Народження незалежної України

Історія України

На початку вересня 1990 р. було оприлюднено програму економічних реформ "500 днів", розроблену під керівництвом академіка С.Шаталіна і молодого економіста Г.Явлинського. Програма передбачала радикальне реформування економіки, включаючи відмову держави від її регулюючої ролі, широку приватизацію і розвиток ринкових відносин. Прем'єр-міністр СРСР М.Рижков відмовився втілювати її в життя. Навпаки, глава уряду РРФСР І.Силаєв серйозно зацікавився програмою і запросив Явлинського на посаду віце-прем'єра.

М.Горбачов метушився між двома таборами, все більше наближаючись до табору реакції. У такій ситуації більшість депутатів Верховної Ради УРСР поводила себе дуже обережно і не збиралася негайно втілювати в життя революційні норми Декларації про державний суверенітет. Тим більше вона не бажала змінювати суспільно-політичний устрій республіки. Тільки під сильним тиском громадськості Верховна Рада здійснювала обмежене наповнення Декларації справжнім змістом. Зокрема, 30 липня 1990 р. вона ухвалила рішення про повернення в Україну для продовження служби всіх солдатів Радянської армії, призваних з території республіки.

На початку жовтня 1990 р. Верховній Раді довелося розглядати вимоги голодуючих студентів, які мали суто політичний характер. Студенти вимагали розпуску Верховної Ради й проведення нових виборів, проходження військової служби громадянами України тільки на своїй території, націоналізації майна комуністичної партії і комсомолу, визначення ставлення до Союзного договору, відставки голови Ради міністрів В.Масола. Маневруючи між різними силами, Л.Кравчуку вдалося втихомирити студентів, пожертвувавши тільки В.Масолом. У середині листопада на чолі Ради міністрів УРСР став В.Фокін.

Вплив політбюро ЦК Компартії України на роботу Верховної Ради неухильно слабшав. Компартія України дедалі більше втрачала свою монопольну позицію в засобах масової інформації, особливо в регіонах та містах, де на виборах перемогла опозиція. Однак інтерес і довіра до офіційних видань швидко падали. Опозиція на кінець 1990 р. мала вже до 200 видань. Лідери опозиції вміло використовували компартійні і радянські засоби масової інформації для пропаганди своїх поглядів.

На союзному рівні Горбачов, формально маючи всі владні повноваження, бачив, що інститути влади стали неефективними, республіки не бажали більше підпорядковуватися центру. М.Рижков публічно заявляв, що перебудова провалилася. У Верховній Раді СРСР оформилися депутатська група "Союз", яка закликала президента і голову уряду вжити силові заходи для оздоровлення становища. 16 листопада 1990 р. "союзники" на черговій сесії Верховної Ради поставили питання про відставку уряду М.Рижкова. Стрімко наростала криза влади. Того ж дня в Кремлі зібралося спільне засідання політбюро ЦК КПРС і Президентської ради. На засіданні прозвучали пропозиції добитися постанови Верховної Ради СРСР про припинення на півроку мітингів і демонстрацій, перехід до президентського правління. Секретар ЦК КПРС П.Лучинський бачив головну проблему у врегулюванні відносин між центром та республіками і з цією метою запропонував провести референдум про збереження СРСР.

Під тиском обставин Горбачов провів реорганізацію влади. Рада міністрів була перетворена на Кабінет міністрів під безпосереднім керівництвом Президента. Президентська рада ліквідувалася, замість неї створювалася Рада безпеки як конституційний орган. Запроваджувалася посада віце-президента. Всі ці заходи по зміцненню влади були реалізовані на черговому, четвертому З'їзді народних депутатів СРСР, який відкрився 17 грудня 1990 р. Рада безпеки була сформована у складі В.Бакатіна, нового міністра закордонних справ О.Безсмертних, В.Крючкова, В.Павлова (який став прем'єр-міністром у січні 1991 р.), Б.Пуго (незабаром призначеного міністром внутрішніх справ), академіка Є.Примакова, Д.Язова і Г.Янаєва. Прибічники радикальних реформ О.Яковлев, В.Медведєв і С.Шаталін не увійшли до неї. Головною сенсацією з'їзду став виступ міністра закордонних справ Е.Шеварднадзе, який заявив про свою відставку і попередив країну і світ про небезпеку встановлення диктатури.

