Сталінська диктатура повоєнної доби

Історія України

Авторитет Сталіна у післявоєнному радянському суспільстві не мав меж. Ставлення до Сталіна, яке після його смерті почали характеризувати спеціально винайденим терміном "культ особи", являло собою дивну суміш всенародної любові, ненависті і страху. Та Сталін не заспокоювався на досягнутому. Найбільше його турбували настрої інтелігенції, яка могла у майбутньому кинути виклик його владі. Тому у перші повоєнні роки у центрі суспільно-політичного життя опинилися ідеологічні кампанії, спрямовані проти діячів науки, літератури і мистецтва. Особливою увагою компартійних ідеологів користувалися гуманітарні і суспільні науки.

В Україні ідеологічні кампанії здебільшого мали характер боротьби з націоналізмом. Тон задала доповідь М.Хрущова на пленумі ЦК КП(б)У, що відбувся 15-17 серпня 1946 р. Хрущов закликав розгорнути в республіці викриття буржуазно-націоналістичної ідеології. Після цього науковців Інституту історії України АН УРСР почали звинувачувати в ідеологічних помилках. Апарат ЦК КП(б)У провів з ними три настановчі наради, на яких історики звинувачувалися як пропагандисти реакційних ідей М. Гру шевського і М.Скрипника. Найбільша нарада за участю Л.Кагановича, М.Хрущова і Д.Мануїльського мала місце у травні 1947 р. Перед ученими поставили завдання відмовитися від схеми історичного процесу, розробленої у працях М.Грушсвського, і взяти на озброєння ідеї "короткого курсу історії ВКП(б)". 29 серпня 1947 р. ЦК КП(б)У видав постанову "Про політичні помилки і незадовільну роботу Інституту історії України Академії наук УРСР". У ній стверджувалося, що за 13 років існування інститут не розробив і не видав марксистсько-ленінського курсу історії України. Вказувалося на те, що праці інституту, надруковані як перед війною, так і в роки війни, містили грубі політичні помилки та перекручення буржуазно-націоналістичного характеру. До них були віднесені практично всі узагальнюючі праці: "Короткий курс історії України" під редакцією С.Білоусова, К.Гуслистого, М.Петровського, М.Супруненка і Ф.Ястребова, однотомний "Нарис історії України" під редакцією К.Гуслистого, М.Славіна, Ф.Ястребова, перший том чотиритомної "Історії України" під редакцією М.Петровського. Історики звинувачувалися у відродженні "реакційних вигадок" В.Антоновича і М.Грушевського.

Принципові претензії до істориків виникли у зв'язку з відчутними змінами національної політики державної партії. В останні роки війни ця політика змінилася передусім у бік надання особливої ваги показу месіанської ролі російського народу, його вирішального вкладу у перемогу над ворогом.

Ідеологічні кампанії були розгорнуті навіть щодо технічних і природничих наук. Безсумнівно, найбільш серйозне значення мала кампанія з розвінчування "реакційного вейсманізму-менделізму-морганізму" в генетиці, її організатором і натхненником став академік Т Лисенко, який користувався безпосередньою підтримкою Й.Сталіна.

Лисенківщина народилася ще у довоєнні роки. Політично активний працівник Одеського селекційно-генетичного інституту Т.Лисенко за допомогою партапарату став у 1934 р. академіком ВУАН, не маючи жодних творчих досягнень. Через рік на Всесоюзному з'їзді колгоспників-ударників цей "народний академік" заявив, що сільськогосподарська мічурінська наука забезпечить країні достаток продовольства, якщо їй не заважатимуть "куркулі від науки", тобто спеціалісти з дореволюційними дипломами. Під акомпанемент таких демагогічних заяв Лисенко у 1938 р. став президентом Всесоюзної академії сільськогосподарських наук ім. Леніна (ВАСГНІЛ) і почав переслідувати генетику як "лженауку". Переслідування почалися ще напередодні війни, коли був заарештований дійсний член АН УРСР і АН СРСР, вчений-біолог світового значення М.Вавилов (помер у тюрмі в 1943 р.). Одразу після війни в СРСР розгорнулося цькування тих біологів, які у проблемах генетики стояли на науковій платформі. Лисенко називав ген міфічною частинкою, вигадкою буржуазних вчених, оскільки в його часи ще не можна було побачити на власні очі цю елементарну одиницю спадковості. У серпні 1948 р. він організував сесію ВАСГНІЛ і домігся за безпосередньої участі Сталіна погрому всіх, хто не визнавав "народну агробіологію" наукою.

