Спроби консолідації Київської Русі. Княжіння Володимира Мономаха та Мономаховичів

Історія України

У 1093 р. помер Всеволод Ярославович - останній з київських князів, названих у заповіті Ярослава Мудрого. І таким чином, освячений авторитетом мудрого князя порядок успадкування князівської влади - не такий уже й досконалий, як засвідчили події останньої третини XI ст., - припинив своє функціонування. Русь опинилася перед вибором способів нового впорядкування династичних справ.

Найліпші шанси зайняти вакантний після смерті Всеволода Ярославовича київський стіл мав його син Володимир Мономах, котрий обіймав чернігівський стіл. На той час він був доволі успішним полководцем і зрілим політиком. Своє ім'я він передовсім уславив походами проти половців. У переказах говорилось і про вдалу виправу на Чехію. Крім того, у боротьбі за Київ при потребі Володимир Мономах міг розраховувати і на допомогу брата Ростислава, котрий сидів на князівському столі в Переяславі.

Проте Володимир цього не зробив, поступившись місцем на київському столі синові старшого з Ярославич і в - Святополку Ізяславичу, на той час князю турівському. Сам же Мономах залишився на князівському столі у Чернігові, а брат Ростислав - у Переяславі. Таким чином, Всеволодові сини намагалися відновити тріумвірат, що існував у більш ранні часи, щоправда, не всіх представників старших синів Ярослава Мудрого, а лише Ізяславичів і Всеволодовичів. Відверто ображеним почувався в Тмутаракані Олег Святославич, який по старшинству претендував на Чернігівське князівство і всі ті землі, які знаходились під владою Чернігова, - Смоленськ, Ростово-Суздальську землю, Білоозеро та ін.

Першим серйозним випробуванням для нових тріумвірів стала боротьба проти половців. Щойно довідавшись про смерть Всеволода, половці прислали у Київ до Святополка послів, пропонуючи підтвердження умов договору, укладеного з його обережним попередником, а як плату вимагали золото і дорогоцінні подарунки. У відповідь Святополк не знайшов нічого кращого, як кинути нахабних послів у темницю. Оскільки половці вже давно очікували на привід до нападу на Русь, покарання за неповагу до послів не забарилось.

Коли степовики увірвались на Русь, а київський князь усвідомив власну безпорадність, він звернувся по допомогу до князя чернігівського. Намагання Володимира Мономаха переконати жадібного Святополка Ізяславича відкупитись від нападників щедрими дарами успіху не мали. Так само мало результативними були й спроби залучити Олега Святославича до боротьби зі степовиками, адже половці були його союзниками.

Наприкінці травня 1093 р. війська Святополка Ізяславича, Володимира Мономаха та його брата, переяславського князя Ростислава Всеволодовича спробували зупинити половців у битві на березі р. Стугни. Проте результати бою виявились невтішними - руські війська зазнали поразки, загинув князь Ростислав, лише дивом порятувався Володимир. Розсіявши руські дружини, половці пограбували чимало міст і сіл, захопили численний полон.

Скориставшись зі слабкості київського і чернігівського князів, тму-тараканський князь Олег, маючи підтримку степовиків та діючи спільно з братом Давидом, спробував перерозподілити владу на Русі. Війна, що вибухнула в середині 90-х рр., протікала з перемінним успіхом і не приносила відчутної переваги жодній зі сторін. Натомість приходили в занепад міста, слабшала військова потуга князів, половці майже безперешкодно грабували населення. У 1096 р. орда половецького хана Боняка розорила Печерський і Видубицький монастирі, забравши церковне начиння і скарби. У ході князівської уособиці між Олегом Святославичем та його небожем, муромським князем Ізяславом Володимировичем, гине син Володимира Мономаха. Лише з великими зусиллями вдається відстояти володіння Мономахового роду іншим його синам, Мстиславу і Вячеславу. Відстоявши Новгород та відвоювавши Суздаль, Муром і Рязань, сини Володимира Мономаха, врешті-решт, змусили Олега пристати на його пропозицію щодо політичного розв'язання довготривалого конфлікту.

