Модернізаційні процеси в соціальній сфері

Історія України

Модернізаційні процеси, що охопили соціальну сферу українського суспільства в епоху "великих реформ", були пов'язані не лише з виникненням нових соціальних страт (наприклад підприємців), а й з суттєвими змінами в межах традиційних соціальних груп, зокрема селянства та поміщиків-землевласників. Селянська реформа 1861 р. руйнувала станові обмеження, надаючи селянам право купувати землю, займатися торгівлею, промислами, підприємницькою діяльністю. Внаслідок цього почали формуватися нові соціальні групи: 1) селяни-підприємці; 2) селяни, які зберігали традиційний спосіб життя та цінності аграрного суспільства; 3) сільськогосподарські наймані робітники.

Природне зростання населення, економічна конкуренція вели до розмивання маси традиційно налаштованого селянства. Однією з основних тенденцій стану цієї групи була пауперизація основної маси. Ознакою цієї тенденції можна вважати кількість безтяглих селянських господарств: у 1882 р. на Правобережжі вони становили 50 %, Лівобережжі - 44 %, Півдні - 36 %.

Інша тенденція виявлялася у виході невеликої кількості селян з основної маси, які орієнтувалися на нову модель праці та дотримувалися норм підприємницької моралі й поведінки.

Найпродуктивнішу групу в структурі селянського населення України становили заможні селяни. Нерідко вони були власниками торговельно-промислових закладів, але основним видом їхньої діяльності залишалося товарне землеробство. Селянська підприємницька еліта складала 1/4 усього селянського населення (5 млн осіб), їй належало 40 % усіх надільних і приватних селянських земель, а також 50 % усієї продуктивної робочої худоби. Розміри земельних наділів селян-фермерів коливалися в різних регіонах залежно від природних умов і чисельності населення: в середньому по 7 дес. у Подільській губернії, по 9 - у Полтавській, по 10 - Київській, Харківській, Волинській та Чернігівській, по 15 - Катеринославській та по 20 і більше дес. - у Таврійській.

Одночасно в процесі модернізації села починає виокремлюватися нова соціальна група - сільськогосподарські робітники. Ця група формувалася з найбідніших верств селянства, ідо неї входили наймити, чорнороби, поденники, робітники з наділом. Селяни-паупери, остаточно розорившись, змушені були найматися на роботи в поміщицькі економії та господарства заможних селян, на бурякові плантації та цукрові заводи.

Сільськогосподарські робітники, які продавали власну робочу силу, умовно поділяються за способом найму на дві групи: 1) селяни, котрі постійно працювали за наймом; 2) сезонні мігранти. Наприкінці XIX ст. в Україні налічувалось 975 тис. сільськогосподарських робітників, які постійно працювали за наймом на місцях у поміщицьких та фермерських господарствах. Сезонні мігранти - ті селяни, які залишали постійні місця проживання і виїжджали в інші райони на сільськогосподарські роботи, а також до міста, де працювали на фабриках, промислах, в порту. Під час сезонних пересувань з села до міста селяни працювали візниками, будівельниками, чорноробами. Загальна кількість сільськогосподарських робітників (наймитів і сезонних мігрантів) наприкінці XIX ст. в Україні досягла майже 2 млн осіб (1,7-1,8 млн).

Новим соціальним явищем стало виникнення ринків робочої сили. Останні, зазвичай, виникали на великих залізничних вузлах, містах-портах, містах і містечках, що знаходилися на перетині торговельних шляхів, центрах сільськогосподарського виробництва: Лозова, Долинське, Шпола, Сміла, Біла Церква, Єлисаветград, Вознесенськ, Одеса, Катеринослав.

Важливою складовою модернізаційних процесів на українських землях була соціальна структура. Поступово з авансцени соціального та економічного життя України зникають такі соціальні групи, як козацтво та чумаки. Натомість виникають нові соціальні верстви: підприємці, робітничий клас, інтелігенція. Типовою ознакою модернізації стала соціальна мобільність. Прискорився перехід з однієї соціальної групи в іншу. Селяни ставали купцями, підприємцями. Інтелігенція рекрутувалася з дворянського стану, дрібних офіцерських чинів, різночинців, духовенства. До групи підприємців (буржуазії) входили представники селянства, міщан* ства, купецтва, дворянства.

