Культурно-духовне життя

Історія України

За Ризьким мирним договором Польська держава брала на себе зобов'язання забезпечити росіянам, українцям і білорусам, які підпадали під її владу, умови для розвитку національних мов, шкіл і культури. Конституції 1921 і 1935 рр. підтверджували правовий статус національних меншин і у цьому цілком відповідали стандартам міжнародного права. Отже, законодавчі передумови для розвитку української культури в Другій Речіпосполитій існували. Однак підзаконні акти, які приймалися владою різного рівня, блокували декларативні норми Конституції і сеймові закони. На практиці проводилася політика "перетравлювання" національних меншин. Не сподіваючись на її успіх щодо дорослого населення, влада звертала особливу увагу на школу, щоб виховати в національному польському дусі молоде покоління.

З ініціативи одного з лідерів польських націонал-демократів і міністра віросповідань та загальної освіти графа Станіслава Грабського польський сейм 31 липня 1924 р. прийняв особливий ("кресовий") шкільний закон для Західної України і Західної Білорусії. Закон запроваджував утраквістичні (двомовні) школи. Формально всі школи, як українські, так і польські, могли перетворюватися на двомовні, якщо певна більшість батьків подавала відповідні прохання-декларації у місцеві органи освіти (хоча й тут спостерігався елемент дискримінації: вимагалося подання декларацій від батьків не більше 20 польських учнів і не менше 40 українських учнів). Фактично ж утраквістичні школи, особливо початкові, ставали суто польськими, якщо вчителі не знали обох мов. Про те, щоб учителі не знали української мови, польський уряд потурбувався окремо. У 1923 р. була закрита єдина українська чоловіча семінарія у Львові. Згодом стали двомовними українські жіночі учительські семінарії у Львові та Перемишлі.

На початку 30-х рр. майже 400 тис. дітей українців у Львівському воєводстві залишалися поза школою. У 1936 р. волинський воєвода Г.Юзефський доповідав урядові, що 142 тис. українських дітей не відвідували школу. Не дивно, що неписьменність серед українського населення у Львівському воєводстві становила 29 %, у Тернопільському - 39, Станіславському - 46, а Волинському - 69 %.

Утім, якщо у Польщі певна кількість українських шкіл все-таки залишалася, то українці Румунії вже у 1924 р. були позбавлені можливості навчати своїх дітей в національних школах. Характерно, що румунізація торкнулася тільки українських шкіл. Німецьких, угорських та інших національних шкіл, які функціонували на Буковині з часів Австро-Угорщини, румунізація не торкнулася.

На Закарпатті кількість національних шкіл в цілому відповідала питомій вазі населення відповідної національності. У 1938 р. в краї налічувалося 803 школи, з них: 463 українські, 365 чеських, 117 угорських, 24 німецькі. Чеські школи були нечисленними і засновувалися з метою забезпечити національну освіту для дітей державних службовців, надісланих із Праги та інших міст Чехії. На одного вчителя в чеських школах припадало 5, а в українських - 40 дітей.

Головним же осередком української культури у міжвоєнний період залишалося засноване у 1873 р. Наукове товариство ім. Т.Шевченка. Діяльність Його послабилася порівняно з австрійськими часами: зменшився приплив нових сил, багато вчених емігрували в інші країни, польська влада не надавала установі жодної фінансової підтримки. 1 все ж, завдяки підтримці української громади, НТШ утримувало велику бібліотеку, три музеї і два науково-дослідні інститути. У 20-х рр. певні кошти надходили від уряду радянської України. Членами НТШ у міжвоєнний період були понад 200 науковців, серед них - літературознавці В.Гнатюк, М.Возняк, К.Студинський, В.Щурат, історики І.Криіґяксвич, С.Томашівський, археолог Я. Пастернак, філолог і мистецтвознавець І.Свєнціцький, фольклорист і музикознавець Ф.Колесса, математик і фізик ВЛевицький, лікарі М.Музика, М.Панчишин та ін.

