Становлення Давньоруської держави

Історія України

Найдавніша згадка назви Русь зафіксована під 839 р. у франкській хроніці єпископа Пруденція "Бертинські аннали", де йдеться про присутність якихось росів у складі посольства візантійського імператора Феофіла до імператора франків в Інгельгеймі.

Найперша згадка про Русь в арабській літературі належить середньо-азійському вченому IX ст. аль-Хорезмі, котрий у підготовленому між 836-847 рр. творі з географії "Книги картин землі" називає річку Друс (Дніпро), яка бере початок з Руської гори.

У візантійських джерелах хронологічно найраніші згадки про росів належать до 842 та 860 рр. - саме тоді вони атакували малоазійське місто Амастриду та столицю Східної римської імперії Константинополь. Власне, саме з нападу на Константинополь, як стверджує давньоруський літописець, "земля І наша) стала зватися Руська земля".

Першим князем полянського союзу племен, згідно з повідомленням літописця Нестора, був Кий. Саме на підставі цього свідчення, а також згадок про "короля" антів Божа, "царя" волинян Малжака та слов'янського вождя Ардагоста, вибудовується концепція, згідно з якою князівська влада в східнослов'янському суспільстві є давнім місцевим інститутом.

Традиційно вважається, що великі й малі племінні союзи східних слов'ян, які були породженням родоплемінного ладу, поступово переростали в утворення більш високого соціально-політичного рівня -- племінні княжіння. Нестор Літописець стверджував, що після смерті Кия. Щека і Хорива їхній рід почав тримати у полян княжіння. Інші східнослов'янські племена - древляни, дреговичі, словени, кривичі, сіверяни мали "своє княжіння". Час утворення племінних княжінь у Східній Європі більшість дослідників відносять до VIII ст. на півдні та IX ст. - на півночі.

Під 862 р. "Повість временних літ" фіксує в якості київських князів Аскольда і Діра. В істориків немає єдності втому, яким чином брати поєднували владу. Одні автори відстоюють думку, що Аскольд і Дір були сучасниками і співправителями. Інші - що вони жили в різний час: Дір правив приблизно між 838-859 роками, а Аскольд - між 860-883. У часи Аскольда Київська держава охоплювала племінні союзи полян, древлян, дреговичів та південно-західних сіверян, тобто влада князя поширювалася в основному на Середнє Подніпров'я.

Головними ознаками державної організації для ранньосередньовічного суспільства виступали такі атрибути, як: наявність влади, відчуженої від народу; розміщення населення за територіальним, а не племінним принципом; стягування данини для утримання влади.

Збереглась згадка про те, що Аскольд навіть прийняв титул хакана (кагана), під яким його згадують тогочасні як візантійські, так і арабські джерела. А це, на думку вчених, опосередковано засвідчує його претензії на харизматичну "царську" владу. У 860-ті роки цей каган і його найближче оточення прийняли хрещення.

У 882 р. з Новгорода до Києва прибула варязька дружина Олега, котрий доводився чи то воєводою, чи то родичем малолітнього князя Ігоря, сина закликаного ільменськими слов'янами на землі Північно-Західної Русі варязького князя Рюрика. Саме Олег після смерті князя Рюрика в 879 р., в часи малолітства Ігоря, був фактичним правителем держави з центром чи то в Ладозі, чи то на Городищі поблизу пізнішого Новгорода.

Прибувши до Києва, Олег підступно убив Аскольда та перебрав владу до своїх рук. Оволодіння Києвом, як можна зробити висновок з літопису, відбулось без особливих ускладнень. Так само легко варязький вождь ствердив у Києві й свою владу. І ця легкість у досягненні своїх цілей підштовхнула дослідників до думки щодо наявності серйозної опозиції в Аскольда серед його боярського оточення. Ще в середині XVIII ст. В.Татіщев висловив припущення, що вбивство Аскольда було спричинене небажанням киян приймати хрещення, і саме через це вони самі закликали Олега з його дружиною на київські гори. Тобто 882 р. сталося не норманське завоювання Києва, а відбувся, по суті, політичний переворот, в результаті якого влада перейшла до рук Олега.