Від початку промислової революції з 40-х pp. XIX ст. в Україні починає формуватися своя модернізаторська еліта, яскравими представниками якої були знані українські династії підприємців-цукрозаводчиків, аграріїв-промисловців Яхненків-Симиренків, Терещенків, Харитоненків.

Формування індустріального суспільства супроводжувалося витвором нової системи моральних, духовних, національних цінностей. За своїм походженням і змістом це була підприємницька етика і носієм її виступала передова і свідома частина підприємців - модернізаторська еліта. Основними рисами українських модернізаторів були підприємницький дух, життєва енергія, рішучість, комерційна хватка, потяг до ризику, який поєднувався з тверезим розрахунком, висока господарська культура, освіченість, відкритість до нового в техніці, науці, духовній сфері, активна громадська позиція.

Складовою нової підприємницької етики стає благодійність та меценатство, які набувають специфічних рис. Перші зразки соціального партнерства в Україні дали представники цукрової промисловості. Зразковим в цьому плані був Млієвський промислово-соціальний комплекс. У Млієві поблизу 7-поверхового цукрорафінадного заводу підприємці Яхненки-Симиренки побудували містечко для робітників і службовців на 150 будинків, гуртожиток для одиноких чоловіків та жінок. В містечку була 6-класна школа, де вчилося від 85 до 110 дітей, лікарня на 150 ліжок, церква, бібліотека, аматорський театр. Заводи і містечко мали рідкісне на той час освітлення (як в Петербурзі і Москві). В с. Сидорівка, де було розгорнуте цукрове підприємство Василя Симиренка, була відкрита школа з гуртожитком, спортзалом, лікарня. Гордістю Сидорівки був аматорський театр, який щонеділі збирав глядачів з навколишньої округи.

Соціально орієнтовану політику щодо своїх робітників проводили найбільші цукропромисловці Слобожанщини - Харитоненки. При цукрових заводах Харитоненків на Сумщині були відкриті школи, чайні-читальні з дешевими бібліотеками, влаштовувалися вечірні та недільні читання, курси для робітників, театральні вистави, в яких брали участь і робітники і акторські трупи. При Павлівському рафінадному заводі в Сумах Павло Харитоненко утримував своїм коштом вечірні класи для дорослих разом з курсами кочегарів, машиністів та слюсарів. Підприємці розуміли, що без певного рівня освіти та кваліфікації робітників неможливим було б використання новітніх технологій на їх підприємствах.

Досить поширеними нормами підприємницької етики серед українських "цукрових магнатів" та "промислових королів" була практика благодійництва та меценатства, спрямована на широкі стани населення (інтелігенцію, селянство, робітничий клас). Зачинателями таких форм благодійництва на українському фунті виступали родини Яхненків і Симиренків. Під час голоду 1830 р. торговий дім Яхненків-Симиренків годував 10 тис. бідняків з навколишніх сіл, яким роздавали муку та інші продукти. Після Кримської війни вони надавали допомогу інвалідам і постраждалим від війни. Фірма Яхненків-Симиренків фінансувала "Київське товариство для допомоги бідним".

Взірцем органічного поєднання підприємницьких та національних цінностей є діяльність родини Яхненків-Симиренків. Вихідці з народних низів, представники наступних поколінь родини не поривали зв'язків з народом, національною культурою та традиціями, навпаки, всіляко сприяли розвиткові національного руху та свідомості. Так, коштом Платона Симиренка було здійснене останнє прижиттєве видання "Кобзаря" Т.Шевченка (у 1860 р. він подарував поетові 1100 руб.). Приділяли увагу українські цукрозаводчики і стану народної освіти. У 1857 р. Платон Симиренко заснував приходське училище, яке відвідав Т.Шевченко під час свого перебування у Млієві. Про рівень підготовки свідчить той факт, що майже всі викладачі училища мали університетську освіту. П.Симиренко започаткував у Млієві також технічне училище для підготовки кваліфікованих робітників для Городищенського промислового комплексу, та недільні школи для дорослих, ідею яких підказав йому Т.Шевченко. Традицію фахової освіти продовжував син П.Симиренка - Лев Платонович, який сам викладав на утворених ним кафедрах садівництва та деревництва. У 1913 р. Л.Симиренко створив садівничу школу, куди відбирали дітей 13 14 років. Ця школа була унікальна, в ній викладали не лише спеціальні предмети, а й французьку, латинську мови, правила етикету.