У червні 1921 р. Раднарком УСРР перейменував Українську академію наук на Всеукраїнську (ВУАН) якраз для того, щоб підкреслити: ця установа має об'єднувати вчених усієї України - як радянської, так і українських земель під Польщею, Румунією і Чехословаччиною. Членами ВУАН були обрані вчені з НТШ - М.Возняк, В.Гнатюк, Ф.Колесса, К.Студинський і В.Щурат. Самогубство М.Скрипника і переслідування М.Грушевського, які були ключовими фігурами в контактах науковців ВУАН і НТШ, обірвали ці контакти.

Українська література міжвоєнної доби була вкрай заполітизована, і письменники не бачили у цьому недоліку. Проте більшість майстрів слова зберегли незалежність від певної політичної ідеї або ідеологічного гасла, намагаючись у своїй творчості відбивати настрої, прагнення і мрії народу, як вони їх розуміли. Передусім до них належали митці старшого покоління - Василь Стефаник, Уляна Кравченко, Марко Черемшина. З них брали приклад письменники середнього віку й ті, хто тільки починав свою творчість: Богдан-Ігор Антонич, Ірина Вільде, Катря Гриневичева, Петро Карманський, Богдан Лепкий, Андрій Чайківський, Юра Шкрумеляк та ін.

Навколо донцовського журналу "Вісник" гуртувалися письменники і поети націоналістичного спрямування. До них належали прозаїки Олесь Бабій, Юрій Клен, Улас Самчук, поети "квадриги" Євген Маланюк, Леонід Мосендз, Олег Ольжич, Олена Теліга. Літературно-мистецька група "Горно" об'єднувала львівських письменників прорадянського спрямування - Василя Бобинського, Олександра Гаврилкжа, Ярослава Гадана. Петра Козланюка, Кузьму Пелехатого, Степана Тудора та ін. Ця група видавала у Львові журнал "Вікна". Навколо журналу "Нові шляхи", який редагував Антон Крушельницький, теж гуртувалися письменники, котрі перебували під впливом КПЗУ.

Асоціація незалежних українських митців об'єднувала літераторів і художників багатьох шкіл, які мешкали по всьому світу. Членами АНУМ від її заснування у 1931 р. були, зокрема, художники Микола Глущенко (Париж), Володимир Січинський (Прага), Марія Дольницька (Берлін), Святослав Гординський (Львів), Олександр Архипенко (Нью-Йорк), Михайло Бойчук (Київ) та ін. З метою популяризації творчості визначних майстрів українського мистецтва Асоціація організувала персональні виставки. Великою подією в культурному житті стали виставки Олени Кульчицької (1933 р.), Лева Геца (1934 р.), Олекси Грищенка (1934 р.), Володимира Ласовського (1939 р.).

Національну культуру і мистецтво підтримували українські кооператори, промисловці і банкіри, які об'єднувалися в Союз українських купців і промисловців. Член ради цього союзу видавець Іван Тиктор був ініціатором багатьох культурно-мистецьких акцій. Особливо помітну роль відігравала постійна опіка над українським мистецьким середовищем з боку митрополита Андрея Шептицького. Багато художників були стипендіатами митрополита, завдяки йому навчалися і вдосконалювали свою майстерність за кордоном (серед них - Михайло Бойчук, Олекса Новаківський, Модест Сосенко, Іван Труш).

Вельми поважну роль у духовно-культурному житті українців західного регіону відігравала церква. У Східній Галичині незаперечним авторитетом користувалася Українська греко-католицька церква, яка підпорядковувалася Ватикану, а на Волині і в українській частині Полісся, Підляшшя і Холмщини - православна церква. Незважаючи на принципові відмінності, обидві церкви були єдині у протистоянні польській католицькій церкві і її спробам полонізувати населення східних "кресів". Ця єдність відігравала істотну роль у збереженні національної ідентичності українського населення. З іншого боку, патріотична позиція церков, їх протистояння полонізації зміцнювали позиції церковних ієрархів і посилювали вплив останніх на українське населення.

