Розгортання революції та еволюція програмних вимог її лідерів

Історія України

Ситуація військової катастрофи, якої Польська Корона зазнала в Україні, ускладнювалася династичною кризою. Ще напередодні Корсунської битви помер король Владислав і тепер шляхта була збурена справою вибору нового правителя.

Протягом літа 1648 р. Хмельницький розсилає козацьких старшин і заслужених козаків по всій Подніпрянській Україні, а також - Волині, Поділлю, Галичині, Сіверщині, Поліссю та навіть Білорусі, закликаючи охочих вступати до козацьких лав. Під впливом цих закликів по всій Україні спалахують антипольські повстання, які особливої масовості набувають на землях Лівобережжя. Тут лише протягом червня козаки, повсталі селяни та міщани зайняли Лубни, Переяслав, Кременчук, Прилуки, Борзну, Мену та інші міста. Лише на одній Чернігівщині за зброю взялися понад 15 тисяч селян. У липні польській владі вдається утримувати за собою добре укріплені Чернігів і Стародуб, але вже на середину серпня й ці міста також переходять під контроль повсталих.

На звільнених від польської влади землях великого розмаху набувають процеси масового покозачення міщан і селян, замість старостинської адміністрації впроваджується козацьке самоврядування. Зрозуміло, що найбільш динамічно процеси такого стихійного державотворення проходять на землях, що здавна вважалися козацькими, - Чигиринщині, Канівшині, Корсунщині, Переяславщині, Богуславщині та ін. Водночас у другій половині літа йде інтенсивне формування Миргородського, Полтавського, Ніжинського та Прилуцького полків, причому не лише як військової одиниці, а й адміністративно-територіальної структури, підвладної тільки гетьманському проводу.

Оволодіння повсталими Києвом на початку літа 1648 р., а також вступ повстанців на чолі з черкаським полковником Максимом Кривоносом на Поділля та Волинь значно активізують зазначені процеси й тут. Зокрема, на правобережній Київщині формується Паволоцький полк. А діяльність Кривоноса на території Брацлавського та Волинського воєводств приводить до масового покозачення місцевого населення, завдяки чому під командою черкаського полковника на середину літа вже перебувала досить потужна армія, що мала у своєму складі щонайменше 20 тисяч осіб. Спираючись на таку потужну силу, Кривоніс звільняє від польської присутності та влади королівської адміністрації Немирів, Брацлав, Вінницю, Тульчин, Погребище, Полонне та інші міста й укріплені поселення.

Наприкінці липня повстанцям Кривоноса під Старокостянтиновом вдається завдати поразки надвірному війську князя Яреми Вишневенького. На Подністров'ї розгортається рух опришків або левенців, які нападають на польські гарнізони в різних кінцях краю, а з другої половини серпня беруть в облогу потужну Кам'янець-Подільську фортецю. Виступи перекидаються на Теребовлянську та Галицьку землі Руського воєводства. На середину серпня повстання спалахують навіть на найбільш віддалених західноукраїнських землях - у Підляшші.

Боротьба набуває чітко вираженого національно-визвольного та релігійного характеру. Усі без винятку тогочасні джерела акцентують увагу на масовості участі в ній православних українців - "вся Русь об'єдналася", русини "дихають одним лише фанатизмом схизми проклятої" тощо.

З початку літа 1648 р. активізувались військові приготування Речі Посполитої. Над коронними військами та шляхетським ополченням, що гуртувалось у таборі під м. Глиняни, що поблизу Львова, було поставлено реґіментарями князя Владислава-Домініка Заславського, Миколая Осторога й Олександра Конєцпольського. Одночасно на чолі 6-тисячної армії просувався через землі Київщини та Східної Волині Ярема Вишневецький, стинаючи на своєму шляху, як писали очевидці, "винного й невинного". Помислами князя керувало бажання помсти та намагання залякати "невдячну чернь1'. Але в дійсності це лише підштовхнуло знедолених до підтримки козацького виступу. Загалом у розпорядженні регіментарів було, за різними підрахунками, від 35 до 40 тисяч вояків і приблизно стільки ж озброєних і навчених для війни військових слуг магнатів і шляхти. Крім того, на озброєнні цієї армії було близько 100 гармат.