При цукроварні Василя Симиренка в Сидорівні існував аматорський театр, українські вистави якого користувалися великою популярністю у жителів навколишніх сіл. Декорації для цього театру створював художник Силенко, який вчився у Строгановському художньому училищі коштом В.Симиренка. Вистави відвідували службовці і робітники Сидорівської цукроварні, селяни, а також поміщики з сусідніх маєтків. Учасником цих аматорських спектаклів був Дмитро Антонович, який вважав, що ці вистави мали художнє значення і пробуджували національне почуття. Український театр був складовою українського руху. Дружні стосунки Василя Симиренка з композитором М.Лисенком, драматургом М.Старицьким, культурно-громадським діячем П.Чубинським в історії українського театрально-музичного мистецтва залишили визначний слід - постановкою першої української опери "Різдвяна ніч".

Яхненки-Симиренки у 1873 р. виступили в числі фундаторів Літературного товариства ім. Т.Г.Шевченка (разом з Е.Милорадович-Скоропадською), яке згодом перетворилося на Наукове товариство ім. Т.Г.Шевченка. Символічно, що Василь Симиренко передав М. Гру шевському 100 тис. крб. на облаштування будинку НТШ у Львові. Він же підтримував і наступний проект М.Грушевського про створення в Києві інституту українознавства, який, щоправда, так і не був реалізований.

У 1871 р. В.Симиренко заснував в Городищі Технічне товариство, на посаду секретаря якого запросив відомого етнографа, діяча національного руху П.Чубинського. Товариство згодом перетворилося на Київське відділення Російського технічного товариства з буряко-цукрової промисловості. Крім того, фінансовою, організаційною підтримкою цукрозаводчика-вченого Василя Симиренка користувалися М.Коцюбинський, О.Кістяківський, М.Лисенко, М.Драгоманов та ін. Усі свої статки (10 мли крб.) він заповів Товариству підтримки української творчої інтелігенції. При утвореному ним товаристві був організований спеціальний комітет у складі його небожа В.Леоитовича, І.Шрама, Ф.Комарова, Є.Чикаленко, М.Грушевського (останній мав право розпоряджатися фінансовим фондом товариства).

В.Симиренко протягом 40 років своєї підприємницької діяльності підтримував український національних рух. Десяту частину своїх прибутків перераховував на користь Старої київської громади (розпорядником коштів виступав лідер громади і національного руху в Україні Володимир Антонович), також підтримував і Одеську громаду. На його кошти видавалися українські журнали "Киевская старина", "Україна"; газети "Громадська думка", "Рада". Особливу увагу В.Симиренко приділяв поширенню відомостей про Україну в європейському середовищі, його коштом видавалися німецькомовні журнали "Rutenische Rewue" та "Ukrainische Rundschau". Для пропаганди українського за кордоном фінансував діяльність гуртка М.Драгоманова та його видання в Женеві.

Представники родини Терещенків були також відомими меценатами. Вони надавали вагому фінансову підтримку системі середньої та професійної освіти. В Глухові у 1888 р. для дітей бідних батьків і сиріт вони заснували Міське училище ім. Федора Терещенка, для якого було збудовано двоповерховий будинок з бібліотекою, фізкабінетом, навчальними посібниками. Багато було зроблено братами Терешенками для розвитку освітніх закладів в Києві. Микола Терешенко став почесним попечителем 2-ї гімназії в Києві. На кошти Миколи й Федора Терещенків збудовані в Києві 4-та та 5-та гімназії. Засновано приходське училище та Міське (реальне) училище ім. М.Терещенка. У 1899 р. при фінансовій підтримці Миколи Терещенка відкрита жіноча торгова школа.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора Литвин В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Модернізаційні процеси в соціальній сфері“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ВІДПОВІДАЛЬНОГО РЕДАКТОРА

  • Частина I. Доісторичний, ранньоісторичний та середньовічний періоди на території України

  • Пізній палеоліт

  • Людське суспільство епохи мезоліту

  • Аграрна (неолітична) революція

  • Епоха енеоліту в Україні. Трипільська культура

  • Епоха бронзи на території України

  • Українські Степ і Лісостеп у добу раннього заліза

  • Скіфський світ

  • Сармати в Північному Причорномор'ї

  • Розділ 2. СТАНОВЛЕННЯ ТА ПІДНЕСЕННЯ ДАВНЬОРУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Господарська діяльність, суспільний лад і духовний світ слов'ян

  • Становлення Давньоруської держави

  • Київська Русь у середині - другій половині X ст.