Безмежний авторитет серед населення Східної Галичини мав митрополит УГКЦ з 1900 р. Андрей Шептицький. У своїй пастирській діяльності він робив наголос на культурному відродженні українського населення, активно сприяв формуванню національної державності. Не випадково царський уряд протримав його два з половиною роки в ув'язненні, коли у 1914 р. окупував Галичину. А.Шептицький здобув свободу завдяки революції в Росії, після чого поринув у роботу, пов'язану з утворенням і зміцненням Західноукраїнської Народної Республіки. Під час українсько-польської війни 1918-1919 рр. він був інтернований польськими властями. У вересні 1923 р. польський уряд знову його заарештував і тримав у Познані, подалі від України. Лише після втручання Папи Римського владика отримав можливість повернутися у Львів і продовжити служіння церкві на посаді митрополита.

УГКЦ створила мережу молодіжних організацій і жіночих товариств, завдяки яким її вплив на віруючих ставав більш цілеспрямованим. Вона мала навіть власні політичні організації - Українську католицьку народну партію (згодом - Українську народну обнову) і Український католицький союз. З 1929 р. у країні функціонував єдиний український вищий навчальний заклад - Богословська академія на чолі з ректором Йосипом Сліпим.

Вищі ієрархи православної церкви - митрополит Діонісій і п'ять єпископів - були росіянами. Духовенство на початку 20-х рр. теж було в основному російським і вороже ставилося не тільки до Польської держави, а й до національних прагнень українців. Воно боронило російський характер церкви, зокрема вживання російської мови при виконанні релігійних обрядів. Становище змінилося у вересні 1924 р., коли синод православної церкви у Варшаві за наполяганням уряду розірвав зв'язки з московською патріархією, проголосив автокефалію і дозволив богослужіння українською мовою. Дальшу українізацію православної церкви підштовхнув православний церковний з'їзд у Луцьку, що відбувся 5-6 червня 1927 р.

Польський уряд побоювався, що українізація православної церкви допоможе утворенню єдиного фронту греко-католиків і православних під гаслами національного відродження українців. Не захищена, подібно до греко-католиків, конкордатом між Римом і Варшавою, православна церква з 1937 р. стала об'єктом атак з боку уряду і польських націоналістичних організацій на "кресах". Розгорнулася кампанія "ревіндикації", тобто примусового навернення православних до католицизму. За червень і липень 1938 р. на Холмщині було зруйновано 112 церков, у тому числі багато старовинних споруд XII-XVI ст. У 1914 р. тут діяло 389 православних храмів, а в 1939 р. залишився тільки 51 храм.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора Литвин В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Культурно-духовне життя“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ВІДПОВІДАЛЬНОГО РЕДАКТОРА

  • Частина I. Доісторичний, ранньоісторичний та середньовічний періоди на території України

  • Пізній палеоліт

  • Людське суспільство епохи мезоліту

  • Аграрна (неолітична) революція

  • Епоха енеоліту в Україні. Трипільська культура

  • Епоха бронзи на території України

  • Українські Степ і Лісостеп у добу раннього заліза

  • Скіфський світ

  • Сармати в Північному Причорномор'ї

  • Розділ 2. СТАНОВЛЕННЯ ТА ПІДНЕСЕННЯ ДАВНЬОРУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Господарська діяльність, суспільний лад і духовний світ слов'ян

  • Становлення Давньоруської держави

  • Київська Русь у середині - другій половині X ст.

