Україна в умовах нацистської окупації

Історія України

Теоретичному обґрунтуванню руху на Схід були присвячені книги нацистського ідеолога Альфреда Розенберга. У них Розенберг пропонував використати національно-визвольні рухи поневолених Росією народів, а потім знищити "підвладні Росії окраїнні держави". Проте удаване співчуття пригнобленим народам привертало до німецьких націонал-соціалістів погляди керівників тих політичних сил, які розраховували у своїй боротьбі з Росією на допомогу Німеччини.

Хоча пріоритет у визначенні поділу території СРСР належав Розенбергу, його учень Гітлер першим озвучив ці ідеї. Записи генерала Гальдера за липень 1940 р. передають думки фюрера про держави, з якими його Німеччина бажала мати справу у майбутньому: "Українська держава, Федерація балтійських держав, Білорусь, Фінляндія". Однак ні Гітлер, ні Розенберг не розглядали майбутні (крім уже існуючої Фінляндії) держави як незалежні. Це мали бути квазідержавні утворення, для яких нацистські главарі уже підібрали термінологічне визначення - рейхскомісаріати. Населення рейхс комісаріаті в підлягало безпосередньому підпорядкуванню рейхсфюрера СС Г.Гіммлера. В адресованій Гітлеру доповідній записці Гіммлер запевняв, що населення підкореного Радянського Союзу буде перетворене на "резервуар робочої сили, позбавленої власного керівництва і здатної щорічно постачати Німеччині необхідну кількість сезонних робітників".

Виконуючи доручення Гітлера, Розенберг у квітні-травні 1941 р. підготував загальну інструкцію для всіх рейхскомісарів східних територій і окремі інструкції для кожного рейхскомісаріату. Згідно з інструкцією, європейська частина СРСР мала бути поділена на чотири великі рейхскомісаріати: Балтенланд (протекторат), Україну (національну державу), Кавказ (федеративну державу) і Росію. Україна мала зайняти удвічі більшу територію, ніж УРСР у складі СРСР, з населенням до 60 млн осіб. Мета Німеччини щодо України, зауважував Розенберг, повинна узгоджуватися з прагненням українців до свободи, але було б передчасно казати, коли і як буде створена Українська держава.

Отже, до нападу на СРСР нацистські вожді висловлювали готовність до співробітництва з населенням національних республік СРСР, щоб забезпечити стабільність "нового порядку", що має запроваджуватися. Проте після перших приголомшливих успіхів у війні з СРСР Гітлер та його оточення почали розробляти інші плани, в яких для населення окупованих територій вже майже не залишалося місця.

Через три тижні після вторгнення, 16 липня 1941 р., Гітлер скликав нараду щодо перспектив "освоєння" новоздобутих територій. "Остаточне врегулювання" питання він розглядав як приєднання до Німеччини територій, частково або повністю очищених від населення. В різних місцях протоколу цього засідання думки фюрера викладалися з різночитаннями. Зокрема, в одному місці вказувалося: "Крим повинен бути звільнений від усіх чужоземців і заселений німцями. Також староавстрійська Галичина стане територією Рейху". В іншому місці протоколу зазначалося: "Крим разом із тилом (територія на північ від Криму) повинен стати територією Рейху". Між Кримом і Галичиною знаходилася Південна і Правобережна Україна. Виходить, що вона теж повинна була увійти у Велику Германію. Через день після наради Гітлер підписав наказ про передачу Східної Галичини до Генерального губернаторства, тобто вона мала стати частиною Німеччини. 19 липня була укладена німецько-румунська угода про передачу Одеси з прилеглою територією у розпорядження румунського королівського уряду. Ця територія площею у 40 тис. кв. км складалася з Одеської області і сусідніх з нею південних районів Вінницької та західних районів Миколаївської областей. Вона отримала назву "Трансністрія" (Зад-ністров'я).

У вересні 1941 р. почали діяти два рейхскомісаріати - "Остланд" та "Україна". Перший з них складався з територій трьох республік Прибалтики і Білорусії. До складу рейхскомісаріату "Україна" входило шість генеральних округів (генеральбецирків) - Волинь, Житомир, Київ, Миколаїв, Таврія і Дніпропетровськ. На пропозицію Герінга рейхскомісаром було призначено гауляйтера Східної Пруссії Е.Коха. Штаб-квартира Коха була в Рівному. Чернігівська, Сумська, Харківська, Сталінська і Ворошиловградська області УРСР разом із Кримом перебували у прямому управлінні військових властей.