  • Хрещення Русі Володимиром Великим

  • Київська Русь у добу розквіту. Княжіння Ярослава Мудрого та Ярославичів

  • Спроби консолідації Київської Русі. Княжіння Володимира Мономаха та Мономаховичів

  • Розділ 3. КИЇВСЬКА РУСЬ У ДОБУ ПОЛІТИЧНОЇ ДЕЗІНТЕГРАЦІЇ І КНЯЗІВСЬКИХ МІЖУСОБИЦЬ

  • Галицько-Волинська держава Романа Мстиславича

  • Міжкнязівська боротьба за першість на Русі у переддень монгольської навали

  • Тенденції політичного розвитку Давньоруської держави

  • Соціокультурний розвиток Київської Русі

  • Розділ 4.ПІДНЕСЕННЯ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Корона Данила Галицького

  • Галицько-Волинська Русь наприкінці XIII - першій половині XIV ст.

  • Розділ 5. ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКО-РУСЬКЕ

  • Литовсько-Руське князівство в середині - другій половині XIV ст. Кревська унія 1385 р.

  • Князювання Вітовта. Городельська унія 1413 р.

  • Суспільно-політичні процеси у Великому князівстві Литовсько-Руському в ЗО-7в-ті роки XV ст.

  • Територіально-політичний та соціальний устрій Великого князівства Литовсько-Руського

  • Частина 2. Україна в ранній Новий час

  • Соціально-економічний розвиток українських земель у другій половині XVI - початку XVII ст.

  • Культурно-освітнє та церковно-релігійне життя України

  • Берестейський собор 1596 р. та проголошення церковної унії

  • Розділ 7. ПОЧАТКИ КОЗАЦЬКОЇ ЕРИ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ

  • Запорозька Січ як центр консолідації козацтва

  • Козацькі війни кінця XVI ст.

  • Військово-політична активність козацтва у першій чверті XVII ст. Гетьманування Петра Конашевича-Сагайдачного

  • Українське козацтво та православ'я. Роль козацтва у відновленні православної церковної ієрархії

  • Козацькі повстання 20-30-х років ХVII ст.

  • Розділ 8. УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ СЕРЕДИНИ XVII ст. СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Перемоги козацького повстання навесні 1648 р. Та його переростання в революцію

  • Розгортання революції та еволюція програмних вимог її лідерів

  • Війна за незалежність Української держави 1649 р. Зборівський мир

  • Розбудова Української держави наприкінці 1640-х - початку 1650-х рр.

  • Українсько-польські війни першої половини 1650-х рр.

  • Українсько-російський договір 1654 р.

  • Зміцнення Української держави та боротьба за соборність українських земель у середині - другій половині 1650-х рр.

  • Розділ 9. ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА ТА ІНОЗЕМНА ІНТЕРВЕНЦІЯ. БОРОТЬБА КОЗАЦТВА ЗА ВОЗЗ'ЄДНАННЯ УКРАЇНИ

  • Спроба українсько-польського примирення. Галицька угода 1658 р.

  • Українсько-російська війна 1658-1659 pp. та новий Переяславський договір

  • Розпад козацької України на два Гетьманати та розгортання громадянської війни

  • Прихід до влади на Правобережжі Петра Дорошенка. Боротьба за возз'єднання козацької України

  • Російсько-польсько-турецькі війни за Правобережжя. Загибель Правобережного Гетьманату

  • Розділ 10. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ТА КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНИ НАПРИКІНЦІ XVII-XVIII ст.

  • Анти-польське повстання на Правобережжі 1702-1704 рр. Боротьба за об'єднання України

  • Економічні та гуманітарні наслідки від втягненім України в Північну війну 1700-1721 рр.

