Розділ 19. УТВЕРДЖЕННЯ В УКРАЇНІ КОМУНІСТИЧНОГО РЕЖИМУ

Історія України


Ідейно-теоретичні основи комуністичного режиму


У листопаді 1917 р. більшовики проголосили Декретом про мир кінець війни, а Декретом про землю - передачу поміщицьких удільних та церковних земель селянству. Популістські документи замаскували сутність комуністичної доктрини, яку більшовики прагнули реалізувати з часом. До таких самих маскувальних заходів слід віднести і згоду на проведення Установчих зборів, яка була оприлюднена на II Всеросійському з'їзді Рад. У зв'язку з цим пізніше Ленін навіть наполягав на тому, що листопадовий переворот 1917 р. був не пролетарською, а буржуазною революцією, пролетарською (чи соціалістичною) вона стала лише тоді, коли більшовикам вдалося провести цілий ряд заходів для зміцнення своєї влади і локалізації дій політичних опонентів. Насамперед до таких належали розгін Всеросійських установчих зборів, повна демобілізація старої армії та створення нової, червоної.

Програма комуністичних перетворень була сформульована весною 1918 р. в ленінській статті "Чергові завдання Радянської влади" і в популярній брошурі М.Бухаріна "Програма комуністів (більшовиків)". У них йшлося про передачу в руки держави великого виробництва, одержавлення дрібного виробництва, скасування товарно-грошових відносин і створення завдяки цим заходам керованої з одного центру командної економіки.

Націоналізація промисловості спочатку відбувалася значною мірою стихійно, методом "червоногвардійської атаки на капітал". З весни 1918 р. почалася націоналізація галузей промисловості, а 28 червня ВЦВК видав декрет про націоналізацію всієї великої промисловості. Причому передачею підприємств у власність держави комуністичні перетворення не обмежувалися. Державні підприємства відсікалися від ринку, який вважався втіленням капіталізму. На зміну ринковому регулюванню приходило так зване ручне управління. Щоб здійснювати централізоване управління націоналізованим виробництвом, треба було не обійти увагою будь-яке підприємство, навіть найбільш віддалене від центру. Над промисловістю почав швидко розростатися управлінський апарат: главки (головні управління) і центри Вищої ради народного господарства, трести. Треба було розробляти нормативи, які можна було б застосувати до всіх керованих об'єктів одночасно.

Існував ще один корінний недолік поза ринкової системи виробництва. В умовах ринку робітники могли вільно пропонувати свою робочу силу. Поза ринком такого права у робітників більше не залишалося. Кожний повинен був працювати там, де його поставили. Отже, робітники потрапляли в залежність від держави. До революції держава не виступала стороною у трудових відносинах (за винятком нечисленних казенних підприємств). Тепер же держава завжди виступала як сторона в трудовому спорі, а робітники ставали беззахисними, тому що профспілки теж були одержавлені.

Комуністична організація виробництва вимагала від тих, хто працював по найму, ще однієї жертви: обтяження трудовою повинністю. Спочатку вона поширювалася тільки на представників "непрацюючих класів", згодом поширилася на решту суспільства. Спосіб примушування до праці було знайдено в мілітаризації праці. Вже у листопаді 1918 р. залізничний транспорт перевели на воєнний стан. 10 квітня 1919 р. з'явився декрет Раднаркому РСФРР "Про загальну мобілізацію". Замість відносин найму встановлювався принцип мобілізації робочої сили - спочатку через профспілки, а з кінця 1919 р. - через наркомат праці та його місцеві органи. Небажання робітників працювати там, де це було потрібно державі, викликало гостро негативну реакцію з боку останньої. За аналогією з дезертирами, тобто з людьми, мобілізованими на війну, але не бажаючими воювати, таких стали називати "дезертирами трудового фронту".

Логіка цілковитого знищення ринкових відносин вимагала не тільки одержавлення суспільного виробництва, але й по-державному організованого регулювання розподілу матеріальних благ. Комуністична революція знищувала суспільство, в якому людина заробляла собі на прожиття, використовуючи власні або чужі засоби виробництва, а також свої вміння і знання. Натомість виникало зовсім інше суспільство, в якому людина працювала там, де їй вкажуть, і одержувала на прожиття визначений іншими "пайок". Саме таке суспільство більшовики трактували як комуністичне. Матеріальна залежність від влади у тих, хто працював на одержавлених підприємствах, випливала з самої суті комуністичних виробничих відносин.