Наступного року, вочевидь за ініціативи Володимира Мономаха, на Русі сталась безпрецедентна подія - уперше в історії Давньоруської держави найповажніші руські князі з'їхались до Любеча, аби облаштувати справедливий порядок і домогтися довготривалого спокою. Згідно з повідомленням літописця, усі прибулі на з'їзд князі були свідомі тієї шкоди, яку несуть на Русь їхні чвари, передовсім послабляючи державу перед небезпекою половецьких нападів. Усі були готові захищати руську землю, а відтак і припинити ворожнечу внутрішню. А спосіб подолання конфлікту було знайдено у закріпленні фактичного стану речей, що на той момент склався у системі князівської влади Київської Русі. Для цього було впроваджено нове поняття князівського володіння - "отчина", а також визначено три такі отчини, а саме: Київ, Чернігів і Переяслав. Тобто отчинами було визнано лише ті володіння, які були згадані в заповіті Ярослава Мудрого як володіння старших синів. Отчини мали й надалі належати лише нащадкам старших Ярославичів, відповідно - Свято-полкові, трьом Святославичам і Володимиру Мономаху. Ніхто, крім нащадків тріумвірату, отчим не одержав. Володіння Ростиславичів й Ігоровичів були класифіковані в якості "Всеволодових роздач", що акцентувало увагу на тимчасовості та умовності їх держання. Визнавши Київ отчиною Святополка, решта князів тим самим визнавала його верховну владу на Русі.

За задумом авторів любецьких ухвал, запровадження нового порядку успадкування влади повинно було надовго втихомирити князівські чвари. До того ж практика полюбовного розв'язання спірних питань припала до душі його учасникам, і князівські з'їзди за участю тримачів отчин - Святополка, Святославичів і Володимира - стають регулярними, майже щорічними.

Щоправда, не бракувало й прикрих непорозумінь. Найбільш помітним з-поміж них було осліплення Давидом Ігоровичем, за мовчазного сприяння київського князя Святополка, Василька Ростиславича. А бажання Володимира Мономаха покарати князів-відступників спричинило облогу Києва, виправу на Давида Ігоровича та волинську війну 1097-1099 рр.

Загалом же, отчичі були задоволені закріпленням за ними домінантного становища на Русі. І на певний час між ними запанував мир, присутність якого зразу ж неприємно відчули на собі їхні південні сусіди. Після 1097 р. мало не щороку руські князі організовують спільні походи в половецькі степи і їхні наслідки позитивно позначаються на спокої руських міст. На зламі XI-XII ст. князям вдається створити своєрідний санітарний кордон на межі Степу із числа самих же степовиків. Так, вздовж південних рубежів Чернігівської, Переяславської та Київської земель було поселено колись небезпечних ворогів - торків і берендеїв, котрі тепер були покликані боронити південні кордони Русі від новоприбулих степовиків. З цією метою на півдні Київської землі, на берегах р. Росі навіть було створено такий специфічний військово-політичний організм, як "Чорний клобук".

Найбільш успішним серед антиполовецьких заходів став похід 1111 р. Прикметно, що при його підготовці й проведенні важливу роль відігравали ідеологічні фактори. Так, за ініціативи Володимира Мономаха, перед виходом у Половецький степ, на березі Ворскли, присутнє серед дружинників духовенство поставило на пагорбі величний прикрашений золотом і сріблом дерев'яний хрест, який цілували на очах всього християнського воїнства руські князі. Такі самоочевидні намагання надати виправі на половців характеру хрестового походу, на думку дослідників, були навіяні повідомленнями про хрестові походи у Святу Землю західноєвропейських рицарів. Перший такий похід 1096 р. увінчався, як відомо, взяттям Єрусалима і створення рицарського королівства. Учасником другого походу був син французької королеви Анни Ярославни, котрий доводився двоюрідним братом Володимирові Мономаху, Святополку й Олегові. А відомості про боротьбу християнських рицарів за звільнення гробу Господнього на Русь приніс ігумен Даниїл, котрий на початку XII ст. побував у святих місцях і поставив там свічку за всю Русь.

Після кількох успішних битв 1111 р. руські дружини пройшли Половецьким степом так далеко на схід, що змусили сина хана Шарукана Отрока емігрувати з 40-тисячною ордою до Грузії, де їх прийняв на службу Давид IV.