Хмельницькому та його соратникам вдалося зібрати під свої знамена понад 100 тисяч осіб, щоправда, з них лише половина мала належне озброєння та досвід ведення війни. А тому пильну увагу гетьман приділив вибору місця майбутньої битви, з тим, аби воно нівелювало переваги армії супротивника (насамперед скувало маневреність відмінно навченої польської кавалерії) та, натомість, дало змогу повною мірою використати сильні сторони свого війська. Таку місцевість було знайдено на правому березі р. Іква, неподалік містечка Пил ява.

Напередодні битви місцевість було відповідним чином підготовлено - за наказом українського гетьмана козаки перекопали русло річки, аби спрямувати її води на частину сіножатей. За собою козаки закріпили більш вигідні позиції, а полякам залишили простір, укритий чагарниками, чисельними рівчаками з водою та ставками й заболоченими низинами. Для того, щоб змусити супротивника вступити в бій на вигідній козакам місцевості, Богдан вдався до цілого ряду тактичних хитрощів та імітацій у районі Старокостянтинова, вдаючи, що саме там він хоче прийняти бій.

Бої, що розпочалися 21 вересня, відзначалися неймовірною запеклістю. Упродовж дня ініціатива декілька разів переходила з рук в руки, після кожної атаки на полі залишалась гори трупів. Надвечір 22 вересня до українського табору прибуло всього лише близько 5-6 тисяч буджацьких татар. Але українському гетьману вдалося ввести супротивника в оману - нібито татарська орда налічує 30 тисяч вершників.

У ході боїв, що спалахнули уже спозарання 23 вересня, перевага української армії ставала дедалі помітнішою. За таких умов польське командування ухвалює рішення про відхід табором у напрямку Старокостянтинова. Проте паніка, що запанувала в таборі, призвела до втрати регіментарями контролю за ситуацією, і пізно ввечері вони верхи таємно його покинули. Коли жовніри і шляхта довідалися про безпрецедентний вчинок своїх командирів, у таборі вчинився переполох, що спровокував ганебну втечу війська.

Пилявецька поразка стала найбільшою ганьбою Речі Посполитої за всю її військову історію. Внаслідок неї до рук повсталих перейшли близько 100 гармат, великі припаси пороху та зброї, багаті трофеї (їх загальна вартість оцінювалася на суму близько 10 млн золотих). Поразка польської армії сприяла неймовірному піднесенню морального духу повсталих, залучила до боротьби десятки тисяч нових шукачів кращої долі. У військово-стратегічному ж плані здобута перемога відкрила повстанській армії шлях на землі Західної України для звільнення всіх етнічно українських земель з-під влади Речі Посполитої.

Наприкінці вересня українська армія вирушає через Ямпіль і Збараж у напрямку Львова. По дорозі до неї долучається кримська орда на чолі з першим спадкоємцем ханського престолу - калга-султаном Крим-Гереєм. Уранці 6 жовтня передові українські та татарські загони вступають у львівські передмістя. Ще через день під місто прибули основні сили на чолі з українським гетьманом і калгою-султаном, а ще через день розпочалися бої за Львів. На той час місто уже таємно залишили М.Осторог, Я.Виш-невецький та інші "герої" пилявецької трагедії, що на перших порах знайшли собі притулок у цьому західноукраїнському центрі. Організацією оборони Львова опікувався місцевий магістрат на чолі з бурмістром Мартином Гросваєром. 1 подальші військові акції козаків на підступах до Львова переконали істориків у тому, що Хмельницький, вочевидь, не ставив перед собою завдання оволодіти містом чи дощенту зруйнувати його. А тому, обмежившись взяттям контрибуції з міської громади, він віддав наказ про зняття облоги та рух війська далі на захід, до м. Замостя.