Проте реально розподілити ні по справедливості, ні порівну матеріальні блага виявилося справою неможливою. Державна партія зустрілася з найбільшими утрудненнями якраз при запровадженні комуністичного розподілу. По-перше, зникнення капіталістів та їх управлінців дезорганізувало виробництво. У багатьох випадках націоналізовані підприємства взагалі зупинялися. По-друге, ресурси, які державі все-таки вдалося централізувати або взяти під контроль, спрямовувалися передусім на воєнні потреби. По-третє, заміна торгівлі державним розподільним апаратом на практиці виявилася важко реалізовуваним заходом. Постачання армії і пролетарського населення продовольством радянській владі довелося здійснювати реквізиціями селянської продукції. Логічним наслідком комуністичної "революції зверху" стала ненависна селянам продрозкладка.

Спочатку Ленін не погоджувався на продрозкладку. Навесні 1918 р. він запропонував здійснити товарообмінну операцію: село одержить у натуральному вираженні промислові товари, а місто - продовольство. Проте для повноцінного товарообміну промислових товарів не вистачило. Наркомпрод РСФРР, який здійснював цю операцію, зміг "отоварити" лише чверть хліба, що підлягав здаванню за набагато нижчими від ринкових цін державними розцінками.

Селян це не влаштувало, і вони відмовилися мати справу з державою. Тоді ВЦВК оголосив продовольчу диктатуру. У травні 1918 р. наркомату продовольства РСФРР були надані надзвичайні повноваження, у тому числі право на конфіскацію виявленого у селян хліба. Організовані наркомпродом і профспілками продовольчі загони робітників при сприянні утворених владою на селі комітетів бідноти, а в разі необхідності - й військ - здійснили влітку 1918 р. вилучення хліба без всякого товарного покриття. Щоб реалізувати декрет про комуністичний розподіл і зменшити соціальну напругу в голодуючих пролетарських районах, продовольчі органи з осені 1918 р. почали накладати на селян обов'язкові завдання, виходячи зі своїх потреб. Ці завдання розкладалися по губерніях, повітах, волостях і селах, доводилися "до двору". "Позитивний досвід" був узагальнений і поширений на всю країну декретом Раднаркому від 11 січня 1919 р. про продовольчу і фуражну розкладку. Продрозкладка була навіть не податком, а реквізицією.

Селянські вимоги зрівняльного поділу землі, як відомо, були реалізовані більшовиками на II Всеросійському з'їзді рад, у знаменитому "Декреті про землю". Однак поступовий відступ від цієї поступки селянству розпочався майже одразу після жовтневого перевороту. 9 лютого 1918 р. ВЦВК видав "Основний закон про соціалізацію землі". Закон готувався спільно з лівими есерами, які тоді входили до складу Раднаркому і ВЦВК. Звідси - незвичний для більшовицького політичного словника термін "соціалізація". В розумінні есерів соціалізація означала передачу всієї землі без викупу у розпорядження органів самоуправління для зрівняльного поділу за трудовою або споживчою нормою між селянами, які господарювали, не використовуючи чужої найманої праці. Проте замість органів самоуправління (вони так і не були створені) земля потрапила в розпорядження державних органів. Отже, соціалізація насправді мало чим відрізнялась від націоналізації землі, що визнав і В Ленін. Ця обставина мала принциповий характер. Соціалізація у формі націоналізації перетворювала основний засіб сільськогосподарського виробництва на власність держави, яка заявила, що хоче переходити від першого етапу аграрних перетворень на селі, який дав землю селянам, до другого етапу, на якому індивідуальні селянські господарства повинні бути перетворені на колективні.

"Декрет про землю" проголошував вільний вибір форм користування землею: подвірного, хутірського, артільного, общинного. В законі про соціалізацію землі декларувалося, що держава сприятиме соціалістичним формам землеробства - радгоспам і комунам. Наприкінці 1918 р. за безпосередньою участю В.Леніна було підготовлено проект нового декрету про користування землею, який цілком ревізував норми "Декрету про землю". РКП (б) відмовлялася від уже проведеного зрівняльного поділу землі і поверталася до комуністичних гасел: "На всі види одноосібного землекористування треба дивитися як на скороминущі і відживаючі".