В Україні до погрому активно прилучився М.Хрущов. У жовтні 1948 р. відбулося триденне розширене засідання президії АН УРСР, присвячене розглядові становища в біологічній науці. Паралельно ЦК КП(б)У влаштував республіканську нараду працівників біологічних, сільськогосподарських і медичних наук разом із практиками-мічурінцями. Голови відділів біологічних і сільськогосподарських наук АН УРСР Д.Третьяков і М. Гришко змушені були залишити свої посади одразу після цих "форумів''. Третьякова зняли із посади директора Інституту зоології АН УРСР. Разом з ним інститут змушений був залишити колишній директор, біолог зі світовим іменем І.Шмальгаузен. Постраждали й інші видатні вчені - М.Холодний, С.Гершснзон, {.Поляков, Л.Делоне. Чистка торкнулася й працівників дослідних станцій та лабораторій, вузівських викладачів.

Було видано цілу низку компартійно-радянських постанов репресивного характеру, що стосувалися літераторів та митців. З ініціативи Й.Сталіна і А.Жданова були ухвалені постанови "Про журнали "Звезда" і "Ленинград"" (від 14 серпня 1946 р.), "Про репертуар драматичних театрів і заходи щодо його поліпшення" (від 26 серпня 1946 р.), "Про кінофільм "Большая жизнь"" (від 4 вересня 1946 р.), "Про оперу "Великая дружба" В.Мураделі" (від 10 жовтня 1948 р.) та ін.

Ідучи слідами Кремля, ЦК КП(б)У теж ухвалив низку репресивних постанов: "Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури" (від 24 серпня 1946 р.), "Про журнал сатири і гумору "Перець"" (від 19 вересня 1946 р.), "Про журнал "Вітчизна"" (від 1 жовтня 1946 р.), "Про репертуар драматичних і оперних театрів УРСР і заходи щодо його поліпшення'' (від 20 жовтня 1946 р.) та "Про стан і заходи щодо поліпшення музичного мистецтва на Україні у зв'язку з постановою ЦК ВКП(б) "Про оперу "Большая дружба" В.Мураделі" (від 22 травня 1948 р.).

У серпні 1947 р. до першого секретаря ЦК КП(б)У Л.Кагановича надійшов лист-донос від членів Спілки письменників України, занепокоєних, як вони заявляли, "небезпечними поглядами серед деякої групи українських письменників". У листі фігурували А.Малишко, П.Панч, Д.Косарик, С.Крижанівський. І.Нехода та інші письменники, з якими автори бажали звести рахунки. Негайно після цього було організоване цькування найбільш талановитих українських письменників. Переслідування досягли апогею 2 липня 1951 р., коли газета "Правда" опублікувала редакційну статтю "Проти ідеологічних перекручень в літературі". На вістрі розносних інвектив опинився вірш одного з найбільш талановитих поетів В.Сосюри "Любіть Україну". Вірш був написаний у 1944 р., багатократно видавався в Україні і по справедливості вважався одним із вершинних у творчості Володимира Сосюри. До вірша було важко "причепитися": в ньому фігурували і братні народи, і багряний шум стягів. Однак "Правда" писала: "Не таку Україну оспівує у своєму вірші В.Сосюра. Під такою творчістю підпишеться будь-який недруг українського народу з націоналістичного табору, скажімо, Петлюра, Бандера... У вірші В.Сосюри немає образу, безмірно дорогого для кожного справжнього патріота, образу нашої соціалістичної Батьківщини, Радянської України".

