Розділ 25. ПОЧАТОК РОЗКЛАДУ ТОТАЛІТАРИЗМУ (1956-1965)

Історія України


Лібералізація суспільно-політичного життя


XX з'їзд КПРС мав винятково велике значення в історії Росії і поневолених тоталітарною партією народів колишньої Російської імперії та Центрально-Східної Європи. Починаючи від з'їзду, розпочався поступовий розклад радянського тоталітаризму. Прискорити цей розклад виявилося неможливим, тому що за попередні десятиліття "соціалістичного будівництва'' всі бунтарі були винищені. Разом з тим виявилося неможливим і припинити його. Він поступово переростав в системну кризу суспільства, побудованого партією Леніна-Сталіна.

Найбільшу зацікавленість у скликанні з'їзду проявляв М.Хрущов, який бажав підтвердити авторитетом найвищого партійного форуму права і повноваження першого секретаря ЦК КПРС. Водночас він прагнув понизити в очах делегатів з'їзду і обраних з'їздом членів Центрального комітету авторитет інших політичних олігархів, щоб утвердитися в ролі вождя. У грудні 1955 р. Хрущов запропонував створити робочі комісії з підготовки з'їзду, у тому числі "комісію з розслідування діяльності Сталіна". Із запереченнями виступили Молотов, Каганович і Ворошилов, небезпідставно вважаючи, що під ударом опиняться всі соратники вождя.

У доповіді комісії вказувалося, що створена В.Леніним система влади не мала стосунку до беззаконь і репресій. Головним винуватцем був Сталін, дії якого в обстановці "культу особи" не контролювалися партією, а виконавцями його інструкцій виступали Єжов і Берія. Проте і в такому варіанті доповідь не влаштовувала Молотова, Кагановича, Ворошилова і Маленкова. Молотов пропонував здійснювати "мовчазну десталінізацію", започатковану Маленковим: поступово виправляти помилки без їх оприлюднення. Маленков обережно відзначив, що доповідь може викликати в народі відчуття гіркоти і навіть невдоволення, а також створить труднощі для КПРС і зарубіжних марксистсько-ленінських партій. Каганович запропонував перенести обговорення доповіді комісії на XXI з'їзд КПРС. Натомість Хрущова підтримали ті члени президії ЦК КПРС, які не мали безпосереднього відношення до сталінських репресій: А.Мікоян, М.Булганін, М.Первухін, М.Сабуров, О.Кириченко і М.Суслов. Жодних рішень після обговорення доповіді комісії прийнято не було. Проект регламенту XX з'їзду не містив згадки про доповідь Хрущова на тему сталінських репресій. Не було такої доповіді і в порядку денному, розданому делегатам з'їзду перед його відкриттям. Але за день до відкриття відбулося засідання президії ЦК КПРС, яке прийняло коротке рішення: "Внести на Пленум ЦК КПРС пропозицію про те, що Президія ЦК вважає необхідним на закритому засіданні з'їзду зробити доповідь про культ особи і затвердити доповідачем М.С.Хрущова".

Доповідь про "культ особи" не повинна була вплинути на поточні рішення з'їзду. Його організатори чудово розуміли, що ця доповідь стане рубіжною в історії партії, тому що викличе шок у делегатів. А контролювати поведінку охоплених шоком делегатів було неможливо. Виголошена при відкритті з'їзду звітна доповідь М.Хрущова була витримана у спокійному, поміркованому тоні. Перший секретар говорив, що "ЦК рішуче виступив проти чужого духові марксизму-ленінізму культу особи", поширення якого "призводило іноді до серйозних хиб у нашій роботі". Вказувалося на необхідність перевірки ряду "сумнівних справ", щоб реабілітувати "невинно засуджених людей". Всі порушення "соціалістичної законності" пов'язувалися з діями "банди Берія". Прізвища Сталіна Хрущов не називав.

Свою другу доповідь "Про культ особи та його наслідки" глава партії читав впродовж чотирьох годин 25 лютого на засіданні з'їзду, яке найчастіше називають в літературі заключним. Замість офіційних гостей на цьому засіданні були присутні репресовані і реабілітовані діячі партії - живі свідки всього того, що містилося у зачитуваній доповіді. Доповідь вирішили не обговорювати і після неї мовчки розійшлися.

