Український Гетьманат

Історія України

Державний переворот 29 квітня 1918 р. виніс на поверхню політичного й державного життя України постать П.Скоропадського, яку в попередній період Української революції аж ніяк не можна було назвати ключовою. Проте в наступні сім місяців, а згодом на еміграції П.Скоропадському довелося відіграти помітну, хоч і суперечливу, роль в історії України.

Політичне кредо гетьмана було по-військовому простим: "...створити здібний до державної праці сильний уряд; відбудувати армію і адміністративний апарат, яких у той час фактично не існувало, і за їх поміччю відбудувати порядок, опертий на право; провести необхідні політичні й соціальні реформи".

Ці ідеї увійшли до першого підписаного Скоропадським в ранзі гетьмана документі - "Грамоті до всього українського народу". У ньому стверджувалось, що повалений уряд був неспроможним здійснювати державне будівництво. Щоб забезпечити народові спокій, закон і можливість творчої праці, гетьман брав на себе повноту влади, але тут же зазначав, що такою владою обтяжує себе тимчасово. Народ мав одержати виборчий закон, на основі якого треба було обирати депутатів парламенту. Проте не говорилося, якими правами буде наділений парламент, а які залишаться за гетьманом.

У соціально-економічній сфері проголошувалось: "...права приватної власності як фундаменту культури й цивілізації відбудовуються в повній мірі, й всі розпорядки бувшого українського уряду, а так само тимчасового російського уряду відміняються і касуються". Одночасно мали бути здійснені заходи щодо вивласнення земель за дійсною їх вартістю від великих власників для наділення земельними ділянками малоземельних хліборобів. Питання про те, чи хлібороби одержать землю безоплатно, а поміщики дістануть грошове відшкодування від держави, чи землю доведеться купувати тим, хто її потребує, залишалося поки що відкритим.

До скликання парламенту вся - і виконавча, і законодавча - влада зосереджувалася в руках гетьмана. Гетьман призначав голову уряду, затверджував його склад, він же відправляв уряд у відставку, був верховним воєначальником, керував зовнішньою політикою, оголошував амністію, воєнний стан.

Отже, наприкінці квітня 1918 р. в Україні відбувся контрреволюційний переворот, в результаті якого ствердився правий авторитарний режим. Подібно жовтневому перевороту більшовиків, він припинив розвиток революції за демократичним сценарієм, який передбачав скликання Установчих зборів. Проте між більшовицьким переворотом у Росії і гетьманським переворотом в Україні існувала різниця: більшовики реалізували ліворадикальні гасла, а гетьман скасував їх. Гетьманський переворот був спробою консервативних політичних сил загасити полум'я революції, покласти край поширенню радикальних соціальних настроїв, силою державної влади та поміркованих реформ спрямувати суспільне життя в правове русло, а також забезпечити право приватної власності та гарантувати інтереси всіх соціальних груп.

Однак практика показала, наскільки соціальні інтереси були протилежними і настільки важко, практично неможливо їх було узгодити. Який би непринадний вигляд мали заклики поважати приватну власність, реставрація дореволюційних порядків була історично регресивною. Адже екстремізм селянських вимог про землю мав глибокі історичні корені, був об'єктивно обумовленим. Ігнорування земельного голоду багатомільйонної маси селянства було небезпечним для будь-якого політичного режиму.

Уже в перші дні після перевороту режим потрапив в політичну ізоляцію. Партія хліборобів-демократів, яка до перевороту підтримувала зв'язки з П.Скоропадським, оголосила, що вона стоїть за міцну, але не авторитарну владу. УПХД відстоювала ідею скликання Української Державної Ради, вимагала надати право купівлі землі лише українським селянам. Вона відмовилася від участі у формуванні уряду. Теж саме зробила партія есерів, яка вважала акцію 29 квітня русофільським, монархістським переворотом. Партія вимагала ввести вдію Конституцію, схвалену Центральною Радою. Ще пізніше висловилися проти гетьмана УСДРП та УПСР. Публічно гетьманський режим підтримали лише партія російських кадетів, об'єднання промисловців, торговців та фінансистів (Протофіс).