Здійснювати це гасло можна було лише при відповідній державно-політичній системі, яка не давала в руки суспільства жодних важелів впливу на владу. Саме таку політичну систему прагнули побудувати більшовики. Статус державної партії вони здобули завдяки захопленню рад і забороні політичної діяльності інших партій. Унаслідок чого РКП(б) зберігала за собою й ознаки партії, і державної структури. Первинні організації, рекрутуючи з пролетарських мас нових членів, мобілізовуючи їх на виконання рішень вищих партійних органів, створювали ілюзію партійного життя. Вищі ешелони партії перетворились у частину державного механізму. Всі практично більш-менш відповідальні державні посади заміщались лише членами РКП(б). Партія будувалася на засадах "демократичного централізму", що означало насамперед підпорядкування нижчих партійних ланок вищим. Завдяки цьому вся влада концентрувалася на найбільш високому щаблі компартійно-радянської піраміди.

За статутом найвищою інстанцією вважався партійний з'їзд. Проте, по суті, VII з'їзд РКП(б), який у березні 1918 р. ратифікував Брестський мирний договір, виявився останнім з'їздом, який ухвалював самостійні рішення. Всі наступні з'їзди тільки підтверджували рішення, намічені Центральним комітетом партії.

Центральний комітет теж виявився занадто чисельною інституцією для того, щоб безперебійно забезпечувати одностайність думок і рішень. В ЦК, обраному в березні 1919 p. VIII з'їздом РКП(б), з'явилося бюро для вирішення головних політичних питань у складі Л.Каменева, M.Крестінського, В.Леніна, Й.Сталіна і Л.Троцького. Всі рішення, які приймалися політбюро ЦК, вважалися рішеннями ЦК. Члени політбюро ЦК мали рівний статус і розв'язували питання більшістю голосів, проте лідерство В.Леніна було незаперечним.

20 грудня 1917 р. Раднарком прийняв таємний декрет про заснування Надзвичайної комісії по боротьбі з контрреволюцією і саботажем (ЧК). На момент створення ЧК не були оголошені її функції і повноваження, що призвело до страхітливих наслідків, оскільки дало цій організації можливість претендувати на такі привілеї, які спочатку зовсім не передбачалися. Створювана за зразком царської таємної поліції, вона не могла застосовувати до громадян будь-яких юридичних санкцій і повинна була передавати справи на розгляд революційних трибуналів, які й мали виносити вироки. Проте досить швидко процедура спростилася і ВЧК отримала право виносити і здійснювати вироки.

Отже, взявши владу у листопаді 1917 р. під приводом нездатності Тимчасового уряду вивести країну зі світової війни і подолати економічну кризу, більшовики накинули суспільству утопічну соціально-економічну систему, яка діяла лише під тотальним примусом держави і ставила суспільство в повну залежність від державних інститутів, а ще точніше - від державної бюрократії, номенклатури.

Ця політика з дивовижним цинізмом провадилася протягом 1918- 1921 рр. і зрештою викликала неприхований опір суспільства, яскравим проявом якого стала громадянська війна. Особливо жорстокою вона була в Україні, де селянство складало переважну частину населення і до того ж, на відміну від російського селянства, схильного до общинних форм господарювання, віддавало перевагу індивідуальним методам господарювання. Це і пояснює невдачі в утвердженні радянської влади в Україні, запеклий характер громадянської війни на її території.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора Литвин В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 19. УТВЕРДЖЕННЯ В УКРАЇНІ КОМУНІСТИЧНОГО РЕЖИМУ“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ВІДПОВІДАЛЬНОГО РЕДАКТОРА

  • Частина I. Доісторичний, ранньоісторичний та середньовічний періоди на території України

  • Пізній палеоліт

  • Людське суспільство епохи мезоліту

  • Аграрна (неолітична) революція

  • Епоха енеоліту в Україні. Трипільська культура

  • Епоха бронзи на території України

  • Українські Степ і Лісостеп у добу раннього заліза

  • Скіфський світ

  • Сармати в Північному Причорномор'ї

  • Розділ 2. СТАНОВЛЕННЯ ТА ПІДНЕСЕННЯ ДАВНЬОРУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Господарська діяльність, суспільний лад і духовний світ слов'ян

  • Становлення Давньоруської держави

  • Київська Русь у середині - другій половині X ст.