Нова князівська династія Русі, будучи за походженням північною, на перших порах сприяла активному залученню варягів до державного будівництва. Щоправда, це залучення ніколи не набувало форм чужоземного засилля чи, тим паче, панування вікінгів. Сучасні дослідники, в тому числі російські історики, визнають той факт, що Давньоруська держава з центром у Києві значно випереджала Новгородську північ і в політичному, і в економічному, і культурному розвитку. А тому, проголошуючи Київ центром своєї держави, Олег лише констатував очевидну першість Києва у східнослов'янському світі.

Навіть проживання варязьких дружин у слов'янському середовищі Києва регламентувалося нормами екстериторіальності. Слов'яно-скандинавська за походженням князівська династія на Русі дуже швидко стала просто слов'янською і не мислила себе поза інтересами того державного організму, який вона очолила.

За правління в Києві Олега та його наступника Ігоря впродовж 882-945 рр. влада київських князів поширилася не тільки на полян, древлян і сіверян, а й на новгородських словен, кривичів, радимичів, хорватів, уличів, а також на неслов'янські племена чудь і мерю. За своїми розмірами Давньоруська держава не поступалась імперії Карла Великого.

Від початків свого існування Давньоруська держава намагалась проводити активну зовнішню політику, зокрема у стосунках з найбільшою на той час світовою потугою - Візантійською імперією. Ще 860 р. князь Аскольд здійснив успішний похід на імперію, започаткувавши тим самим багатовікову історію русько-візантійських відносин. Під роком 907 "Повість временних літ" описує досить героїчну історію морського походу Олега на Константинополь. Саме тоді, якщо вірити напівлегендарній і явно зромантизованій розповіді літописця, руський князь на чолі досить потужного флоту (Нестор-Літописець обраховував кількість суден аж у 2 тис), наблизився до замкнутої супротивником бухти Золотого Рогу, що омивала візантійську столицю. Далі Олег зумів перехитрити сторожу, переправивши свій флот суходолом, на колесах і під вітрилами. І хоч сучасні дослідники досить критично ставляться до цієї оповіді давньоруського автора, яка не знаходить підтвердження в жодному візантійському джерелі того часу, Олегові вдалося укласти досить вигідну для Русі угоду з візантійським імператором, яка передбачала, серед іншого, значні, якщо не сказати виняткові, пільги для руських купців. Кілька років потому, в 911, угода була доповнена й розвинута.

Візантійський напрям зовнішньої політики давньоруських князів продовжив і князь Ігор, котрий змінив у Києві Олега в 912 р. Тим паче, що з початком 40-х років стосунки з Візантією з вини греків істотно погіршилися. Причиною цьому було їхнє небажання зберегти для руських купців право безмитної торгівлі на ринках імперії. Зважаючи на завданні Русі втрати від таких дій, похід князя Ігоря на Константинополь, який він здійснив 941 р., не варто розглядати лише як агресію, що мала на меті грабунок багатого сусіда (а саме так він трактується частиною зарубіжних авторів): йшлося про підтвердження дії попередніх договорів.

І давньоруські літописці, і тогочасні грецькі автори стверджували, що в поході 941 р. взяли участь близько 10-ти тис. суден. За підрахунками сучасних дослідників, якби це було так насправді, то армія князя налічувала б до 400 тис. дружинників. Звичайно, цього бути не могло. Втім, зібрані Ігорем сили були справді вражаючими.

Проте, попри потужність війська, досягти успіху не поталанило. Візантійці вміло застосували небачений раніше русами "грецький вогонь" - через спеціальні мідні труби на противника спрямовувалось полум'я спеціально приготовленої запалюваної суміші з нафти, сірки та ін. Вогонь, таємницю якого берегли візантійці, вилітав на декілька десятків метрів, завдаючи не лише значних збитків флотилії, а й сіючи паніку в таборі Ігоря. Більшість суден потонуло, а він сам з частиною військ висадився на берег, спустошуючи впродовж наступних кількох місяців околиці Константинополя.