У листопаді 1951 р. відбувся пленум ЦК КП(б)У, який затаврував й інші "ідейно шкідливі" твори українських письменників: оповідання "На ярмарку" К Х Яновського, "Артистка" І.Вільде, повісті "Софія" і "Золоті ворота" Л.Смілянського, вірші "Україно, рідний краю" С.Воскрекасенка,

"Канадській українці" Л.Забашти, "Оксано, мрійнице" П.Воронька. Проявляючи підвищену пильність, компартійні чиновники від науки скерували прицільний вогонь на М.Рильського.

У Радянському Союзі дедалі чіткіше стала проявляти себе антисемітська кампанія "боротьби з космополітизмом". Вона мала послужити запальною свічкою для розгортання нового витка масових репресій, які можна було співставити хіба що з Великим терором 1937-1938 рр. Найпершим проявом державного антисемітизму стала доповідь секретаря ЦК ВКП(б) А.Жданова про журнали "Звезда" і "Ленинград" у вересні 1946 р. "Чи ли-чить нам, - говорив Жданов, - представникам передової радянської культури, радянським патріотам, роль схиляння перед буржуазною культурою або роль учнів? Звичайно, наша література, яка відображає лад вищий, ніж будь-який буржуазно-демократичний лад, культуру в багато разів вищу, ніж буржуазна культура, має право на те, щоб навчати інших нової загальнолюдської моралі". Відразу після цього було знайдено слово-пароль "космополітизм", за допомогою якого стали розгортатися антисемітські кампанії. Було знайдено й перший об'єкт для переслідувань. У жовтні 1946 р. МДБ СРСР звернулося до ЦК ВКП(б) і Ради міністрів СРСР зі службовою запискою "Про націоналістичні прояви деяких працівників Єврейського антифашистського комітету".

"Боротьба з космополітизмом" набула масштабів політичної кампанії після публікації редакційної статті в газеті "Правда" "Про одну антипатріотичну групу театральних критиків" (28 січня 1949 р.). Серед театральних критиків, яким судилося виконувати роль "хлопчиків для биття", було немало українських євреїв. Тому за сигналом з ЦК КП(б)У шпальти республіканських газет і журналів зарясніли закликами "до кінця розтрощити безрідних космополітів". У березні 1949 р. відбувся пленум правління Спілки письменників України з порядком денним "Остаточно розгромити космополітів-антипатріотів". "Антипатріотів" звільняли з роботи, засуджували, висилали у віддалені регіони країни. У формулі звинувачення завжди фігурували єврейський націоналізм (сіонізм) і шпигунство на користь закордонних розвідок.

Останнім епізодом сталінського терору стала так звана справа лікарів. 13 січня 1953 р. газети опублікували повідомлення ТАРС про арешт групи лікарів, які працювали в Кремлівській лікарні. їх звинувачували в організації шкідницького лікування з метою вкоротити життя "активним діячам Радянського Союзу". Серед жертв згадувалися А.Жданов. О.Щербаков, група найвищих воєначальників. Повідомлялося, що більшість учасників "контрреволюційної зграї підлих шпигунів та вбивць" пов'язана з "міжнародною єврейською буржуазно-націоналістичною організацією "Джойит", створеною американською розвідкою". "Справа лікарів" замислювалася як широкомасштабна провокація, покликана поширити антисемітські настрої. У повітрі вже носилася ідея про депортацію євреїв на береги Амуру, в Єврейську автономну область.

За задумом виконавців сталінської волі "Справа лікарів" повинна була з'єднатися зі справою Єврейського антифашистського комітету (ЄАК) в один великий публічний процес. ЄАК був утворений навесні 1942 р. з метою збирання коштів на допомогу Радянському Союзу. Він складався з відомих у світі літераторів, лікарів, акторів, євреїв-військовиків. які зробили в Червоній армії стрімку кар'єру. Очолював його художній керівник і актор Московського державного єврейського театру С.Міхоелс (брат заарештованого у "справі лікарів" М.Вовсі). В лютому 1948 р. чекісти вбили Міхоелса у Мінську за безпосередньою вказівкою Сталіна. Після цього почалися арешти членів ЄАК. У серпні 1952 р. 13 членів ЄАК - С.Лозовський, І.Фефер, П.Маркіш, Л.Квітко, Д.Гофтейн та інші були розстріляні. Одночасно відбулися суди над учасниками так званих організацій єврейських буржуазних націоналістів у промисловості, у засобах масової інформації, в органах охорони здоров'я. Почалися арешти євреїв - співробітників міністерства закордонних справ і державної безпеки СРСР (було сфабриковано понад 70 справ).