Відомості про вражаючі перемоги руських дружин на сході доходять до Візантії, Польщі, Чехії і Риму. Успіхи сприяють піднесенню авторитетів усіх без винятку їхніх учасників. Однак найбільше лаврів захисника Русі дістається Володимирові Мономаху. Князюючи двадцять років у прикордонному зі Степом Переяславі, саме він найбільше доклав зусиль для організації ефективної оборони південних кордонів Русі і саме йому вдалося найтіснішим чином пов'язати досягнуті в протидії з половцями успіхи зі своїм іменем.

Тим часом 16 квітня 1113 р. помирає київський князь Святополк Ізяславич. Його син Ярослав у цей час князював на Волині. І згідно з постановами Любецького з'їзду 1097 р., саме він і мав посісти князівський стіл у Києві, як законний спадкоємець отчини Ізяславичів. Однак повстання в Києві, що вибухнуло після смерті непопулярного князя, перекреслило цю норму. Віче киян закликало на князівський стіл популярного Мономаха. 1, якщо вірити літописцеві, переяславський князь спочатку відмовлявся від кроку, яким би він перекреслив ініційовані ним же постанови Любецького з'їзду. Втім, в умовах розгортання повстання в Києві - погодився.

Перебравшись до Києва, Мономах зробив усе, щоб закріпити у своєму роді й колишні отчини Святополка. Крім старих своїх волостей - Переяславщини, а також земель Північно-Східної Русі, Смоленська та Новгорода він володів тепер і Києвом, і Турово-Пінською землею Мономахи становилися могутніми, що з ними не міг суперничати будь-хто з представників князівських родин Русі. 1117 р. князь Володимир переводить з Новгорода до розташованого під Києва Білгорода свого старшого сина Мстислава, з доволі прозорим натяком на те, хто саме успадкує після його смерті як київський стіл, так і першість на Русі.

На київському князівському столі Володимир Мономах правив 25 років Як і його прославлений дід Ярослав Мудрий, Мономах залишився в історичній пам'яті передовсім як мудрий політик, котрий провадив активну зовнішню політику, опікувався законодавством, був високоосвіченим і навіть мав літературний дар. Подібно до Ярослава, Мономах з власної волі переміщував князів з однієї волості до іншої, не рахуючись при цьому ані з їхнім старшинством, ані з прийнятим порядком заміщення столів. Коли 1117 р. старший небіж Ярослав Святополчич публічно висловив незадоволення діями Мономаха, той зібрав південноруських князів і змусив непокірного визнати його владу.

Щоправда, на відміну від діда, князь Володимир Всеволодович уславився і своїми ратними звершеннями. Власне, як уже зазначалося, його ім'я на Русі стало широковідомим саме у контексті вдалої боротьби з половцями. Загалом князь нарахував 83 походи, в яких він взяв участь. Неперевершеною заслугою Володимира перед своїми підданими було те, що завдяки значною мірою саме його ініціативам Русь була на чверть століття захищена від постійної половецької загрози. Але не лише мечем намагався Мономах захистити Русь. Він дуже пишався тим, що впродовж свого життя уклав майже двадцять мирних угод.

Наслідуючи приклад Ярослава Мудрого, Володимир одружив найстаршого свого сина Мстислава з донькою шведського конунга Кристиною. Доньку Євфимію видав за угорського короля Коломана. Своїх онучок, доньок Мстислава, видав заміж також за членів монархічних родин Європи. Так, Інгеборга була пошлюблена з датським конунгом Канутом, Малфрід - норвезьким Сігурдом, а в другому шлюбі - датським конунгом Еріком. Ще одна донька Мстислава була видана "в греки за цесаря".

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора Литвин В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Спроби консолідації Київської Русі. Княжіння Володимира Мономаха та Мономаховичів“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ВІДПОВІДАЛЬНОГО РЕДАКТОРА

  • Частина I. Доісторичний, ранньоісторичний та середньовічний періоди на території України

  • Пізній палеоліт

  • Людське суспільство епохи мезоліту

  • Аграрна (неолітична) революція

  • Епоха енеоліту в Україні. Трипільська культура

  • Епоха бронзи на території України

  • Українські Степ і Лісостеп у добу раннього заліза

  • Скіфський світ

  • Сармати в Північному Причорномор'ї

  • Розділ 2. СТАНОВЛЕННЯ ТА ПІДНЕСЕННЯ ДАВНЬОРУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Господарська діяльність, суспільний лад і духовний світ слов'ян

  • Становлення Давньоруської держави

  • Київська Русь у середині - другій половині X ст.