Четвертий з'їзд народних депутатів СРСР поіменним голосуванням ухвалив рішення про збереження Союзу PCP як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, а також про збереження історичного найменування федерації - Союз Радянських Соціалістичних Республік. Було оголошено про проведення всесоюзного референдуму з питань збереження єдності "оновленої радянської федерації".

Тим часом в Україні із зростаючою тривогою спостерігали за спробами Президента СРСР і Верховної Ради СРСР накинути зашморг на союзні республіки. У пошуках союзників українська компартійно-радянська еліта готова була навіть зблизитися з Б.Єльциним, якого ненавиділа за розвал партії. Єльцин прилетів у Київ 19 листопада 1990 р. і підписав договір між Україною і Росією.

У листопаді 1990 р. М.Горбачов розіслав у союзні республіки проект нового Союзного договору. Документ проголошував кожну республіку суверенною державою, яка мала всю повноту влади на своїй території. Однак він був складений у кращих традиціях радянського конституційного права, яке обмежувалося демагогічними деклараціями. В ньому проголошувалося повновладдя центру щодо захисту суверенітету й територіальної цілісності Союзу PCP. Майже всі положення проекту суперечили Декларації про державний суверенітет України. Зокрема, це стосувалося положень про підписання міжнародних договорів, розроблення та здійснення зовнішньої політики, представництва в міжнародних організаціях. Проект Союзного договору цілком суперечив ухваленому Верховною Радою УРСР 3 липня 1990 р. закону "Про економічну самостійність Української PCP". Всі суперечності з документами, що були прийняті в республіках, проект Союзного договору розв'язував за допомогою положення про верховенство законів Союзу над республіканськими.

Згідно з рішенням Четвертого з'їзду народних депутатів СРСР М.Горбачов звернувся за підтримкою свого проекту Союзного договору до населення країни. Питання про майбутню долю СРСР він виніс на всесоюзний референдум у такому формулюванні: "Чи вважаєте ви необхідним збереження Союзу Радянських Соціалістичних Республік як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, в якій повною мірою гарантуватимуться права і свободи людини будь-якої національності?". Виняткової складності форма запитання, перевантаженість його позбавленими юридичного змісту публіцистичними виразами свідчили про намагання центру добитися схвалення своєї політики, бажання утримати союзні республіки у попередньому стані.

Підготовка до референдуму відбувалася в умовах постійного загострення відносин центру з союзними республіками. 7 січня 1991 р. ЦК Компартії Литви (на платформі КПРС) звернувся до Горбачова з вимогою запровадити в республіці пряме президентське правління. 10 січня Горбачов відгукнувся на це ультиматумом Верховній Раді Литви з вимогою відновити на території республіки повною мірою дію Конституції СРСР. Одночасно він дав указівку міністру оборони Язову, голові КДБ Крючкову і міністру внутрішніх справ Путо застосувати у Вільнюсі силу. Під час спроби захоплення Вільнюського телецентру спецпідрозділом "Альфа" загинуло 14 осіб. В місті почали будувати барикади для захисту Верховної Ради.

Вільнюська трагедія стривожила і консолідувала республіканських лідерів. Російсько-український договір започаткував консолідацію республік, з якої виключався союзний центр. 14 січня Б.Єльцин зробив публічну заяву про бажання керівників Росії, України, Казахстану і Білорусії укласти чотиристоронню угоду, не чекаючи Союзного договору. У ситуації, що складалася, Л.Кравчук обрав обережну, але цілком результативну лінію поведінки. Він запропонував провести одночасно із загальносоюзним референдумом опитування громадян України щодо суті майбутнього державного утворення. Запитання для опитування було запропоноване у такій формі: "Чи згодні ви з тим, що Україна має бути у складі Союзу радянських суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України?". Позитивна відповідь на таке питання перекреслювала ідентичну відповідь на питання референдуму.

• 17 березня 1991 р. населення України висловило свою волю, відповідаючи на обидва запитання. У голосуванні з першого, загальносоюзного запитання ствердну відповідь "Так" дали 22,1 млн осіб, або 70,2 %. У голосуванні із запитання, поставленого Верховною Радою України, відповіли "Так" 25,2 млн осіб, або 80,2 %. Прибічники і противники суверенізації республіки однаково розцінювали результати референдуму як свою перемогу. Але всім було зрозуміло, що Декларація про державний суверенітет України здобула переважаючу підтримку громадян республіки.