Тепер ми розуміємо всю відносність критики сталінських злочинів у знаменитій доповіді Хрущова. Ця доповідь, за великим рахунком, швидше маскувала, ніж змальовувала справжню картину. В ній засуджувалися лише зовнішні прояви тоталітаризму ("культ особи") і найбільш вражаючі випадки зловживання владою (масові репресії). Історія радянського суспільства розглядалася, як і раніше, крізь призму сталінського "короткого курсу історії ВКП(б)". Політика КПРС на всіх етапах "соціалістичного і комуністичного будівництва" визнавалася правильною.

5 березня президія ЦК прийняла постанову про ознайомлення з доповіддю "Про культ особи та його наслідки" не тільки членів партії, як це було заведено практикою закритих листів, але й комсомольців, "а також безпартійний актив робітників, службовців і колгоспників". З цією метою доповідь розсилалася в компартійні організації з грифом "Не для друку". 28 березня президія ЦК КПРС прийняла рішення ознайомити з текстом доповіді представників закордонних компартій. Якраз через цей канал відбувся витік інформації, після чого державний департамент США опублікував окремою брошурою 4 червня 1956 р. текст закритої доповіді.

Цілком зрозуміло, що реакція на доповідь М.Хрущова була різною. Переважна більшість висловлювань "знизу" йшла у напрямі підтримки влади, з якою уособлювався Хрущов. Втім виявилося, що висновки закритої доповіді Хрущова на XX з'їзді КПРС були надто радикальними для керівників партійних комітетів, які робили свою кар'єру при Сталіні. Коли перший секретар ЦК КПРС зрозумів це, він пішов на компроміс. Постанова "Про подолання культу особи та його наслідків", яку ЦК КПРС прийняв 30 червня 1956 р., була більш поміркованим документом, ніж закрита доповідь на з'їзді. Культ особи оголошувався проявом особистих недоліків Сталіна.

Після XX з'їзду КПРС прискорився процес реабілітації жертв сталінських репресій. М.Хрущов діяв наступально. Через це в президії ЦК КПРС стала назрівати опозиція його владі. Від 20 травня 1957 р. між Кагановичем, Маленковим, Молотовим, Булганіним і Псрвухіним почалися переговори: як позбутися Хрущова? Коли до них приєднався Ворошилов, утворилася більшість, і це надало певності ініціаторам змови. Вони мали намір ліквідувати посаду першого секретаря ЦК і призначити Хрущова міністром сільського господарства. Планувалося зняти з посади голову КДБ І.Сєрова і замінити його М.Булганіним або М.Патолічевим.

Питання про усунення Хрущова від влади 18 червня було поставлене на порядок денний президії ЦК КПРС, яка, втім, зібралась не в повному складі. На засіданні 19 червня члени групи, яку незабаром назвали анти-партійною, дістали підтримку з боку голови уряду М.Булганіна. За більшістю пішов також М.Сабуров. На цих засіданнях солідаризувався з більшістю Д.Шепілов - один з семи кандидатів у члени президії ЦК. Всі інші кандидати трималися разом з меншістю президії ЦК (Хрущов, Мікоян, Кириченко, Суслов).

Рішення більшості про усунення Хрущова від влади меншість кваліфікувала як державний переворот. Для такої кваліфікації були всі підстави: Хрущова призначив на найвищу в компартійно-радянській номенклатурі посаду Пленум ЦК. Оскільки Хрущов не визнав права більшості відсунути його з посади, справа зайшла в глухий кут. Члени і кандидати президії ЦК не могли перервати засідання, не вирішивши справи, і воно тривало безперервно з 18 до 21 червня. Тим часом апаратні працівники ЦК КПРС викликали в Москву членів Центрального комітету. В ситуації цілковитої таємниці пленум ЦК КПРС працював з 22 до 29 червня. Його учасники підтримали Хрущова. Зі складу президії ЦК виключили Молотова, Кагановича, Маленкова, Первухіна (переведений в кандидати) і Сабурова. Булганін залишився у складі президії ЦК, але на початку 1958 р. Хрущов відібрав у нього посаду голови уряду. На перебування К.Ворошилова в "антипартійній групі" Хрущов вирішив закрити очі, щоб зменшити прилюдно оголошувані масштаби опозиції собі в партійному керівництві. Хрущов збільшив кількісний склад президії ЦК - з 11 до 15. Чим більше людей вбирав у себе цей орган, тим меншим ставало його значення. У президії ЦК залишилося тільки шість старих членів, а дев'ятеро нових були включені до її складу за рекомендацією Хрущова. Зокрема, членами президії ЦК стали всі кандидати в члени.