  • Хрещення Русі Володимиром Великим

  • Київська Русь у добу розквіту. Княжіння Ярослава Мудрого та Ярославичів

  • Спроби консолідації Київської Русі. Княжіння Володимира Мономаха та Мономаховичів

  • Розділ 3. КИЇВСЬКА РУСЬ У ДОБУ ПОЛІТИЧНОЇ ДЕЗІНТЕГРАЦІЇ І КНЯЗІВСЬКИХ МІЖУСОБИЦЬ

  • Галицько-Волинська держава Романа Мстиславича

  • Міжкнязівська боротьба за першість на Русі у переддень монгольської навали

  • Тенденції політичного розвитку Давньоруської держави

  • Соціокультурний розвиток Київської Русі

  • Розділ 4.ПІДНЕСЕННЯ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Корона Данила Галицького

  • Галицько-Волинська Русь наприкінці XIII - першій половині XIV ст.

  • Розділ 5. ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКО-РУСЬКЕ

  • Литовсько-Руське князівство в середині - другій половині XIV ст. Кревська унія 1385 р.

  • Князювання Вітовта. Городельська унія 1413 р.

  • Суспільно-політичні процеси у Великому князівстві Литовсько-Руському в ЗО-7в-ті роки XV ст.

  • Територіально-політичний та соціальний устрій Великого князівства Литовсько-Руського

  • Частина 2. Україна в ранній Новий час

  • Соціально-економічний розвиток українських земель у другій половині XVI - початку XVII ст.

  • Культурно-освітнє та церковно-релігійне життя України

  • Берестейський собор 1596 р. та проголошення церковної унії

  • Розділ 7. ПОЧАТКИ КОЗАЦЬКОЇ ЕРИ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ

  • Запорозька Січ як центр консолідації козацтва

  • Козацькі війни кінця XVI ст.

  • Військово-політична активність козацтва у першій чверті XVII ст. Гетьманування Петра Конашевича-Сагайдачного

  • Українське козацтво та православ'я. Роль козацтва у відновленні православної церковної ієрархії

  • Козацькі повстання 20-30-х років ХVII ст.

  • Розділ 8. УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ СЕРЕДИНИ XVII ст. СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Перемоги козацького повстання навесні 1648 р. Та його переростання в революцію

  • Розгортання революції та еволюція програмних вимог її лідерів

  • Війна за незалежність Української держави 1649 р. Зборівський мир

  • Розбудова Української держави наприкінці 1640-х - початку 1650-х рр.

  • Українсько-польські війни першої половини 1650-х рр.

  • Українсько-російський договір 1654 р.

  • Зміцнення Української держави та боротьба за соборність українських земель у середині - другій половині 1650-х рр.

  • Розділ 9. ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА ТА ІНОЗЕМНА ІНТЕРВЕНЦІЯ. БОРОТЬБА КОЗАЦТВА ЗА ВОЗЗ'ЄДНАННЯ УКРАЇНИ

  • Спроба українсько-польського примирення. Галицька угода 1658 р.

  • Українсько-російська війна 1658-1659 pp. та новий Переяславський договір

  • Розпад козацької України на два Гетьманати та розгортання громадянської війни

  • Прихід до влади на Правобережжі Петра Дорошенка. Боротьба за возз'єднання козацької України

  • Російсько-польсько-турецькі війни за Правобережжя. Загибель Правобережного Гетьманату

  • Розділ 10. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ТА КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНИ НАПРИКІНЦІ XVII-XVIII ст.

  • Анти-польське повстання на Правобережжі 1702-1704 рр. Боротьба за об'єднання України

  • Економічні та гуманітарні наслідки від втягненім України в Північну війну 1700-1721 рр.

  • Військово-політичний союз гетьмана Івана Мазепи зі Швецією 1708 р.