Водночас нацисти, щоб полегшити собі завдання воєнного розгрому СРСР, прагнули вбити клин у відносини між Росією та національними республіками. Розенберг заявляв, що ставлення до населення у кожному рейхскомісаріаті повинне бути іншим. Зокрема, на Україні треба розвинути деякий потяг до незалежності, дозволити певне культурне піклування, підняти історичну свідомість українців, відкрити у Києві університет і т. п. Крім того, Гітлера турбувало, щоб плани "остаточного врегулювання" передчасно не вийшли на поверхню. Він був твердо переконаний: "Не повинно бути й мови про те, щоб дозволити створення якоїсь військової сили на захід від Уралу, навіть якщо для цього нам треба буде воювати сто років. ...ніколи не дозволяти, щоб хтось інший, окрім німців, носив зброю... Росіяни недавно віддали наказ вести партизанську війну за нашим фронтом. Ця партизанська війна має й вигоду: вона дає нам можливість знищувати всіх, хто протистоїть нам".

Трохи згодом, під час обіду з рейхсміністром Ламмерсом і рейхскомісаром Кохом 18 вересня 1941 р., фюрер заявив: "Слов'яни - це родина кроликів. Якщо клас господарів їх не підштовхуватиме, вони самі ніколи не зможуть піднятися вище рівня кролячої родини. Природний стан, якого вони прагнуть, - це загальна дезорганізація. Будь-яке знання, дане їм, у кращому випадку перетвориться в них у напівзнання, яке зробить їх незадоволеними й анархічними. Саме з цієї причини ідея університету в Києві повинна бути відкинута".

Гітлер розраховував поселити на окупованому Сході через 10 років 4 млн, а через 20 років - принаймні 10 млн німців. Керівництво справою колонізації східних територій було доручено рейхсфюреру СС Пммлеру. За 30 років передбачалося переселити у Західний Сибір майже всіх поляків

(понад 20 млн щороку - по 700-800 тис. осіб), 75 % білорусів і 65 % українців Галичини. Загальна кількість місцевого населення, яке підлягало депортації або винищенню, на схід від довоєнного німецького кордону дорівнювала віл 30 до 45 млн осіб.

Другий варіант генерального плану "Ост" був представлений Гіммлеру у квітні 1942 р. Він був радикальніший: число естонців, латишів, литовців, поляків, білорусів та українців, яких вимагалося знищити або переселити, зросло до півсотні мільйонів. Ставилося завдання у найкоротші строки заселити німцями Херсонську область, Крим і Литву. Гіммлер схвалив план, але поставив додаткову вимогу "тотального онімеччення Естонії, Латвії і генерал-губернаторства у Польщі".

Якщо віддалена фаза плану "Ост" передбачала створення німецького етнічного масиву на великих площах, то короткочасна фаза була розрахована на максимально можливе "знелюджування" завойованих вермахтом територій уже в ході війни. З цією метою за два тижні до нападу Німеччини на СРСР були створені чотири айнзацгрупи - "А", "Б", "С" і "Д". Кожна налічувала до 1200 осіб і поділялася на кілька оперативних команд (айнзац-команд). Айнзацгрупи і команди йшли за армією, щоб, висловлюючися словами Гітлера, "безжально знищувати ідеологічних і расових ворогів".

• 24 вересня 1941 р. військовий комендант Києва Еберхардт висунув вимогу розстріляти всіх євреїв міста у відповідь на влаштовані радянськими мінерами вибухи, які зруйнували Хрещатик і викликали велику пожежу. 29 вересня в урочищі Бабин Яр було вбито 22 тис, наступного дня - ще близько 12 тис. осіб. З 28 вересня по 3 жовтня були розстріляні 3 тис. євреїв-військовополонених. На початку жовтня поліцейський полк "Південь" здійснив іще чотири акції, після чого покинув місто. Айнзацкоманда 5, яка прибула 30 вересня, за кілька місяців закінчила знищення київських євреїв. Усього в Києві було знищено до 40 тис. євреїв. Після жахливої акції 29-30 вересня, яка не мала прецеденту у повсякденній кривавій практиці нацистів, Бабин Яр став місцем регулярних розстрілів радянських партизанів, членів Організації українських націоналістів, заложників та ін. Загальна кількість убитих радянських громадян у Києві перевищила 195 тис. осіб.