Усе це визначило лице гетьманської влади. Суспільство доби революції було нездатним до соціальних компромісів, поступок та угод, його роздирали суперечності, на заваді вибуху якого стояли лише іноземні війська. Саме вони на якийсь час забезпечили гетьманському режимові життєздатність.

П.Скоропадський намагався підбирати для свого кабінету добрих фахівців українського походження. Головою Кабінету Міністрів впродовж майже всього існування гетьманського режиму був Федір Лизогуб, поміщик з Полтавської губернії, який походив зі старовинного козацького роду. Його батько Андрій входив у коло найближчих друзів Т.Шевченка, а брат Дмитро, революціонер-народоволець, був страчений царським урядом. Міністром закордонних справ став Дмитро Дорошенко - видатний український історик, який теж походив зі знаменитого козацько-гетьманського роду Дорошенків. Улітку 1917 р. він мав очолити Генеральний секретаріат, але через політичні розбіжності з М.Грушевським відмовився від престижної посади. Великий вплив у гетьманському уряді мав Микола Василенко - голова Державного сенату Української держави, міністр народної освіти, у недавньому минулому - товариш міністра освіти Тимчасового уряду. Свою громадсько-політичну діяльність він розпочав як член "Старої громади", входив до Товариства українських поступовців, а потім - до партії кадетів. Кадетом був і Михайло Чубинський - син етнографа і громадського діяча Павла Чубинського. М.Чубинський очолив Міністерство судових справ і Карний генеральний суд.

На чолі Військового міністерства став Олександр Рогоза. Він теж походив зі старовинного козацького роду Уманщини, до укладення миру командував армією на Румунському фронті. У Скоропадського були великі плани розбудови національної армії. Йшлося про створення на основі мобілізації восьми армійських корпусів, сердюцької (гвардійської) дивізії, чотирьох кавалерійських дивізій і спецчастин (у т. ч. авіаційних і панцерних). Кожен армійський корпус мав бути створений з двох стрілецьких дивізій, трьох артилерійських бригад і кавалерійського полку. Загальна чисельність армії мирного часу передбачалася в кількості 310 тис. осіб. Реально збройні сили Української держави були уп'ятеро менші. О. Рогоза мав у своєму розпорядженні Запорозьку дивізію з полком гайдамаків, дві дивізії синьожуланників і сформовану з українських військовополонених в Австро-Угорщині дивізію сірожупанників. Влітку закінчилося формування добровольчої сердюцької дивізії. Восени в Білій Церкві під керівництвом Є.Коновальця почалося переформування бригади січових стрільців. Дозволу на загальну мобілізацію німці не дали.

Міністерство фінансів постійно очолював кадет Антон Ржепецький - виходець з польського шляхетського роду, віддавна осілого в Україні. Ржепецькому належала заслуга розбудови національної грошової системи і забезпечення високого курсу української валюти. Замість гривень УНР він знову емітував карбованці. Ржепецький разом з тим був людиною крайніх правих поглядів, відкритим противником аграрної реформи, відстоював права та інтереси великих власників, активно підтримував союз землевласників та Протофіс.

Найбільш тяжка посада міністра земельних справ дісталася поміщику Харківської губернії, ученому агроному і земському діячеві Василю Колокольцову. Від гетьмана він дістав доручення розробити принципи земельної реформи з кінцевим завданням подрібнити великі маєтки і передати їх землю у власність хліборобів. Передбачалось, що земля передається хліборобському населенню, але в кількості не більше 25 дес. в одні руки. Поміщикам надається право продати всю землю Державному банкові для утворення земельного фонду держави. Гетьман виступав за створення в Україні широкого прошарку заможних селян-власників, які могли б взяти на себе виробництво товарного зерна та іншої сільськогосподарської продукції. Принцип одержання землі лише за викуп викликав різкий протест з боку соціалістичних партій. Діяльність В.Колокольцова наштовхувалася на сильний опір у власному міністерстві, персонал якого складався майже винятково з есерів.