Під 944 р. руський літописець описує черговий похід князя на Константинополь, який цього разу завершився без збройної сутички, а укладенням договірних умов Києва з імператором. Характерно, що саме тоді вперше в історії Київської Русі до княжої столиці над Дніпром завітала перша офіційна імператорська місія. У відповідь Константинополь відвідало руське посольство. Остаточний текст угоди був скріплений присягою в Константинополі, в храмі Святої Софії, дружинниками-християнами з оточення князя Ігоря. Щоправда, угода не містила згадок про будь-які пільги для руських купців на теренах імперії. Так само не передбачала й сплату Візантією щорічної контрибуції Русі. Натомість Ігор брав зобов'язання захищати візантійські володіння в Криму від спустошень печенігів і хозарів.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора Литвин В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Становлення Давньоруської держави“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ВІДПОВІДАЛЬНОГО РЕДАКТОРА

  • Частина I. Доісторичний, ранньоісторичний та середньовічний періоди на території України

  • Пізній палеоліт

  • Людське суспільство епохи мезоліту

  • Аграрна (неолітична) революція

  • Епоха енеоліту в Україні. Трипільська культура

  • Епоха бронзи на території України

  • Українські Степ і Лісостеп у добу раннього заліза

  • Скіфський світ

  • Сармати в Північному Причорномор'ї

  • Розділ 2. СТАНОВЛЕННЯ ТА ПІДНЕСЕННЯ ДАВНЬОРУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Господарська діяльність, суспільний лад і духовний світ слов'ян

  • Становлення Давньоруської держави
  • Київська Русь у середині - другій половині X ст.

  • Хрещення Русі Володимиром Великим

  • Київська Русь у добу розквіту. Княжіння Ярослава Мудрого та Ярославичів

  • Спроби консолідації Київської Русі. Княжіння Володимира Мономаха та Мономаховичів

  • Розділ 3. КИЇВСЬКА РУСЬ У ДОБУ ПОЛІТИЧНОЇ ДЕЗІНТЕГРАЦІЇ І КНЯЗІВСЬКИХ МІЖУСОБИЦЬ

  • Галицько-Волинська держава Романа Мстиславича

  • Міжкнязівська боротьба за першість на Русі у переддень монгольської навали

  • Тенденції політичного розвитку Давньоруської держави

  • Соціокультурний розвиток Київської Русі

  • Розділ 4.ПІДНЕСЕННЯ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Корона Данила Галицького

  • Галицько-Волинська Русь наприкінці XIII - першій половині XIV ст.

  • Розділ 5. ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКО-РУСЬКЕ

  • Литовсько-Руське князівство в середині - другій половині XIV ст. Кревська унія 1385 р.

  • Князювання Вітовта. Городельська унія 1413 р.

  • Суспільно-політичні процеси у Великому князівстві Литовсько-Руському в ЗО-7в-ті роки XV ст.

  • Територіально-політичний та соціальний устрій Великого князівства Литовсько-Руського

  • Частина 2. Україна в ранній Новий час

  • Соціально-економічний розвиток українських земель у другій половині XVI - початку XVII ст.

  • Культурно-освітнє та церковно-релігійне життя України

  • Берестейський собор 1596 р. та проголошення церковної унії

  • Розділ 7. ПОЧАТКИ КОЗАЦЬКОЇ ЕРИ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ

  • Запорозька Січ як центр консолідації козацтва

  • Козацькі війни кінця XVI ст.

  • Військово-політична активність козацтва у першій чверті XVII ст. Гетьманування Петра Конашевича-Сагайдачного

  • Українське козацтво та православ'я. Роль козацтва у відновленні православної церковної ієрархії

  • Козацькі повстання 20-30-х років ХVII ст.

  • Розділ 8. УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ СЕРЕДИНИ XVII ст. СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Перемоги козацького повстання навесні 1648 р. Та його переростання в революцію

  • Розгортання революції та еволюція програмних вимог її лідерів

  • Війна за незалежність Української держави 1649 р. Зборівський мир

  • Розбудова Української держави наприкінці 1640-х - початку 1650-х рр.

  • Українсько-польські війни першої половини 1650-х рр.

  • Українсько-російський договір 1654 р.

  • Зміцнення Української держави та боротьба за соборність українських земель у середині - другій половині 1650-х рр.

  • Розділ 9. ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА ТА ІНОЗЕМНА ІНТЕРВЕНЦІЯ. БОРОТЬБА КОЗАЦТВА ЗА ВОЗЗ'ЄДНАННЯ УКРАЇНИ

  • Спроба українсько-польського примирення. Галицька угода 1658 р.

  • Українсько-російська війна 1658-1659 pp. та новий Переяславський договір

  • Розпад козацької України на два Гетьманати та розгортання громадянської війни

  • Прихід до влади на Правобережжі Петра Дорошенка. Боротьба за возз'єднання козацької України

  • Російсько-польсько-турецькі війни за Правобережжя. Загибель Правобережного Гетьманату

  • Розділ 10. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ТА КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНИ НАПРИКІНЦІ XVII-XVIII ст.