• 23 квітня в урядовій резиденції Ново-Огарьово поблизу Москви М.Горбачов зустрівся з лідерами дев'яти союзних республік і запропонував підписати спільну заяву про невідкладні заходи щодо стабілізації обстановки в країні та подолання кризи. У спільній заяві було визнане за необхідне відновити конституційний порядок і неухильне дотримання союзних законів. Як першочергове розглядалося завдання укладення нового Союзного договору. На зустрічі не були присутні лідери республік Балтії, Молдови, Вірменії і Грузії, які не вважали за необхідне турбуватися про дальшу долю СРСР. Отже, референдум 17 березня 1991 р. не зупинив процес дезінтеграції країни.

Багато в чому розбігалися й позиції учасників переговорів. Представники України відстоювали ідею утворення "Співдружності" на кшталт Європейського співтовариства. Президент СРСР маневрував: то апелював до рішень Четвертого з'їзду народних депутатів СРСР і підсумків референдуму, то йшов назустріч республікам. Останній варіант Союзного договору був розглянутий в Ново-Огарьово 23 липня. Підписання Союзного договору планувалося на вересень-жовтень 1991 р. Проте вже 29-30 липня відбулися секретні зустрічі М.Горбачова з Б.Єльциним і Н.Назарбаєвим. Усвідомлюючи, що проект договору в його останній редакції може не дістати підтримку у Верховній Раді СРСР та на з'їзді, Горбачов запропонував розпочати його підписання не в узгоджені строки, а раніше - 20 серпня 1991 р.

Напередодні цієї дати, 18 серпня, голова Верховної Ради СРСР А.Лук'янов виступив із заявою. В ній йшлося про те, що остаточний текст проекту Договору про створення Союзу Суверенних Держав не врахував позиції союзної делегації, яка наполягала на відображенні в ньому підсумків всесоюзного референдуму. Лук'янов заявляв, що без збереження єдиного економічного і правового простору Союзний договір "не зможе в повній мірі виражати волю радянського народу щодо збереження Союзу PCP - великої країни, покликаної слугувати інтересам громадян усіх національностей, яка справляє серйозний вплив на міжнародну ситуацію в усьому світі". А 19 серпня 1991 р. засоби масової інформації передали повідомлення про створення Державного комітету з надзвичайного стану (російська абревіатура - ГКЧП). М.Горбачова путчисти ізолювали на кримській дачі. Опір путчистам учинив Б.Єльцин - легітимний лідер росіян, обраний Президентом Російської Федерації. Основні події триденного путчу розгорталися в Москві.

Вранці 19 серпня до Києва прибув командувач сухопутних військ СРСР генерал В.Варенников. Він попередив голову Верховної Ради УРСР, що спроби невиконання наказів ГКЧП призведуть до негайного запровадження в республіці надзвичайного стану. Л.Кравчук опинився у складній ситуації. Він не контролював силові структури на території республіки, не мав підтримки з боку армії і міг розраховувати лише на моральну підтримку громадськості. В ці напружені години першого дня путчу управлінська еліта України, як, зрештою, й інших союзних республік, з особливою силою відчула свою цілковиту безпорадність перед загальносоюзним центром, що уособлювався тепер ГКЧП. Усі запевнення про суверенітет, усі демагогічно-декларативні положення Союзного договору в цю історичну мить наочно показали свою пустопорожність.

За такої ситуації Л.Кравчук обрав позицію ухильного вичікування. Кількагодинне засідання президії Верховної Ради закінчилося без прийняття будь-якого документа. Представники Народної ради наполягали на заяві про невизнання ГКЧП, інші пропонували не робити різких рухів. Народні депутати, що з'їжджалися до Києва, ставили питання про скликання позачергової сесії. Однак голова парламенту вимагав зібрати 150 підписів народних депутатів, як передбачав регламент при скликанні позачергової сесії. Аналогічна реакція інших керівників союзних республік у перший день путчу пояснювалася тією самою причиною - страхом перед загальносоюзним центром. Через дві доби, коли визначилася загальна ситуація й поразка путчистів уже ні в кого не викликала жодних сумнівів, цей страх миттєво зруйнував радянську наддержаву.