У липні 1918 р. Рада міністрів затвердила тимчасовий закон "Про засоби боротьби з розрухою сільського господарства". Губернським земельним комісіям надавалося право видавати обов'язкові постанови про примусове використання живого і мертвого інвентаря тих власників, які не повністю використовували його у власних господарствах, для роботи в інших господарствах, а також для перевезень, шо мали державне значення. Фактично селяни разом з кіньми та іншим реманентом віддавалися у розпорядження поміщиків, які вирощували хліб для постачання Центральних держав. Згідно з цим законом організатори страйків на польових роботах підлягали ув'язненню в тюрму на строк до одного року.

Декларуючи необхідність наведення порядку, гетьманський режим розгорнув масовий і цілеспрямований наступ на демократичні сили. Було заборонено проведення з'їздів ліводемократичних партій, зупинено випуск есерівських газет "Боротьба", "Народна воля", для решти запроваджувалась цензура, яка, за свідченням С.Єфремова, була жорсткішою за царську. Найактивніші демократичні діячі змушені були перейти на напівлегальне чи нелегальне становище, багато з них потрапили до в'язниць.

Силу режиму відчув на собі робітничий клас. В Україні діяв наказ фельдмаршала Ейхгорна про німецькі військово-польові суди, під які потрапляли страйкарі. Страйки заборонялись, а страйкуючих переслідували. Влада, обмежуючи активність робітників, нанесла удар по профспілках. Профспілкам було заборонено втручатися в питання найму і звільнення робітників, проблеми фінансування, виробництва та менеджменту. Ослаблення профспілок стимулювало активізацію підприємців, вони відмовлялися від раніше укладених трудових угод, підвищували тривалість робочого дня, зменшували платню, часто зупиняли виробництво, внаслідок чого безробітними стали близько 400 тис. робітників.

Подібна політика аж ніяк не могла стати дорогою до соціального миру. До того ж, у влади не вистачало сил розгорнути репресії в повному масштабі, а розбурхане революцією суспільство напівзаходами було непросто вгамувати. Успіх режиму на перших порах забезпечувала іноземна військова присутність, яка створювала для нової влади стабілізаційну основу.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора Литвин В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Український Гетьманат“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ВІДПОВІДАЛЬНОГО РЕДАКТОРА

  • Частина I. Доісторичний, ранньоісторичний та середньовічний періоди на території України

  • Пізній палеоліт

  • Людське суспільство епохи мезоліту

  • Аграрна (неолітична) революція

  • Епоха енеоліту в Україні. Трипільська культура

  • Епоха бронзи на території України

  • Українські Степ і Лісостеп у добу раннього заліза

  • Скіфський світ

  • Сармати в Північному Причорномор'ї

  • Розділ 2. СТАНОВЛЕННЯ ТА ПІДНЕСЕННЯ ДАВНЬОРУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Господарська діяльність, суспільний лад і духовний світ слов'ян

  • Становлення Давньоруської держави

  • Київська Русь у середині - другій половині X ст.

  • Хрещення Русі Володимиром Великим

  • Київська Русь у добу розквіту. Княжіння Ярослава Мудрого та Ярославичів

  • Спроби консолідації Київської Русі. Княжіння Володимира Мономаха та Мономаховичів

  • Розділ 3. КИЇВСЬКА РУСЬ У ДОБУ ПОЛІТИЧНОЇ ДЕЗІНТЕГРАЦІЇ І КНЯЗІВСЬКИХ МІЖУСОБИЦЬ

  • Галицько-Волинська держава Романа Мстиславича

  • Міжкнязівська боротьба за першість на Русі у переддень монгольської навали

  • Тенденції політичного розвитку Давньоруської держави

  • Соціокультурний розвиток Київської Русі

  • Розділ 4.ПІДНЕСЕННЯ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Корона Данила Галицького

  • Галицько-Волинська Русь наприкінці XIII - першій половині XIV ст.