Ключову роль у скликанні червневого (1957 р.) пленуму ЦК КПРС і у боротьбі з "анти парті мною групою" відіграв Г.Жуков. Саме тому у листопаді 1957 p., під час перебування Жукова з візитом в Югославії Хрущов скликав черговий пленум ЦК, який позбавив популярного в країні маршала посади члена президії ЦК і усунув його з посади міністра оборони СРСР. Опального маршала звинуватили у згортанні роботи політорганів та військових рад.

Перший секретар ЦК Компартії України О.Кириченко відіграв активну роль у червневих подіях. У грудні 1957 р. він став секретарем ЦК КПРС і фактично очолив роботу секретаріату. За своїм значенням в системі влади секретаріат за підсумками 1957 р. зрівнявся з президією ЦК. Не в останню чергу це відбулося тому, що з 11 секретарів 10 стали членами президії ЦК. Вакантну посаду першого секретаря ЦК Компартії України Хрущов віддав М.Підгорному.

Розгром "антипартійної групи" пройшов майже непоміченим. Учасники її даремно сподівалися на свою популярність в народі. Члени "антипартійної групи" були переведені на другорядні посади.

Восени 1957 р. М.Хрущов, аби здобути популярність серед населення, оголосив широку амністію. Звільненню ув'язнених сприяла також істотна лібералізація законодавства. У 1958 р. Верховна Рада СРСР затвердила "Основи карного законодавства Союзу PCP і союзних республік". Керуючись цими "Основами", президія Верховної Ради СРСР видавала укази, якими передбачалося скорочення термінів покарання різним категоріям в'язнів, звільнення від дальшого відбуття покарання або заслання певних категорій осіб (тих, хто здійснив злочин у віці до 18 років, вагітних жінок тощо).

Керуючись згаданими "Основами", Верховна Рада УРСР у 1960 р. прийняла Кримінальний і Кримінально-процесуальний, а в 1963 р. - Цивільний і Цивільно-процесуальний кодекси. В цих кодексах чітко регламентувалися питання порушення карної справи, ведення попереднього слідства, висування звинувачення, оскарження вироку, нагляду прокурора за дотриманням закону.

У нових кодексах передбачалися активна роль громадськості в процесі судочинства. Органи прокуратури могли залучати трудові колективи для надання допомоги у розслідуванні злочинів, а судові органи дістали право допускати до участі в розгляді карних справ громадських обвинувачів та захисників. Передбачалися тепер і можливість за згодою прокурора припиняти судову справу і передавати звинуваченого на поруки трудовому колективу для перевиховання. На початку 60-х pp. на підприємствах, в організаціях та установах почали створюватися товариські суди. Все це разом узяте позбавляло Радянський Союз найбільш одіозних рис поліцейської держави і зменшувало потік людей, приречених відбувати покарання в тюрмах і таборах.

У листопаді 1956 р. в Україні була створена комісія для розгляду справ деяких осіб, звільнених з ув'язнення і заслання. В колі її інтересів були питання, пов'язані з поверненням у західні області УРСР учасників оунівського підпілля і колишніх вояків УПА. На цей час кількість тих, хто повернувся з ГУЛАГу, перевищила 60 тис. осіб. Завданням цієї комісії, яку очолював М.Підгорний, було недопущення в Україну "політично непевних елементів". Вона ініціювала появу указу президії Верховної Ради УРСР від 9 листопада 1956 p., за яким "колишнім керівникам і активним учасникам українського націоналістичного підпілля", які були засуджені і відбули покарання, забороняється повертатись у західні області УРСР. Без такого указу комісія торного, партійні комітети західних областей і МВС УРСР не мали юридичних підстав для своєї діяльності у цьому напрямі. Звідси видно, що радянське законодавство, як і в сталінську добу, пристосовувалося до політичних потреб, які вважалися актуальними.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора Литвин В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 25. ПОЧАТОК РОЗКЛАДУ ТОТАЛІТАРИЗМУ (1956-1965)“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ВІДПОВІДАЛЬНОГО РЕДАКТОРА