  • Хрещення Русі Володимиром Великим

  • Київська Русь у добу розквіту. Княжіння Ярослава Мудрого та Ярославичів

  • Спроби консолідації Київської Русі. Княжіння Володимира Мономаха та Мономаховичів

  • Розділ 3. КИЇВСЬКА РУСЬ У ДОБУ ПОЛІТИЧНОЇ ДЕЗІНТЕГРАЦІЇ І КНЯЗІВСЬКИХ МІЖУСОБИЦЬ

  • Галицько-Волинська держава Романа Мстиславича

  • Міжкнязівська боротьба за першість на Русі у переддень монгольської навали

  • Тенденції політичного розвитку Давньоруської держави

  • Соціокультурний розвиток Київської Русі

  • Розділ 4.ПІДНЕСЕННЯ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Корона Данила Галицького

  • Галицько-Волинська Русь наприкінці XIII - першій половині XIV ст.

  • Розділ 5. ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКО-РУСЬКЕ

  • Литовсько-Руське князівство в середині - другій половині XIV ст. Кревська унія 1385 р.

  • Князювання Вітовта. Городельська унія 1413 р.

  • Суспільно-політичні процеси у Великому князівстві Литовсько-Руському в ЗО-7в-ті роки XV ст.

  • Територіально-політичний та соціальний устрій Великого князівства Литовсько-Руського

  • Частина 2. Україна в ранній Новий час

  • Соціально-економічний розвиток українських земель у другій половині XVI - початку XVII ст.

  • Культурно-освітнє та церковно-релігійне життя України

  • Берестейський собор 1596 р. та проголошення церковної унії

  • Розділ 7. ПОЧАТКИ КОЗАЦЬКОЇ ЕРИ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ

  • Запорозька Січ як центр консолідації козацтва

  • Козацькі війни кінця XVI ст.

  • Військово-політична активність козацтва у першій чверті XVII ст. Гетьманування Петра Конашевича-Сагайдачного

  • Українське козацтво та православ'я. Роль козацтва у відновленні православної церковної ієрархії

  • Козацькі повстання 20-30-х років ХVII ст.

  • Розділ 8. УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ СЕРЕДИНИ XVII ст. СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Перемоги козацького повстання навесні 1648 р. Та його переростання в революцію

  • Розгортання революції та еволюція програмних вимог її лідерів

  • Війна за незалежність Української держави 1649 р. Зборівський мир

  • Розбудова Української держави наприкінці 1640-х - початку 1650-х рр.

  • Українсько-польські війни першої половини 1650-х рр.

  • Українсько-російський договір 1654 р.

  • Зміцнення Української держави та боротьба за соборність українських земель у середині - другій половині 1650-х рр.

  • Розділ 9. ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА ТА ІНОЗЕМНА ІНТЕРВЕНЦІЯ. БОРОТЬБА КОЗАЦТВА ЗА ВОЗЗ'ЄДНАННЯ УКРАЇНИ

  • Спроба українсько-польського примирення. Галицька угода 1658 р.

  • Українсько-російська війна 1658-1659 pp. та новий Переяславський договір

  • Розпад козацької України на два Гетьманати та розгортання громадянської війни

  • Прихід до влади на Правобережжі Петра Дорошенка. Боротьба за возз'єднання козацької України

  • Російсько-польсько-турецькі війни за Правобережжя. Загибель Правобережного Гетьманату

  • Розділ 10. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ТА КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНИ НАПРИКІНЦІ XVII-XVIII ст.

  • Анти-польське повстання на Правобережжі 1702-1704 рр. Боротьба за об'єднання України

  • Економічні та гуманітарні наслідки від втягненім України в Північну війну 1700-1721 рр.

  • Військово-політичний союз гетьмана Івана Мазепи зі Швецією 1708 р.

  • Українська політична еміграція в боротьбі з Москвою. Конституція 1710 р.

  • Гетьманат після Полтавської катастрофи 1709 р. Гетьманування І.Скоропадського

  • Запорозька Січ під зверхністю кримського хана

  • Перша реставрація гетьманства. Державна діяльність гетьмана Д.Апостола

  • Нова Січ

  • "Правління гетьманського уряду". Україна в часи російсько-турецької війни 1735-1739 рр.