Б.Єльцин тимчасово взяв на себе обов'язки Президента СРСР. Утворення ГКЧП було кваліфіковане як державний переворот. Серед путчистів не виявилося людей, здатних діяти рішуче. Власне, рішучі дії з їхнього боку були неможливі за об'єктивними причинами: одразу виявилося, що армія, війська КДБ і МВС не бажають виконувати накази своїх безпосередніх начальників.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора Литвин В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Народження незалежної України“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ВІДПОВІДАЛЬНОГО РЕДАКТОРА

  • Частина I. Доісторичний, ранньоісторичний та середньовічний періоди на території України

  • Пізній палеоліт

  • Людське суспільство епохи мезоліту

  • Аграрна (неолітична) революція

  • Епоха енеоліту в Україні. Трипільська культура

  • Епоха бронзи на території України

  • Українські Степ і Лісостеп у добу раннього заліза

  • Скіфський світ

  • Сармати в Північному Причорномор'ї

  • Розділ 2. СТАНОВЛЕННЯ ТА ПІДНЕСЕННЯ ДАВНЬОРУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Господарська діяльність, суспільний лад і духовний світ слов'ян

  • Становлення Давньоруської держави

  • Київська Русь у середині - другій половині X ст.

  • Хрещення Русі Володимиром Великим

  • Київська Русь у добу розквіту. Княжіння Ярослава Мудрого та Ярославичів

  • Спроби консолідації Київської Русі. Княжіння Володимира Мономаха та Мономаховичів

  • Розділ 3. КИЇВСЬКА РУСЬ У ДОБУ ПОЛІТИЧНОЇ ДЕЗІНТЕГРАЦІЇ І КНЯЗІВСЬКИХ МІЖУСОБИЦЬ

  • Галицько-Волинська держава Романа Мстиславича

  • Міжкнязівська боротьба за першість на Русі у переддень монгольської навали

  • Тенденції політичного розвитку Давньоруської держави

  • Соціокультурний розвиток Київської Русі

  • Розділ 4.ПІДНЕСЕННЯ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Корона Данила Галицького

  • Галицько-Волинська Русь наприкінці XIII - першій половині XIV ст.

  • Розділ 5. ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКО-РУСЬКЕ

  • Литовсько-Руське князівство в середині - другій половині XIV ст. Кревська унія 1385 р.

  • Князювання Вітовта. Городельська унія 1413 р.

  • Суспільно-політичні процеси у Великому князівстві Литовсько-Руському в ЗО-7в-ті роки XV ст.

  • Територіально-політичний та соціальний устрій Великого князівства Литовсько-Руського

  • Частина 2. Україна в ранній Новий час

  • Соціально-економічний розвиток українських земель у другій половині XVI - початку XVII ст.

  • Культурно-освітнє та церковно-релігійне життя України

  • Берестейський собор 1596 р. та проголошення церковної унії

  • Розділ 7. ПОЧАТКИ КОЗАЦЬКОЇ ЕРИ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ

  • Запорозька Січ як центр консолідації козацтва

  • Козацькі війни кінця XVI ст.

  • Військово-політична активність козацтва у першій чверті XVII ст. Гетьманування Петра Конашевича-Сагайдачного

  • Українське козацтво та православ'я. Роль козацтва у відновленні православної церковної ієрархії

  • Козацькі повстання 20-30-х років ХVII ст.

  • Розділ 8. УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ СЕРЕДИНИ XVII ст. СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Перемоги козацького повстання навесні 1648 р. Та його переростання в революцію

  • Розгортання революції та еволюція програмних вимог її лідерів

  • Війна за незалежність Української держави 1649 р. Зборівський мир

  • Розбудова Української держави наприкінці 1640-х - початку 1650-х рр.

  • Українсько-польські війни першої половини 1650-х рр.

  • Українсько-російський договір 1654 р.

  • Зміцнення Української держави та боротьба за соборність українських земель у середині - другій половині 1650-х рр.

  • Розділ 9. ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА ТА ІНОЗЕМНА ІНТЕРВЕНЦІЯ. БОРОТЬБА КОЗАЦТВА ЗА ВОЗЗ'ЄДНАННЯ УКРАЇНИ

  • Спроба українсько-польського примирення. Галицька угода 1658 р.

  • Українсько-російська війна 1658-1659 pp. та новий Переяславський договір

  • Розпад козацької України на два Гетьманати та розгортання громадянської війни

  • Прихід до влади на Правобережжі Петра Дорошенка. Боротьба за возз'єднання козацької України

  • Російсько-польсько-турецькі війни за Правобережжя. Загибель Правобережного Гетьманату

  • Розділ 10. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ТА КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНИ НАПРИКІНЦІ XVII-XVIII ст.