  • Анти-польське повстання на Правобережжі 1702-1704 рр. Боротьба за об'єднання України

  • Економічні та гуманітарні наслідки від втягненім України в Північну війну 1700-1721 рр.

  • Військово-політичний союз гетьмана Івана Мазепи зі Швецією 1708 р.

  • Українська політична еміграція в боротьбі з Москвою. Конституція 1710 р.

  • Гетьманат після Полтавської катастрофи 1709 р. Гетьманування І.Скоропадського

  • Запорозька Січ під зверхністю кримського хана

  • Перша реставрація гетьманства. Державна діяльність гетьмана Д.Апостола

  • Нова Січ

  • "Правління гетьманського уряду". Україна в часи російсько-турецької війни 1735-1739 рр.

  • Друга реставрація гетьманства. Державні реформи гетьмана К.Розумовського

  • Скасування гетьманства 1764 р. та включення Лівобережної України до складу Російської імперії

  • Ліквідація Запорозької Січі 1775 р. Останній кошовий Петро Калнишевський

  • Соціальні і національно-визвольні рухи на Правобережжі та в Західній Україні

  • Розвиток української культури, науки та освіти козацької доби

  • Частина 3. Українські землі в добу модернізації

  • Зміни в адміністративному і соціальному устрої Правобережної України

  • Господарське освоєння земель Південної України

  • Запорозьке козацтво після ліквідації Січі

  • Історичний розвиток Буковини

  • Історичний розвиток Закарпаття - "Угорської України"

  • Розділ 12. КУЛЬТУРНО-НАЦЮНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ В УКРАЇНІ

  • Форми народного соціального протесту

  • Початки культурно-національного відродження. Діяльність Кирило-Мефодіївського братства

  • Особливості національно-культурного відродження Галичини

  • Рух "будителів" у Закарпатській Україні

  • Українська мова як фактор культурно-національного відродження

  • Розділ 13. МОДЕРНІЗАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В ЕКОНОМІЦІ ТА СОЦІАЛЬНІЙ СФЕРІ

  • Селянська реформа 1860-х pp.

  • Демократичні реформи 1860-1870-х рр.

  • Важка промисловість: індустріалізація по-українськи

  • Місце господарського комплексу України в структурі європейської економіки

  • Революція 1848 р. та початок модернізаційних процесів на західноукраїнських землях

  • Модернізаційні процеси в соціальній сфері

  • Початки модернізації соціальної сфери на західноукраїнських землях

  • Розділ 14. ПІДНЕСЕННЯ І ПОЛІТИЗАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОГО РУХУ В УКРАЇНІ

  • Хлопоманство як різновид громадського руху

  • Становлення громадівського руху в Україні

  • Діяльність народовців у Галичині

  • Студентський рух на українських землях. "Братерство тарасівців"

  • Формування масової національної свідомості в Наддніпрянській Україні

  • Політизація українського національного руху. Перші політичні партії України

  • Суспільно-політичне життя на західноукраїнських землях. "П'ємонтизація" Галичини

  • Національне відродження на Буковині

  • Національний рух в Закарпатській Україні

  • Розділ 15. РЕВОЛЮЦІЯ ПОЧАТКУ XX ст.. ЯК ФАКТОР ПОЛІТИЧНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ

  • Робітничий рух в Україні 1905-1907 pp.

  • Селянська війна 1905-1907 рр.

  • Національно-ліберальна опозиція як складова революції "знизу"

  • Українська соціал-демократія в роки революції

  • Контрреволюційні сили в Україні

  • Дебют українства на парламентській арені

  • Розділ 16. УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА ДОБИ МОДЕРНІЗАЦІЇ

  • Реалізм та модерн у живописі

  • Театр та музична культура доби модерну

  • Модерн у літературі

  • Україна в Першій світовій війні

  • Україна в планах воюючих сторін

  • Воєнні дії на території України

  • Становище українців в Австро-Угорщині

  • Наростання господарської розрухи та політичної кризи в Російській імперії

  • Розділ 18. УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ ТА НАЦІОНАЛЬНИЙ ДЕРЖАВОТВОРЧИЙ ПРОЦЕС (1917-1920)

  • Формування організаційних структур та ідеологічних гасел Української революції. Утворення Центральної Ради

  • Боротьба за автономію України. І Універсал Центральної Ради

  • Корніловський заколот

  • Утворення Української Народної Республіки. III Універсал Центральної Ради

  • Війна більшовицької Росії за Україну взимку 1917-1918 рр.