  • Друга реставрація гетьманства. Державні реформи гетьмана К.Розумовського

  • Скасування гетьманства 1764 р. та включення Лівобережної України до складу Російської імперії

  • Ліквідація Запорозької Січі 1775 р. Останній кошовий Петро Калнишевський

  • Соціальні і національно-визвольні рухи на Правобережжі та в Західній Україні

  • Розвиток української культури, науки та освіти козацької доби

  • Частина 3. Українські землі в добу модернізації

  • Зміни в адміністративному і соціальному устрої Правобережної України

  • Господарське освоєння земель Південної України

  • Запорозьке козацтво після ліквідації Січі

  • Історичний розвиток Буковини

  • Історичний розвиток Закарпаття - "Угорської України"

  • Розділ 12. КУЛЬТУРНО-НАЦЮНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ В УКРАЇНІ

  • Форми народного соціального протесту

  • Початки культурно-національного відродження. Діяльність Кирило-Мефодіївського братства

  • Особливості національно-культурного відродження Галичини

  • Рух "будителів" у Закарпатській Україні

  • Українська мова як фактор культурно-національного відродження

  • Розділ 13. МОДЕРНІЗАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В ЕКОНОМІЦІ ТА СОЦІАЛЬНІЙ СФЕРІ

  • Селянська реформа 1860-х pp.

  • Демократичні реформи 1860-1870-х рр.

  • Важка промисловість: індустріалізація по-українськи

  • Місце господарського комплексу України в структурі європейської економіки

  • Революція 1848 р. та початок модернізаційних процесів на західноукраїнських землях

  • Модернізаційні процеси в соціальній сфері

  • Початки модернізації соціальної сфери на західноукраїнських землях

  • Розділ 14. ПІДНЕСЕННЯ І ПОЛІТИЗАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОГО РУХУ В УКРАЇНІ

  • Хлопоманство як різновид громадського руху

  • Становлення громадівського руху в Україні

  • Діяльність народовців у Галичині

  • Студентський рух на українських землях. "Братерство тарасівців"

  • Формування масової національної свідомості в Наддніпрянській Україні

  • Політизація українського національного руху. Перші політичні партії України

  • Суспільно-політичне життя на західноукраїнських землях. "П'ємонтизація" Галичини

  • Національне відродження на Буковині

  • Національний рух в Закарпатській Україні

  • Розділ 15. РЕВОЛЮЦІЯ ПОЧАТКУ XX ст.. ЯК ФАКТОР ПОЛІТИЧНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ

  • Робітничий рух в Україні 1905-1907 pp.

  • Селянська війна 1905-1907 рр.

  • Національно-ліберальна опозиція як складова революції "знизу"

  • Українська соціал-демократія в роки революції

  • Контрреволюційні сили в Україні

  • Дебют українства на парламентській арені

  • Розділ 16. УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА ДОБИ МОДЕРНІЗАЦІЇ

  • Реалізм та модерн у живописі

  • Театр та музична культура доби модерну

  • Модерн у літературі

  • Україна в Першій світовій війні

  • Україна в планах воюючих сторін

  • Воєнні дії на території України

  • Становище українців в Австро-Угорщині

  • Наростання господарської розрухи та політичної кризи в Російській імперії

  • Розділ 18. УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ ТА НАЦІОНАЛЬНИЙ ДЕРЖАВОТВОРЧИЙ ПРОЦЕС (1917-1920)

  • Формування організаційних структур та ідеологічних гасел Української революції. Утворення Центральної Ради

  • Боротьба за автономію України. І Універсал Центральної Ради

  • Корніловський заколот

  • Утворення Української Народної Республіки. III Універсал Центральної Ради

  • Війна більшовицької Росії за Україну взимку 1917-1918 рр.