  • Військово-політичний союз гетьмана Івана Мазепи зі Швецією 1708 р.

  • Українська політична еміграція в боротьбі з Москвою. Конституція 1710 р.

  • Гетьманат після Полтавської катастрофи 1709 р. Гетьманування І.Скоропадського

  • Запорозька Січ під зверхністю кримського хана

  • Перша реставрація гетьманства. Державна діяльність гетьмана Д.Апостола

  • Нова Січ

  • "Правління гетьманського уряду". Україна в часи російсько-турецької війни 1735-1739 рр.

  • Друга реставрація гетьманства. Державні реформи гетьмана К.Розумовського

  • Скасування гетьманства 1764 р. та включення Лівобережної України до складу Російської імперії

  • Ліквідація Запорозької Січі 1775 р. Останній кошовий Петро Калнишевський

  • Соціальні і національно-визвольні рухи на Правобережжі та в Західній Україні

  • Розвиток української культури, науки та освіти козацької доби

  • Частина 3. Українські землі в добу модернізації

  • Зміни в адміністративному і соціальному устрої Правобережної України

  • Господарське освоєння земель Південної України

  • Запорозьке козацтво після ліквідації Січі

  • Історичний розвиток Буковини

  • Історичний розвиток Закарпаття - "Угорської України"

  • Розділ 12. КУЛЬТУРНО-НАЦЮНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ В УКРАЇНІ

  • Форми народного соціального протесту

  • Початки культурно-національного відродження. Діяльність Кирило-Мефодіївського братства

  • Особливості національно-культурного відродження Галичини

  • Рух "будителів" у Закарпатській Україні

  • Українська мова як фактор культурно-національного відродження

  • Розділ 13. МОДЕРНІЗАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В ЕКОНОМІЦІ ТА СОЦІАЛЬНІЙ СФЕРІ

  • Селянська реформа 1860-х pp.

  • Демократичні реформи 1860-1870-х рр.

  • Важка промисловість: індустріалізація по-українськи

  • Місце господарського комплексу України в структурі європейської економіки

  • Революція 1848 р. та початок модернізаційних процесів на західноукраїнських землях

  • Модернізаційні процеси в соціальній сфері
  • Початки модернізації соціальної сфери на західноукраїнських землях

  • Розділ 14. ПІДНЕСЕННЯ І ПОЛІТИЗАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОГО РУХУ В УКРАЇНІ

  • Хлопоманство як різновид громадського руху

  • Становлення громадівського руху в Україні

  • Діяльність народовців у Галичині

  • Студентський рух на українських землях. "Братерство тарасівців"

  • Формування масової національної свідомості в Наддніпрянській Україні

  • Політизація українського національного руху. Перші політичні партії України

  • Суспільно-політичне життя на західноукраїнських землях. "П'ємонтизація" Галичини

  • Національне відродження на Буковині

  • Національний рух в Закарпатській Україні

  • Розділ 15. РЕВОЛЮЦІЯ ПОЧАТКУ XX ст.. ЯК ФАКТОР ПОЛІТИЧНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ

  • Робітничий рух в Україні 1905-1907 pp.

  • Селянська війна 1905-1907 рр.

  • Національно-ліберальна опозиція як складова революції "знизу"

  • Українська соціал-демократія в роки революції

  • Контрреволюційні сили в Україні

  • Дебют українства на парламентській арені

  • Розділ 16. УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА ДОБИ МОДЕРНІЗАЦІЇ

  • Реалізм та модерн у живописі

  • Театр та музична культура доби модерну

  • Модерн у літературі

  • Україна в Першій світовій війні

  • Україна в планах воюючих сторін

  • Воєнні дії на території України

  • Становище українців в Австро-Угорщині

  • Наростання господарської розрухи та політичної кризи в Російській імперії

  • Розділ 18. УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ ТА НАЦІОНАЛЬНИЙ ДЕРЖАВОТВОРЧИЙ ПРОЦЕС (1917-1920)

  • Формування організаційних структур та ідеологічних гасел Української революції. Утворення Центральної Ради

  • Боротьба за автономію України. І Універсал Центральної Ради

  • Корніловський заколот

  • Утворення Української Народної Республіки. III Універсал Центральної Ради

  • Війна більшовицької Росії за Україну взимку 1917-1918 рр.