Одним з характерних проявів сталінського терору повоєнної доби стали також репресії діячів церкви. У листопаді 1944 р. помер митрополит Української греко-католицької церкви (УГКЦ) А.Шептицький, який користувався безмежним авторитетом серед віруючих західних областей. Це полегшило владі боротьбу з УГКЦ, що підпорядковувалася Ватикану. Паства УГКЦ сягала 4,3 млн віруючих. Це була потужна церква, в якій налічувалося 3040 парафій. У 1939 р. вона об'єднувала 2950 священиків, 1610 ченців і черниць, 520 богословів, утримувала 10 336 різних шкіл, серед них 56 вищих. Кампанія проти УГКЦ розгорнулася за безпосереднім наказом Сталіна у березні 1945 р. Вона почалася із звинувачень її священиків у пособництві гітлерівцям і "українським буржуазним націоналістам". 8 квітня у львівській обласній газеті "Вільна Україна" з'явилася написана під псевдонімом стаття Я.Галана "З хрестом чи ножем", в якій висувалися саме такі звинувачення. Статтю одразу передрукували обласні газети всієї Західної України.

Знаряддям для знищення УГКЦ була обрана Московська патріархія. Сталін створив раду у справах РПЦ при уряді СРСР, на чолі якої поставив полковника державної безпеки Г.Карпова. Реалізуючи вказівки на розгром УГКЦ, Карпов запропонував у листі до Сталіна від 15 березня 1945 р. такий план дій: а) утворити у Львові православну єпархію; б) надати єпископу цієї єпархії і всім священнослужителям право проводити місіонерську діяльність; в) організувати всередині уніатської церкви ініціативну групу, яка повинна була б продекларувати розрив з Ватиканом і закликати уніатське духовенство до переходу у православ'я.

Новий глава УГКЦ митрополит Йосип Сліпий під тиском влади розпочав переговори з адміністрацією патріарха Алексія. У ході переговорів з'ясувалося, однак, що ніхто з архієреїв не бажає переходити у православ'я. У квітні 1945 р. священнослужителі УГКЦ найвищого рангу були заарештовані. Це надало певну свободу дій для створеної чекістами ініціативної групи, її очолив настоятель Преображенської церкви Львова Г.Костельник. На священиків почали тиснути, щоб вони приєднувалися до Костельника. Навесні 1946 р. 997 з 1270 священиків УГКЦ підписали заяви про приєднання до ініціативної групи. Ті, хто не підписував такі заяви, висипалися з краю. 8-10 березня 1946 р. у Львові під контролем органів державної безпеки відбувся собор греко-католицького духовенства. Він ухвалив рішення про возз'єднання з РПЦ і скасування Берестейської унії 1596 р.

Після ліквідації УГКЦ (насправді церква пішла в підпілля) в Галичині підручні Карпова взялися за греко-католиків Закарпаття. Проте створити у Мукачівській єпархії ініціативну групу не вдавалося через протидію єпископа Т.Ромжі. На пропозицію М.Хрущова, яку підтримав Сталін, Міністерство державної безпеки УРСР організувало вбивство єпископа. Приєднання греко-католиків Закарпаття до РПЦ остаточно завершилося у 1949 р.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора Литвин В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Сталінська диктатура повоєнної доби“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ВІДПОВІДАЛЬНОГО РЕДАКТОРА

  • Частина I. Доісторичний, ранньоісторичний та середньовічний періоди на території України

  • Пізній палеоліт

  • Людське суспільство епохи мезоліту

  • Аграрна (неолітична) революція

  • Епоха енеоліту в Україні. Трипільська культура

  • Епоха бронзи на території України

  • Українські Степ і Лісостеп у добу раннього заліза

  • Скіфський світ

  • Сармати в Північному Причорномор'ї

  • Розділ 2. СТАНОВЛЕННЯ ТА ПІДНЕСЕННЯ ДАВНЬОРУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Господарська діяльність, суспільний лад і духовний світ слов'ян

  • Становлення Давньоруської держави

  • Київська Русь у середині - другій половині X ст.