  • Розділ 5. ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКО-РУСЬКЕ

  • Литовсько-Руське князівство в середині - другій половині XIV ст. Кревська унія 1385 р.

  • Князювання Вітовта. Городельська унія 1413 р.

  • Суспільно-політичні процеси у Великому князівстві Литовсько-Руському в ЗО-7в-ті роки XV ст.

  • Територіально-політичний та соціальний устрій Великого князівства Литовсько-Руського

  • Частина 2. Україна в ранній Новий час

  • Соціально-економічний розвиток українських земель у другій половині XVI - початку XVII ст.

  • Культурно-освітнє та церковно-релігійне життя України

  • Берестейський собор 1596 р. та проголошення церковної унії

  • Розділ 7. ПОЧАТКИ КОЗАЦЬКОЇ ЕРИ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ

  • Запорозька Січ як центр консолідації козацтва

  • Козацькі війни кінця XVI ст.

  • Військово-політична активність козацтва у першій чверті XVII ст. Гетьманування Петра Конашевича-Сагайдачного

  • Українське козацтво та православ'я. Роль козацтва у відновленні православної церковної ієрархії

  • Козацькі повстання 20-30-х років ХVII ст.

  • Розділ 8. УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ СЕРЕДИНИ XVII ст. СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Перемоги козацького повстання навесні 1648 р. Та його переростання в революцію

  • Розгортання революції та еволюція програмних вимог її лідерів

  • Війна за незалежність Української держави 1649 р. Зборівський мир

  • Розбудова Української держави наприкінці 1640-х - початку 1650-х рр.

  • Українсько-польські війни першої половини 1650-х рр.

  • Українсько-російський договір 1654 р.

  • Зміцнення Української держави та боротьба за соборність українських земель у середині - другій половині 1650-х рр.

  • Розділ 9. ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА ТА ІНОЗЕМНА ІНТЕРВЕНЦІЯ. БОРОТЬБА КОЗАЦТВА ЗА ВОЗЗ'ЄДНАННЯ УКРАЇНИ

  • Спроба українсько-польського примирення. Галицька угода 1658 р.

  • Українсько-російська війна 1658-1659 pp. та новий Переяславський договір

  • Розпад козацької України на два Гетьманати та розгортання громадянської війни

  • Прихід до влади на Правобережжі Петра Дорошенка. Боротьба за возз'єднання козацької України

  • Російсько-польсько-турецькі війни за Правобережжя. Загибель Правобережного Гетьманату

  • Розділ 10. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ТА КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНИ НАПРИКІНЦІ XVII-XVIII ст.

  • Анти-польське повстання на Правобережжі 1702-1704 рр. Боротьба за об'єднання України

  • Економічні та гуманітарні наслідки від втягненім України в Північну війну 1700-1721 рр.

  • Військово-політичний союз гетьмана Івана Мазепи зі Швецією 1708 р.

  • Українська політична еміграція в боротьбі з Москвою. Конституція 1710 р.

  • Гетьманат після Полтавської катастрофи 1709 р. Гетьманування І.Скоропадського

  • Запорозька Січ під зверхністю кримського хана

  • Перша реставрація гетьманства. Державна діяльність гетьмана Д.Апостола

  • Нова Січ

  • "Правління гетьманського уряду". Україна в часи російсько-турецької війни 1735-1739 рр.