  • Проголошення незалежності УНР

  • Український Гетьманат

  • Зовнішня політика Гетьманату

  • Падіння гетьманського режиму та відродження УНР

  • Друга війна УНР з радянською Росією

  • Українські сили у боротьбі з білими арміями

  • Українсько-польський союз та нова війна з радянською Росією

  • Західноукраїнська Народна Республіка

  • Розділ 19. УТВЕРДЖЕННЯ В УКРАЇНІ КОМУНІСТИЧНОГО РЕЖИМУ

  • Запровадження в Україні радянської державності наприкінці 1918 - початку 1919 рр.

  • Початок комуністичних перетворень

  • Повстанський антикомуністичний рух

  • Відновлення УСРР

  • Культурні процеси революційної доби

  • Розділ 20. УСРР В РОКИ НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

  • Впровадження нової економічної політики

  • Утворення СРСР

  • Відродження народного господарства

  • Суспільно-політичне життя

  • Штучність "кризи непу"

  • Політика українізації. Розвиток освіти, науки і культури

  • СТАЛІНСЬКА "РЕВОЛЮЦІЯ ЗВЕРХУ" (1929-1938). ТРАГЕДІЯ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 pp.

  • Генеральна лінія на "соціалістичну індустріалізацію"

  • Повторна колективізація сільського господарства

  • Трагедія штучного голодомору 1932-1933 рр.

  • Політика "культурної революції" та її жертви

  • Великий терор 1937-1938 рр. "Культ особи"

  • Розділ 22. ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД (1921-1938)

  • Українське питання в Другій Речіпосполитій Польській

  • Аграрна проблема

  • Утворення ОУН та її боротьба з режимом

  • Карпатська Україна

  • Культурно-духовне життя

  • Розділ 23. УКРАЇНА В ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ (1939-1945)

  • Радянізація Західної України

  • Приєднання Бессарабії і Північної Буковини до СРСР

  • Підготовка СРСР до війни

  • Початковий етап радянсько-німецької війни. Поразки СРСР

  • Воєнні дії на території України у першій половині 1942 р.

  • Гуманітарний зріз воєнної катастрофи

  • Україна в умовах нацистської окупації

  • Радянський партизанський рух

  • Боротьба Української повстанської армії

  • Звільнення України від нацистської окупації

  • Закінчення війни та повоєнне облаштування Європи. Вихід УРСР на міжнародну арену

  • Завершення процесу возз'єднання українських земель

  • Розділ 24. ПЕРШЕ ПОВОЄННЕ ДЕСЯТИЛІТТЯ

  • Сталінська диктатура повоєнної доби

  • Голод 1946-1947 рр.

  • Відбудова народного господарства

  • Завершення радянізашї західних областей

  • Розділ 25. ПОЧАТОК РОЗКЛАДУ ТОТАЛІТАРИЗМУ (1956-1965)

  • Спроби адміністративно-господарських реформ

  • Стан розвитку народного господарства

  • Здобутки і провали соціальної політики

  • Опозиційний рух

  • Розділ 26. ДВА ДЕСЯТИЛІТТЯ "ЗАСТОЮ" (1966-1985)

  • Наростання соціально-економічних проблем

  • Стан розвитку освіти і культури

  • Дисидентський рух

  • Розділ 27. ВІД БЮРОКРАТИЧНОЇ "ПЕРЕБУДОВИ" ДО НАРОДНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (1985-1991)

  • Конституційна реформа та її наслідки

  • Розгортання національно-визвольного руху

  • Відродження церковно-релігійного життя

  • Економічна програма "перебудови" та її крах

  • Суверенізація Української PCP

  • Народження незалежної України

  • Розділ 28. УТВЕРДЖЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ І СУВЕРЕННОЇ ДЕРЖАВИ (1991 - початок 2011)

  • Дерадянізація політичної системи

  • Політичне життя після прийняття Конституції 1996 р.

  • Зовнішня політика Української держави

  • Ринкові перетворення

  • Аграрна політика

  • Екологічні проблеми

  • Формування громадянського суспільства і політичної нації

  • Розвиток соціальної сфери

  • Культурне життя. Розвиток освіти та науки

  • Релігія та церква

  • Помаранчева революція

  • Нові виклики