  • Хрещення Русі Володимиром Великим

  • Київська Русь у добу розквіту. Княжіння Ярослава Мудрого та Ярославичів

  • Спроби консолідації Київської Русі. Княжіння Володимира Мономаха та Мономаховичів
  • Розділ 3. КИЇВСЬКА РУСЬ У ДОБУ ПОЛІТИЧНОЇ ДЕЗІНТЕГРАЦІЇ І КНЯЗІВСЬКИХ МІЖУСОБИЦЬ

  • Галицько-Волинська держава Романа Мстиславича

  • Міжкнязівська боротьба за першість на Русі у переддень монгольської навали

  • Тенденції політичного розвитку Давньоруської держави

  • Соціокультурний розвиток Київської Русі

  • Розділ 4.ПІДНЕСЕННЯ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Корона Данила Галицького

  • Галицько-Волинська Русь наприкінці XIII - першій половині XIV ст.

  • Розділ 5. ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКО-РУСЬКЕ

  • Литовсько-Руське князівство в середині - другій половині XIV ст. Кревська унія 1385 р.

  • Князювання Вітовта. Городельська унія 1413 р.

  • Суспільно-політичні процеси у Великому князівстві Литовсько-Руському в ЗО-7в-ті роки XV ст.

  • Територіально-політичний та соціальний устрій Великого князівства Литовсько-Руського

  • Частина 2. Україна в ранній Новий час

  • Соціально-економічний розвиток українських земель у другій половині XVI - початку XVII ст.

  • Культурно-освітнє та церковно-релігійне життя України

  • Берестейський собор 1596 р. та проголошення церковної унії

  • Розділ 7. ПОЧАТКИ КОЗАЦЬКОЇ ЕРИ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ

  • Запорозька Січ як центр консолідації козацтва

  • Козацькі війни кінця XVI ст.

  • Військово-політична активність козацтва у першій чверті XVII ст. Гетьманування Петра Конашевича-Сагайдачного

  • Українське козацтво та православ'я. Роль козацтва у відновленні православної церковної ієрархії

  • Козацькі повстання 20-30-х років ХVII ст.

  • Розділ 8. УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ СЕРЕДИНИ XVII ст. СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Перемоги козацького повстання навесні 1648 р. Та його переростання в революцію

  • Розгортання революції та еволюція програмних вимог її лідерів

  • Війна за незалежність Української держави 1649 р. Зборівський мир

  • Розбудова Української держави наприкінці 1640-х - початку 1650-х рр.

  • Українсько-польські війни першої половини 1650-х рр.

  • Українсько-російський договір 1654 р.

  • Зміцнення Української держави та боротьба за соборність українських земель у середині - другій половині 1650-х рр.

  • Розділ 9. ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА ТА ІНОЗЕМНА ІНТЕРВЕНЦІЯ. БОРОТЬБА КОЗАЦТВА ЗА ВОЗЗ'ЄДНАННЯ УКРАЇНИ

  • Спроба українсько-польського примирення. Галицька угода 1658 р.

  • Українсько-російська війна 1658-1659 pp. та новий Переяславський договір

  • Розпад козацької України на два Гетьманати та розгортання громадянської війни

  • Прихід до влади на Правобережжі Петра Дорошенка. Боротьба за возз'єднання козацької України

  • Російсько-польсько-турецькі війни за Правобережжя. Загибель Правобережного Гетьманату

  • Розділ 10. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ТА КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНИ НАПРИКІНЦІ XVII-XVIII ст.

  • Анти-польське повстання на Правобережжі 1702-1704 рр. Боротьба за об'єднання України

  • Економічні та гуманітарні наслідки від втягненім України в Північну війну 1700-1721 рр.

  • Військово-політичний союз гетьмана Івана Мазепи зі Швецією 1708 р.