  • Анти-польське повстання на Правобережжі 1702-1704 рр. Боротьба за об'єднання України

  • Економічні та гуманітарні наслідки від втягненім України в Північну війну 1700-1721 рр.

  • Військово-політичний союз гетьмана Івана Мазепи зі Швецією 1708 р.

  • Українська політична еміграція в боротьбі з Москвою. Конституція 1710 р.

  • Гетьманат після Полтавської катастрофи 1709 р. Гетьманування І.Скоропадського

  • Запорозька Січ під зверхністю кримського хана

  • Перша реставрація гетьманства. Державна діяльність гетьмана Д.Апостола

  • Нова Січ

  • "Правління гетьманського уряду". Україна в часи російсько-турецької війни 1735-1739 рр.

  • Друга реставрація гетьманства. Державні реформи гетьмана К.Розумовського

  • Скасування гетьманства 1764 р. та включення Лівобережної України до складу Російської імперії

  • Ліквідація Запорозької Січі 1775 р. Останній кошовий Петро Калнишевський

  • Соціальні і національно-визвольні рухи на Правобережжі та в Західній Україні

  • Розвиток української культури, науки та освіти козацької доби

  • Частина 3. Українські землі в добу модернізації

  • Зміни в адміністративному і соціальному устрої Правобережної України

  • Господарське освоєння земель Південної України

  • Запорозьке козацтво після ліквідації Січі

  • Історичний розвиток Буковини

  • Історичний розвиток Закарпаття - "Угорської України"

  • Розділ 12. КУЛЬТУРНО-НАЦЮНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ В УКРАЇНІ

  • Форми народного соціального протесту

  • Початки культурно-національного відродження. Діяльність Кирило-Мефодіївського братства

  • Особливості національно-культурного відродження Галичини

  • Рух "будителів" у Закарпатській Україні

  • Українська мова як фактор культурно-національного відродження

  • Розділ 13. МОДЕРНІЗАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В ЕКОНОМІЦІ ТА СОЦІАЛЬНІЙ СФЕРІ

  • Селянська реформа 1860-х pp.

  • Демократичні реформи 1860-1870-х рр.

  • Важка промисловість: індустріалізація по-українськи

  • Місце господарського комплексу України в структурі європейської економіки

  • Революція 1848 р. та початок модернізаційних процесів на західноукраїнських землях

  • Модернізаційні процеси в соціальній сфері

  • Початки модернізації соціальної сфери на західноукраїнських землях

  • Розділ 14. ПІДНЕСЕННЯ І ПОЛІТИЗАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОГО РУХУ В УКРАЇНІ

  • Хлопоманство як різновид громадського руху

  • Становлення громадівського руху в Україні

  • Діяльність народовців у Галичині

  • Студентський рух на українських землях. "Братерство тарасівців"

  • Формування масової національної свідомості в Наддніпрянській Україні

  • Політизація українського національного руху. Перші політичні партії України

  • Суспільно-політичне життя на західноукраїнських землях. "П'ємонтизація" Галичини

  • Національне відродження на Буковині

  • Національний рух в Закарпатській Україні

  • Розділ 15. РЕВОЛЮЦІЯ ПОЧАТКУ XX ст.. ЯК ФАКТОР ПОЛІТИЧНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ

  • Робітничий рух в Україні 1905-1907 pp.

  • Селянська війна 1905-1907 рр.

  • Національно-ліберальна опозиція як складова революції "знизу"

  • Українська соціал-демократія в роки революції

  • Контрреволюційні сили в Україні

  • Дебют українства на парламентській арені

  • Розділ 16. УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА ДОБИ МОДЕРНІЗАЦІЇ

  • Реалізм та модерн у живописі

  • Театр та музична культура доби модерну

  • Модерн у літературі

  • Україна в Першій світовій війні

  • Україна в планах воюючих сторін

  • Воєнні дії на території України

  • Становище українців в Австро-Угорщині

  • Наростання господарської розрухи та політичної кризи в Російській імперії

  • Розділ 18. УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ ТА НАЦІОНАЛЬНИЙ ДЕРЖАВОТВОРЧИЙ ПРОЦЕС (1917-1920)

  • Формування організаційних структур та ідеологічних гасел Української революції. Утворення Центральної Ради

  • Боротьба за автономію України. І Універсал Центральної Ради

  • Корніловський заколот

  • Утворення Української Народної Республіки. III Універсал Центральної Ради

  • Війна більшовицької Росії за Україну взимку 1917-1918 рр.