  • Хрещення Русі Володимиром Великим

  • Київська Русь у добу розквіту. Княжіння Ярослава Мудрого та Ярославичів

  • Спроби консолідації Київської Русі. Княжіння Володимира Мономаха та Мономаховичів

  • Розділ 3. КИЇВСЬКА РУСЬ У ДОБУ ПОЛІТИЧНОЇ ДЕЗІНТЕГРАЦІЇ І КНЯЗІВСЬКИХ МІЖУСОБИЦЬ

  • Галицько-Волинська держава Романа Мстиславича

  • Міжкнязівська боротьба за першість на Русі у переддень монгольської навали

  • Тенденції політичного розвитку Давньоруської держави

  • Соціокультурний розвиток Київської Русі

  • Розділ 4.ПІДНЕСЕННЯ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Корона Данила Галицького

  • Галицько-Волинська Русь наприкінці XIII - першій половині XIV ст.

  • Розділ 5. ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКО-РУСЬКЕ

  • Литовсько-Руське князівство в середині - другій половині XIV ст. Кревська унія 1385 р.

  • Князювання Вітовта. Городельська унія 1413 р.

  • Суспільно-політичні процеси у Великому князівстві Литовсько-Руському в ЗО-7в-ті роки XV ст.

  • Територіально-політичний та соціальний устрій Великого князівства Литовсько-Руського

  • Частина 2. Україна в ранній Новий час

  • Соціально-економічний розвиток українських земель у другій половині XVI - початку XVII ст.

  • Культурно-освітнє та церковно-релігійне життя України

  • Берестейський собор 1596 р. та проголошення церковної унії

  • Розділ 7. ПОЧАТКИ КОЗАЦЬКОЇ ЕРИ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ

  • Запорозька Січ як центр консолідації козацтва

  • Козацькі війни кінця XVI ст.

  • Військово-політична активність козацтва у першій чверті XVII ст. Гетьманування Петра Конашевича-Сагайдачного

  • Українське козацтво та православ'я. Роль козацтва у відновленні православної церковної ієрархії

  • Козацькі повстання 20-30-х років ХVII ст.

  • Розділ 8. УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ СЕРЕДИНИ XVII ст. СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Перемоги козацького повстання навесні 1648 р. Та його переростання в революцію

  • Розгортання революції та еволюція програмних вимог її лідерів

  • Війна за незалежність Української держави 1649 р. Зборівський мир

  • Розбудова Української держави наприкінці 1640-х - початку 1650-х рр.

  • Українсько-польські війни першої половини 1650-х рр.

  • Українсько-російський договір 1654 р.

  • Зміцнення Української держави та боротьба за соборність українських земель у середині - другій половині 1650-х рр.

  • Розділ 9. ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА ТА ІНОЗЕМНА ІНТЕРВЕНЦІЯ. БОРОТЬБА КОЗАЦТВА ЗА ВОЗЗ'ЄДНАННЯ УКРАЇНИ

  • Спроба українсько-польського примирення. Галицька угода 1658 р.

  • Українсько-російська війна 1658-1659 pp. та новий Переяславський договір

  • Розпад козацької України на два Гетьманати та розгортання громадянської війни

  • Прихід до влади на Правобережжі Петра Дорошенка. Боротьба за возз'єднання козацької України

  • Російсько-польсько-турецькі війни за Правобережжя. Загибель Правобережного Гетьманату

  • Розділ 10. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ТА КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНИ НАПРИКІНЦІ XVII-XVIII ст.

  • Анти-польське повстання на Правобережжі 1702-1704 рр. Боротьба за об'єднання України

  • Економічні та гуманітарні наслідки від втягненім України в Північну війну 1700-1721 рр.

  • Військово-політичний союз гетьмана Івана Мазепи зі Швецією 1708 р.

  • Українська політична еміграція в боротьбі з Москвою. Конституція 1710 р.