Тим часом у Варшаві добігала кінця боротьба за корону між братами померлого короля Владислава - Яном Казимиром і Каролем Фердинандом. Обидва вони мали приблизно однакову підтримку в Польщі, і Речі Посполитій загрожував тривалий період безкоролів'я або одночасний вибір обох королевичів. Але Річ Посполиту від двовладдя порятували Богдан Хмельницький і його величезна армія, що на той час уже підійшла під Замостя. Гетьман висловився на користь Я на Казимира, і це змусило його брата зректися своїх претензій на трон.

Якими ж міркуваннями керувався Богдан, підтримуючи кандидатуру старшого з братів Владислава IV? Насамперед за спиною Я на Казимира стояв коронний канцлер Є.Оссолінський, котрий засвідчив свою схильність до політичного розв'язання конфлікту з українським козацтвом. Кандидатуру ж Кароля Фердинанда підтримувала "партія війни", очолювана князями Вишневеньким і Заславським. Крім того, молодший брат перебував під сильним впливом єзуїтів і від нього навряд чи можна було сподіватися проведення виваженої політики щодо вирішення релігійної проблеми.

15 листопада 1648 р. Хмельницький виряджає посольство на елекційний сейм з листами до Яна Казимира та сенаторів, які передають загалом доволі скромні політичні вимоги. Вони, зокрема, обумовлювали гарантування королем і Річчю Посполитою відновлення козацьких прав і привілеїв, ліквідованих "Ординацією" 1638 р. Крім того, виділення козацтву території, що мала перебувати під його безпосереднім управлінням, поза контролем старостинської адміністрації та за умови повного виведення звідти кварцяних військ, надання дозволу на організації морських виправ козацтва, а також зрівняння козаків у правах зі шляхтою щодо повного самоврядування та непідлеглості владі коронних гетьманів, а лишень одного короля.

Новообраний король Ян Казимир поспішив прийняти усі висунуті гетьманом вимоги. Скликана 19 листопада гетьманом старшинська рада, а згодом - загальна, або чорна, рада висловилася за припинення облоги Замостя, визнання влади Яна Казимира та повернення на Подніпров'я. Менше одностайності серед старшини було в питанні щодо долі опанованих козаками західноукраїнських територій. Частина козацьких лідерів, зокрема Максим Кривоніс та Петро Головацький, виступали за закріплення цього регіону за військом запорозьким та обсадження його козацькими залогами, інша, в тому числі й, очевидно, сам Хмельницький, вважали за потрібне вивести армію в повному складі на традиційно козацькі землі.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора Литвин В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розгортання революції та еволюція програмних вимог її лідерів“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ВІДПОВІДАЛЬНОГО РЕДАКТОРА

  • Частина I. Доісторичний, ранньоісторичний та середньовічний періоди на території України

  • Пізній палеоліт

  • Людське суспільство епохи мезоліту

  • Аграрна (неолітична) революція

  • Епоха енеоліту в Україні. Трипільська культура

  • Епоха бронзи на території України

  • Українські Степ і Лісостеп у добу раннього заліза

  • Скіфський світ

  • Сармати в Північному Причорномор'ї

  • Розділ 2. СТАНОВЛЕННЯ ТА ПІДНЕСЕННЯ ДАВНЬОРУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Господарська діяльність, суспільний лад і духовний світ слов'ян

  • Становлення Давньоруської держави

  • Київська Русь у середині - другій половині X ст.

