Після від'їзду гетьмана Тетері з Правобережжя в краї знову спалахнула міжусобиця, тепер уже за гетьманську булаву. Переможцем з неї вийшов представник старовинного козацтва, онук гетьмана реєстровців Михайла Дорошенка, генеральний осавул Петро Дорошенко. В особі нового гетьмана Правобережної України козацтво отримало талановитого політика та вмілого дипломата, лідера, котрий потенційно був спроможний переломити несприятливий для України розвиток політичних процесів.
Найперше, на що звернув увагу новий гетьман, було завдання подолання на Правобережжі стихії анархії та старшинського отаманства, що завдавали величезних матеріальних збитків краю та не давали змоги зосередити всі сили козацтва на досягненні головного - виборення незалежності.
З приходом до влади Петра Дорошенка чітко окреслюється тенденція до налагодження союзницьких стосунків із Кримським ханатом. Коли на ханський престол замість Мехмед-Ґерея було посаджено Аділь-Ґерея, Дорошенко висловлює побажання відновити чинність українсько-кримського договору 1648 р. Аналогічні пропозиції лунали і з вуст нового кримського керівництва, яке висловило готовність допомагати козацтву в тому, аби Україна була незалежною і від Москви, і від Варшави.
У стосунках з польською владою Дорошенко на перших порах воліє не вступати у відкриту конфронтацію, намагаючись добитися від Варшави поступок політичними методами. У вимогах, які формулює гетьманський уряд перед королем і сеймом, йдеться про обмеження військової присутності Польщі на Правобережжі, звільнення від жовнірських постої в козацьких садиб та міст і містечок, які найбільше постраждали від попередніх воєн. Особлива турбота висловлюється щодо задоволення духовних потреб православної церкви, зокрема, ліквідації унії, надання православним владикам місць у сенаті Речі Посполитої, а також вільного заснування шкіл, закріплення за Києво-Могилянською колегією статусу академії тощо.
Тим часом з весни 1666 р. польське керівництво веде переговори з представниками російського царя про досягнення перемир'я на основі визнання законності поділу України між собою по р. Дніпро. У відповідь Дорошенко розвиває стосунки з кримським ханом та турецьким султаном. Коли ж полковник С.Маховський восени 1666 р. на чолі близько 10 тисяч жовнірів і військових слуг вступає в Брацлавщину, аби провчити зарозумілого, на його думку, козацького гетьмана, Дорошенко у ніч з 18 на 19 грудня спільно з татарськими ордами здійснює стрімкий марш у напрямку Браїлова, де з ходу атакує супротивника. У жорстокому бою, що тривав дві години, Маховський втратив 17 корогв, а решта - вдалася до втечі, під час якої було знищено чи взято в полон майже все коронне військо, в тому числі захоплено і його командувача. Битва під Браїловим ознаменувала собою остаточний розрив гетьмана Дорошенка з Польщею.
Зближення Дорошенка з Кримом та налагодження стосунків з Османською імперією змушують польське керівництво прискорити укладення перемир'я з Росією. Уже 30 січня 1667 р. на переговорах в селищі Андрусів неподалік Смоленська вирішують укласти на 13,5 років перемир'я, яке передбачало поділ України по Дніпру на дві частини - Правобережжя залишалося під владою польського короля, а Лівобережжя, з Києвом (формально лише на два роки) - відходило до царя. Запорозька Січ повинна була перебувати під спільним управлінням короля та царя. Білоруські землі поверталися королю, а Смоленськ і Сіверщина відходили до Москви.
Гетьманський уряд П.Дорошенка не визнав чинності укладеного договору й звернувся до козаків, міщан і селян Правобережжя з універсалом, де закликав готувати зброю, боєприпаси та продовольство та бути готовими до відбиття вторгнення на їх землю поляків. Одночасно Дорошенко пропонує скликати загальну козацьку раду, на якій обрати спільного для всієї України гетьмана. Пропозиції стосовно цього надсилаються на Січ, а також на Лівобережжя до Брюховецького.
Тим часом становище лівобережного гетьмана ставало дедалі катастрофічнішим. Початок його політичного фіаско поклав візит до російської столиці восени 1665 р. Підписаний за результатами переговорів новий договір передбачав залучення українських фінансів до царської скарбниці, збирання податків не козацькою адміністрацією, а царськими воєводами, кількість яких в Україні мала суттєво зрости. Під управління останніх віддавалися й жителі міст і вільних сіл, які в такий спосіб виводилися з-під зверхності гетьманського проводу. Цілим рядом застережень обмежувалося право вільного вибору козацтвом гетьмана. Так, вибори мали проходити лише з дозволу царя та за присутності його уповноваженого. Гетьманський уряд позбавлявся права проведення зовнішньополітичних акцій. Київська митрополія підпорядковувалася московському патріарху, крім того, митрополитами відтепер мали бути московські ієрархи, що, на думку авторів цієї статті, мало сприяти тіснішій інтеграції українського православного люду й російської правлячої династії.
Реалізація статей договору 1665 р., що розпочалася в березні-квітні 1666 р. переписом населення, яке мало сплачувати податки до царської скарбниці, породила масовий опір. На початку травня виникають серйозні конфлікти з царськими воєводами на теренах Полтавського полку, трохи згодом, влітку 1666 р., вибухає повстання в Переяславському полку.
