава Мудрого та Ярославичів

  • Спроби консолідації Київської Русі. Княжіння Володимира Мономаха та Мономаховичів

  • Розділ 3. КИЇВСЬКА РУСЬ У ДОБУ ПОЛІТИЧНОЇ ДЕЗІНТЕГРАЦІЇ І КНЯЗІВСЬКИХ МІЖУСОБИЦЬ

  • Галицько-Волинська держава Романа Мстиславича

  • Міжкнязівська боротьба за першість на Русі у переддень монгольської навали

  • Тенденції політичного розвитку Давньоруської держави

  • Соціокультурний розвиток Київської Русі

  • Розділ 4.ПІДНЕСЕННЯ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Корона Данила Галицького

  • Галицько-Волинська Русь наприкінці XIII - першій половині XIV ст.

  • Розділ 5. ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКО-РУСЬКЕ

  • Литовсько-Руське князівство в середині - другій половині XIV ст. Кревська унія 1385 р.

  • Князювання Вітовта. Городельська унія 1413 р.

  • Суспільно-політичні процеси у Великому князівстві Литовсько-Руському в ЗО-7в-ті роки XV ст.

  • Територіально-політичний та соціальний устрій Великого князівства Литовсько-Руського

  • Частина 2. Україна в ранній Новий час

  • Соціально-економічний розвиток українських земель у другій половині XVI - початку XVII ст.

  • Культурно-освітнє та церковно-релігійне життя України

  • Берестейський собор 1596 р. та проголошення церковної унії

  • Розділ 7. ПОЧАТКИ КОЗАЦЬКОЇ ЕРИ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ

  • Запорозька Січ як центр консолідації козацтва

  • Козацькі війни кінця XVI ст.

  • Військово-політична активність козацтва у першій чверті XVII ст. Гетьманування Петра Конашевича-Сагайдачного

  • Українське козацтво та православ'я. Роль козацтва у відновленні православної церковної ієрархії

  • Козацькі повстання 20-30-х років ХVII ст.

  • Розділ 8. УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ СЕРЕДИНИ XVII ст. СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Перемоги козацького повстання навесні 1648 р. Та його переростання в революцію

  • Розгортання революції та еволюція програмних вимог її лідерів

  • Війна за незалежність Української держави 1649 р. Зборівський мир

  • Розбудова Української держави наприкінці 1640-х - початку 1650-х рр.

  • Українсько-польські війни першої половини 1650-х рр.

  • Українсько-російський договір 1654 р.

  • Зміцнення Української держави та боротьба за соборність українських земель у середині - другій половині 1650-х рр.

  • Розділ 9. ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА ТА ІНОЗЕМНА ІНТЕРВЕНЦІЯ. БОРОТЬБА КОЗАЦТВА ЗА ВОЗЗ'ЄДНАННЯ УКРАЇНИ

  • Спроба українсько-польського примирення. Галицька угода 1658 р.

  • Українсько-російська війна 1658-1659 pp. та новий Переяславський договір

  • Розпад козацької України на два Гетьманати та розгортання громадянської війни

  • Прихід до влади на Правобережжі Петра Дорошенка. Боротьба за возз'єднання козацької України

  • Російсько-польсько-турецькі війни за Правобережжя. Загибель Правобережного Гетьманату

  • Розділ 10. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ТА КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНИ НАПРИКІНЦІ XVII-XVIII ст.

  • Анти-польське повстання на Правобережжі 1702-1704 рр. Боротьба за об'єднання України

  • Економічні та гуманітарні наслідки від втягненім України в Північну війну 1700-1721 рр.

  • Військово-політичний союз гетьмана Івана Мазепи зі Швецією 1708 р.

  • Українська політична еміграція в боротьбі з Москвою. Конституція 1710 р.

  • Гетьманат після Полтавської катастрофи 1709 р. Гетьманування І.Скоропадського

  • Запорозька Січ під зверхністю кримського хана

  • Перша реставрація гетьманства. Державна діяльність гетьмана Д.Апостола

  • Нова Січ

  • "Правління гетьманського уряду". Україна в часи російсько-турецької війни 1735-1739 рр.