  • Українська політична еміграція в боротьбі з Москвою. Конституція 1710 р.

  • Гетьманат після Полтавської катастрофи 1709 р. Гетьманування І.Скоропадського

  • Запорозька Січ під зверхністю кримського хана

  • Перша реставрація гетьманства. Державна діяльність гетьмана Д.Апостола

  • Нова Січ

  • "Правління гетьманського уряду". Україна в часи російсько-турецької війни 1735-1739 рр.

  • Друга реставрація гетьманства. Державні реформи гетьмана К.Розумовського

  • Скасування гетьманства 1764 р. та включення Лівобережної України до складу Російської імперії

  • Ліквідація Запорозької Січі 1775 р. Останній кошовий Петро Калнишевський

  • Соціальні і національно-визвольні рухи на Правобережжі та в Західній Україні

  • Розвиток української культури, науки та освіти козацької доби

  • Частина 3. Українські землі в добу модернізації

  • Зміни в адміністративному і соціальному устрої Правобережної України

  • Господарське освоєння земель Південної України

  • Запорозьке козацтво після ліквідації Січі

  • Історичний розвиток Буковини

  • Історичний розвиток Закарпаття - "Угорської України"

  • Розділ 12. КУЛЬТУРНО-НАЦЮНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ В УКРАЇНІ

  • Форми народного соціального протесту

  • Початки культурно-національного відродження. Діяльність Кирило-Мефодіївського братства

  • Особливості національно-культурного відродження Галичини

  • Рух "будителів" у Закарпатській Україні

  • Українська мова як фактор культурно-національного відродження

  • Розділ 13. МОДЕРНІЗАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В ЕКОНОМІЦІ ТА СОЦІАЛЬНІЙ СФЕРІ

  • Селянська реформа 1860-х pp.

  • Демократичні реформи 1860-1870-х рр.

  • Важка промисловість: індустріалізація по-українськи

  • Місце господарського комплексу України в структурі європейської економіки

  • Революція 1848 р. та початок модернізаційних процесів на західноукраїнських землях

  • Модернізаційні процеси в соціальній сфері

  • Початки модернізації соціальної сфери на західноукраїнських землях

  • Розділ 14. ПІДНЕСЕННЯ І ПОЛІТИЗАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОГО РУХУ В УКРАЇНІ

  • Хлопоманство як різновид громадського руху

  • Становлення громадівського руху в Україні

  • Діяльність народовців у Галичині

  • Студентський рух на українських землях. "Братерство тарасівців"

  • Формування масової національної свідомості в Наддніпрянській Україні

  • Політизація українського національного руху. Перші політичні партії України

  • Суспільно-політичне життя на західноукраїнських землях. "П'ємонтизація" Галичини

  • Національне відродження на Буковині

  • Національний рух в Закарпатській Україні

  • Розділ 15. РЕВОЛЮЦІЯ ПОЧАТКУ XX ст.. ЯК ФАКТОР ПОЛІТИЧНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ

  • Робітничий рух в Україні 1905-1907 pp.

  • Селянська війна 1905-1907 рр.

  • Національно-ліберальна опозиція як складова революції "знизу"

  • Українська соціал-демократія в роки революції

  • Контрреволюційні сили в Україні

  • Дебют українства на парламентській арені

  • Розділ 16. УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА ДОБИ МОДЕРНІЗАЦІЇ

  • Реалізм та модерн у живописі

  • Театр та музична культура доби модерну

  • Модерн у літературі

  • Україна в Першій світовій війні

  • Україна в планах воюючих сторін

  • Воєнні дії на території України

  • Становище українців в Австро-Угорщині

  • Наростання господарської розрухи та політичної кризи в Російській імперії

  • Розділ 18. УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ ТА НАЦІОНАЛЬНИЙ ДЕРЖАВОТВОРЧИЙ ПРОЦЕС (1917-1920)

  • Формування організаційних структур та ідеологічних гасел Української революції. Утворення Центральної Ради

  • Боротьба за автономію України. І Універсал Центральної Ради

  • Корніловський заколот

  • Утворення Української Народної Республіки. III Універсал Центральної Ради

  • Війна більшовицької Росії за Україну взимку 1917-1918 рр.

