Першою серйозною пробою сил козацтва як впливової військово-політичної сили Речі Посполитої стала козацька війна 1591 - 1593 pp., яку спершу очолив гетьман Криштоф Косинський, а згодом провідні ролі відігравали Северин Наливайко, Матвій Шаула, Григорій Лобода.
Глибинні причини війни крилися в проблемах росту чисельності козацтва та небажанні польської влади визнати його привілеї як військового люду загалом для цілої верстви, а не лише для дуже обмеженого кола осіб - реєстровців, хоча і їхнє положення не виглядало аж надто твердо.
Приводом же для збурення спокою стали події, пов'язані з підготовкою Речі Посполитої до війни з Туреччиною. На сеймі 1590 p., де жваво обговорювалася проблема підготовки до війни з Туреччиною, було ухвалено рішення про мобілізацію небаченого раніше стотисячного війська, до складу якого мали увійти й набрані за королівським призовом двадцять тисяч козаків. Зважаючи на скрутне становище, реалізація плану розпочалася негайно і вже на весну 1590 р. було мобілізовано тисячу козацької кінноти та дві тисячі - піхоти. Козацькі формування негайно були висунуті для охорони південних рубежів - на Поділля. Важливим проявом гострого зацікавлення влади козацькими послугами стали надзвичайно швидке нобілітування цілого ряду козацьких старшин і надання їх маєтностей.
Але невдовзі конфлікт було залагоджено, причому за рахунок козацтва. Так, польський уряд погодився на вимогу турецької сторони вивести козаків із Дніпровського Низу та заборонити їх виправи на Чорне море. Аби змусити козаків до покори, керівництво Речі Посполитої вдалося до демонстрування грубої сили, надсилаючи до козаків численні погрози. За умов, що склалися, така політика виглядала відвертою провокацією.
Ескалації конфлікту сприяло й те, що саме в цей час на українських землях набувають різкого загострення соціально-економічні суперечності, породжені стрімким розширенням шляхетського землеволодіння. У процеси "земельної гарячки" були втягнуті й представники українських князівських родів - Вишневецьких, Острозьких, Ружицьких та інших. Перед тим вони сприймалися козацтвом як його покровителі, а відтепер у гонитві за землею не гребували й захопленням тих наділів, якими здавна користувалися козаки.
Подією, яка переповнила чашу терпіння, стала особиста образа, завдана козацькому гетьману Криштофу Косинському князем К.Острозьким і його сином Янушем. Користуючись своїм неймовірним впливом на місцеву адміністрацію та впливовими зв'язками у столиці, вони не дозволили Косинському вступити в права володіння маєтком, наданим йому універсалом королем, оскільки вже давно виношували плани оволодіння ним. Особиста образа козацького ватажка впливовим магнатом, що очолював місцеву адміністрацію (К.Острозький був воєводою київським), уособлювала собою глибинний конфлікт козацтва та влади. А тому дуже швидко конфлікт розрісся до небачених раніше масштабів, перетворившись на справжню козацьку війну.
У серпні 1591 р. з містечка Пикова, що на Поділлі, Косинський звернувся із закликом до козаків самим собі добиватися справедливості. І вже на осінь сили козацтва зросли до таких розмірів, що повсталі зуміли захопити Переяслав, Білу Церкву, Трипілля та Київ. На звільненій від присутності офіційної влади Київщині Косинський звелів населенню скласти присягу на послух козакам. Місцем своєї резиденції гетьман обрав місто Білу Церкву, де перебувало близько п'яти тисяч чоловік.
На весну 1592 р. під козацьке панування майже цілковито перейшла Київщина, а влітку Косинський скерував свої загони на Східне Поділля та Волинь. У серпні князь К.Острозький вчинив спробу збройно розправитися з повсталими, але зазнав невдачі. Це ще більше зміцнило позиції козацтва. На опанованих ними землях повсталі намагаються запровадити козацькі порядки, які були абсолютно новими для жителів Волині та північно-західної частини Поділля. Козацький уклад життя, особиста свобода козаків стають вельми привабливим прикладом для наслідування волинським селянством і міщанством, адже у цьому регіоні феодальні порядки пустили найбільш глибоке коріння і кріпосницька залежність була найважчою.
Проникнення козацького устрою на Волинь вкрай загострює тут соціальну боротьбу, й тамтешня багаточисельна шляхта виступає тією силою, яка чинить найбільший тиск на польський уряд і шляхетський загал решти республіки з тим, аби рішуче приборкати повстання. У січні 1593 р. на сеймиках у Луцьку та Володимирі проголошується загальна шляхетська мобілізація проти козаків. Варшавський вальний сейм 1593 р. оголосив козаків ворогами вітчизни та доручив гетьманові коронному знищити бунтівників. Справу приборкання козаків очолив воєвода князь К.Острозький, у розпорядженні якого перебувала шляхта Волинського, Київського та Брацлавського воєводств. На допомогу батьку Януш Острозький привів полки з Галичини та Польщі, а також угорських найманців.