  • Гетьманат після Полтавської катастрофи 1709 р. Гетьманування І.Скоропадського

  • Запорозька Січ під зверхністю кримського хана

  • Перша реставрація гетьманства. Державна діяльність гетьмана Д.Апостола

  • Нова Січ

  • "Правління гетьманського уряду". Україна в часи російсько-турецької війни 1735-1739 рр.

  • Друга реставрація гетьманства. Державні реформи гетьмана К.Розумовського

  • Скасування гетьманства 1764 р. та включення Лівобережної України до складу Російської імперії

  • Ліквідація Запорозької Січі 1775 р. Останній кошовий Петро Калнишевський

  • Соціальні і національно-визвольні рухи на Правобережжі та в Західній Україні

  • Розвиток української культури, науки та освіти козацької доби

  • Частина 3. Українські землі в добу модернізації

  • Зміни в адміністративному і соціальному устрої Правобережної України

  • Господарське освоєння земель Південної України

  • Запорозьке козацтво після ліквідації Січі

  • Історичний розвиток Буковини

  • Історичний розвиток Закарпаття - "Угорської України"

  • Розділ 12. КУЛЬТУРНО-НАЦЮНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ В УКРАЇНІ

  • Форми народного соціального протесту

  • Початки культурно-національного відродження. Діяльність Кирило-Мефодіївського братства

  • Особливості національно-культурного відродження Галичини

  • Рух "будителів" у Закарпатській Україні

  • Українська мова як фактор культурно-національного відродження

  • Розділ 13. МОДЕРНІЗАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В ЕКОНОМІЦІ ТА СОЦІАЛЬНІЙ СФЕРІ

  • Селянська реформа 1860-х pp.

  • Демократичні реформи 1860-1870-х рр.

  • Важка промисловість: індустріалізація по-українськи

  • Місце господарського комплексу України в структурі європейської економіки

  • Революція 1848 р. та початок модернізаційних процесів на західноукраїнських землях

  • Модернізаційні процеси в соціальній сфері

  • Початки модернізації соціальної сфери на західноукраїнських землях

  • Розділ 14. ПІДНЕСЕННЯ І ПОЛІТИЗАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОГО РУХУ В УКРАЇНІ

  • Хлопоманство як різновид громадського руху

  • Становлення громадівського руху в Україні

  • Діяльність народовців у Галичині

  • Студентський рух на українських землях. "Братерство тарасівців"

  • Формування масової національної свідомості в Наддніпрянській Україні

  • Політизація українського національного руху. Перші політичні партії України

  • Суспільно-політичне життя на західноукраїнських землях. "П'ємонтизація" Галичини

  • Національне відродження на Буковині

  • Національний рух в Закарпатській Україні

  • Розділ 15. РЕВОЛЮЦІЯ ПОЧАТКУ XX ст.. ЯК ФАКТОР ПОЛІТИЧНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ

  • Робітничий рух в Україні 1905-1907 pp.

  • Селянська війна 1905-1907 рр.

  • Національно-ліберальна опозиція як складова революції "знизу"

  • Українська соціал-демократія в роки революції

  • Контрреволюційні сили в Україні

  • Дебют українства на парламентській арені

  • Розділ 16. УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА ДОБИ МОДЕРНІЗАЦІЇ

  • Реалізм та модерн у живописі

  • Театр та музична культура доби модерну

  • Модерн у літературі

  • Україна в Першій світовій війні

  • Україна в планах воюючих сторін

  • Воєнні дії на території України

  • Становище українців в Австро-Угорщині

  • Наростання господарської розрухи та політичної кризи в Російській імперії

  • Розділ 18. УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ ТА НАЦІОНАЛЬНИЙ ДЕРЖАВОТВОРЧИЙ ПРОЦЕС (1917-1920)

  • Формування організаційних структур та ідеологічних гасел Української революції. Утворення Центральної Ради

  • Боротьба за автономію України. І Універсал Центральної Ради

  • Корніловський заколот

  • Утворення Української Народної Республіки. III Універсал Центральної Ради

  • Війна більшовицької Росії за Україну взимку 1917-1918 рр.