Серйозний поштовх до перегляду Брюховецьким своїх стосунків з Москвою надає діяльність зовнішньополітичного відомства Олексія Михайловича. Адже прихід до керівництва Посольського приказу А.Л.Ордин-Нащокіна позначається різкою зміною зовнішньополітичного курсу Російської держави. Так, новий керівник приказу був переконаний у тому, що в інтересах Росії негайно замиритися з Річчю Посполитою та спільно з нею виступити проти шведів. АЛ.Ордин-Нащокін неодноразово різко негативно висловлюється на адресу українського козацтва та наполегливо переконує царя в тому, що "не відступившись від черкас (тобто українців), міцного миру з польським королем не досягти, а відібрані у Польщі черкаські міста ніякого прибутку не дають, а збитки від них великі". Концепції начальника Посольського приказу знаходять певну свою реалізацію в постановах Андрусівського договору 1667 р.
Усе це приводить до того, що 19 січня 1668 р. на зібраній І.Брюховецьким таємній раді у Гадячі він оголошує про свій намір розірвати стосунки з Москвою та вигнати з України царських воєвод. Брюховецький звертається з універсалами до населення, закликаючи його стати на захист "Украйни, вітчизни нашої милої", оскільки "росіяни і поляки, помирившись, нас, Військо Запорозьке і весь народ християнський український вигубляти, і Украйну, вітчизну нашу, дощенту розорити ухвалили".
Звертається гетьман з відозвами про спільну боротьбу проти Москви також і до слобідського козацтва. На Слобожанщині повстання очолює добре нам уже знайомий Іван Сірко, котрий на той час обіймав уряд харківського полковника. На середину березня повстаннями охоплені слободи Красний Кут, Зміїв та деякі інші. Сірко робить спробу оволодіти Харковом.
Уже на середину березня російські війська були майже повністю витіснені з території Лівобережжя. Царські залоги утримували за собою лише Ніжин, Чернігів, Переяслав й Остер. Щоправда, з початком травня на Лівобережжя вступили значні відділи війська бєлгородського воєводи Г.Ромодановського і становище Брюховецького стало важким.
Аби стримати наступ супротивника, лівобережні старшини закликають П.Дорошенка вступити на Лівобережжя та спільно стояти проти ворога. Реагуючи на ці заклики, наприкінці травня 1668 р. Дорошенко на чолі війська вступає на лівобережні землі.
На той час правобережний гетьман перебував у зеніті своєї могутності: йому вдалося приборкати прояви отаманства на Правобережжі; добитися протекції турецького султана, представник якого в березні 1668 р. офіційно попередив Варшаву про недопустимість чинення козакам як підданим Високої Порти будь-яких кривд; а також отримати військову допомогу з Криму. А тому його вступ на Лівобережжя спричинив різке падіння авторитету Брюховецького. При наближенні правобережних полків лівобережне козацтво відмовилося визнавати владу свого реґіментаря та вбило його. Гетьманом об'єднаної козацької України проголошено Петра Дорошенка. Таким чином, після тривалої перерви (по суті, з осені 1660 р.) Військо Запорозьке знову було єдиним.
Возз'єднання козацької України стало тріумфом політики П.Дорошенка, великою перемогою національно-патріотичних сил.
У середині липня Дорошенко, довідавшись про вторгнення польських корогв на терени Східного Поділля, з частиною військ відійшов на Правобережжя, доручивши командування на Лівобережжі наказному гетьману Дем'яну Многогрішному. На середину серпня наступ поляків було успішно відбито, але саме в цей час претензії на гетьманську булаву висунув запорозький писар Петро Суховій. Виступ Суховія підтримав кримський хан Аділь-Герей.
Для Дорошенка ситуація ускладнювалася ще й тим, що з переходом у наступ на Сіверщині у другій половині вересня російських військ воєводи Г.Ромодановського в оточенні наказного гетьмана Д.Многогрішного запанувала думка щодо доцільності замирення з Москвою. Після того, як царський воєвода спалив Ніжин та оволодів Черніговом, Многогрішний у середині жовтня присягнув на вірність цареві. Наприкінці грудня 1668 р. на старшинській раді в Новгороді-Сіверському Многогрішного проголошують сіверським гетьманом.
У середині березня 1669 р. у Глухові скликається генеральна рада, учасники якої підтверджують правомочність обрання Многогрішного. Тоді ж було укладено й новий договір Війська Запорозького з царем. За ним російська сторона погодилася на реанімування умов Переяславського договору 1659 р. Зокрема, відмовлялася від спроб запровадження в Україні власної адміністративної та фінансової систем, воєводам заборонялося втручатися в справи козацького урядування та міського самоуправління, російські війська на чолі з воєводами мали стояти лише в п'яти містах - Києві, Переяславі, Ніжині, Чернігові та Острі. Разом з тим, гетьману так і не було повернуто право зовнішньополітичних зносин, Військо Запорозьке позбавлялося права переобрання гетьмана без відповідного царського дозволу, козацький реєстр обмежувався 30 тисячами осіб.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора Литвин В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Прихід до влади на Правобережжі Петра Дорошенка. Боротьба за возз'єднання козацької України“ на сторінці 1. Приємного читання.