  • Проголошення незалежності УНР

  • Український Гетьманат

  • Зовнішня політика Гетьманату

  • Падіння гетьманського режиму та відродження УНР

  • Друга війна УНР з радянською Росією

  • Українські сили у боротьбі з білими арміями

  • Українсько-польський союз та нова війна з радянською Росією

  • Західноукраїнська Народна Республіка

  • Розділ 19. УТВЕРДЖЕННЯ В УКРАЇНІ КОМУНІСТИЧНОГО РЕЖИМУ

  • Запровадження в Україні радянської державності наприкінці 1918 - початку 1919 рр.

  • Початок комуністичних перетворень

  • Повстанський антикомуністичний рух

  • Відновлення УСРР

  • Культурні процеси революційної доби

  • Розділ 20. УСРР В РОКИ НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

  • Впровадження нової економічної політики

  • Утворення СРСР

  • Відродження народного господарства

  • Суспільно-політичне життя

  • Штучність "кризи непу"

  • Політика українізації. Розвиток освіти, науки і культури

  • СТАЛІНСЬКА "РЕВОЛЮЦІЯ ЗВЕРХУ" (1929-1938). ТРАГЕДІЯ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 pp.

  • Генеральна лінія на "соціалістичну індустріалізацію"

  • Повторна колективізація сільського господарства

  • Трагедія штучного голодомору 1932-1933 рр.

  • Політика "культурної революції" та її жертви

  • Великий терор 1937-1938 рр. "Культ особи"

  • Розділ 22. ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД (1921-1938)

  • Українське питання в Другій Речіпосполитій Польській

  • Аграрна проблема

  • Утворення ОУН та її боротьба з режимом

  • Карпатська Україна

  • Культурно-духовне життя

  • Розділ 23. УКРАЇНА В ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ (1939-1945)

  • Радянізація Західної України

  • Приєднання Бессарабії і Північної Буковини до СРСР

  • Підготовка СРСР до війни

  • Початковий етап радянсько-німецької війни. Поразки СРСР

  • Воєнні дії на території України у першій половині 1942 р.

  • Гуманітарний зріз воєнної катастрофи

  • Україна в умовах нацистської окупації

  • Радянський партизанський рух

  • Боротьба Української повстанської армії

  • Звільнення України від нацистської окупації

  • Закінчення війни та повоєнне облаштування Європи. Вихід УРСР на міжнародну арену

  • Завершення процесу возз'єднання українських земель

  • Розділ 24. ПЕРШЕ ПОВОЄННЕ ДЕСЯТИЛІТТЯ

  • Сталінська диктатура повоєнної доби

  • Голод 1946-1947 рр.

  • Відбудова народного господарства

  • Завершення радянізашї західних областей

  • Розділ 25. ПОЧАТОК РОЗКЛАДУ ТОТАЛІТАРИЗМУ (1956-1965)

  • Спроби адміністративно-господарських реформ

  • Стан розвитку народного господарства

  • Здобутки і провали соціальної політики

  • Опозиційний рух

  • Розділ 26. ДВА ДЕСЯТИЛІТТЯ "ЗАСТОЮ" (1966-1985)

  • Наростання соціально-економічних проблем

  • Стан розвитку освіти і культури

  • Дисидентський рух

  • Розділ 27. ВІД БЮРОКРАТИЧНОЇ "ПЕРЕБУДОВИ" ДО НАРОДНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (1985-1991)

  • Конституційна реформа та її наслідки

  • Розгортання національно-визвольного руху

  • Відродження церковно-релігійного життя

  • Економічна програма "перебудови" та її крах

  • Суверенізація Української PCP

  • Народження незалежної України
  • Розділ 28. УТВЕРДЖЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ І СУВЕРЕННОЇ ДЕРЖАВИ (1991 - початок 2011)

  • Дерадянізація політичної системи

  • Політичне життя після прийняття Конституції 1996 р.

  • Зовнішня політика Української держави

  • Ринкові перетворення

  • Аграрна політика

  • Екологічні проблеми

  • Формування громадянського суспільства і політичної нації

  • Розвиток соціальної сфери

  • Культурне життя. Розвиток освіти та науки

  • Релігія та церква

  • Помаранчева революція

  • Нові виклики