• 13 травня 1941 p. ОКВ від імені верховного головнокомандуючого була видана таємна директива "Про особливу підсудність в районі "Барбаросса" і про особливі заходи військ". Директива категорично забороняла притягати до відповідальності солдатів і офіцерів вермахту за будь-які злочини проти цивільного населення. Не задовольнившися цим, командуючий 6-ю німецькою армією генерал-фельдмаршал В.Рейхенау 10 жовтня 1941 р. видав спеціальний наказ "Про поведінку військ на Сході". Він наказував своїм підлеглим застосовувати жорстокі заходи щодо чоловічого населення окупованих районів, щоб попередити випадки нападу на німецьких солдатів. Гітлер розпорядився розіслати копії наказу в інші армії на всій території СРСР як зразок для наслідування.

У відповідь на будь-який прояв непокори з боку місцевого населення, й тим більше - у випадку партизанської активності, знищувалися села, які знаходилися в найближчому сусідстві.

До справи економічного грабунку окупованої території СРСР були залучені ОКВ, міністерства економіки і сільського господарства та продовольства, управління воєнної економіки, а також Організація чотирирічного плану, яка координувала виробництво та розподіл ресурсів у інтересах війни. Для управління окупованими територіями на Сході було створено величезний бюрократичний апарат. В Україні його головні зусилля концентрувалися на експлуатації сільського господарства. Головною фігурою на місцях став ландвіртшафтефюрер (сільськогосподарський керівник), скорочено "ла-фюрер". Загальна кількість "ла-фюрерів" досягала 14 тис, і кожний з них мав необмежену владу над майном і життям місцевого населення. Виконавцем їхніх наказів був розвинутий поліцейський апарат: гестапо (таємна державна поліція), шутцполіцай (охоронна поліція), орднунгеполіцай (поліція порядку), жандармерія.

Економічна експлуатація міст і промислових районів перебувала у віданні так званих господарських інспекцій. Воєнно-економічний апарат комплектувався з досвідчених чиновників інтендантської служби, дехто з яких мав окупаційний досвід 1918 р. Діяльність цих служб та органів контролювалася і спрямовувалася керівниками найбільших промислових монополій Німеччини - Круппом, Стіннесом, Тіссеном, Фліком та ін. Суть цієї діяльності полягала в деіндустріалізапії України, яка повинна була перетворитися на аграрний придаток Німеччини. Лише після провалу "бліцкригу" окупанти почали вживати деяких заходів щодо відновлення виробництва на окремих заводах і фабриках, наскільки це було потрібно вермахту.

Урожай, зібраний в Україні у 1941 р., через воєнні дії був зібраний не більше, ніж на 60 відсотків. Переважна його частина була вивезена в Німеччину, для потреб армії окупанти забрали 1 млн т зерна. Щоб забезпечити вирощування і збирання врожаю 1942 р., з Німеччини завезли тисячу сівалок, 100 тис. культиваторів і плугів, мільйон серпів. Переважну частку вирощеної продукції окупанти знову забрали.

Вилучаючи продовольство в українських селян, окупаційна адміністрація надсилала його, перш за все, вермахту, по-друге - населенню Німеччини, по-третє - самій собі, включаючи нечисленних місцевих жителів, які працювали на неї. Постачання міського населення не входило в її плани. Киянам за 3-4 місяці після захоплення міста не було видано ані грама продовольства. Лише згодом населення Києва переписали і видали йому продовольчі картки. Проте норми споживання були визначені на грані голодної смерті: на одного їдця в місяць припало 2,6 кг хліба, тобто 53 г на день. Працюючі додатково одержували 2 кг хліба на місяць, тобто цей додаток у розрахунку на день не перевищував 67 г.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора Литвин В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Україна в умовах нацистської окупації“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ВІДПОВІДАЛЬНОГО РЕДАКТОРА

  • Частина I. Доісторичний, ранньоісторичний та середньовічний періоди на території України

  • Пізній палеоліт

  • Людське суспільство епохи мезоліту

  • Аграрна (неолітична) революція

  • Епоха енеоліту в Україні. Трипільська культура

  • Епоха бронзи на території України

  • Українські Степ і Лісостеп у добу раннього заліза

  • Скіфський світ

  • Сармати в Північному Причорномор'ї

  • Розділ 2. СТАНОВЛЕННЯ ТА ПІДНЕСЕННЯ ДАВНЬОРУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Господарська діяльність, суспільний лад і духовний світ слов'ян

  • Становлення Давньоруської держави

  • Київська Русь у середині - другій половині X ст.