  • Українська політична еміграція в боротьбі з Москвою. Конституція 1710 р.

  • Гетьманат після Полтавської катастрофи 1709 р. Гетьманування І.Скоропадського

  • Запорозька Січ під зверхністю кримського хана

  • Перша реставрація гетьманства. Державна діяльність гетьмана Д.Апостола

  • Нова Січ

  • "Правління гетьманського уряду". Україна в часи російсько-турецької війни 1735-1739 рр.

  • Друга реставрація гетьманства. Державні реформи гетьмана К.Розумовського

  • Скасування гетьманства 1764 р. та включення Лівобережної України до складу Російської імперії

  • Ліквідація Запорозької Січі 1775 р. Останній кошовий Петро Калнишевський

  • Соціальні і національно-визвольні рухи на Правобережжі та в Західній Україні

  • Розвиток української культури, науки та освіти козацької доби

  • Частина 3. Українські землі в добу модернізації

  • Зміни в адміністративному і соціальному устрої Правобережної України

  • Господарське освоєння земель Південної України

  • Запорозьке козацтво після ліквідації Січі

  • Історичний розвиток Буковини

  • Історичний розвиток Закарпаття - "Угорської України"

  • Розділ 12. КУЛЬТУРНО-НАЦЮНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ В УКРАЇНІ

  • Форми народного соціального протесту

  • Початки культурно-національного відродження. Діяльність Кирило-Мефодіївського братства

  • Особливості національно-культурного відродження Галичини

  • Рух "будителів" у Закарпатській Україні

  • Українська мова як фактор культурно-національного відродження

  • Розділ 13. МОДЕРНІЗАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В ЕКОНОМІЦІ ТА СОЦІАЛЬНІЙ СФЕРІ

  • Селянська реформа 1860-х pp.

  • Демократичні реформи 1860-1870-х рр.

  • Важка промисловість: індустріалізація по-українськи

  • Місце господарського комплексу України в структурі європейської економіки

  • Революція 1848 р. та початок модернізаційних процесів на західноукраїнських землях

  • Модернізаційні процеси в соціальній сфері

  • Початки модернізації соціальної сфери на західноукраїнських землях

  • Розділ 14. ПІДНЕСЕННЯ І ПОЛІТИЗАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОГО РУХУ В УКРАЇНІ

  • Хлопоманство як різновид громадського руху

  • Становлення громадівського руху в Україні

  • Діяльність народовців у Галичині

  • Студентський рух на українських землях. "Братерство тарасівців"

  • Формування масової національної свідомості в Наддніпрянській Україні

  • Політизація українського національного руху. Перші політичні партії України

  • Суспільно-політичне життя на західноукраїнських землях. "П'ємонтизація" Галичини

  • Національне відродження на Буковині

  • Національний рух в Закарпатській Україні

  • Розділ 15. РЕВОЛЮЦІЯ ПОЧАТКУ XX ст.. ЯК ФАКТОР ПОЛІТИЧНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ

  • Робітничий рух в Україні 1905-1907 pp.

  • Селянська війна 1905-1907 рр.

  • Національно-ліберальна опозиція як складова революції "знизу"

  • Українська соціал-демократія в роки революції

  • Контрреволюційні сили в Україні

  • Дебют українства на парламентській арені

  • Розділ 16. УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА ДОБИ МОДЕРНІЗАЦІЇ

  • Реалізм та модерн у живописі

  • Театр та музична культура доби модерну

  • Модерн у літературі

  • Україна в Першій світовій війні

  • Україна в планах воюючих сторін

  • Воєнні дії на території України

  • Становище українців в Австро-Угорщині

  • Наростання господарської розрухи та політичної кризи в Російській імперії

  • Розділ 18. УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ ТА НАЦІОНАЛЬНИЙ ДЕРЖАВОТВОРЧИЙ ПРОЦЕС (1917-1920)

  • Формування організаційних структур та ідеологічних гасел Української революції. Утворення Центральної Ради

  • Боротьба за автономію України. І Універсал Центральної Ради

  • Корніловський заколот

  • Утворення Української Народної Республіки. III Універсал Центральної Ради

  • Війна більшовицької Росії за Україну взимку 1917-1918 рр.