  • Друга реставрація гетьманства. Державні реформи гетьмана К.Розумовського

  • Скасування гетьманства 1764 р. та включення Лівобережної України до складу Російської імперії

  • Ліквідація Запорозької Січі 1775 р. Останній кошовий Петро Калнишевський

  • Соціальні і національно-визвольні рухи на Правобережжі та в Західній Україні

  • Розвиток української культури, науки та освіти козацької доби

  • Частина 3. Українські землі в добу модернізації

  • Зміни в адміністративному і соціальному устрої Правобережної України

  • Господарське освоєння земель Південної України

  • Запорозьке козацтво після ліквідації Січі

  • Історичний розвиток Буковини

  • Історичний розвиток Закарпаття - "Угорської України"

  • Розділ 12. КУЛЬТУРНО-НАЦЮНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ В УКРАЇНІ

  • Форми народного соціального протесту

  • Початки культурно-національного відродження. Діяльність Кирило-Мефодіївського братства

  • Особливості національно-культурного відродження Галичини

  • Рух "будителів" у Закарпатській Україні

  • Українська мова як фактор культурно-національного відродження

  • Розділ 13. МОДЕРНІЗАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В ЕКОНОМІЦІ ТА СОЦІАЛЬНІЙ СФЕРІ

  • Селянська реформа 1860-х pp.

  • Демократичні реформи 1860-1870-х рр.

  • Важка промисловість: індустріалізація по-українськи

  • Місце господарського комплексу України в структурі європейської економіки

  • Революція 1848 р. та початок модернізаційних процесів на західноукраїнських землях

  • Модернізаційні процеси в соціальній сфері

  • Початки модернізації соціальної сфери на західноукраїнських землях

  • Розділ 14. ПІДНЕСЕННЯ І ПОЛІТИЗАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОГО РУХУ В УКРАЇНІ

  • Хлопоманство як різновид громадського руху

  • Становлення громадівського руху в Україні

  • Діяльність народовців у Галичині

  • Студентський рух на українських землях. "Братерство тарасівців"

  • Формування масової національної свідомості в Наддніпрянській Україні

  • Політизація українського національного руху. Перші політичні партії України

  • Суспільно-політичне життя на західноукраїнських землях. "П'ємонтизація" Галичини

  • Національне відродження на Буковині

  • Національний рух в Закарпатській Україні

  • Розділ 15. РЕВОЛЮЦІЯ ПОЧАТКУ XX ст.. ЯК ФАКТОР ПОЛІТИЧНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ

  • Робітничий рух в Україні 1905-1907 pp.

  • Селянська війна 1905-1907 рр.

  • Національно-ліберальна опозиція як складова революції "знизу"

  • Українська соціал-демократія в роки революції

  • Контрреволюційні сили в Україні

  • Дебют українства на парламентській арені

  • Розділ 16. УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА ДОБИ МОДЕРНІЗАЦІЇ

  • Реалізм та модерн у живописі

  • Театр та музична культура доби модерну

  • Модерн у літературі

  • Україна в Першій світовій війні

  • Україна в планах воюючих сторін

  • Воєнні дії на території України

  • Становище українців в Австро-Угорщині

  • Наростання господарської розрухи та політичної кризи в Російській імперії

  • Розділ 18. УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ ТА НАЦІОНАЛЬНИЙ ДЕРЖАВОТВОРЧИЙ ПРОЦЕС (1917-1920)

  • Формування організаційних структур та ідеологічних гасел Української революції. Утворення Центральної Ради

  • Боротьба за автономію України. І Універсал Центральної Ради

  • Корніловський заколот

  • Утворення Української Народної Республіки. III Універсал Центральної Ради

  • Війна більшовицької Росії за Україну взимку 1917-1918 рр.

  • Проголошення незалежності УНР

  • Український Гетьманат
  • Зовнішня політика Гетьманату

  • Падіння гетьманського режиму та відродження УНР

  • Друга війна УНР з радянською Росією

  • Українські сили у боротьбі з білими арміями

  • Українсько-польський союз та нова війна з радянською Росією

  • Західноукраїнська Народна Республіка

  • Розділ 19. УТВЕРДЖЕННЯ В УКРАЇНІ КОМУНІСТИЧНОГО РЕЖИМУ

  • Запровадження в Україні радянської державності наприкінці 1918 - початку 1919 рр.