  • Частина I. Доісторичний, ранньоісторичний та середньовічний періоди на території України

  • Пізній палеоліт

  • Людське суспільство епохи мезоліту

  • Аграрна (неолітична) революція

  • Епоха енеоліту в Україні. Трипільська культура

  • Епоха бронзи на території України

  • Українські Степ і Лісостеп у добу раннього заліза

  • Скіфський світ

  • Сармати в Північному Причорномор'ї

  • Розділ 2. СТАНОВЛЕННЯ ТА ПІДНЕСЕННЯ ДАВНЬОРУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Господарська діяльність, суспільний лад і духовний світ слов'ян

  • Становлення Давньоруської держави

  • Київська Русь у середині - другій половині X ст.

  • Хрещення Русі Володимиром Великим

  • Київська Русь у добу розквіту. Княжіння Ярослава Мудрого та Ярославичів

  • Спроби консолідації Київської Русі. Княжіння Володимира Мономаха та Мономаховичів

  • Розділ 3. КИЇВСЬКА РУСЬ У ДОБУ ПОЛІТИЧНОЇ ДЕЗІНТЕГРАЦІЇ І КНЯЗІВСЬКИХ МІЖУСОБИЦЬ

  • Галицько-Волинська держава Романа Мстиславича

  • Міжкнязівська боротьба за першість на Русі у переддень монгольської навали

  • Тенденції політичного розвитку Давньоруської держави

  • Соціокультурний розвиток Київської Русі

  • Розділ 4.ПІДНЕСЕННЯ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Корона Данила Галицького

  • Галицько-Волинська Русь наприкінці XIII - першій половині XIV ст.

  • Розділ 5. ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКО-РУСЬКЕ

  • Литовсько-Руське князівство в середині - другій половині XIV ст. Кревська унія 1385 р.

  • Князювання Вітовта. Городельська унія 1413 р.

  • Суспільно-політичні процеси у Великому князівстві Литовсько-Руському в ЗО-7в-ті роки XV ст.

  • Територіально-політичний та соціальний устрій Великого князівства Литовсько-Руського

  • Частина 2. Україна в ранній Новий час

  • Соціально-економічний розвиток українських земель у другій половині XVI - початку XVII ст.

  • Культурно-освітнє та церковно-релігійне життя України

  • Берестейський собор 1596 р. та проголошення церковної унії

  • Розділ 7. ПОЧАТКИ КОЗАЦЬКОЇ ЕРИ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ

  • Запорозька Січ як центр консолідації козацтва

  • Козацькі війни кінця XVI ст.

  • Військово-політична активність козацтва у першій чверті XVII ст. Гетьманування Петра Конашевича-Сагайдачного

  • Українське козацтво та православ'я. Роль козацтва у відновленні православної церковної ієрархії

  • Козацькі повстання 20-30-х років ХVII ст.

  • Розділ 8. УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ СЕРЕДИНИ XVII ст. СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Перемоги козацького повстання навесні 1648 р. Та його переростання в революцію

  • Розгортання революції та еволюція програмних вимог її лідерів

  • Війна за незалежність Української держави 1649 р. Зборівський мир

  • Розбудова Української держави наприкінці 1640-х - початку 1650-х рр.

  • Українсько-польські війни першої половини 1650-х рр.

  • Українсько-російський договір 1654 р.

  • Зміцнення Української держави та боротьба за соборність українських земель у середині - другій половині 1650-х рр.

  • Розділ 9. ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА ТА ІНОЗЕМНА ІНТЕРВЕНЦІЯ. БОРОТЬБА КОЗАЦТВА ЗА ВОЗЗ'ЄДНАННЯ УКРАЇНИ

  • Спроба українсько-польського примирення. Галицька угода 1658 р.

  • Українсько-російська війна 1658-1659 pp. та новий Переяславський договір

  • Розпад козацької України на два Гетьманати та розгортання громадянської війни

  • Прихід до влади на Правобережжі Петра Дорошенка. Боротьба за возз'єднання козацької України

  • Російсько-польсько-турецькі війни за Правобережжя. Загибель Правобережного Гетьманату

  • Розділ 10. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ТА КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНИ НАПРИКІНЦІ XVII-XVIII ст.

