Із проголошенням державної незалежності України в процесі державотворення відкрилися якісно нові можливості для української культури і визначилася її нова роль. Культурний процес доби незалежності характеризувався суперечливими тенденціями. Найбільшим його здобутком можна вважати ліквідацію відкритих чи прихованих перешкод на шляху розвитку національної культури. Суспільство, вперше за багато десятиліть, набуло вільного доступу до надбань світової духовності та культури. Розпочалися позитивні зрушення передусім у галузі відродження історичної пам'яті, повернення забутої або забороненої культурної та мистецької спадщини, вивільнення творчої ініціативи, розгортання широкого спектра стилістичних напрямів, активізації культурного життя в регіонах, піднесення народної творчості тощо.
Водночас зменшення обсягу державних асигнувань на розвиток сфери культури та відсутність у вітчизняній культурній спадщині традицій меценатства призвели до істотного скорочення мережі спеціалізованих установ, відпливу із цієї сфери талановитої молоді. В найскрутнішому становищі опинилися великі творчі колективи - оркестри, хори, ансамблі. Вони й у країнах із ринковою економікою можуть функціонувати лише за державної підтримки.
Все ж таки нагромаджений за десятиліття культурний потенціал в основному вдалося зберегти, а саме: унікальні музейні зібрання та бібліотечні фонди, самобутні творчі колективи й дитячі мистецькі школи та студії, безцінні твори народних майстрів. Труднощі з фінансуванням не спричинили закриття жодного театру, концертної зали чи філармонії. Навпаки, у вересні 1999 р. в Полтаві було урочисто відкрито нову виставкову залу - галерею сучасного українського мистецтва. Отримали нові приміщення Київський дитячий музичний театр, Київський театр ляльок. Було надано державний статус львівському театру "Воскресіння", Молодіжному театру ім. Леся Курбаса. Створено муніципальний театр "Хортиця" в Запоріжжі. Здобули світове визнання міжнародні конкурси імені М. Лисенка, С. Ли-фаря, В. Горовиця, молодих виконавців імені В. Крайнева. Також було здійснено перші спроби організації недержавних театрів та концертних груп. Так виникли, зокрема, театри "Бенефіс" та "Театр зірок" у Києві, "Люди і ляльки" у Львові тощо.
За рахунок бюджетного фінансування новостворених аматорських студій почала розширюватися мережа державних театрів. Виникли нові творчі колективи, які вже здобули визнання мистецької громадськості: симфонічний оркестр Національної філармонії України, ансамбль "Київські солісти" під керівництвом Б. Которовича, камерний оркестр у Черкасах, камерний хор у Чернігові та інші. Творча самостійність художніх колективів, які працюють в умовах вільної конкуренції, розширює стильові й тематичні межі театрального мистецтва. Кожного року театри дають до 40 тис. вистав, які відвідують близько 20 млн глядачів.
Поступово виходять з кризи, викликаної переходом до ринкових відносин, такі види мистецтва, як живопис, графіка, скульптура. В цьому контексті слід насамперед звернути увагу на творчість художників Любо-мира Медвідя (живопис), Романа Романишина (графіка), Уляни Ярошевич (кераміка), Ігоря Стеф'юка (дерево), Андрія Бокотея (скло).
У значно гіршому становищі опинився український кінематограф. Кількість кіноустановок із платним показом (тобто кінотеатрів) в Україні скоротилася з 27,2 тис. у 1990 р. до 5,3 тис. в 2002 р., а кількість відвідувань кіносеансів - відповідно від 552 до 9 млн на рік. Це означає, що майже зник ринок, який раніше підтримував кіноіндустрію на плаву. Виробництво фільмів в Україні залежить тепер або від бюджетного фінансування (у формі державного замовлення), або від грошей спонсорів. У 2008 р. було створено лише 10 повнометражних і 30 короткометражних фільмів.
Від 9 лютого 20П р. почав діяти закон про українське кіно, в якому передбачено звільнити кіновиробництво від податку на прибуток і додану вартість. У бюджеті на 2011 р. передбачено спрямувати на розвиток вітчизняної кіноіндустрії 130 млн грн. Це - мізерні кошти беручи до уваги наявні потреби, але все ж навіть цей крок щодо надання підтримки є певним сигналом про державне занепокоєння щодо сучасного стану вітчизняного кінематографу.
На жаль, навіть не помітно змін у кінопрокаті. Майже всю виручку від прокату фільмів забирають собі закордонні продюсери.
Популярними в Україні стали літературно-мистецькі свята, передусім такі з них, як міжнародне Шевченківське свято "В сім'ї вольній, новій...", "Лесині джерела", міжнародний фестиваль сучасної поезії ім. Б. Чичибабіна та інші заходи.