  • Проголошення незалежності УНР

  • Український Гетьманат

  • Зовнішня політика Гетьманату

  • Падіння гетьманського режиму та відродження УНР

  • Друга війна УНР з радянською Росією

  • Українські сили у боротьбі з білими арміями

  • Українсько-польський союз та нова війна з радянською Росією

  • Західноукраїнська Народна Республіка

  • Розділ 19. УТВЕРДЖЕННЯ В УКРАЇНІ КОМУНІСТИЧНОГО РЕЖИМУ

  • Запровадження в Україні радянської державності наприкінці 1918 - початку 1919 рр.

  • Початок комуністичних перетворень

  • Повстанський антикомуністичний рух

  • Відновлення УСРР

  • Культурні процеси революційної доби

  • Розділ 20. УСРР В РОКИ НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

  • Впровадження нової економічної політики

  • Утворення СРСР

  • Відродження народного господарства

  • Суспільно-політичне життя

  • Штучність "кризи непу"

  • Політика українізації. Розвиток освіти, науки і культури

  • СТАЛІНСЬКА "РЕВОЛЮЦІЯ ЗВЕРХУ" (1929-1938). ТРАГЕДІЯ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 pp.

  • Генеральна лінія на "соціалістичну індустріалізацію"

  • Повторна колективізація сільського господарства

  • Трагедія штучного голодомору 1932-1933 рр.

  • Політика "культурної революції" та її жертви

  • Великий терор 1937-1938 рр. "Культ особи"

  • Розділ 22. ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД (1921-1938)

  • Українське питання в Другій Речіпосполитій Польській

  • Аграрна проблема

  • Утворення ОУН та її боротьба з режимом

  • Карпатська Україна

  • Культурно-духовне життя

  • Розділ 23. УКРАЇНА В ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ (1939-1945)

  • Радянізація Західної України

  • Приєднання Бессарабії і Північної Буковини до СРСР

  • Підготовка СРСР до війни

  • Початковий етап радянсько-німецької війни. Поразки СРСР

  • Воєнні дії на території України у першій половині 1942 р.

  • Гуманітарний зріз воєнної катастрофи

  • Україна в умовах нацистської окупації

  • Радянський партизанський рух

  • Боротьба Української повстанської армії

  • Звільнення України від нацистської окупації

  • Закінчення війни та повоєнне облаштування Європи. Вихід УРСР на міжнародну арену

  • Завершення процесу возз'єднання українських земель

  • Розділ 24. ПЕРШЕ ПОВОЄННЕ ДЕСЯТИЛІТТЯ

  • Сталінська диктатура повоєнної доби
  • Голод 1946-1947 рр.

  • Відбудова народного господарства

  • Завершення радянізашї західних областей

  • Розділ 25. ПОЧАТОК РОЗКЛАДУ ТОТАЛІТАРИЗМУ (1956-1965)

  • Спроби адміністративно-господарських реформ

  • Стан розвитку народного господарства

  • Здобутки і провали соціальної політики

  • Опозиційний рух

  • Розділ 26. ДВА ДЕСЯТИЛІТТЯ "ЗАСТОЮ" (1966-1985)

  • Наростання соціально-економічних проблем

  • Стан розвитку освіти і культури

  • Дисидентський рух

  • Розділ 27. ВІД БЮРОКРАТИЧНОЇ "ПЕРЕБУДОВИ" ДО НАРОДНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (1985-1991)

  • Конституційна реформа та її наслідки

  • Розгортання національно-визвольного руху

  • Відродження церковно-релігійного життя

  • Економічна програма "перебудови" та її крах

  • Суверенізація Української PCP

  • Народження незалежної України

  • Розділ 28. УТВЕРДЖЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ І СУВЕРЕННОЇ ДЕРЖАВИ (1991 - початок 2011)

  • Дерадянізація політичної системи

  • Політичне життя після прийняття Конституції 1996 р.

  • Зовнішня політика Української держави

  • Ринкові перетворення

  • Аграрна політика

  • Екологічні проблеми

  • Формування громадянського суспільства і політичної нації

  • Розвиток соціальної сфери

  • Культурне життя. Розвиток освіти та науки

  • Релігія та церква

  • Помаранчева революція

  • Нові виклики