  • Проголошення незалежності УНР

  • Український Гетьманат

  • Зовнішня політика Гетьманату

  • Падіння гетьманського режиму та відродження УНР

  • Друга війна УНР з радянською Росією

  • Українські сили у боротьбі з білими арміями

  • Українсько-польський союз та нова війна з радянською Росією

  • Західноукраїнська Народна Республіка

  • Розділ 19. УТВЕРДЖЕННЯ В УКРАЇНІ КОМУНІСТИЧНОГО РЕЖИМУ

  • Запровадження в Україні радянської державності наприкінці 1918 - початку 1919 рр.

  • Початок комуністичних перетворень

  • Повстанський антикомуністичний рух

  • Відновлення УСРР

  • Культурні процеси революційної доби

  • Розділ 20. УСРР В РОКИ НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

  • Впровадження нової економічної політики

  • Утворення СРСР

  • Відродження народного господарства

  • Суспільно-політичне життя

  • Штучність "кризи непу"

  • Політика українізації. Розвиток освіти, науки і культури

  • СТАЛІНСЬКА "РЕВОЛЮЦІЯ ЗВЕРХУ" (1929-1938). ТРАГЕДІЯ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 pp.

  • Генеральна лінія на "соціалістичну індустріалізацію"

  • Повторна колективізація сільського господарства

  • Трагедія штучного голодомору 1932-1933 рр.

  • Політика "культурної революції" та її жертви

  • Великий терор 1937-1938 рр. "Культ особи"

  • Розділ 22. ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД (1921-1938)

  • Українське питання в Другій Речіпосполитій Польській

  • Аграрна проблема

  • Утворення ОУН та її боротьба з режимом

  • Карпатська Україна

  • Культурно-духовне життя
  • Розділ 23. УКРАЇНА В ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ (1939-1945)

  • Радянізація Західної України

  • Приєднання Бессарабії і Північної Буковини до СРСР

  • Підготовка СРСР до війни

  • Початковий етап радянсько-німецької війни. Поразки СРСР

  • Воєнні дії на території України у першій половині 1942 р.

  • Гуманітарний зріз воєнної катастрофи

  • Україна в умовах нацистської окупації

  • Радянський партизанський рух

  • Боротьба Української повстанської армії

  • Звільнення України від нацистської окупації

  • Закінчення війни та повоєнне облаштування Європи. Вихід УРСР на міжнародну арену

  • Завершення процесу возз'єднання українських земель

  • Розділ 24. ПЕРШЕ ПОВОЄННЕ ДЕСЯТИЛІТТЯ

  • Сталінська диктатура повоєнної доби

  • Голод 1946-1947 рр.

  • Відбудова народного господарства

  • Завершення радянізашї західних областей

  • Розділ 25. ПОЧАТОК РОЗКЛАДУ ТОТАЛІТАРИЗМУ (1956-1965)

  • Спроби адміністративно-господарських реформ

  • Стан розвитку народного господарства

  • Здобутки і провали соціальної політики

  • Опозиційний рух

  • Розділ 26. ДВА ДЕСЯТИЛІТТЯ "ЗАСТОЮ" (1966-1985)

  • Наростання соціально-економічних проблем

  • Стан розвитку освіти і культури

  • Дисидентський рух

  • Розділ 27. ВІД БЮРОКРАТИЧНОЇ "ПЕРЕБУДОВИ" ДО НАРОДНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (1985-1991)

  • Конституційна реформа та її наслідки

  • Розгортання національно-визвольного руху

  • Відродження церковно-релігійного життя

  • Економічна програма "перебудови" та її крах

  • Суверенізація Української PCP

  • Народження незалежної України

  • Розділ 28. УТВЕРДЖЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ І СУВЕРЕННОЇ ДЕРЖАВИ (1991 - початок 2011)

  • Дерадянізація політичної системи

  • Політичне життя після прийняття Конституції 1996 р.

  • Зовнішня політика Української держави

  • Ринкові перетворення

  • Аграрна політика

  • Екологічні проблеми

  • Формування громадянського суспільства і політичної нації

  • Розвиток соціальної сфери

  • Культурне життя. Розвиток освіти та науки

  • Релігія та церква

  • Помаранчева революція

  • Нові виклики