  • Хрещення Русі Володимиром Великим

  • Київська Русь у добу розквіту. Княжіння Ярослава Мудрого та Ярославичів

  • Спроби консолідації Київської Русі. Княжіння Володимира Мономаха та Мономаховичів

  • Розділ 3. КИЇВСЬКА РУСЬ У ДОБУ ПОЛІТИЧНОЇ ДЕЗІНТЕГРАЦІЇ І КНЯЗІВСЬКИХ МІЖУСОБИЦЬ

  • Галицько-Волинська держава Романа Мстиславича

  • Міжкнязівська боротьба за першість на Русі у переддень монгольської навали

  • Тенденції політичного розвитку Давньоруської держави

  • Соціокультурний розвиток Київської Русі

  • Розділ 4.ПІДНЕСЕННЯ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Корона Данила Галицького

  • Галицько-Волинська Русь наприкінці XIII - першій половині XIV ст.

  • Розділ 5. ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКО-РУСЬКЕ

  • Литовсько-Руське князівство в середині - другій половині XIV ст. Кревська унія 1385 р.

  • Князювання Вітовта. Городельська унія 1413 р.

  • Суспільно-політичні процеси у Великому князівстві Литовсько-Руському в ЗО-7в-ті роки XV ст.

  • Територіально-політичний та соціальний устрій Великого князівства Литовсько-Руського

  • Частина 2. Україна в ранній Новий час

  • Соціально-економічний розвиток українських земель у другій половині XVI - початку XVII ст.

  • Культурно-освітнє та церковно-релігійне життя України

  • Берестейський собор 1596 р. та проголошення церковної унії

  • Розділ 7. ПОЧАТКИ КОЗАЦЬКОЇ ЕРИ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ

  • Запорозька Січ як центр консолідації козацтва

  • Козацькі війни кінця XVI ст.

  • Військово-політична активність козацтва у першій чверті XVII ст. Гетьманування Петра Конашевича-Сагайдачного

  • Українське козацтво та православ'я. Роль козацтва у відновленні православної церковної ієрархії

  • Козацькі повстання 20-30-х років ХVII ст.

  • Розділ 8. УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ СЕРЕДИНИ XVII ст. СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Перемоги козацького повстання навесні 1648 р. Та його переростання в революцію

  • Розгортання революції та еволюція програмних вимог її лідерів
  • Війна за незалежність Української держави 1649 р. Зборівський мир

  • Розбудова Української держави наприкінці 1640-х - початку 1650-х рр.

  • Українсько-польські війни першої половини 1650-х рр.

  • Українсько-російський договір 1654 р.

  • Зміцнення Української держави та боротьба за соборність українських земель у середині - другій половині 1650-х рр.

  • Розділ 9. ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА ТА ІНОЗЕМНА ІНТЕРВЕНЦІЯ. БОРОТЬБА КОЗАЦТВА ЗА ВОЗЗ'ЄДНАННЯ УКРАЇНИ

  • Спроба українсько-польського примирення. Галицька угода 1658 р.

  • Українсько-російська війна 1658-1659 pp. та новий Переяславський договір

  • Розпад козацької України на два Гетьманати та розгортання громадянської війни

  • Прихід до влади на Правобережжі Петра Дорошенка. Боротьба за возз'єднання козацької України

  • Російсько-польсько-турецькі війни за Правобережжя. Загибель Правобережного Гетьманату

  • Розділ 10. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ТА КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНИ НАПРИКІНЦІ XVII-XVIII ст.

  • Анти-польське повстання на Правобережжі 1702-1704 рр. Боротьба за об'єднання України

  • Економічні та гуманітарні наслідки від втягненім України в Північну війну 1700-1721 рр.

  • Військово-політичний союз гетьмана Івана Мазепи зі Швецією 1708 р.

  • Українська політична еміграція в боротьбі з Москвою. Конституція 1710 р.

  • Гетьманат після Полтавської катастрофи 1709 р. Гетьманування І.Скоропадського

  • Запорозька Січ під зверхністю кримського хана

  • Перша реставрація гетьманства. Державна діяльність гетьмана Д.Апостола

  • Нова Січ

  • "Правління гетьманського уряду". Україна в часи російсько-турецької війни 1735-1739 рр.