  • Початок комуністичних перетворень

  • Повстанський антикомуністичний рух

  • Відновлення УСРР

  • Культурні процеси революційної доби

  • Розділ 20. УСРР В РОКИ НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

  • Впровадження нової економічної політики

  • Утворення СРСР

  • Відродження народного господарства

  • Суспільно-політичне життя

  • Штучність "кризи непу"

  • Політика українізації. Розвиток освіти, науки і культури

  • СТАЛІНСЬКА "РЕВОЛЮЦІЯ ЗВЕРХУ" (1929-1938). ТРАГЕДІЯ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 pp.

  • Генеральна лінія на "соціалістичну індустріалізацію"

  • Повторна колективізація сільського господарства

  • Трагедія штучного голодомору 1932-1933 рр.

  • Політика "культурної революції" та її жертви

  • Великий терор 1937-1938 рр. "Культ особи"

  • Розділ 22. ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД (1921-1938)

  • Українське питання в Другій Речіпосполитій Польській

  • Аграрна проблема

  • Утворення ОУН та її боротьба з режимом

  • Карпатська Україна

  • Культурно-духовне життя

  • Розділ 23. УКРАЇНА В ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ (1939-1945)

  • Радянізація Західної України

  • Приєднання Бессарабії і Північної Буковини до СРСР

  • Підготовка СРСР до війни

  • Початковий етап радянсько-німецької війни. Поразки СРСР

  • Воєнні дії на території України у першій половині 1942 р.

  • Гуманітарний зріз воєнної катастрофи

  • Україна в умовах нацистської окупації

  • Радянський партизанський рух

  • Боротьба Української повстанської армії

  • Звільнення України від нацистської окупації

  • Закінчення війни та повоєнне облаштування Європи. Вихід УРСР на міжнародну арену

  • Завершення процесу возз'єднання українських земель

  • Розділ 24. ПЕРШЕ ПОВОЄННЕ ДЕСЯТИЛІТТЯ

  • Сталінська диктатура повоєнної доби

  • Голод 1946-1947 рр.

  • Відбудова народного господарства

  • Завершення радянізашї західних областей

  • Розділ 25. ПОЧАТОК РОЗКЛАДУ ТОТАЛІТАРИЗМУ (1956-1965)

  • Спроби адміністративно-господарських реформ

  • Стан розвитку народного господарства

  • Здобутки і провали соціальної політики

  • Опозиційний рух

  • Розділ 26. ДВА ДЕСЯТИЛІТТЯ "ЗАСТОЮ" (1966-1985)

  • Наростання соціально-економічних проблем

  • Стан розвитку освіти і культури

  • Дисидентський рух

  • Розділ 27. ВІД БЮРОКРАТИЧНОЇ "ПЕРЕБУДОВИ" ДО НАРОДНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (1985-1991)

  • Конституційна реформа та її наслідки

  • Розгортання національно-визвольного руху

  • Відродження церковно-релігійного життя

  • Економічна програма "перебудови" та її крах

  • Суверенізація Української PCP

  • Народження незалежної України

  • Розділ 28. УТВЕРДЖЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ І СУВЕРЕННОЇ ДЕРЖАВИ (1991 - початок 2011)

  • Дерадянізація політичної системи

  • Політичне життя після прийняття Конституції 1996 р.

  • Зовнішня політика Української держави

  • Ринкові перетворення

  • Аграрна політика

  • Екологічні проблеми

  • Формування громадянського суспільства і політичної нації

  • Розвиток соціальної сфери

  • Культурне життя. Розвиток освіти та науки

  • Релігія та церква

  • Помаранчева революція

  • Нові виклики