  • Друга реставрація гетьманства. Державні реформи гетьмана К.Розумовського

  • Скасування гетьманства 1764 р. та включення Лівобережної України до складу Російської імперії

  • Ліквідація Запорозької Січі 1775 р. Останній кошовий Петро Калнишевський

  • Соціальні і національно-визвольні рухи на Правобережжі та в Західній Україні

  • Розвиток української культури, науки та освіти козацької доби

  • Частина 3. Українські землі в добу модернізації

  • Зміни в адміністративному і соціальному устрої Правобережної України

  • Господарське освоєння земель Південної України

  • Запорозьке козацтво після ліквідації Січі

  • Історичний розвиток Буковини

  • Історичний розвиток Закарпаття - "Угорської України"

  • Розділ 12. КУЛЬТУРНО-НАЦЮНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ В УКРАЇНІ

  • Форми народного соціального протесту

  • Початки культурно-національного відродження. Діяльність Кирило-Мефодіївського братства

  • Особливості національно-культурного відродження Галичини

  • Рух "будителів" у Закарпатській Україні

  • Українська мова як фактор культурно-національного відродження

  • Розділ 13. МОДЕРНІЗАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В ЕКОНОМІЦІ ТА СОЦІАЛЬНІЙ СФЕРІ

  • Селянська реформа 1860-х pp.

  • Демократичні реформи 1860-1870-х рр.

  • Важка промисловість: індустріалізація по-українськи

  • Місце господарського комплексу України в структурі європейської економіки

  • Революція 1848 р. та початок модернізаційних процесів на західноукраїнських землях

  • Модернізаційні процеси в соціальній сфері

  • Початки модернізації соціальної сфери на західноукраїнських землях

  • Розділ 14. ПІДНЕСЕННЯ І ПОЛІТИЗАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОГО РУХУ В УКРАЇНІ

  • Хлопоманство як різновид громадського руху

  • Становлення громадівського руху в Україні

  • Діяльність народовців у Галичині

  • Студентський рух на українських землях. "Братерство тарасівців"

  • Формування масової національної свідомості в Наддніпрянській Україні

  • Політизація українського національного руху. Перші політичні партії України

  • Суспільно-політичне життя на західноукраїнських землях. "П'ємонтизація" Галичини

  • Національне відродження на Буковині

  • Національний рух в Закарпатській Україні

  • Розділ 15. РЕВОЛЮЦІЯ ПОЧАТКУ XX ст.. ЯК ФАКТОР ПОЛІТИЧНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ

  • Робітничий рух в Україні 1905-1907 pp.

  • Селянська війна 1905-1907 рр.

  • Національно-ліберальна опозиція як складова революції "знизу"

  • Українська соціал-демократія в роки революції

  • Контрреволюційні сили в Україні

  • Дебют українства на парламентській арені

  • Розділ 16. УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА ДОБИ МОДЕРНІЗАЦІЇ

  • Реалізм та модерн у живописі

  • Театр та музична культура доби модерну

  • Модерн у літературі

  • Україна в Першій світовій війні

  • Україна в планах воюючих сторін

  • Воєнні дії на території України

  • Становище українців в Австро-Угорщині

  • Наростання господарської розрухи та політичної кризи в Російській імперії

  • Розділ 18. УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ ТА НАЦІОНАЛЬНИЙ ДЕРЖАВОТВОРЧИЙ ПРОЦЕС (1917-1920)

  • Формування організаційних структур та ідеологічних гасел Української революції. Утворення Центральної Ради

  • Боротьба за автономію України. І Універсал Центральної Ради

  • Корніловський заколот

  • Утворення Української Народної Республіки. III Універсал Центральної Ради

  • Війна більшовицької Росії за Україну взимку 1917-1918 рр.

