Безкоштовне навчання та збалансована й ґрунтовна навчальна програма приваблювали до єзуїтських колегіумів чимало юнаків з незаможної шляхти, у тому числі й православної. Навчанню православних сприяло й те, що нерідко отці-єзуїти запроваджували до своїх програм церковнослов'янську мову, а учні православного віросповідання звільнялися від участі в церковних католицьких богослужіннях. Так, саме в єзуїтських школах освіту здобули відомі в Україні та поза її межами політичні діячі Богдан Хмельницький та Пилип Орлик, церковні та освітні авторитети православної церкви - Лазар Баранович, Симеон Полоцький, Феофан Прокопович та ін.
Поруч з колегіумами члени ордену єзуїтів засновували й елітарні так звані "рицарські школи" або "рицарські академії", де навчалися нащадки магнатерії та найбільш заможної шляхти. Ці школи були платними і пропонували освітню програму, що мала на меті підготовку майбутніх державних діячів. Із семи рицарських шкіл, відкритих в межах Речі Посполитої, дві діяли на українських землях - у Львові (з 1749 р.) та Острозі (з 1751 р.).
Особливе місце в поширенні освіти на землях Правобережної та Західної України належало греко-католицькому ордену василіан. Одну з перших василіанських шкіл було засновано у Володимирі ще наприкінці XVI ст. На початку наступного століття школа була реформована за зразком єзуїтських колегіумів. Крім школи у Володимирі, на Правобережжі та в Галичині існували також василіанські навчальні заклади у Львові (з 1720 р.), в Бучачі (з 1721 р.), Шаргороді (з 1749 р.), Барі (з 1754 р.), Любарі (з 1758 р.), Умані (з 1760-х рр.) та ін.
Крім василіанських шкіл, на землях Правобережної України та Галичини діяли школи, засновані католицьким орденом піарів. Переважна більшість таких шкіл зосереджувалася на західноукраїнських землях - в Золочеві, Львові, Холмі, Любешеві тощо. Вони також існували у формі три- та шестикласних. Незважаючи на опіку католицького ордену, доступ до них було відкрито й представникам інших віросповідань. Навчальна програма включала в себе вивчення латинської, польської, німецької та французької мов, риторики, історії, фізики, арифметики, географії.
Львівський єзуїтський колегіум у 1661 р., отримавши "гідність академії та титул університету", мав право викладання повного курсу освітніх дисциплін та присудження наукових ступенів. У його структурі перебувало два відділи - філософський та теологічний. Підпорядковувався університет до самої його ліквідації в і 773 р. ордену єзуїтів.
Переважна більшість студентів університету були католиками, близько третини - уніатами, православних було мало. Ще менше було православних на старших курсах філософії, куди допускалися лише католики та греко-католики. Досить поширеною практикою було приховування православними свого віросповідання та вступ до єзуїтського університету під вигаданими прізвищами. Серед тих, хто навчався в стінах Львівського університету, були й колишні вихованці Києво-Могилянської академії - Я.Богомоловський, П.Кулябко, В.Григорович-Барський та ін. Загалом на середину XVIII ст. в цьому навчальному закладі навчалось близько 700 студентів. При університеті існували бібліотека та друкарня.
Після ліквідації ордену єзуїтів 1773 р. університет було закрито і відновлено за спеціальним дипломом австрійського імператора Йосифа II Габсбурга лише у 1784 р. вже як вищий світський навчальний заклад.
Другим вищим навчальним закладом, за яким юридично було закріплено титул Академії, став колишній Києво-Могилянській колегіум, що вперше отримав титул Академії в 1658 р. згідно з умовами підписаного гетьманом Іваном Виговським Гадяцького договору з польським королем Яном Казимиром (ратифікованого вальним варшавським сеймом навесні 1659 р) Згодом високий статус академії було підтверджено універсалом короля Міхала Корибута Вишневенького 1670 р. та указами царя Петра І 1694 та 1701 рр.
Найбільш відомими вихованцями та професорами Києво-Могилянської академії другої половини XVII-XVIII ст., що уславилися на ниві науки, просвітництва та в духовній сфері, були Єпіфаній Славинецький, Си-меон Полоцький, Інокентій Гізель, Сильвестр Косів, Йосиф Кононович-Горбацький, Йоаникій Галятовський, Лазар Баранович, Иоасаф Кроковський, Теофан Прокопович, Георгій Кониський, Стефан Яворський, Данило (Димитрій) Туптало, Георгій Щербацький, Михайло Козачинський та ін. Переважна більшість українських гетьманів - Іван Виговський, Юрій Хмельницький, Павло Тетеря, Іван Брюховецький, Іван Самойлович, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Іван Скоропадський, Павло Полуботок, Данило Апостол - також були вихованцями Києво-Могилянської академії. Значна частина полкової та сотенної старшини, майже весь склад військових канцеляристів, відомі провідники запорозького козацтва також здобували знання в стінах цього навчального закладу.
Києво-Могилянська академія в часи свого розквіту являла собою духовно-освітній центр усього православного слов'янства. У її стінах навчалися вихідці з Білорусі, Росії, Болгарії, Боснії, Чорногорії, Сербії, а також Греції, Молдови, Волощини.
У середині XVIII ст., реагуючи на запити тогочасного життя, гетьман Кирило Розумовський виношував плани перетворення Києво-Могилянської академії на повноцінний світський університет. У ньому передбачалося відкриття чотирьох факультетів. Курирувати діяльність університету повинні були український гетьман і митрополит київський. Причому останній мав відповідати лише за богословський факультет. Крім реорганізації діяльності Києво-Могилянської академії, Розумовський планував відкрити на Лівобережжі ще один університет - в гетьманській резиденції, у Батурині. При університетах Києва та Батурина передбачалося заснування друкарень.
Козацька старшина Гетьманщини висловлювала пропозиції і щодо відкриття вищих світських навчальних закладів у Глухові, Переяславі тощо. Але тенденція на ліквідацію української автономії, скасування гетьманства та більш тісну інтеграцію Лівобережжя з Російською державою, що доволі виразно проявилася з початком 1760-х рр., не лише не дозволила реалізувати задумане на практиці, а й загалом обумовила занепад Києво-Могилянської академії, поступове її перетворення на сугубо духовний навчальний заклад.
Частина 3. Українські землі в добу модернізації
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора Литвин В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розвиток української культури, науки та освіти козацької доби“ на сторінці 4. Приємного читання.