  • Хрещення Русі Володимиром Великим

  • Київська Русь у добу розквіту. Княжіння Ярослава Мудрого та Ярославичів

  • Спроби консолідації Київської Русі. Княжіння Володимира Мономаха та Мономаховичів

  • Розділ 3. КИЇВСЬКА РУСЬ У ДОБУ ПОЛІТИЧНОЇ ДЕЗІНТЕГРАЦІЇ І КНЯЗІВСЬКИХ МІЖУСОБИЦЬ

  • Галицько-Волинська держава Романа Мстиславича

  • Міжкнязівська боротьба за першість на Русі у переддень монгольської навали

  • Тенденції політичного розвитку Давньоруської держави

  • Соціокультурний розвиток Київської Русі

  • Розділ 4.ПІДНЕСЕННЯ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Корона Данила Галицького

  • Галицько-Волинська Русь наприкінці XIII - першій половині XIV ст.

  • Розділ 5. ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКО-РУСЬКЕ

  • Литовсько-Руське князівство в середині - другій половині XIV ст. Кревська унія 1385 р.

  • Князювання Вітовта. Городельська унія 1413 р.

  • Суспільно-політичні процеси у Великому князівстві Литовсько-Руському в ЗО-7в-ті роки XV ст.

  • Територіально-політичний та соціальний устрій Великого князівства Литовсько-Руського

  • Частина 2. Україна в ранній Новий час

  • Соціально-економічний розвиток українських земель у другій половині XVI - початку XVII ст.

  • Культурно-освітнє та церковно-релігійне життя України

  • Берестейський собор 1596 р. та проголошення церковної унії

  • Розділ 7. ПОЧАТКИ КОЗАЦЬКОЇ ЕРИ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ

  • Запорозька Січ як центр консолідації козацтва

  • Козацькі війни кінця XVI ст.

  • Військово-політична активність козацтва у першій чверті XVII ст. Гетьманування Петра Конашевича-Сагайдачного

  • Українське козацтво та православ'я. Роль козацтва у відновленні православної церковної ієрархії

  • Козацькі повстання 20-30-х років ХVII ст.

  • Розділ 8. УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ СЕРЕДИНИ XVII ст. СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Перемоги козацького повстання навесні 1648 р. Та його переростання в революцію

  • Розгортання революції та еволюція програмних вимог її лідерів

  • Війна за незалежність Української держави 1649 р. Зборівський мир

  • Розбудова Української держави наприкінці 1640-х - початку 1650-х рр.

  • Українсько-польські війни першої половини 1650-х рр.

  • Українсько-російський договір 1654 р.

  • Зміцнення Української держави та боротьба за соборність українських земель у середині - другій половині 1650-х рр.

  • Розділ 9. ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА ТА ІНОЗЕМНА ІНТЕРВЕНЦІЯ. БОРОТЬБА КОЗАЦТВА ЗА ВОЗЗ'ЄДНАННЯ УКРАЇНИ

  • Спроба українсько-польського примирення. Галицька угода 1658 р.

  • Українсько-російська війна 1658-1659 pp. та новий Переяславський договір

  • Розпад козацької України на два Гетьманати та розгортання громадянської війни

  • Прихід до влади на Правобережжі Петра Дорошенка. Боротьба за возз'єднання козацької України

  • Російсько-польсько-турецькі війни за Правобережжя. Загибель Правобережного Гетьманату

  • Розділ 10. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ТА КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНИ НАПРИКІНЦІ XVII-XVIII ст.

  • Анти-польське повстання на Правобережжі 1702-1704 рр. Боротьба за об'єднання України

  • Економічні та гуманітарні наслідки від втягненім України в Північну війну 1700-1721 рр.