  • Друга реставрація гетьманства. Державні реформи гетьмана К.Розумовського

  • Скасування гетьманства 1764 р. та включення Лівобережної України до складу Російської імперії

  • Ліквідація Запорозької Січі 1775 р. Останній кошовий Петро Калнишевський

  • Соціальні і національно-визвольні рухи на Правобережжі та в Західній Україні

  • Розвиток української культури, науки та освіти козацької доби

  • Частина 3. Українські землі в добу модернізації

  • Зміни в адміністративному і соціальному устрої Правобережної України

  • Господарське освоєння земель Південної України

  • Запорозьке козацтво після ліквідації Січі

  • Історичний розвиток Буковини

  • Історичний розвиток Закарпаття - "Угорської України"

  • Розділ 12. КУЛЬТУРНО-НАЦЮНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ В УКРАЇНІ

  • Форми народного соціального протесту

  • Початки культурно-національного відродження. Діяльність Кирило-Мефодіївського братства

  • Особливості національно-культурного відродження Галичини

  • Рух "будителів" у Закарпатській Україні

  • Українська мова як фактор культурно-національного відродження

  • Розділ 13. МОДЕРНІЗАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В ЕКОНОМІЦІ ТА СОЦІАЛЬНІЙ СФЕРІ

  • Селянська реформа 1860-х pp.

  • Демократичні реформи 1860-1870-х рр.

  • Важка промисловість: індустріалізація по-українськи

  • Місце господарського комплексу України в структурі європейської економіки

  • Революція 1848 р. та початок модернізаційних процесів на західноукраїнських землях

  • Модернізаційні процеси в соціальній сфері

  • Початки модернізації соціальної сфери на західноукраїнських землях

  • Розділ 14. ПІДНЕСЕННЯ І ПОЛІТИЗАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОГО РУХУ В УКРАЇНІ

  • Хлопоманство як різновид громадського руху

  • Становлення громадівського руху в Україні

  • Діяльність народовців у Галичині

  • Студентський рух на українських землях. "Братерство тарасівців"

  • Формування масової національної свідомості в Наддніпрянській Україні

  • Політизація українського національного руху. Перші політичні партії України

  • Суспільно-політичне життя на західноукраїнських землях. "П'ємонтизація" Галичини

  • Національне відродження на Буковині

  • Національний рух в Закарпатській Україні

  • Розділ 15. РЕВОЛЮЦІЯ ПОЧАТКУ XX ст.. ЯК ФАКТОР ПОЛІТИЧНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ

  • Робітничий рух в Україні 1905-1907 pp.

  • Селянська війна 1905-1907 рр.

  • Національно-ліберальна опозиція як складова революції "знизу"

  • Українська соціал-демократія в роки революції

  • Контрреволюційні сили в Україні

  • Дебют українства на парламентській арені

  • Розділ 16. УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА ДОБИ МОДЕРНІЗАЦІЇ

  • Реалізм та модерн у живописі

  • Театр та музична культура доби модерну

  • Модерн у літературі

  • Україна в Першій світовій війні

  • Україна в планах воюючих сторін

  • Воєнні дії на території України

  • Становище українців в Австро-Угорщині

  • Наростання господарської розрухи та політичної кризи в Російській імперії

  • Розділ 18. УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ ТА НАЦІОНАЛЬНИЙ ДЕРЖАВОТВОРЧИЙ ПРОЦЕС (1917-1920)

  • Формування організаційних структур та ідеологічних гасел Української революції. Утворення Центральної Ради

  • Боротьба за автономію України. І Універсал Центральної Ради

  • Корніловський заколот

  • Утворення Української Народної Республіки. III Універсал Центральної Ради

  • Війна більшовицької Росії за Україну взимку 1917-1918 рр.