  • Проголошення незалежності УНР

  • Український Гетьманат

  • Зовнішня політика Гетьманату

  • Падіння гетьманського режиму та відродження УНР

  • Друга війна УНР з радянською Росією

  • Українські сили у боротьбі з білими арміями

  • Українсько-польський союз та нова війна з радянською Росією

  • Західноукраїнська Народна Республіка

  • Розділ 19. УТВЕРДЖЕННЯ В УКРАЇНІ КОМУНІСТИЧНОГО РЕЖИМУ
  • Запровадження в Україні радянської державності наприкінці 1918 - початку 1919 рр.

  • Початок комуністичних перетворень

  • Повстанський антикомуністичний рух

  • Відновлення УСРР

  • Культурні процеси революційної доби

  • Розділ 20. УСРР В РОКИ НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

  • Впровадження нової економічної політики

  • Утворення СРСР

  • Відродження народного господарства

  • Суспільно-політичне життя

  • Штучність "кризи непу"

  • Політика українізації. Розвиток освіти, науки і культури

  • СТАЛІНСЬКА "РЕВОЛЮЦІЯ ЗВЕРХУ" (1929-1938). ТРАГЕДІЯ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 pp.

  • Генеральна лінія на "соціалістичну індустріалізацію"

  • Повторна колективізація сільського господарства

  • Трагедія штучного голодомору 1932-1933 рр.

  • Політика "культурної революції" та її жертви

  • Великий терор 1937-1938 рр. "Культ особи"

  • Розділ 22. ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД (1921-1938)

  • Українське питання в Другій Речіпосполитій Польській

  • Аграрна проблема

  • Утворення ОУН та її боротьба з режимом

  • Карпатська Україна

  • Культурно-духовне життя

  • Розділ 23. УКРАЇНА В ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ (1939-1945)

  • Радянізація Західної України

  • Приєднання Бессарабії і Північної Буковини до СРСР

  • Підготовка СРСР до війни

  • Початковий етап радянсько-німецької війни. Поразки СРСР

  • Воєнні дії на території України у першій половині 1942 р.

  • Гуманітарний зріз воєнної катастрофи

  • Україна в умовах нацистської окупації

  • Радянський партизанський рух

  • Боротьба Української повстанської армії

  • Звільнення України від нацистської окупації

  • Закінчення війни та повоєнне облаштування Європи. Вихід УРСР на міжнародну арену

  • Завершення процесу возз'єднання українських земель

  • Розділ 24. ПЕРШЕ ПОВОЄННЕ ДЕСЯТИЛІТТЯ

  • Сталінська диктатура повоєнної доби

  • Голод 1946-1947 рр.

  • Відбудова народного господарства

  • Завершення радянізашї західних областей

  • Розділ 25. ПОЧАТОК РОЗКЛАДУ ТОТАЛІТАРИЗМУ (1956-1965)

  • Спроби адміністративно-господарських реформ

  • Стан розвитку народного господарства

  • Здобутки і провали соціальної політики

  • Опозиційний рух

  • Розділ 26. ДВА ДЕСЯТИЛІТТЯ "ЗАСТОЮ" (1966-1985)

  • Наростання соціально-економічних проблем

  • Стан розвитку освіти і культури

  • Дисидентський рух

  • Розділ 27. ВІД БЮРОКРАТИЧНОЇ "ПЕРЕБУДОВИ" ДО НАРОДНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (1985-1991)

  • Конституційна реформа та її наслідки

  • Розгортання національно-визвольного руху

  • Відродження церковно-релігійного життя

  • Економічна програма "перебудови" та її крах

  • Суверенізація Української PCP

  • Народження незалежної України

  • Розділ 28. УТВЕРДЖЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ І СУВЕРЕННОЇ ДЕРЖАВИ (1991 - початок 2011)

  • Дерадянізація політичної системи

  • Політичне життя після прийняття Конституції 1996 р.

  • Зовнішня політика Української держави

  • Ринкові перетворення

  • Аграрна політика

  • Екологічні проблеми

  • Формування громадянського суспільства і політичної нації

  • Розвиток соціальної сфери

  • Культурне життя. Розвиток освіти та науки

  • Релігія та церква

  • Помаранчева революція

  • Нові виклики