  • Проголошення незалежності УНР

  • Український Гетьманат

  • Зовнішня політика Гетьманату

  • Падіння гетьманського режиму та відродження УНР

  • Друга війна УНР з радянською Росією

  • Українські сили у боротьбі з білими арміями

  • Українсько-польський союз та нова війна з радянською Росією

  • Західноукраїнська Народна Республіка

  • Розділ 19. УТВЕРДЖЕННЯ В УКРАЇНІ КОМУНІСТИЧНОГО РЕЖИМУ

  • Запровадження в Україні радянської державності наприкінці 1918 - початку 1919 рр.

  • Початок комуністичних перетворень

  • Повстанський антикомуністичний рух

  • Відновлення УСРР

  • Культурні процеси революційної доби

  • Розділ 20. УСРР В РОКИ НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

  • Впровадження нової економічної політики

  • Утворення СРСР

  • Відродження народного господарства

  • Суспільно-політичне життя

  • Штучність "кризи непу"

  • Політика українізації. Розвиток освіти, науки і культури

  • СТАЛІНСЬКА "РЕВОЛЮЦІЯ ЗВЕРХУ" (1929-1938). ТРАГЕДІЯ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 pp.

  • Генеральна лінія на "соціалістичну індустріалізацію"

  • Повторна колективізація сільського господарства

  • Трагедія штучного голодомору 1932-1933 рр.

  • Політика "культурної революції" та її жертви

  • Великий терор 1937-1938 рр. "Культ особи"

  • Розділ 22. ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД (1921-1938)

  • Українське питання в Другій Речіпосполитій Польській

  • Аграрна проблема
  • Утворення ОУН та її боротьба з режимом

  • Карпатська Україна

  • Культурно-духовне життя

  • Розділ 23. УКРАЇНА В ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ (1939-1945)

  • Радянізація Західної України

  • Приєднання Бессарабії і Північної Буковини до СРСР

  • Підготовка СРСР до війни

  • Початковий етап радянсько-німецької війни. Поразки СРСР

  • Воєнні дії на території України у першій половині 1942 р.

  • Гуманітарний зріз воєнної катастрофи

  • Україна в умовах нацистської окупації

  • Радянський партизанський рух

  • Боротьба Української повстанської армії

  • Звільнення України від нацистської окупації

  • Закінчення війни та повоєнне облаштування Європи. Вихід УРСР на міжнародну арену

  • Завершення процесу возз'єднання українських земель

  • Розділ 24. ПЕРШЕ ПОВОЄННЕ ДЕСЯТИЛІТТЯ

  • Сталінська диктатура повоєнної доби

  • Голод 1946-1947 рр.

  • Відбудова народного господарства

  • Завершення радянізашї західних областей

  • Розділ 25. ПОЧАТОК РОЗКЛАДУ ТОТАЛІТАРИЗМУ (1956-1965)

  • Спроби адміністративно-господарських реформ

  • Стан розвитку народного господарства

  • Здобутки і провали соціальної політики

  • Опозиційний рух

  • Розділ 26. ДВА ДЕСЯТИЛІТТЯ "ЗАСТОЮ" (1966-1985)

  • Наростання соціально-економічних проблем

  • Стан розвитку освіти і культури

  • Дисидентський рух

  • Розділ 27. ВІД БЮРОКРАТИЧНОЇ "ПЕРЕБУДОВИ" ДО НАРОДНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (1985-1991)

  • Конституційна реформа та її наслідки

  • Розгортання національно-визвольного руху

  • Відродження церковно-релігійного життя

  • Економічна програма "перебудови" та її крах

  • Суверенізація Української PCP

  • Народження незалежної України

  • Розділ 28. УТВЕРДЖЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ І СУВЕРЕННОЇ ДЕРЖАВИ (1991 - початок 2011)

  • Дерадянізація політичної системи

  • Політичне життя після прийняття Конституції 1996 р.

  • Зовнішня політика Української держави

  • Ринкові перетворення

  • Аграрна політика

  • Екологічні проблеми

  • Формування громадянського суспільства і політичної нації

  • Розвиток соціальної сфери

  • Культурне життя. Розвиток освіти та науки

  • Релігія та церква

  • Помаранчева революція

  • Нові виклики