  • Анти-польське повстання на Правобережжі 1702-1704 рр. Боротьба за об'єднання України

  • Економічні та гуманітарні наслідки від втягненім України в Північну війну 1700-1721 рр.

  • Військово-політичний союз гетьмана Івана Мазепи зі Швецією 1708 р.

  • Українська політична еміграція в боротьбі з Москвою. Конституція 1710 р.

  • Гетьманат після Полтавської катастрофи 1709 р. Гетьманування І.Скоропадського

  • Запорозька Січ під зверхністю кримського хана

  • Перша реставрація гетьманства. Державна діяльність гетьмана Д.Апостола

  • Нова Січ

  • "Правління гетьманського уряду". Україна в часи російсько-турецької війни 1735-1739 рр.

  • Друга реставрація гетьманства. Державні реформи гетьмана К.Розумовського

  • Скасування гетьманства 1764 р. та включення Лівобережної України до складу Російської імперії

  • Ліквідація Запорозької Січі 1775 р. Останній кошовий Петро Калнишевський

  • Соціальні і національно-визвольні рухи на Правобережжі та в Західній Україні

  • Розвиток української культури, науки та освіти козацької доби

  • Частина 3. Українські землі в добу модернізації

  • Зміни в адміністративному і соціальному устрої Правобережної України

  • Господарське освоєння земель Південної України

  • Запорозьке козацтво після ліквідації Січі

  • Історичний розвиток Буковини

  • Історичний розвиток Закарпаття - "Угорської України"

  • Розділ 12. КУЛЬТУРНО-НАЦЮНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ В УКРАЇНІ

  • Форми народного соціального протесту

  • Початки культурно-національного відродження. Діяльність Кирило-Мефодіївського братства

  • Особливості національно-культурного відродження Галичини

  • Рух "будителів" у Закарпатській Україні

  • Українська мова як фактор культурно-національного відродження

  • Розділ 13. МОДЕРНІЗАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В ЕКОНОМІЦІ ТА СОЦІАЛЬНІЙ СФЕРІ

  • Селянська реформа 1860-х pp.

  • Демократичні реформи 1860-1870-х рр.

  • Важка промисловість: індустріалізація по-українськи

  • Місце господарського комплексу України в структурі європейської економіки

  • Революція 1848 р. та початок модернізаційних процесів на західноукраїнських землях

  • Модернізаційні процеси в соціальній сфері

  • Початки модернізації соціальної сфери на західноукраїнських землях

  • Розділ 14. ПІДНЕСЕННЯ І ПОЛІТИЗАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОГО РУХУ В УКРАЇНІ

  • Хлопоманство як різновид громадського руху

  • Становлення громадівського руху в Україні

  • Діяльність народовців у Галичині

  • Студентський рух на українських землях. "Братерство тарасівців"

  • Формування масової національної свідомості в Наддніпрянській Україні

  • Політизація українського національного руху. Перші політичні партії України

  • Суспільно-політичне життя на західноукраїнських землях. "П'ємонтизація" Галичини

  • Національне відродження на Буковині

  • Національний рух в Закарпатській Україні

  • Розділ 15. РЕВОЛЮЦІЯ ПОЧАТКУ XX ст.. ЯК ФАКТОР ПОЛІТИЧНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ

  • Робітничий рух в Україні 1905-1907 pp.

  • Селянська війна 1905-1907 рр.

  • Національно-ліберальна опозиція як складова революції "знизу"

  • Українська соціал-демократія в роки революції

  • Контрреволюційні сили в Україні

  • Дебют українства на парламентській арені

  • Розділ 16. УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА ДОБИ МОДЕРНІЗАЦІЇ

  • Реалізм та модерн у живописі

  • Театр та музична культура доби модерну

  • Модерн у літературі

  • Україна в Першій світовій війні

  • Україна в планах воюючих сторін

  • Воєнні дії на території України

  • Становище українців в Австро-Угорщині

  • Наростання господарської розрухи та політичної кризи в Російській імперії

  • Розділ 18. УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ ТА НАЦІОНАЛЬНИЙ ДЕРЖАВОТВОРЧИЙ ПРОЦЕС (1917-1920)

  • Формування організаційних структур та ідеологічних гасел Української революції. Утворення Центральної Ради

  • Боротьба за автономію України. І Універсал Центральної Ради

  • Корніловський заколот

  • Утворення Української Народної Республіки. III Універсал Центральної Ради

  • Війна більшовицької Росії за Україну взимку 1917-1918 рр.