  • Проголошення незалежності УНР

  • Український Гетьманат

  • Зовнішня політика Гетьманату

  • Падіння гетьманського режиму та відродження УНР

  • Друга війна УНР з радянською Росією

  • Українські сили у боротьбі з білими арміями

  • Українсько-польський союз та нова війна з радянською Росією

  • Західноукраїнська Народна Республіка

  • Розділ 19. УТВЕРДЖЕННЯ В УКРАЇНІ КОМУНІСТИЧНОГО РЕЖИМУ

  • Запровадження в Україні радянської державності наприкінці 1918 - початку 1919 рр.

  • Початок комуністичних перетворень

  • Повстанський антикомуністичний рух

  • Відновлення УСРР

  • Культурні процеси революційної доби

  • Розділ 20. УСРР В РОКИ НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

  • Впровадження нової економічної політики

  • Утворення СРСР

  • Відродження народного господарства

  • Суспільно-політичне життя

  • Штучність "кризи непу"

  • Політика українізації. Розвиток освіти, науки і культури

  • СТАЛІНСЬКА "РЕВОЛЮЦІЯ ЗВЕРХУ" (1929-1938). ТРАГЕДІЯ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 pp.

  • Генеральна лінія на "соціалістичну індустріалізацію"

  • Повторна колективізація сільського господарства

  • Трагедія штучного голодомору 1932-1933 рр.

  • Політика "культурної революції" та її жертви

  • Великий терор 1937-1938 рр. "Культ особи"

  • Розділ 22. ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД (1921-1938)

  • Українське питання в Другій Речіпосполитій Польській

  • Аграрна проблема

  • Утворення ОУН та її боротьба з режимом

  • Карпатська Україна

  • Культурно-духовне життя

  • Розділ 23. УКРАЇНА В ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ (1939-1945)

  • Радянізація Західної України

  • Приєднання Бессарабії і Північної Буковини до СРСР

  • Підготовка СРСР до війни

  • Початковий етап радянсько-німецької війни. Поразки СРСР

  • Воєнні дії на території України у першій половині 1942 р.

  • Гуманітарний зріз воєнної катастрофи

  • Україна в умовах нацистської окупації

  • Радянський партизанський рух

  • Боротьба Української повстанської армії

  • Звільнення України від нацистської окупації

  • Закінчення війни та повоєнне облаштування Європи. Вихід УРСР на міжнародну арену

  • Завершення процесу возз'єднання українських земель

  • Розділ 24. ПЕРШЕ ПОВОЄННЕ ДЕСЯТИЛІТТЯ

  • Сталінська диктатура повоєнної доби

  • Голод 1946-1947 рр.

  • Відбудова народного господарства

  • Завершення радянізашї західних областей

  • Розділ 25. ПОЧАТОК РОЗКЛАДУ ТОТАЛІТАРИЗМУ (1956-1965)

  • Спроби адміністративно-господарських реформ

  • Стан розвитку народного господарства

  • Здобутки і провали соціальної політики

  • Опозиційний рух

  • Розділ 26. ДВА ДЕСЯТИЛІТТЯ "ЗАСТОЮ" (1966-1985)

  • Наростання соціально-економічних проблем

  • Стан розвитку освіти і культури

  • Дисидентський рух

  • Розділ 27. ВІД БЮРОКРАТИЧНОЇ "ПЕРЕБУДОВИ" ДО НАРОДНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (1985-1991)

  • Конституційна реформа та її наслідки

  • Розгортання національно-визвольного руху

  • Відродження церковно-релігійного життя

  • Економічна програма "перебудови" та її крах

  • Суверенізація Української PCP

  • Народження незалежної України

  • Розділ 28. УТВЕРДЖЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ І СУВЕРЕННОЇ ДЕРЖАВИ (1991 - початок 2011)

  • Дерадянізація політичної системи

  • Політичне життя після прийняття Конституції 1996 р.

  • Зовнішня політика Української держави

  • Ринкові перетворення

  • Аграрна політика

  • Екологічні проблеми

  • Формування громадянського суспільства і політичної нації

  • Розвиток соціальної сфери

  • Культурне життя. Розвиток освіти та науки

  • Релігія та церква

  • Помаранчева революція

  • Нові виклики