  • Військово-політичний союз гетьмана Івана Мазепи зі Швецією 1708 р.

  • Українська політична еміграція в боротьбі з Москвою. Конституція 1710 р.

  • Гетьманат після Полтавської катастрофи 1709 р. Гетьманування І.Скоропадського

  • Запорозька Січ під зверхністю кримського хана

  • Перша реставрація гетьманства. Державна діяльність гетьмана Д.Апостола

  • Нова Січ

  • "Правління гетьманського уряду". Україна в часи російсько-турецької війни 1735-1739 рр.

  • Друга реставрація гетьманства. Державні реформи гетьмана К.Розумовського

  • Скасування гетьманства 1764 р. та включення Лівобережної України до складу Російської імперії

  • Ліквідація Запорозької Січі 1775 р. Останній кошовий Петро Калнишевський

  • Соціальні і національно-визвольні рухи на Правобережжі та в Західній Україні

  • Розвиток української культури, науки та освіти козацької доби

  • Частина 3. Українські землі в добу модернізації

  • Зміни в адміністративному і соціальному устрої Правобережної України

  • Господарське освоєння земель Південної України

  • Запорозьке козацтво після ліквідації Січі

  • Історичний розвиток Буковини

  • Історичний розвиток Закарпаття - "Угорської України"

  • Розділ 12. КУЛЬТУРНО-НАЦЮНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ В УКРАЇНІ

  • Форми народного соціального протесту

  • Початки культурно-національного відродження. Діяльність Кирило-Мефодіївського братства

  • Особливості національно-культурного відродження Галичини

  • Рух "будителів" у Закарпатській Україні

  • Українська мова як фактор культурно-національного відродження

  • Розділ 13. МОДЕРНІЗАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В ЕКОНОМІЦІ ТА СОЦІАЛЬНІЙ СФЕРІ

  • Селянська реформа 1860-х pp.

  • Демократичні реформи 1860-1870-х рр.

  • Важка промисловість: індустріалізація по-українськи

  • Місце господарського комплексу України в структурі європейської економіки

  • Революція 1848 р. та початок модернізаційних процесів на західноукраїнських землях

  • Модернізаційні процеси в соціальній сфері

  • Початки модернізації соціальної сфери на західноукраїнських землях

  • Розділ 14. ПІДНЕСЕННЯ І ПОЛІТИЗАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОГО РУХУ В УКРАЇНІ

  • Хлопоманство як різновид громадського руху

  • Становлення громадівського руху в Україні

  • Діяльність народовців у Галичині

  • Студентський рух на українських землях. "Братерство тарасівців"

  • Формування масової національної свідомості в Наддніпрянській Україні

  • Політизація українського національного руху. Перші політичні партії України

  • Суспільно-політичне життя на західноукраїнських землях. "П'ємонтизація" Галичини

  • Національне відродження на Буковині

  • Національний рух в Закарпатській Україні

  • Розділ 15. РЕВОЛЮЦІЯ ПОЧАТКУ XX ст.. ЯК ФАКТОР ПОЛІТИЧНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ

  • Робітничий рух в Україні 1905-1907 pp.

  • Селянська війна 1905-1907 рр.

  • Національно-ліберальна опозиція як складова революції "знизу"

  • Українська соціал-демократія в роки революції

  • Контрреволюційні сили в Україні

  • Дебют українства на парламентській арені

  • Розділ 16. УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА ДОБИ МОДЕРНІЗАЦІЇ

  • Реалізм та модерн у живописі

  • Театр та музична культура доби модерну

  • Модерн у літературі

  • Україна в Першій світовій війні

  • Україна в планах воюючих сторін

  • Воєнні дії на території України

  • Становище українців в Австро-Угорщині

  • Наростання господарської розрухи та політичної кризи в Російській імперії

  • Розділ 18. УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ ТА НАЦІОНАЛЬНИЙ ДЕРЖАВОТВОРЧИЙ ПРОЦЕС (1917-1920)

  • Формування організаційних структур та ідеологічних гасел Української революції. Утворення Центральної Ради

  • Боротьба за автономію України. І Універсал Центральної Ради

  • Корніловський заколот

  • Утворення Української Народної Республіки. III Універсал Центральної Ради

  • Війна більшовицької Росії за Україну взимку 1917-1918 рр.