  • Проголошення незалежності УНР

  • Український Гетьманат

  • Зовнішня політика Гетьманату

  • Падіння гетьманського режиму та відродження УНР

  • Друга війна УНР з радянською Росією

  • Українські сили у боротьбі з білими арміями

  • Українсько-польський союз та нова війна з радянською Росією

  • Західноукраїнська Народна Республіка

  • Розділ 19. УТВЕРДЖЕННЯ В УКРАЇНІ КОМУНІСТИЧНОГО РЕЖИМУ

  • Запровадження в Україні радянської державності наприкінці 1918 - початку 1919 рр.

  • Початок комуністичних перетворень

  • Повстанський антикомуністичний рух

  • Відновлення УСРР

  • Культурні процеси революційної доби

  • Розділ 20. УСРР В РОКИ НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

  • Впровадження нової економічної політики

  • Утворення СРСР

  • Відродження народного господарства

  • Суспільно-політичне життя

  • Штучність "кризи непу"

  • Політика українізації. Розвиток освіти, науки і культури

  • СТАЛІНСЬКА "РЕВОЛЮЦІЯ ЗВЕРХУ" (1929-1938). ТРАГЕДІЯ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 pp.

  • Генеральна лінія на "соціалістичну індустріалізацію"

  • Повторна колективізація сільського господарства

  • Трагедія штучного голодомору 1932-1933 рр.

  • Політика "культурної революції" та її жертви

  • Великий терор 1937-1938 рр. "Культ особи"

  • Розділ 22. ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД (1921-1938)

  • Українське питання в Другій Речіпосполитій Польській

  • Аграрна проблема

  • Утворення ОУН та її боротьба з режимом

  • Карпатська Україна

  • Культурно-духовне життя

  • Розділ 23. УКРАЇНА В ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ (1939-1945)

  • Радянізація Західної України

  • Приєднання Бессарабії і Північної Буковини до СРСР

  • Підготовка СРСР до війни

  • Початковий етап радянсько-німецької війни. Поразки СРСР

  • Воєнні дії на території України у першій половині 1942 р.

  • Гуманітарний зріз воєнної катастрофи

  • Україна в умовах нацистської окупації

  • Радянський партизанський рух

  • Боротьба Української повстанської армії

  • Звільнення України від нацистської окупації

  • Закінчення війни та повоєнне облаштування Європи. Вихід УРСР на міжнародну арену

  • Завершення процесу возз'єднання українських земель

  • Розділ 24. ПЕРШЕ ПОВОЄННЕ ДЕСЯТИЛІТТЯ

  • Сталінська диктатура повоєнної доби

  • Голод 1946-1947 рр.

  • Відбудова народного господарства

  • Завершення радянізашї західних областей

  • Розділ 25. ПОЧАТОК РОЗКЛАДУ ТОТАЛІТАРИЗМУ (1956-1965)
  • Спроби адміністративно-господарських реформ

  • Стан розвитку народного господарства

  • Здобутки і провали соціальної політики

  • Опозиційний рух

  • Розділ 26. ДВА ДЕСЯТИЛІТТЯ "ЗАСТОЮ" (1966-1985)

  • Наростання соціально-економічних проблем

  • Стан розвитку освіти і культури

  • Дисидентський рух

  • Розділ 27. ВІД БЮРОКРАТИЧНОЇ "ПЕРЕБУДОВИ" ДО НАРОДНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (1985-1991)

  • Конституційна реформа та її наслідки

  • Розгортання національно-визвольного руху

  • Відродження церковно-релігійного життя

  • Економічна програма "перебудови" та її крах

  • Суверенізація Української PCP

  • Народження незалежної України

  • Розділ 28. УТВЕРДЖЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ І СУВЕРЕННОЇ ДЕРЖАВИ (1991 - початок 2011)

  • Дерадянізація політичної системи

  • Політичне життя після прийняття Конституції 1996 р.

  • Зовнішня політика Української держави

  • Ринкові перетворення

  • Аграрна політика

  • Екологічні проблеми

  • Формування громадянського суспільства і політичної нації

  • Розвиток соціальної сфери

  • Культурне життя. Розвиток освіти та науки

  • Релігія та церква

  • Помаранчева революція

  • Нові виклики