Міжнародне свято літератури та мистецтв "Лесині джерела" відбувається в Новоград-Волинському, на батьківщині Лесі Українки. В 2010 р. воно проводилося вже в 24-й раз. Під час фестивалю відбуваються літературно-поетичні заходи за участю науковців, письменників і поетів, виступи аматорських колективів та професійних артистів, демонстрація робіт майстрів декоративно-ужиткового мистецтва з усіх регіонів України, близького й далекого зарубіжжя.
Щільність телерадіокомунікаційних мереж зростає в Україні з кожним роком. Більшість регіонів приймає тепер, окрім передач місцевих станцій, програми до 10 центральних радіо- і телекомпаній. З 2004 р. відбувається переведення станцій на цифрову форму мовлення. Ця трансформація вимагає великих коштів і буде закінчена тільки в 2014 р.
В останні роки в Україні став бурхливо розвиватися інтернет. У 2010 р. вітчизняна інтернет-аудиторія нараховувала близько 15 млн користувачів, тобто третину населення. Цей показник істотно поступається країнам Євросоюзу (51 %) і США (70 %), але перевищує аналогічні показники Польщі (30 %) та Росії (16,5 %).
Моніторинг Інституту соціології НАН України надає змогу сформувати уявлення про темпи поширення "інтернет-лихоманки". На запитання "Чи користуєтесь Ви інтернетом?" соціологи одержали такі відповіді (у відсотках):
Якісно нового стану набула українська художня література. Велику роботу проведено в плані забезпечення систематизованого і послідовного наукового вивчення, пропаганди та видання наукової спадщини. Провідною письменницькою організацією України залишається Національна (з 1998 р.) Спілка письменників України, яка нині налічує понад 1800 членів. У її розпорядженні - Будинок письменників, Літературний фонд, будинки відпочинку. Вона має також власне видавництво ("Український письменник") та журнали ("Вітчизна", "Всесвіт", "Дзвін", "Донбас" тощо), а також газету "Літературна Україна". Поряд зі Спілкою письменників України в 1997 р. була утворена Асоціація українських письменників (АУП) (на установчих зборах були присутні 118 учасників). Метою АУП, як наголошувалося в її установчих документах, було подолання структурно-ідеологічного змертвіння в письменницькому середовищі. Президентом нової письменницької організації здебільшого молодіжного складу був обраний Ю. Покальчук, віце-президентами - В. Моренець, Ю. Андрухович, І. Римарук і Т. Федюк.
Від часу затвердження в 1992 р. "Основ законодавства України про культуру" було ухвалено низку законів, які стосувалися регулювання розвитку окремих секторів культури та мистецтва. Набули чинності закони "Про музеї та музейну справу в Україні" й "Про бібліотеки та бібліотечну діяльність в Україні". Вони визначили загальний порядок створення, державної реєстрації, ліквідації та реорганізації музеїв та бібліотек.
Музейний фонд України налічує понад 11 млн одиниць зберігання. Провідним є Національний музей історії України і в його складі - Музей історичних коштовностей. Понад 800 тис. експонатів Національного музею - це світового значення археологічні знахідки, етнографічні збірки, колекції зброї, монет, медалей та інших нагород, пам'яток декоративно-ужиткового мистецтва, творів живопису і графіки. Експозиції постійно оновлюються хоча б тому, що лише мізерна частина експонатів може бути виставлена через відсутність пристосованого спеціально для музею приміщення.
Функціонує 437 державних і муніципальних музеїв, з них 22 - національні. Однак музейні працівники можуть поскаржитися на недостатню увагу з боку держави й органів місцевого самоврядування. Вже багато років згорнуті всі експозиції одного з найкращих музеїв України - історії Києва. Міська державна адміністрація позбавила його приміщення.
Під охороною держави перебувають понад І ЗО тис. пам'яток історії та культури, з них 57 тис. пам'яток археології, 51 тис. - історії, майже 6 тис. - монументального мистецтва. Створено і функціонує 63 історико-культурні заповідники, з них 13 - національних. Під охороною ЮНЕСКО знаходяться Софійський собор в Києві, Києво-Печерська лавра, історичний центр Львова, букові праліси Карпат. Протягом останніх років створено низку нових національних заповідників - "Чернігів старий", " Кам'янець Подільська фортеця" та інші. Розпочато роботу зі створення Реєстру національного культурного надбання, вживаються заходи щодо повернення пам'яток, незаконно вивезених з України. Відреставровано або відбудовано заново такі видатні архітектурні споруди, як Палац культури "Україна", Національна філармонія України, історико-архітектурні пам'ятки у Чигирині, ансамбль Михайлівського Золотоверхого собору, Успенський собор Києво-Печерської лаври, будівлі часів козацької державності у Батурині, Глухові, Чигирині.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора Литвин В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Культурне життя. Розвиток освіти та науки“ на сторінці 1. Приємного читання.