Генеральний бій між військами Острозького та повсталими козаками відбувся поблизу містечка П'ятка, що на Східній Волині (нині Чуднівського р-ну Житомирської обл.). Зважаючи на зимову пору, козаки не змогли як слід окопатися, і саме це, на думку С Леп'явка, і визначило результати герцю на користь Острозького. Утім, перемога київського воєводи не була тотальною і в козаків залишалося чимало сил, аби чинити опір. А тому 10 лютого 1593 р. було укладено загалом досить ліберальну угоду щодо приведення козаків до послуху королю. За нею повсталі перепрошували короля та Річ Посполиту за вчинені шкоди та завдані збитки, обіцяли надалі бути в послуху короля та його адміністраторів, не ходити самовільно в походи на сусідні землі, повернути колишнім власникам майно і зброю.
Провівши решту зими на Запорожжі, навесні 1593 р. козаки, очолювані Косинським, роблять чергову спробу перенести свою діяльність на волость. У травні гетьман з передовим загоном вступив у Черкаси, але тут був підступно вбитий підісланими Вишневецьким слугами. Загибель Косинського стала тяжкою втратою для козацтва, адже з його сходженням з історичної арени серед козацтва не знайшлося особи, котра б змогла об'єднати різні його групи та потамувати особисті чи групові інтереси заради корпоративних інтересів всього козацтва.
Щоправда, влітку 1593 р. повсталим козакам вдалося розгорнути доволі успішні дії на волості і за їх результатами О.Вишневецький був змушений укласти з ними новий договір, який став значною поступкою козацтву. Так, згідно з його положеннями, козаки отримали право вільного виходу на Низ і повернення на волость; учасникам війни 1591-1593 рр. гарантувалася повна амністія. Крім того, місцева адміністрація зобов'язувалася повернути козакам забране в них майно і коней. Таким чином, укладений договір, підбиваючи підсумки козацької війни, не фіксував поразки повсталих. Між сторонами встановлювалось перемир'я.
Повстання 1591-1593 рр. стало прологом до більш серйозних потрясінь, що мали місце на українських землях наприкінці XVI ст. Важливою особливістю розгортання активності козацтва у наступні роки стало домінування в цьому процесі зовнішньополітичного чинника. Причиною такого стану справ послужило те, що із серпня 1593 р. в Європі розпочинається війна між Османською імперією та Габсбурзькою імперією (Австрією). Намагання керівництва останньої створити християнську так звану "Священну Лігу" пробуджує в Європі інтерес до українського козацтва як потужної сили, здатної протистояти мусульманському наступу.
Адже на заклики папи та цісаря не надто активно відгукнулися правителі західноєвропейських держав, лише заявами про моральну підтримку обмежилися Москва та Варшава. Варто зауважити, що перед тим, як стати на чолі римської курії, Климент тривалий час був нунцієм у Польщі, а тому був добре поінформований про справжню силу козацтва.
Восени 1593 р. запорозьких козаків відвідав спеціальний посланець Папи Римського Алессандро Комулович з листом-закликом Климента VIII приєднатися до боротьби проти магометан, а також дванадцятьма тисячами форинтів авансу. На Комуловича було покладено завдання створення антитурецької спілки придунайських князівств - Молдавії, Валахії та Трансільванії - з рівноправною участю в ній козацтва. Цим самим вперше українське козацтво визнавалося повноправним суб'єктом міжнародних відносин.
Навесні 1594 р. на Запорозьку Січ прибуває посланець австрійського цісаря Еріх Ляссота, котрий передав козакам подарунок Рудольфа II - 7 тис. дукатів сріблом, а також військову корогву з символікою імператора Священної Римської імперії.
Ще восени 1593 р. козаки на чолі з гетьманом Григорієм Лободою здійснюють похід у Придністров'я, де розгромили турецьке місто Оргеєв і благополучно повернулися до України. Навесні наступного року подібну вилазку чинять загони охочих людей під командою Северина Наливайка.
Тим часом прорахунки польського командування дали змогу татарським ордам Казі-Гірея влітку 1594 р. через буковинські землі вдертися на Прикарпаття та завдати там неймовірних за розмірами збитків. Бездіяльність польської армії змусила Наливайка до рішучих дій по обороні краю. Намагаючись зміцнити свій майже чотиритисячний полк, до складу якого входили охочі з Київського, Подільського, Руського, Волинського та Брацлавського воєводств, Северин вчинив цілий ряд нападів на маєтки магнатів і шляхти, захоплюючи в першу чергу зброю та порох, а також знищуючи документи, що підтверджували феодальні права їх власників. Після рейду на Західне Поділля наливай кінці повернули на Браилавщину, а звідти вирушили в Молдавію. Похід розгортався досить успішно, й козакам вдалося здобути найбільше турецьке місто на Придністров'ї - Тягин. Після цього папський агент Комулович доносив у Рим, що козаки виконали свій обов'язок.
Окрилене успіхами, козацтво по поверненню на українські землі почало розсилати вимоги місцевій шляхті про визнання козацьких порядків та утримання козацьких підрозділів. Законність своїх вимог козацькі лідери обґрунтовували своєю участю в загально-християнській боротьбі проти мусульман.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора Литвин В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Козацькі війни кінця XVI ст.“ на сторінці 1. Приємного читання.