  • Проголошення незалежності УНР

  • Український Гетьманат

  • Зовнішня політика Гетьманату

  • Падіння гетьманського режиму та відродження УНР

  • Друга війна УНР з радянською Росією

  • Українські сили у боротьбі з білими арміями

  • Українсько-польський союз та нова війна з радянською Росією

  • Західноукраїнська Народна Республіка

  • Розділ 19. УТВЕРДЖЕННЯ В УКРАЇНІ КОМУНІСТИЧНОГО РЕЖИМУ

  • Запровадження в Україні радянської державності наприкінці 1918 - початку 1919 рр.

  • Початок комуністичних перетворень

  • Повстанський антикомуністичний рух

  • Відновлення УСРР

  • Культурні процеси революційної доби

  • Розділ 20. УСРР В РОКИ НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

  • Впровадження нової економічної політики

  • Утворення СРСР

  • Відродження народного господарства

  • Суспільно-політичне життя

  • Штучність "кризи непу"

  • Політика українізації. Розвиток освіти, науки і культури

  • СТАЛІНСЬКА "РЕВОЛЮЦІЯ ЗВЕРХУ" (1929-1938). ТРАГЕДІЯ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 pp.

  • Генеральна лінія на "соціалістичну індустріалізацію"

  • Повторна колективізація сільського господарства

  • Трагедія штучного голодомору 1932-1933 рр.

  • Політика "культурної революції" та її жертви

  • Великий терор 1937-1938 рр. "Культ особи"

  • Розділ 22. ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД (1921-1938)

  • Українське питання в Другій Речіпосполитій Польській

  • Аграрна проблема

  • Утворення ОУН та її боротьба з режимом

  • Карпатська Україна

  • Культурно-духовне життя

  • Розділ 23. УКРАЇНА В ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ (1939-1945)

  • Радянізація Західної України

  • Приєднання Бессарабії і Північної Буковини до СРСР

  • Підготовка СРСР до війни

  • Початковий етап радянсько-німецької війни. Поразки СРСР

  • Воєнні дії на території України у першій половині 1942 р.

  • Гуманітарний зріз воєнної катастрофи

  • Україна в умовах нацистської окупації

  • Радянський партизанський рух

  • Боротьба Української повстанської армії

  • Звільнення України від нацистської окупації

  • Закінчення війни та повоєнне облаштування Європи. Вихід УРСР на міжнародну арену

  • Завершення процесу возз'єднання українських земель

  • Розділ 24. ПЕРШЕ ПОВОЄННЕ ДЕСЯТИЛІТТЯ

  • Сталінська диктатура повоєнної доби

  • Голод 1946-1947 рр.

  • Відбудова народного господарства

  • Завершення радянізашї західних областей

  • Розділ 25. ПОЧАТОК РОЗКЛАДУ ТОТАЛІТАРИЗМУ (1956-1965)

  • Спроби адміністративно-господарських реформ

  • Стан розвитку народного господарства

  • Здобутки і провали соціальної політики

  • Опозиційний рух

  • Розділ 26. ДВА ДЕСЯТИЛІТТЯ "ЗАСТОЮ" (1966-1985)

  • Наростання соціально-економічних проблем

  • Стан розвитку освіти і культури

  • Дисидентський рух

  • Розділ 27. ВІД БЮРОКРАТИЧНОЇ "ПЕРЕБУДОВИ" ДО НАРОДНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (1985-1991)

  • Конституційна реформа та її наслідки

  • Розгортання національно-визвольного руху

  • Відродження церковно-релігійного життя

  • Економічна програма "перебудови" та її крах

  • Суверенізація Української PCP

  • Народження незалежної України

  • Розділ 28. УТВЕРДЖЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ І СУВЕРЕННОЇ ДЕРЖАВИ (1991 - початок 2011)

  • Дерадянізація політичної системи

  • Політичне життя після прийняття Конституції 1996 р.

  • Зовнішня політика Української держави

  • Ринкові перетворення

  • Аграрна політика

  • Екологічні проблеми

  • Формування громадянського суспільства і політичної нації

  • Розвиток соціальної сфери

  • Культурне життя. Розвиток освіти та науки

  • Релігія та церква

  • Помаранчева революція

  • Нові виклики