  • Проголошення незалежності УНР

  • Український Гетьманат

  • Зовнішня політика Гетьманату

  • Падіння гетьманського режиму та відродження УНР

  • Друга війна УНР з радянською Росією

  • Українські сили у боротьбі з білими арміями

  • Українсько-польський союз та нова війна з радянською Росією

  • Західноукраїнська Народна Республіка

  • Розділ 19. УТВЕРДЖЕННЯ В УКРАЇНІ КОМУНІСТИЧНОГО РЕЖИМУ

  • Запровадження в Україні радянської державності наприкінці 1918 - початку 1919 рр.

  • Початок комуністичних перетворень

  • Повстанський антикомуністичний рух

  • Відновлення УСРР

  • Культурні процеси революційної доби

  • Розділ 20. УСРР В РОКИ НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

  • Впровадження нової економічної політики

  • Утворення СРСР

  • Відродження народного господарства

  • Суспільно-політичне життя

  • Штучність "кризи непу"

  • Політика українізації. Розвиток освіти, науки і культури

  • СТАЛІНСЬКА "РЕВОЛЮЦІЯ ЗВЕРХУ" (1929-1938). ТРАГЕДІЯ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 pp.

  • Генеральна лінія на "соціалістичну індустріалізацію"

  • Повторна колективізація сільського господарства

  • Трагедія штучного голодомору 1932-1933 рр.

  • Політика "культурної революції" та її жертви

  • Великий терор 1937-1938 рр. "Культ особи"

  • Розділ 22. ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД (1921-1938)

  • Українське питання в Другій Речіпосполитій Польській

  • Аграрна проблема

  • Утворення ОУН та її боротьба з режимом

  • Карпатська Україна

  • Культурно-духовне життя

  • Розділ 23. УКРАЇНА В ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ (1939-1945)

  • Радянізація Західної України

  • Приєднання Бессарабії і Північної Буковини до СРСР

  • Підготовка СРСР до війни

  • Початковий етап радянсько-німецької війни. Поразки СРСР

  • Воєнні дії на території України у першій половині 1942 р.

  • Гуманітарний зріз воєнної катастрофи

  • Україна в умовах нацистської окупації
  • Радянський партизанський рух

  • Боротьба Української повстанської армії

  • Звільнення України від нацистської окупації

  • Закінчення війни та повоєнне облаштування Європи. Вихід УРСР на міжнародну арену

  • Завершення процесу возз'єднання українських земель

  • Розділ 24. ПЕРШЕ ПОВОЄННЕ ДЕСЯТИЛІТТЯ

  • Сталінська диктатура повоєнної доби

  • Голод 1946-1947 рр.

  • Відбудова народного господарства

  • Завершення радянізашї західних областей

  • Розділ 25. ПОЧАТОК РОЗКЛАДУ ТОТАЛІТАРИЗМУ (1956-1965)

  • Спроби адміністративно-господарських реформ

  • Стан розвитку народного господарства

  • Здобутки і провали соціальної політики

  • Опозиційний рух

  • Розділ 26. ДВА ДЕСЯТИЛІТТЯ "ЗАСТОЮ" (1966-1985)

  • Наростання соціально-економічних проблем

  • Стан розвитку освіти і культури

  • Дисидентський рух

  • Розділ 27. ВІД БЮРОКРАТИЧНОЇ "ПЕРЕБУДОВИ" ДО НАРОДНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (1985-1991)

  • Конституційна реформа та її наслідки

  • Розгортання національно-визвольного руху

  • Відродження церковно-релігійного життя

  • Економічна програма "перебудови" та її крах

  • Суверенізація Української PCP

  • Народження незалежної України

  • Розділ 28. УТВЕРДЖЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ І СУВЕРЕННОЇ ДЕРЖАВИ (1991 - початок 2011)

  • Дерадянізація політичної системи

  • Політичне життя після прийняття Конституції 1996 р.

  • Зовнішня політика Української держави

  • Ринкові перетворення

  • Аграрна політика

  • Екологічні проблеми

  • Формування громадянського суспільства і політичної нації

  • Розвиток соціальної сфери

  • Культурне життя. Розвиток освіти та науки

  • Релігія та церква

  • Помаранчева революція

  • Нові виклики