  • Проголошення незалежності УНР

  • Український Гетьманат

  • Зовнішня політика Гетьманату

  • Падіння гетьманського режиму та відродження УНР

  • Друга війна УНР з радянською Росією

  • Українські сили у боротьбі з білими арміями

  • Українсько-польський союз та нова війна з радянською Росією

  • Західноукраїнська Народна Республіка

  • Розділ 19. УТВЕРДЖЕННЯ В УКРАЇНІ КОМУНІСТИЧНОГО РЕЖИМУ

  • Запровадження в Україні радянської державності наприкінці 1918 - початку 1919 рр.

  • Початок комуністичних перетворень

  • Повстанський антикомуністичний рух

  • Відновлення УСРР

  • Культурні процеси революційної доби

  • Розділ 20. УСРР В РОКИ НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

  • Впровадження нової економічної політики

  • Утворення СРСР

  • Відродження народного господарства

  • Суспільно-політичне життя

  • Штучність "кризи непу"

  • Політика українізації. Розвиток освіти, науки і культури

  • СТАЛІНСЬКА "РЕВОЛЮЦІЯ ЗВЕРХУ" (1929-1938). ТРАГЕДІЯ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 pp.

  • Генеральна лінія на "соціалістичну індустріалізацію"

  • Повторна колективізація сільського господарства

  • Трагедія штучного голодомору 1932-1933 рр.

  • Політика "культурної революції" та її жертви

  • Великий терор 1937-1938 рр. "Культ особи"

  • Розділ 22. ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД (1921-1938)

  • Українське питання в Другій Речіпосполитій Польській

  • Аграрна проблема

  • Утворення ОУН та її боротьба з режимом

  • Карпатська Україна

  • Культурно-духовне життя

  • Розділ 23. УКРАЇНА В ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ (1939-1945)

  • Радянізація Західної України

  • Приєднання Бессарабії і Північної Буковини до СРСР

  • Підготовка СРСР до війни

  • Початковий етап радянсько-німецької війни. Поразки СРСР

  • Воєнні дії на території України у першій половині 1942 р.

  • Гуманітарний зріз воєнної катастрофи

  • Україна в умовах нацистської окупації

  • Радянський партизанський рух

  • Боротьба Української повстанської армії

  • Звільнення України від нацистської окупації

  • Закінчення війни та повоєнне облаштування Європи. Вихід УРСР на міжнародну арену

  • Завершення процесу возз'єднання українських земель

  • Розділ 24. ПЕРШЕ ПОВОЄННЕ ДЕСЯТИЛІТТЯ

  • Сталінська диктатура повоєнної доби

  • Голод 1946-1947 рр.

  • Відбудова народного господарства

  • Завершення радянізашї західних областей

  • Розділ 25. ПОЧАТОК РОЗКЛАДУ ТОТАЛІТАРИЗМУ (1956-1965)

  • Спроби адміністративно-господарських реформ

  • Стан розвитку народного господарства

  • Здобутки і провали соціальної політики

  • Опозиційний рух

  • Розділ 26. ДВА ДЕСЯТИЛІТТЯ "ЗАСТОЮ" (1966-1985)

  • Наростання соціально-економічних проблем

  • Стан розвитку освіти і культури

  • Дисидентський рух

  • Розділ 27. ВІД БЮРОКРАТИЧНОЇ "ПЕРЕБУДОВИ" ДО НАРОДНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (1985-1991)

  • Конституційна реформа та її наслідки

  • Розгортання національно-визвольного руху

  • Відродження церковно-релігійного життя

  • Економічна програма "перебудови" та її крах

  • Суверенізація Української PCP

  • Народження незалежної України

  • Розділ 28. УТВЕРДЖЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ І СУВЕРЕННОЇ ДЕРЖАВИ (1991 - початок 2011)

  • Дерадянізація політичної системи

  • Політичне життя після прийняття Конституції 1996 р.

  • Зовнішня політика Української держави

  • Ринкові перетворення

  • Аграрна політика

  • Екологічні проблеми

  • Формування громадянського суспільства і політичної нації

  • Розвиток соціальної сфери

  • Культурне життя. Розвиток освіти та науки

  • Релігія та церква

  • Помаранчева революція

  • Нові виклики